Перед
місцевими виборами напруга в Україні зростає. Політики, забувши, що
країна на грані повного краху суспільно-політичної системи, дуже
ризиковано підіймають градус громадського протистояння. Складається
враження, що якийсь геній соціальної антропології вирішив провести
експеримент в Україні: який градус громадського протистояння,
економічної та суспільно-політичної кризи потрібен, щоб країна
розвалилася.
Співпрацюють і торгують без стиду й ганьби з агресором – мовчать.
Влаштовують для добровольців котли – мовчать. Арештовують добровольців –
мовчать, арештовують активістів – мовчать, арештовують противників
злочинної системи структур гріха – мовчать, душать їх цінами – мовчать,
душать їх тарифами – мовчать. А може спробувати вдарити по найсвятішому,
по вірі?
Умілою рукою невидимих ляльководів у суспільство вкинуто черговий
конфлікт: львівська чиновниця у стилі більшовицької пропаганди
звинуватила, фактично, усі львівські християнські конфесії мало не в
узурпації влади. І пішло… Ті самі люди, які розгорнули у соцмережах
хайку проти встановлення пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому у
Львові, тепер розгортають ошалілу антицерковну пропаганду, знову
спрямовуючи вістря своїх нападів на УГКЦ. Як би це були інші обличчя,
інші люди, то можна було б думати, що це випадковість. Але це ті самі
люди, які обзивали вірних католиків талібами й фанатиками, писали
брехливі статті на ВВС, вели агресивну кампанію проти пам’ятника
митрополитові Андрею. Ті самі люди тепер провадять чергову кампанію
проти УГКЦ. Важко собі уявити аж таку випадковість.
Єдина відмінність від попередньої антицерковної кампанії – додаткове
підключення і нових осіб: від ненависників уніятів з УПЦ КП до
ультраліберальних циніків, які вже прирівняли УГКЦ до Ісламської
держави. Такий широкий спектр підключених цілком ймовірно вказує на те,
що хтось докладає дуже серйозних зусиль, щоб розпалити вогонь
протистояння, бажано конфесійного, в Галичині. Чи це не ті самі руки,
які діяли і далі діють через секту догналівціів? Здається, комусь дуже
кортить перетворити Галичину на Ліван, а всю Україну на Сирію? Чи, може,
це дійсно експеримент якогось злого генія соціальної антропології? А
«братія мовчить, витріщивши очі»…
Мовчання – не завжди золото. Воно часом є і гріхом. Особливо в таких часах, як наші.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар