Сторінки

пʼятниця, 31 липня 2015 р.

31.07.2015р. Б. / Крилос готовий до Всеукраїнської Патріаршої прощі (+програма)

1-2 серпня у Крилосі відбудеться Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької чудотворної ікони Матері Божої.

Учасники наради, яка вчора відбулася на місці прощі, оглянули територію, де буде відбуватися духовний захід, місця розташування наметового містечка, польової кухні, паркування автомобілів.

Обговорено основні завдання, які покладено в день проведення Прощі, на правоохоронні органи, СЕС, лікарів та рятувальників.

За словами голови Галицької райдержадміністрації Ярослава Бартківа, на сьогоднішній день всі поставлені завдання для гідного проведення прощі виконано, залишилися організаційні моменти щодо забезпечення руху транспорту та пішої ходи прочан задля попередження заторів.

Залишився задоволеним від побаченого Архієпископ і Митрополит Івано-Франківського УГКЦ – Кир Володимир Війтишин. Він відзначив, що кожного року для вірян покращуються умови перебування на прощі  і висловив свої побажання щодо розвитку даної території на майбутнє.

«Духовне Прикарпаття бере свій початок з  Давнього Галича і це місто  гідне, щоб його розвивати», - наголосив Владика.

http://att3.i.ua/attach/sent-mail/55b5f0ddd099/2/A3_%D0%A0%D1%97%D0%A1%D0%82%D0%A0%D1%95%D0%A1%E2%80%B0%D0%A0%C2%B0_%D0%A0%D1%99%D0%A1%D0%82%D0%A0%D1%91%D0%A0%C2%BB%D0%A0%D1%95%D0%A1%D0%83.jpg?I=cVWswVZ7lrRubrhWlnaWhA%3D%3D

31.07.2015р. Б. / Антиукраїнська істерика РПЦ-УПЦ МП та новий шанс для українських конфесій

Новий тиждень принесе Львову пам’ятник нашому Мойсею – митрополитові Андрею Шептицькому. У світлі того, що Рим уже офіційно визнав його геройські чесноти, для українських греко-католиків усього світу це вже само по собі ставить торжества з нагоди 150-річчя з дня народження цього велета духу на ще вищий рівень. 

Для львів’ян і не тільки митрополит Шептицький — фігура розділення. Одні збирали копійку до копійки, щоб встановити йому пам’ятник у Львові, інші, знищуючи цвяхами дерева, які вони, начебто, рятували, старалися не допустити встановлення цього пам’ятника, навіть до суду подавали – лише щоб фігура митрополита Андерея не муляла їхні просвітлені світлом Нью-Ейджу очі.

І це не дивно. Без митрополита Шептицького УГКЦ виглядала б зовсім по-іншому, але не тільки Церква має завдячувати йому. Без творення ним своєрідного етнархату нашого народу в ІІ Речі Посполитій, без його просвітницької діяльності, без його меценатства, опір москалізації та совєтизації в Галичині був би не занадто сильним. А без збереження ядра в Галичині процес відновлення української державності кінцем ХХ століття був би просто таки неможливим. За життя він врятував галичан від тотальної полонізації, а після смерті від москалізації та тотальної совєтизації.

Тому й не дивно, що його фігура викликає такий шалений спротив польських шовіністичних кіл та духовних нащадків большевизму.

А за той час Московський патріархат знову розпочинає черговий виток антиукраїнської істеричної пропаганди. Так предстоятель київської філії РПЦ в Україні митрополит Онуфрій нещодавно заявив, що війна на Донбасі – це громадянська війна. Ні більше, ні менше. Фактично, митрополит Онуфрій підтвердив, що церква, яку він очолює, є не тільки, а, можливо, і не стільки релігійним об’єднанням, скільки інструментом імперіалістичної політики Кремля.

Начальник ж митрополита Онуфрія – патріарх Кіріл, дещо пізніше від свого підлеглого, у майже істеричному припадку звинуватив українських греко-католиків в усіх бідах в Україні, ба більше того – у цьому істеричному видінні очільнику московитського православ’я привиділося, що український народ зруйновано. Такі припадки антиукраїнської істерики у московитській церкві майже завжди передували якимось антиукраїнським великим акціям Кремля. 

Поки в Московському патріархаті біснуються з приводу України, в США розгорівся великий скандал. Журналісти «Center for Medical Progress» - товариства, яке займається журналістськими розслідуваннями на медичні теми, опублікували два шокуючих відео, на яких високо позиціоновані люди з «Planned Parenthood» - організації, яка пропагує аборти, стерилізацію і контрацепцію – виявили готовність продавати абортованих дітей. Усю акцію зорганізував і координував католицький pro-life активіст Девід Дейлейден. І поки у різних штатах США розпочато розслідування у справі нелегальної діяльності «Planned Parenthood», Адміністрація американського президента Барака Обами заявляє, що не бачить порушень етики у діяльності «Planned Parenthood». Отож, безмежний цинізм «прикрашає» не тільки українських політиків, які готові закласти своїми змінами до Конституції міну з часовим механізмом під саме поняття сім’ї, але й їхніх американських колег.

Власне минулого тижня свій голос до захисту конституційного визначення сім’ї, як життєвого союзу чоловіка і жінки, доєднав іще один християнський провідник України – Архиєпископ і митрополит Львівський (РКЦ) Мєчислав Мокшицький.

Взагалі останнім часом римо-католицький єпископат доволі активно виступає на захист українських громадян. Так єпископ-помічник Харківсько-Запорізької єпархії Римо-Католицької Церкви Преосвященний владика Ян Собіло гостро розкритикував поведінку української влади та еліти. «Якщо зараз не відбудеться навернення Порошенка, Яценюка і всіх їхніх дружбанів, всіх олігархів, якщо вони в найближчому часі не візьмуться за голову і не віддадуть у державну казну грошей, навіть якщо вони їх заробили чесно, за своїми мірками, буде трагедія», – серед іншого ствердив владика Собіло.

У свою чергу правлячий єпископ Одесько-Сімферопольської єпархії РКЦ Преосвященний владика Броніслав Бернацький розкритикував позицію нового Одеського «губернатора» Міхаеля Саакашвілі стосовно релігійних питань. Також владика Бернацький звернув увагу на те, що жоден чиновник не загинув у війні на Сході України, а тільки прості люди. Окрім цього, владика відверто звинуватив українську владу, яка перешкаджає налагодженню нормальної душпастирської опіки над католиками окупованого Криму.

Також минулого тижня і єпископ-помічник Кам’янець-подільський Преосвященний владика Радослав Змітрович звернув увагу на те, що зараз Україна стоїть перед велетенською загрозою ідеологічної колонізації з боку західних гендеристських структур.

Така активна позиція єпископату РКЦ може надати їй більшого місійного потенціалу на теренах східніше Збруча та Горині. А цим і дещо змінити конфесійну карту України, яка усе ще залишається доволі динамічною.

В умовах радикалізації суспільства, ця карта може стати ще динамічнішою, змінивши позиції всіх великих українських християнських конфесій в ту чи іншу сторону. Але зараз ще неможливо прогнозувати деталі цього процесу, а також можливі наслідки. Найближче майбутнє розставить нові акценти і створить нові можливості для розвитку українським християнським конфесіям.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 30 липня 2015 р.

30.07.2015р. Б. / «Росія створює ворога, щоб пояснити своє бажання домінувати у світі», ‒ Блаженніший Любомир

На думку Блаженнішого Любомира, українцям час забути про радянський рай заради майбутнього.

У свої 82 роки Блаженніший Любомир (Гузар), який до 2011 року очолював Українську Греко-Католицьку Церкву, займає активну громадянську позицію. До його думки дослухаються політики, активісти, віряни. Він не відмовляється і від зустрічей із журналістами.

Під час розмови архиєрей дивує неймовірно влучними висловами, неочікуваними повчаннями і дає змогу по-іншому подивитися на українське сьогодення.

Зустріч відбулася в резиденції в Княжичах, під Києвом. Раніше тут мешкав і сам Глава УГКЦ Святослав. Наразі у просторому приміщенні Блаженніший Любомир проживає з семінаристами. Розмова розпочалася з релігійних і духовних питань. Проте Гузар не уникає відповідей і на складні питання, які хвилюють більшість українців – війна на Донбасі, майбутнє країни тощо. Він говорить впевнено, але як вправний дипломат, добирає такі слова, які надовго закарбовуються в пам'яті.

- Експерт із питань релігії в Україні і соціологи говорять про зростання впливу Української Греко-Католицької Церкви. Є непоодинокі випадків, коли православні або ті, що не ходили до церкви взагалі, стають прихожанами храмів УГКЦ. Блаженніший, поясніть цей феномен. 

- Останнім часом це питання стало дуже актуальним, тому що Харківсько-Полтавська архиєпархія Автокефальної Православної Церкви, єпископом якої є владика Ігор (Ісіченко), на дуже, я б сказав, формальному зібранні вирішила попросити нашого Блаженнішого Святослава і Синод Єпископів про якусь розв'язку, де між членами цієї архиєпархії і греко-католиками могла б бути євхаристійна та адміністративна єдність.

Ваше питання є дуже цікавим. Мені нелегко відповісти на нього. Щиро вам скажу, потрібно запитувати членів тієї архиєпархії, починаючи від самого владики.

Є "У"ПЦ МП, є УПЦ КП, є УАПЦ, головою якої вибрали владику Макарія. Одне слово, є три інші групи православних, але чомусь із ними Харківсько-Полтавська архиєпархія не шукає такого зближення. Хтось дивиться на ці процеси поверхнево. Я думаю, що причина є глибшою.

Я не хочу, щоб хтось вважав мої словами офіційно від імені Греко-Католицької Церкви. Дозволю собі поділитися такою думкою. Я відчуваю, що, беручи до уваги всю складність ситуації між греко-католиками і православними і внутрішньоправославними, а також історію Церкви київської традиції, я маю дивне відчуття - це не суто людська справа. Якось, мені здається, я можу помилятися, що тут починається якийсь дивний процес, якого ми не передбачали і не очікували. Нас це все дуже заскочило. Чи не є за цим усім палець Божий? Нашій Церкві київської традиції Господь хоче щось сказати і вказати такими дивними подіями. Можливо, це початок дивного, але позитивного процесу повернення до первісної єдності, яка була тисяча років тому.

- Ви згадали про частину УАПЦ, яка розпочала діалог із греко-католиками. На якому етапі наразі ці відносини?
 
- Говорити про єднання ще зарано. Зараз у нас період розмов і обміну думками. Старання пізнати і зрозуміти. Є зустрічі меншими групами. Конкретних кроків поки немає.

- Чому процес єднання Українських Церков триває так складно. Люди не розуміють, чому Церкви не об'єднуються. 

- Тисячоліття тому з часів рівноапостольного князя Володимира була одна Церква. Упродовж тисячі років ми "зуміли" поділитися. Цей процес поділу - складний, який мав різні аспекти, факти. Науковці та історики повинні ще краще і більше намагатися роз'яснити. У будь-якому разі ми сьогодні опинилися в ситуації поділеної церкви. Немає чотири Церкви - є одна поділена Церква. Цей поділ не стався одразу. Він має свою глибину, чому люди ділилися. Ми знаємо, що було багато заохоти від різних зовнішніх, політичних та інших чинників, які людей заохочували не єднатися, а ділитися. Це довгий-довгий процес.

Сьогодні ж ми є в ситуації де-факто поділу. Чого нам бракує? По-перше, мусимо усвідомити не розходитися на політичні і суспільні користі, які були б після об'єднання. Якби Церква повернулась до первісної єдності, ціла держава і суспільство колосально скористались. Це правда, але це не причина. Наша причина - воля Божа, що повинна бути одна Церква. Але поділу віри не повинно бути. Наша остаточна мотивація до об'єднання мусить бути релігійною, а не політичною або іншою. Це станеться, якщо буде духовна єдність.

Але чого нам бракує? Нам бракує бажання, прагнення єдності. Розумієте, єдність - від Бога. Єдність це не так, що люди сіли і домовились, підписавши якийсь документ. Єдність Церкви - Божий дар. Бог готовий нам її надати, бо Він нас так сотворив.

Але ми мусимо бути відкриті прийняти цю єдність. Відкритість серця залежить від сили нашого бажання. Я вважаю першим завданням усіх нас, і католиків, і православних, збудити в народі прагнення єдності. Якщо будемо прагнути єдності, то, з одного боку, відкриємо себе на Божу ласку, а з іншого, та Божа ласка буде в нас діяти. Тому прагнення повинно бути конечним.

- Ви згадали князя Володимира. Яке ваше ставлення до встановлення пам'ятника київському князю у Москві? 

- Це чисто політична справа. Це не релігійне. Мені прикро, це сказати, але дуже сильно політичне підгрунтя. Це спроба привласнити тисячу років історії. Давайте поглянемо на історію і одразу побачимо. Але це не гнів Москві понизити їх або бажання принизити. Це історичний факт, який треба прийняти з усіх сторін. Ми не маємо хвалитися, що маємо тисячу років церковну структуру. Це Божий дар. А вони не мають стидатися, що набагато пізніше розпочали свою структуру. Я думаю, нагинати історію, щоб щось довести, недобре.

- Українці вважають війну за територіальну цілісність справедливою. Аналогічної думки дотримуються росіяни, які переконані, що борються проти фашизму. 

- Був італійський фашизм Муссоліні, націонал-соціалізм Гітлера, ми мали сталінський фашизм. Сьогодні маємо, політично кажучи, бажання Російської Федерації домінувати в Європі, у цілому світі. Треба якось виправдати це, тому потрібно створити ворога. Давайте запитаємо себе, а чи дійсно українці фашисти? Напевно, є якісь люди, як, наприклад, і в Америці, і в Європі, і в Японії, які мають фашистські погляди. Але українському народу абсолютно чужий дух фашизму. Тепер нам це приписують, бо це вигідно. Російська Федерація, яка хоче домінувати в Східній Європі, а я думаю, що і в цілій Європі, приписує нам фашизм. Але ніхто нічого не довів. Росія має там (на Сході України – Ред.) сеператистів, але дивно, що у 1991 році під час референдуму за незалежність ці сеператисти голосували за те, що хочуть бути частиною України. Що ж раптом сталося? Звідки та внутрішня зміна прийшла? Напевно, це хтось спровокував.

- На вашу думку, чому частина Донбасу підтримала сепаратизм? 

- Я не фахівець у цьому, але, на мою думку, багато років була дуже тонко виконувана пропаганда, яка переконувала людей, хто вони. По-друге, що сталося з корінним населенням Донбасу? Ми не забуваємо про Голодомор. Скільки корінного населення не в Галичині, на Черкащині, а там східніше - на Слобожанщині, загинуло. А з іншого боку, мені здається, була свідома співпраця з РФ нашої влади або недбалість. Я був у Криму, в Євпаторії, на відпочинку і чув від людей, що наші ЗМІ були цілковито проросійськими. Там не було українських ЗМІ. Влада це занедбала. Держава повинна стояти на сторожі, щоб такі процеси не відбувалися.

На жаль, як я чув, наші президенти дуже рідко відвідували Донбас. Присутність була невидимою, тому там легко було пропаганді осягнути те, до чого ми дійшли. Ми платимо за нашу нездарність.

- Деякі мешканці Донбасу думають, що війна в регіоні є Божим покаранням за гріхи, неповагу до Церкви і Держави.
 
- Це тільки побожна думка. Я щиро скажу, особисто так би не пояснював. Ця аргументація дуже добре говорить до таких людей. Для батька-матері є інша аргументація, для молодших - що боремось із фашизмом. Там працюють люди висококваліфіковані, які знають, що кому казати. Старих страшать Господом, інших страшать фашизмом. Усе дуже добре випрацюване.

- Як би ви пояснили людям в окупованій частині Донбасу, що Україна – не ворожа держава, а їхня Батьківщина, в якій вони прожили багато років? 

- Не питайте мене. Питайте нашу владу. Це мусить держава робити. Я б тільки одне зробив застереження - не говорити, а робити так, щоб ті люди відчули, що бути в Україні для них добре. Це сьогодні займе час, але можна направити, якщо буде дуже послідовна дія з боку влади осягнути такі цілі. Воно саме від себе не прийде. Тільки говорити нікому не допоможе. Тут треба діяти. Потрібно показати на справі. Владні люди повинні думати, як це робити.

- Блаженніший, як ви поясните високий рейтинг довіри до Папи Римського і Глави УГКЦ Святослава у православній країні? 

- Я думаю, що люди приглядаються та інтерпретують. Вони намагаються зрозуміти. Я не компетентний у соціології, але думаю, що люди шукають. Ми повинні, Держава і Церква, допомогти знайти розв'язку.

- Чи відомо вам щось про візит Папи Римського Франциска до України? 

- Я не виключаю цього, але нічого конкретно не чув. Я чув, що запрошення передали владики з України під час прощі до гробів апостолів у Ватикані. Кілька років триває ця процедура. Тут мусить запрошувати і держава, адже Папа є також і главою держави.

- Українці звикли терпіти. Наразі їх закликають терпіти через економічні негаразди і стрімке зубожіння. Як набратися терпеливості? Як пояснити, що через певний час все нарешті налагодиться? 

- Будемо довго терпіти, поки не почнемо працювати. Нічого з неба не впаде. Ми ще живемо за радянськими поняттями, що держава все дасть, про все подбає. Я думаю, ми повинні зрозуміти остаточно, що матимемо стільки, скільки заробимо. Треба людей вчити не як терпіти, а як працювати.

- Чи помітили ви різницю між українцями в 1993 році і в 2015 році. 

- Народ, який я застав у 1993 році, був нащадком радянської влади, які ще є при владі сьогодні. Зміни будуть, коли прийдуть нові люди. На загал треба, щоб підросло здоровомисляче молоде покоління. Ми в переході.

- Чи могли ви собі усвідомити, коли переїхали до України, що в України анексують частину території і розв'яжуть криваву війну? 

- Ні. Я народився у Львові. Після 46 років я повернувся до Львова і йшов вулицями. Львів з часів мого дитинства, навіть те, що це була війна, був життєздатним містом. А коли я вперше відвідав Львів у 1990 році, народ йшов і ніхто не усміхався. Більшість людей йшли з похиленою головою.

Був загальний сум. Мені складно говорити про соціологічні зміни. Можу сказати, що нам час забути про радянський рай і працювати солідно й чесно. Тоді будемо мати хорошу державу, якою вона повинна бути.

- Заборона комуністичної ідеології сприяє забуттю "радянського раю"? 

- Запізніла на 25 років. Дай Боже, щоб забули. Я думаю, що, можливо, людям потрібно пригадати Голодомор, скільки загинуло у в'язницях, скільки зламано духовно. Треба це людям пригадувати і не можна забувати цих фактів. Мені прикро, що в засобах масової інформації замало згадується, що за останні сто років сталося в Україні.

Якщо хочуть далі терпіти, можуть й надалі голосувати за комуністів. Якщо хочуть забути про це, нехай забудуть про комунізм.

- Українців лякають тим, що інтеграція до європейського суспільства призведе до поширення ідей одностатевих шлюбів. Як вирішити це складне питання? 

- Це питання не складне. Його вирішити дуже просто. Західна Європа переживає кризу моралі - там моральний лібералізм, який намагається виправдати все. Я думаю, від цього нам треба стояти здалека. Ми не повинні наслідувати все, що відбувається у Західній Європі. Є рухи за евтаназію, одностатеві шлюби або аборти. Дуже підкреслюється, що це свобода людини - не можна нічого забороняти, а про Божий закон забувається. Ми повинні шукати контакти там зі здоровими елементами. Адже є країни у Європі, які протистоять цій ідеології. Це і Польща, Італія, Литва та інші. Крім того, мені здається, ми маємо в Україні дуже позитивний моральний елемент, який повинні плекати, розвивати і посилати в Західну Європу. Ми не повинні брати все, ніби там все найкраще.

Все, що є добре в нас, потрібно розвивати і скріплювати, і не боятися про це говорити на Заході. Ми не повинні соромитися того, що є добрими.

- А чи не наближуємось ми в такому баченні до антиєвропейської пропаганди в Росії. 

- Потрібно бути дуже обережними, що вони не говорять, а роблять. Вони торгують тим, говорячи, ніби Росія - забезпечення здорового морального розвитку народу. А що вони роблять на кордоні? Потрібно правду говорити і не заплющувати очі. Росія має чудову пропаганду. На Заході дуже багато людей приймає все за правду. Я думаю, що факти покажуть нам, що не все є так, як говориться. Сам факт агресії дуже багато говорить про дійсність.

- Блаженніший, ви бачите Україну сильною державою?
 
- Так. Якщо вона буде працювати. Одна розв'язка, яку я бачу, якщо будемо працювати, боротися. Ми маємо можливість, але не маємо впевненості. У нас є патріоти, які говорять "переможемо". Якщо будемо боротися.

Ми можемо перемогти, якщо будемо боротися, а не лише балакати про перемогу. Ми не програємо ще раз, якщо працюватимемо. Треба всім пояснювати, що ми - велика держава і народ. Ми маємо всі можливості бути не тільки сильною, а й доброю і примірною державою, якщо будемо працювати. Без праці, інтенсивного зусилля нічого не буде, але з цим може бути все.

Розмовляв Дмитро Стефурак tsn.ua

середа, 29 липня 2015 р.

29.07.2015р. Б. / Андрей Шептицький. Той, що у вічності пам`ятає кожного

Постать митрополита Шептицького досі неоднозначно сприймається в українському суспільстві. На заході країни, де народилась і під проводом слуги Божого Андрея розвивалась Українська Греко-Католицька Церква, його шанують як духовного провідника, мецената, культурного діяча, праведника, котрий в роки Другої світової врятував від нацистського меча сотні життів, в тому числі й іновірців. На сході ж усе ще живий стереотип, який старанно формувала радянська ідеологія: колабораціоніста, відступника, котрий зрадив тайну сповіді, співпрацював із фашистським режимом і в той же час декларував свою лояльність Сталіну. Згадаймо хоча б сумнозвісний фільм «Іванна», де Митрополита звинувачують у смерті юної доньки священика... 

Чи мають ці «темні плями» вплив на процес беатифікації Князя Церкви, заступництво якого і після його фізичної смерті відчувають тисячі вірних? Це питання кореспондент Укрінформу задала голові місії «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» отцю Полікарпу Марцелюку.

- Отче, чому процес беатифікації митрополита Шептицького, якого вірні вже давно шанують як святого і на собі відчувають його заступництво, спочатку був  «відкинений» Ватиканом, а потім розтягнувся на  тривалий час?

- Якщо йдеться про першу спробу беатифікації Шептицького у 50-му році минулого століття, яку ніби-то відкинув Ватикан, то згідно із законодавством того періоду беатифікацію можна було починати не раніше як через 10 років після смерті особи. Тепер цей термін скорочено до 5 років. Якщо процес канонізації Митрополита розпочався в 1954 році, значить була дотримана канонічна вимога.

- Проте вдруге беатифікація Митрополита була заблокована у 60-х польським примасом архієпископом Вишинським. Чим пояснюється це протистояння?

- Мотивація мені невідома. Проте знаю, що це «вето» вдалося подолати після втручання сина львівського рабина Курта Левіна, якого в роки німецької окупації врятував від смерті Шептицький. Його свідчення під час аудієнції в Папи дозволили зняти блокаду з процесу. Пізніше зі сторони Вишинського було повторне блокування. Його подолав, повернувшись із 18-річного заслання, патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий.

- І все ж процес затягнувся на багато десятиліть.

- Формальною трудністю було те, що матеріали, які Митрополит писав і збирав, його послання, з якими він, як батько, звертався до своїх дітей (таких було 670) - увесь цей масив, що зберігався у фондах єпархіальної консисторії, був конфіскований НКВС і перевезений до Києва. А однією з вимог беатифікації є не лише свідчення очевидців, які могли передати досвід спілкування з митрополитом, але й вивчення архівних матеріалів. Їх лише  у незалежній Україні повернули до Львова і відкрили для досліджень.

- НКВС ці матеріали, так би мовити, взяв на зберігання?

- Епістолярна спадщина Шептицького потрапила до так званих фільтраційних фондів НКВС. Із неї там «відфільтрували» 26 томів агентурно опрацьованих матеріалів, вичленивши «антирадянську діяльність» митрополита  через рік після його смерті.

- Для чого це було потрібно?

- Митрополит намагався знайти спільну мову із радянським урядом, але не ціною якихось поступок, зради. Вже на схилі літ він посилає до Москви делегацію, до складу якої входив і його брат Климентій. У першопрестольній їм прямо заявили: мусите добитись, щоб підпілля українських націоналістів перестало протидіяти радянській владі. Як ми знаємо, така умова не була прийнята. Підпілля на Західній Україні проіснувало до 1950 року. І тільки масові вивезення людей до Сибіру і масштабні каральні операції (фактично винищувались цілі села), жорстокі методи поліцейсько-військового терору змогли ліквідувати цю солідарність суспільства, спротив і несприйняття радянської дійсності.

Митрополит Шептицький бачив всю справедливість цього опору, бачив жертви, бачив поведінку радянського уряду у часи війни, коли тисячі беззбройних людей кидали на позиції до зубів озброєного противника, бачив діяльність засланих Москвою партизанських загонів, які із середини розколювали суспільство. Він і мертвим був небезпечним. Раз церква не пішла на придушення національного руху, влада пішла на придушення церкви. У радянського режиму була напрацьована схема ліквідації УГКЦ і дискредитації її лідера. Така практика затертя або очорнення пам`яті видатної людини існувала ще за часів Римської імперії: Нерон залишився в пам`яті людей лише як тиран. З митрополита намагалися зробити німецького колабораціоніста, ватиканського шпигуна (коли Шептицький посилає своїх клериків за освітою до відомих європейських наукових центрів).  Ці висновки посилалися суспільству через засоби масової інформації. То чи треба дивуватися, що певні стереотипи, сформовані НКВС, дожили до наших днів.

- «Іванна» лежить у цьому ж ключі?

- Так. Це не були якісь історичні дослідження. Це були фільми,  які в любий спосіб мали дискредитувати духовенство.

- Могло таке бути, щоб митрополит, як там показано, зрадив тайну сповіді?

- Я б взагалі не сприймав ці фільми як аргумент, бо якби була зрада сповіді, священика тоді не має права ніхто розгрішити, крім Апостольського престолу. Відповідно, в Римі осіли б документи, які освідчували, що з боку того чи іншого священика була зрада сповіді. Коли починається процес беатифікації, подається запит єпископами,  чи Рим не має нічого проти цього. Фактично перевіряються архіви на предмет наявності якихось матеріалів, які б заперечували святість тієї чи іншої особи. Якщо Рим відповів, що таких документів нема, то дається «нула остра», тобто він не заперечує проти беатифікації.

Якщо ж знайдуться якісь документи, єпископ вже на рівні єпархіального дослідження може зупинити цей процес. Ми знаємо, що Рим не мав ніяких заперечень і римська стадія доведена до кінця, значить таких документів не було. Автори фільму трошки знали богослів`я, читали «Овод», знали, що священик може зрадити сповідь і намагалися підвести цей матеріал під митрополита.

В той же час і Шептицький прекрасно знав богослів`я і орієнтувався зовсім на інший приклад - приклад святого сповідника Івана Непомука - одного із духівників чеської королеви. Коли король засумнівався у її вірності, він намагався заставити священика зрадити сповідь. Не добившись цього, духівнику вирвали язик, а пізніше із Карлового мосту скинули в ріку. Після того мощі дістали і Непомука було проголошено святим сповідником. Духовність митрополита була такого ж рівня. В своєму житті він намагався здобувати постулат святості, починаючи від новіціанту, коли він переступив поріг Добромильського монастиря. Зрештою, ще із самого дитинства у сім`ї він засвоїв почуття любові як жертви. І починаючи з малого віку, молився до святої Катерини, святого Йосафата, який був мучеником і сам слідував їх прикладам, просив у батька благословення для того, щоб піти в монастир. Тільки через те, що батько його не благословив, він закінчує студії, пізніше військовий вишкіл, і аж хвороба, яка фактично поставила на межу його життя, дає батькові зрозуміти, що це Господній палець вказує на інше покликання сина і він віддає його на служіння Богові. Хто знає постать Шептицького, не може повестися на «фантазії» про його зрадництво.

- Як же тоді пояснити, що він надсилав листи Гітлеру і Сталіну? Чи це знову ж таки радянська пропаганда?

- Не Гітлеру, а Гімлеру. Послання до Гімлера, дійсно, було, і митрополит закликав у ньому не вбивати євреїв, бо не можна виправдати братовбивство чи вбивство без причини. Цим посланням глава УГКЦ примушував замислюватись гітлерівського бонзу, що той іде проти заповіді «не вбий». На жаль, - безрезультатно. Якщо можна закидати, що митрополит говорив правду вбивцям у часі війни, то нехай закидають. Про «діалог» із Сталіним я вже розповідав. До «вождя народів» також було звернення, в якому Церква висловлювала визнання перемоги радянських військ над фашизмом і свою готовність жити в державі, якщо тільки держава не буде суперечити релігійним та моральним принципам християнства. Що з цього вийшло, ми знаємо. УГКЦ не дала зінструменталізувати себе, як це зробили із Московською православною. І змогла залишитися вірною Христові і в часі найбільших гонінь.

- При своїй молитовності митрополит Андрей був дуже світською людиною, як сказали б тепер - видатним топ-менеджером у багатьох сферах суспільного та економічного життя.

- Так, український Мойсей вивів Галичину із непросвітної бідності, безпосередньо приклався до економічного відродження краю. Сучасники називали його найуспішнішим економістом Галичини. Він демонстрував дуже глибоке розуміння проблем української громади, бо казав: «Лиш та суспільність багата і сильна, в котрій всі, або майже всі, відповідно до свого положення, суть заможні». Адже соціальна нерівність і бідність призводить до воєн. В цьому він переконався в Росії, де з 1914 року відбував трирічне ув`язнення, бачив і лютневу, і жовтневу революції. Бачив, до чого вони приводили і якими жертвами платили за соціальну нерівність, наскільки важливе питання добробуту громади. І тому намагався підтягнути, показав себе як потужний діяч у соціальній сфері. З його ініціативи було створено  Маслосоюз (охопив  80 відсотків парафій), Краєвий пекарський кооператив "Хлібосоюз", кооперативні спілки  заводи, зокрема і цегельний та кахельний, інвестував у фабрику солодощів, продукція якої продавалась у Європі. Масштаби фінансово-економічної діяльності Митрополита Андрея вражають: він  активно провадив операції з нерухомістю, придбав зокрема 1138 моргів  землі у Зарваниці, частину якої передав монастирю Студитів, решту - під сиротинець. Особливо важливою вважав банківську сферу, а тому більшість фінансово-економічних проектів здійснював через галицькі банківські установи - "Дністер" (був почесним президентом товариства та одним з найбільших його акціонерів), заснував "Сільськогосподарський іпотечний банк", в який вклав 1 мільйон корон, та "Земельний банк". Активно провадив нафтовий бізнес та будівельний у Німеччині та Голландії. Виручені кошти  використовував на соціальні проекти. Як і власні кошти, які отримав у спадок від рідних. Але не лише вкладав кошти, а й прагнув навчити галичан практичності. Застерігав, аби берегли і не розпродували землю, просив заробітчан (почалась масова еміграція) повертатись додому, бо гроші грошима, а коли діти залишаються без батьків, то ніякі достатки не замінять їх. Ініціював створення ремісничо-промислових бурс (шкіл). Заснував Народну лічницю, де могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині. До речі, лікувалися там не тільки українці. 30 відсотків «ліжкомісць» займали поляки та євреї, а лікарями працювали українці, яких виживали з польських медичних установ. У багатьох починаннях його правою рукою був брат Климентій  -  практичне  продовженням його творчих задумів. І це є приклад жертовного служіння, яке зуміло консолідувати наш український народ і щоденними добрими вчинками  розбудовувати практику християнського суспільства, яке б мало добре коріння, культуру. Митрополит неодноразово повторював: можна загубити і віднайти державу, проте загубивши культуру,  нація стає мертвою.

- Саме  цим ми завдячуємо безцінній спадщині, яку залишив митрополит?

- Подорожуючи світом, митрополит завжди повертався із цінними експонатами. Для них придбав Палацовий будинок з флігелем на вулиці Мохнацького (нині - Драгоманова, 42). Але скоро й тут  колекції стало затісно і Шептицький виділив 20 тисяч доларів для будівництва ще одного корпусу. На початку 1930-х років збірка музею вже нараховувала понад 80 тисяч експонатів. Але, на жаль, частина унікальної збірки у 50-х роках була безжально знищена.
\
Опікувався Шептицький і діячами мистецтва. Завдяки цьому у Львові зародилась та розвивалась унікальна школа художника Олекси Новаківського, котра дала світові геніальних майстрів пензля.

- А яка доля велетенського доробку самого митрополита?

- Архів митрополита повернувся до Львова. Частина його знаходиться у Державному архіві. Частина - у науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Проте тільки з 90-х років до них був відкритий доступ. І плеяда істориків займається їх впорядкуванням. Зокрема, музей Історії релігії видав збірку «Український Мойсей».  Є дослідник творчості Шептицького отець Августин, який вивчає збірку Ватикану. Понад двадцять років впорядковує архів Шептицького завідувач сектору релігієзнавства Центрального Державного історичного архіву у Львові Оксана Гайова,  яка нещодавно видала чотиритомник із пасторськими посланнями глави УГКЦ. Ми зробили працю «365 днів з митрополитом Андреєм», з кожного послання старалися вибрати якісь сентенції, щоб показати з усього масиву його доробку основні віхи, на які він звертає увагу.

- Однією із передумов беатифікації є наявність чуда за участю особи,  яку мають зарахувати до сонму святих. Чи є вони в активі митрополита?

- Звичайно. Під час однієї із хресних доріг до нас звернулася людина, яка хворіє на міопатію - прогресуючу атрофію м`язів. Під кінець хресної дороги дівчинка роздавала образки із зображенням Андрея Шептицького і часточкою реліквії. Подивившись на дівчинку, чоловік відчув тепло у руці і зміг простягнути руку, яка вже роками висіла як пліть, щоб взяти образок. А коли прийшов до нас складати свідчення, вже зміг самостійно подзвонити у дверний дзвінок.

Ще один випадок трапився у лікарні швидкої допомоги. Там усі лікарі щоденно роблять дива, без належного забезпечення рятуючи життя. Проте той випадок здивував навіть їх: у жінки із діабетом відкрилась і не гоїлась рана на нозі. Хвору готували до ампутації. Проте вона ревно молилася до образка із зображенням митрополита і раптом відчула перелом у своєму стані. Рана почала гоїтися, хоч цукор залишався на тій же позначці. Лікарі дають свідчення про те, що картина зцілення не піддається поясненню з боку медицини. Ці свідчення і нас спонукають до роботи, показуючи, що постать митрополита Андрея Шептицького є живою в пам`яті людей і цю пам`ять потрібно поширювати, бо зараз знову час війни в українському суспільстві, час соціальних негараздів, знову є потреба звернути увагу на культуру. Адже навіть у час війни ми маємо залишатися на засадах любові, тримати справедливу оборону, але при цьому залишатись християнами, бо якщо християнська любов поступиться логіці війни, ми з миротворців перетворимось у терористів, не будемо нічим ліпшими від бандитів. Зараз солідарність нації на фронті творять волонтери, які своєю жертовністю зігрівають бійців.

Митрополит був надзвичайно душевною людиною, тому йому відповідали взаємністю, намагались поздоровити з іменинами. Звичайно, він не міг відповісти кожному, тому казав: зараз я не можу вам відповісти, але коли буду у Вічності, пам`ятатиму кожного і коли тільки до мене звернетеся, я вислухаю ваше прохання.

29 липня у Львові у день 150-річчя Андрея Шептицького відкриється пам`ятник українському Мойсею. Цей проект ще за життя вподобав собі сам митрополит. Проте жоден монумент не зможе передати всю велич цієї постаті,   якого УГКЦ уже вважає своїм святим, на якого уповають і отримують допомогу вірні. Не випадково на урочистостях очікується участь понад 70 тисяч паломників з усіх регіонів України.

Нінель Кисілевська, Львів

вівторок, 28 липня 2015 р.

28.07.2015р. Б. / Глава УГКЦ: «Князь Володимир та митрополит Андрей – Христові учні, які Божим Словом і Його благодаттю втамувати голод та спрагу свого народу» (+VIDEO)

image
Цього тижня ми святкуватимемо два славних і глибоких ювілеї: тисячоліття із дня смерті рівноапостольного князя Володимира Великого та 150-ту річницю від дня народження праведного митрополита Андрея Шептицького. Вони були Христовими учнями, які зуміли Божим Словом і Його благодаттю втамувати голод та спрагу свого народу в пустелі.

Наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав 26 липня під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ, що в Києві.

Як відзначив Предстоятель УГКЦ, рівноапостольний князь Володимир стояв біля витоків християнського життя Київської Русі. А митрополит Андрей вважається батьком сучасного нашого свідомого буття, як українців і християн нового тисячоліття. Попри це в обох них простежується разюча подібність: «Обидва вони здійснили один і той же біблійний жест – усе те, що мали, поклали в руки Спасителя».

Продовжуючи євангельську проповідь, Глава Церкви запропонував пригадати те, як Господь визволяв своїх людей, виводячи їх із єгипетського рабства. Тоді Він привів їх у пустелю. Там, у пустелі, люди, які прямували до свободи, споживали хліб, який походив не від людини, а від Бога, – Хліб Небесний. «Саме там, у пустелі, ми чуємо вперше слова, що не хлібом єдиним живе людина, а всяким словом, що виходить із уст Божих. Іншими словами, джерело життя та добробуту людини є в Бозі. Там, де є Бог, навіть серед пустелі вирує життя», – пояснив проповідник.

За словами Блаженнішого Святослава, узгодити потреби людини з її можливостями можна лише за допомогою сили Божої. Адже Він є «Хлібом Небесним, який зійшов із неба, справжньою манною, воплоченим Словом Божим». Тому там, де є Бог, немає голоду і нестачі. «Хто є з Богом, той перебуває в джерелі життя вічного», – сказав він.

Також Глава УГКЦ зазначив, що нам не легко погодити своє матеріальне життя із своїм духовним життям. Бо людина – це не тільки тілесність. Людське життя – це набагато більше за життя у видимому матеріальному світі. «Що більше людина дбає про свій добробут, то більше вона попадає в кризи. У сучасному світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодного недостатку чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни щоразу більше попадають в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство в пустелю, щоб навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку», – продовжив архиєрей.

Блаженніший Святослав зауважив, що джерелом добробуту є Господь. Тому тоді, коли людина навернеться і віднайде джерело свого життя, то усуне кризу свого матеріального дочасного життя. «Лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Ісуса Христа і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний достаток почне помножуватися. Бо там, де Боже благословення, є достаток і життя вічне», – завершив проповідь Глава і Отець УГКЦ.



Джерела:    Департамент інформації УГКЦ

КИЇВСЬКА АРХИЄПАРХІЯ УГКЦ

понеділок, 27 липня 2015 р.

27.07.2015р. Б. / МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ – СИМВОЛ ВІДРОЖЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНИ

Щойно повернувся з площі перед собором Святого Юра, на якій постає велична постать Митрополита Андрея Шептицького. Провів на території, що прилягає зо дві години.

Наполегливо рекомендую усім, саме вечором, ще перед офіційним відкриттям, пройтися площею перед пам’ятником. Пройшовся я також і сумнозвісним сквером, прогулявся площею перед пам’ятником.

І раптом увімкнули освітлення. Переді мною в усій своїй красі постало все те, за що вартувало і вартує боротися. Для мене особисто – це не боротьба за пам’ятник. Це боротьба за нашу історію, у якій постать Митрополита Андрея справді постає як Мойсея Українського Народу. З однієї сторони мені страшенно прикро, що саме у Львові у Рік Митрополита Андрея сталося те, що сталося - удар в Митрополита Андрея і УГКЦ. Виглядає мені, що режисери цього дійства є дійсно поза Львовом, у Львові тільки виконавці. Не врахували вони одного, що все ж таки християнські цінності, УГКЦ і Митрополит Андрей для багатьох поколінь львів’ян є великим фундаментом ідентичності.

Тому, починаю щораз то більше усвідомлювати, що справжнім живим символом Українського Народу, перед яким до сих пір тремтять наші ненависники, є все ж таки Владика Андрей! Можна тільки подивляти цю людину, яка не втратила надії, ревності у такі нелегкі часи. Ба більше, він зумів не тільки подавати надію своєму Народові, але і впевнено провадити його до обіцяної землі. І допровадив. Хоч самому йому не довелося побачити її, тільки здалеку, але нарешті пам'ять про нього є увіковічена у місті, якому він присвятив більшу частину свого життя і служіння.

Станувши перед пам’ятником і площею, які були чудово освітлені, я разом з моїми друзями Ігорем Кузьмаком і Валерієм Калинюком поглянули у сторону скверу. Там панувала темрява подібна до кромішньої, про яку згадує Ісус. Ось цей контраст був наскільки сильним, що не можна у ньому побачити символіки. Пам’ятник Митрополиту Андрею у Львові разом з площею є не тільки упорядкованою територією, він є символом відродження нової України, зокрема тієї, яку виборюють наші славі вояки на Сході України!

Погляд Митрополита, як слушно зауважив Ігор, звернений на темряву скверу, який уособлює залишки радянської епохи. Нічого, світло світить у темряві і темрява не поглинула його. Так і буде у цій справі!

Відходячи з площі, ще раз поглянув на пам’ятник Митрополиту. Знаменно у руці він тримає хрест. Починаю щораз більше розуміти, що допомогло йому перейти усі лихоліття воєн – єдність з Христом розіп’ятим на хресті! Господи, благослови наш Нарід за молитвами слуги Твого, праведного Андрея!

З серця линуть слова його молитви про Божу мудрість:

«Дай мені, Боже, мудрість мого стану, щоб я сповняв усе, чого жадаєш, дай мені розуміти мої обов'язки, дай мені мудрість моїх обов'язків і дай мені їх виконати так, як треба, як належить на славу Твою і користь моєї душі. Дай мені мудрість Твоїх доріг та мудрість ходити стежками Твоєї святої волі; дай мені мудрість поводження і неповодження, щоб я зумів не виноситися в одних і не падати в других; дай мені мудрість усього, що переминає, і всього, що триває; нехай перше в моїх очах маліє, друге нехай росте; дай мені мудрість праці та мудрість відпочинку; нехай мені буде розкішшю праця для Тебе, а втомою відпочинок без Тебе. Дай мені мудрість щирого і простого наміру, мудрість простоти, мудрість щирості; хай серце моє до Тебе звертається і Тебе в цілому життю в усім шукає»

о.Юстин Бойко

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 26 липня 2015 р.

26.07.2015р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах): «Княгиня Ольга розуміла: щоб народ розвивався, він мусить іти за живим і правдивим Богом» (+VIDEO)

24 липня, у день пам’яті рівноапостольної княгині Ольги, владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, очолив Архиєрейську Божественну Літургію в храмі Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Тут єпископ освятив ікону святої Ольги.

За словами настоятеля храму о. Ігоря Онишкевича, це свято є і святом цієї парафії, адже історично підтверджено, що княгиня Ольга тут молилася, тут відбудовувала храм і тут спочила. Згодом її мощі перенесли в Десятинну церкву.

Під час проповіді владика Богдан зауважив, що княгиня Ольга стала зіницею, яка заповідала прихід Христа на наші землі. «Саме тому ми сьогодні її вшановуємо і дякуємо Богу, що дав у її серце бажання змінити своє особисте життя. Любов правдивого Бога досягнула її серця, що розпалило в ній бажання переміни, яку вона почала із себе».

Єпископ також підкреслив, що княгиня Ольга для нас – взірець мудрого державного керівника: «Вона розуміла: щоб народ розвивався, він мусить іти за живим і правдивим Богом. Тому вона зробила особистий вибір на користь християнства. Вона охрестилася тоді, коли держава ще була поганською і в ній панували язичницькі звичаї».

Однак, за його словами, вже тоді вона випередила свою епоху і тим самим задала напрямок дальшого розвитку нашої країни на майбутні тисячу років. «За це ми сьогодні дякуємо Богу, що дав нам таку мудру правительку, яка знала, що є добрим для її народу і зробила через власний досвід свідомий ціннісний вибір, - продовжує він. - Тож молімося за те, щоб ми мали таких же мудрих провідників, які насамперед зроблять особистий вибір на користь Христа і Його віри. Це означає, що для них правда, добро і справедливість та чесність будуть тими цінностями, за якими вони будуть стояти і жити».

Наприкінці владика Богдан додав, що Україна зараз потребує таких державних мужів, які б сповідували свою віру не на камеру і у великі свята, а своїми конкретними діями і ділами. «Приклад святої Ольги – свідчення того, що не потрібно чекати, коли зміняться обставини, а самим робити все можливе. Ольга робила те, що в її силах згідно з власним сумлінням», - завершив він.



субота, 25 липня 2015 р.

25.07.2015р. Б. / Той, що пройшов крізь вогонь: історія українського воїна Василя Боднарука

Ще російський письменник Максим Горький сказав: «Герой – це той, хто творить життя всупереч смерті, хто перемагає смерть». Сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни із Росією, героїзм, вірність своїй рідній державі, своїй родині, сміливість і честь є вже не просто красивими словами, а вимірюються мужніми вчинками.

Наші воїни стали гідними захисниками України, які жертвують своїми життями заради благородної мети – свободи власного народу і віри в те, що жоден загарбник більше не зможе закинути ярма на його шию.

Одним із таких вірних синів нашої держави є Боднарук Василь Миколайович (позивний «Гуцул»), штурмовий боєць 24 спецбатальйону «Айдар», уродженець с. Дора (Івано-Франківської області). Він перебував в полоні луганського сепаратистського бандитського формування бойовиків під керівництвом ватажка Олександра Бєднова (прізвисько «Бетмен») від 15 жовтня 2014 р. до 10 липня 2015 р.. Пан Василь потрапив у полон із групою командира «Айдару» Піскіжова Олександра із позивним «Італієць», який загинув при розблокуванні 32 блокпосту. Героя нашої історії також вважали загиблим. Проте, сепаратисти прийняли його за замкомандира «Айдару», таким чином йому зберегли життя. Завдяки патріотичним силам, Українській Греко-Католицькій Церкві, волонтерам та незнищенній вірі в Бога й Україну Василь Боднарук повернувся додому живим.

Герой кілька днів перебував у Львові і в цей час поділився із читачами «Духовної величі Львова» своїми думками про справжнє значення свободи, про боротьбу за правду, про Любов, яка нищить зло. Це історія про героя не з екранів голлівудських фільмів, але про нашого співвітчизника, який зумів пройти крізь вогонь, зберігши справжнє людське обличчя і чисте серце.

- Пане Василю, врахуючи усі важкі випробування, які Вам довелось пройти під час цієї війни, чи не зникло у Вас бажання боротись за незалежність України, або ж навпаки воно стало ще сильнішим?

– Звісно ж, я й надалі боротимусь за свою державу. Я думаю, що це прагнення нікуди не зникне, незважаючи на різні обставини. Тепер є багато людей, які чинять дурниці (навіть серед влади). Не буду наголошувати на їхніх іменах, але вони справді «ставлять палки в колеса», не хочуть рятувати наших воїнів із полону, проявляють байдужість і егоїзм. Я б хотів, щоб вони щиро осмислили всі трагічні події, які сьогодні відбуваються, і чинили не згідно із вигодою, а послуговуючись принципами совісті.
Василь Боднарук (праворуч) біля храму у Дорі та представник організації “Патріот” Олег Хороших (ліворуч)
- Кому б Ви хотіли подякувати за свій порятунок?
– Мені та багатьом таким солдатам, як я, допомогли Українська Греко-Католицька Церква, насамперед, о. Юстин Бойко, група «Патріот», СБУ, Міністерство оборони України тощо. Вони спільно нас рятували. Декілька обмінів воїнами зривались. Наприклад, коли ми були в Луганську, в комендатурі, до нас приїжджали російські телеканали: вони говорили, що нас готують до обміну, неодноразово знімаючи про це сюжети, але обмінів так і не відбувалось. І, що прикро, нам наголошували, що винна в цьому наша сторона… З визволенням полонених колосальну допомогу надає Українська Спілка ветеранів Афганістану, Сергій Шонін та Віктор Муха зі сторони ЛНР – вони домагаються того, щоб військовополонених ніхто не бив, щоб їжа була більш-менш нормальною. Тепер в їхній комендатурі до наших військових ставляться краще.

Спочатку й мені було важко на війні, але дякую нашим волонтерам, насамперед, вони дуже підтримували. По тій стороні барикад навіть росіяни, коли допитували нас, то дивувались, для чого наші люди допомагають. В них були Перша чеченська кампанія, Друга чеченська кампанія, коли ніхто солдатові й булочки не передав. Українські ж волонтери не просто передають їжу, одяг, все, що потрібно, а й самі їздять навіть на передову, вони привозять із собою часточку дому, великий запас віри в нас, тепло і Любов. Волонтери надзвичайно сильно підтримують не тільки добровольчі батальйони, але й усю армію. Якщо б не вони, я не уявляю, як би ми протрималися.

- Я знаю, що Ви віруюча людина. Чи допомогла Вам сила молитви перебороти той моторошний час, коли Ви перебували в полоні ворога і Вашому життю загрожувала реальна небезпека?

– Тепер я розумію, наскільки потужною може бути сила молитви, і як вона здатна захистити людину. У Святому Письмі написано, що є три речі – Віра, Надія і Любов, які оберігають серце кожного. Але Любов завжди буде найголовнішою – Любов до ближнього, Любов до всього, що тебе оточує. Перебуваючи в полоні, я багато молився. Як кажуть, молитва залізо ломить. Я відібрав Біблію в ополченців, які майже повністю скурили Старий Завіт, роблячи із нього самокрутки, завжди читав її – і саме це мені допомагало. Головне – час, терпіння і віра в те, що ти житимеш і зможеш повернутись додому. Я вірив, що Бог мене захистить і ніколи в цьому не сумнівався.

- Ми, християни, дуже багато говоримо про прощення. А чи готові Ви зараз простити своїх ворогів, чи все-таки внутрішня образа залишається, і не всі рани так швидко можуть загоїтись?

– Пригадую, у Святому Письмі вказано: «Не проклинайте ворога свого, а благословляйте його…». Звичайно, я прощаю своїх ворогів. Бог нас простив, Ісус за нас помер на хресті. Якщо Господь відпускає нам наші гріхи, то не можна себе ставити вище за Нього і тримати зло на інших. Якщо ми не навчимось прощати і забувати свій біль, то як нам можна буде простити? Навіть в молитві «Отче Наш» є ці слова: «… і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…».

- Якщо б можна було повернути час назад, і Ви знали б, що Вас чекає на цій війні, чи готові Ви були б піти на всі ті жертви і знову боротись за правду та незалежність нашої країни?

– Думаю, я б не змінив свого рішення і знову б пішов воювати. Саме на війні я побачив життя з іншої сторони, переосмислив багато речей, які в житті справді потрібні, почав більше цінувати життя та своїх рідних людей. Я вважаю, що всі ці випробування стали фундаментом як для зміцнення моєї віри, так і для майбутнього життя.

-Ще не так давно Вас вважали загиблим. Які емоції переповнюють Вас тепер, людину, яка пройшла крізь пекло і повернулась мало не з того світу? Після тривалого часу розлуки із близькими, хто на Вас чекає?

– Мене чекають мама, сестра, племінниці. Емоції… я не знаю, як це назвати… Щастя… Я просто дуже радий і вдячний всім, хто допоміг мені та іншим воїнам. Ще багато хлопців залишились у полоні. Я знаю, що їхній дух не падає, проте з’являється недовіра до верхівки нашої держави. Але, якщо проігнорувати усі прикрі та суперечливі моменти то цей відроджений український дух надзвичайно об’єднав всіх людей. З Харкова, навіть з Донецька та Луганська люди переходять на нашу сторону, беруть зброю в руки і готові воювати до переможного кінця. На жаль, багато патріотів вже не повернуться додому. Але ми знали, куди йдемо, нехай між собою про це не говорили, але відчували, що багато з нас загинуть, не одного поховали. Просто хочеться, щоб наші Президент та влада дотримувались своїх обіцянок, допомогли родинам загиблих, віддаючи належну шану їхньому подвигу. Я думаю, вони та їхні сім’ї заслуговують на повагу і безсмертну пам’ять.

- На жаль, сьогодні дуже поширені песимістичні настрої серед громадян стосовно війни. Як Ви вважаєте, чи є майбутнє в України, чи зможемо ми залишитись єдиними, перебороти ворога і втримати свою незалежність?

– Ми не маємо права на зневіру! Я не допускаю навіть таких думок, що ми здамося. Ми споконвіків долаємо тих, хто приходить зі злом на нашу землю. Українці досить стійкі люди, і наш дух неможливо зламати. Війна завжди нищить все на своєму шляху, руйнує долі. Але я думаю, що коли ворог вривається у твій дім, кожен візьме зброю в руки – чи то автомат, чи сокиру, чи косу – і не мовчатиме. Я. наприклад, не хочу, щоб хтось приходив і розказував мені, як жити. Ми маємо свою країну та свої закони. А терпіти свавілля чужинців, жорстокість російських загарбників – це всеодно ще забути, як наші прадіди боролись за Україну, і знехтувати святість мільйонів жертв, подвиги героїв, перекреслити всю нашу історію і наше майбутнє.

Розмовляла Лідія Батіг

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

24.07.2015р. Б. / “Як живе сім'я, так живе народ і так живе весь світ”: відозва Львівського Митрополита РКЦ щодо змін в Конституції України

Голова Конференції Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні Архієпископ-Митрополит Львівський Мечислав Мокшицький прокоментував запропоновані Конституційною Комісією України нові формулювання положень про права і свободи людини:

«Інтеграція України в об’єднану Європу можлива виключно на засадах збереження християнських цінностей, які впродовж двох тисячоліть формували духовне обличчя нашого континенту. Не є винятком Україна, яка в статті 21 свого Сімейного Кодексу чітко визначила, що «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка». 

Наша Церква, яка твердо захищає традиційні сімейні цінності, стурбована намаганням узаконити в Україні одностатеві партнерства, що може призвести до чергового гріхопадіння в суспільстві, яке й так виснажене війною та різними негараздами. Папа Римський св. Йоан Павло ІІ, котрий упродовж всього свого понтифікату ревно піклувався про збереження християнський коренів і цінностей в Європі, повчав: «Як функціонує сім'я, так функціонує народ і так функціонує весь світ, у якому ми живемо».

Щиро сподіваюся, що пан Президент Петро Порошенко, Конституційна Комісія та Верховна Рада України прислухаються до голосу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка повторно адресувала їм Звернення із роз’ясненням своєї позиції та застерегла владу від зазіхань на сімейні цінності в новій Конституції України».

Львів, 23 липня 2015 року
№ 30/2015

24.07.2015р. Б. / Українське християнство на порозі втрати суспільної легітимності та суб’єктності, або Дещо про українське християнство на порозі суспільної катастрофи

Останніх кілька тижнів ситуація в українському суспільстві продовжувала радикалізовуватися. І якщо українські християни закриватимуть на це очі, одного прекрасного дня вони знову виявляться неготовими до того, щоб стикнутися із ще одним суспільними вибухом. Українські християни виявились повністю неготовими до Майдану і до московитської агресії. Хоча і одне, а тим більше друге, можна було доволі легко передбачити.

До честі українського християнства варто сказати, що воно доволі скоро зорієнтувалося у майданних подіях, а так само і з початком агресії саме українське християнство стало одним з центрів волонтерського руху допомоги українським воякам та потерпілим від московитської агресії.  Але ця неготовність українського християнства, в цілому, до такого розвитку подій ставить під серйозний сумнів його здатність виживати в умовах суспільства, яке радикалізовується.

Складається враження, що Церква в Україні усе ще не усвідомлює себе совершенним суспільством, яке б мало функціонувати, як таке. Вона, принаймні, так виглядає, не усвідомлює себе народом Божим, а більше розглядає себе якоюсь релігійною надбудовою українського суспільства, йдучи тими самим стежками секуляризації, можливо, навіть не усвідомлюючи цього.

Суспільні протиріччя, які призвели до майданного вибуху усе ще не вирішені. Більше того, влада своїми діями лише розпалює ці протиріччя, розгортаючи боротьбу проти волонтерів, добровольців, неугодних громадських структур, кришуючи корупційні схеми і самих корупціонерів. Основна вимога громадянської Революції – вимога елементарної справедливості – все ще залишилась не виконаною. Більше того, постмайданна влада не тільки не встановила цієї справедливості, принаймні, в таких показових моментах як розстріл Небесної Сотні, але навпаки, продовжує цю несправедливість помножувати.

На сьогодні, суспільство і влада в Україні уже не є суб’єктами суспільних процесів, а об’єктами. Влада уже не може змінити свій корумпований характер, а суспільство уже не може дати задню у питанні встановлення фундаментальних принципів суспільної справедливості. Усі суспільні події, принаймні, за останніх півроку вказують саме на такий стан речей. І єдиний вихід з цієї ситуації – суспільний вибух, який, вочевидь, завдасть великої шкоди і суспільству, і державі, а тим самим і християнським Церквам і церквам в Україні, як народу Божому. Такий розвиток подій, якщо Бог не втрутиться у цю ситуацію в чудесний спосіб, виглядає неминучим.

Варто би було, щоб українське християнство заздалегідь готувалося до такого варіанту розвитку подій. Адже саме великі українські християнські конфесії УГКЦ, РКЦ, УПЦ КП поки що зберігають свою суспільну суб’єктність у суспільних процесах. Щоправда, якщо вони нічого не змінять у своїй суспільній активності, цю свою суб’єктність вони втратять у найближчому часі, ставши ще одним об’єктом суспільних процесів.

Також варто зауважити, що українське християнство цілком і повністю виявилось неготовим до загрози створення в Україні, за ініціативою президента П. Порошенка, конституційного фундаменту для запровадження в Україні ґей-«шлюбів». Воно, на даний момент, виявилось нездатним зродити як мінімум багатотисячний спротив таким спробам. Заява Всеукраїнської Ради церков та релігійних організацій, при відсутності організації багатотисячних маршів протесту, тільки підтверджує, що українське християнство усе ще сприймає себе як релігійну надбудову суспільства. Сама заява радше скидається на заяву ображеної громадської організації, аніж на заяву очільників мільйонних самодостатніх суспільств.

Дещо відмінними у цьому плані є лист до глави українського парламенту та проповідь Глави УКГЦ в часі паломництва до Зарваниці стосовно цього питання. Відразу необхідно зазначити, що Глава УГКЦ – єдиний з релігійних провідників в Україні, хто самостійно висловився з цього приводу. Але увесь позитив заяв Блаженнішого Святослава буде зведено нанівець відсутністю з одного боку широкої загальнонаціональної інформаційної кампанії (дозволю собі спрогнозувати, що її просто не буде), яка б, принаймні греко-католиків інформувала про реальну загрозу створення конституційного фундаменту для ґей-«шлюбів» в Україні, а з іншого боку – відсутністю навіть спроби організувати протестний тиск на владу, яка уже показала, що від своїх планів вона здатна відмовлятися тільки під серйозним тиском суспільства.

Тому, на майже 100% можна прогнозувати, що президенту П. Порошенку вдасться протиснути конституційний фундамент, який уможливить подальше законодавче закріплення норм, які призведуть до утисків і переслідування християн в Україні, заборонивши усяку критику гомосексуального співжиття. Президентське протискання через парламент змін до конституції, які, фактично, створили терористичну державу-паразита в межах міжнародно визнаних кордонів України, дає усі підстави очікувати і затвердження парламентом президентського конституційного фундаменту для ЛГБТ утисків та переслідування християн.

І тут варто зазначити, що саме в УГКЦ доволі хистка суспільна позиція, щоб стати центром можливої оборони сімейних цінностей в українському суспільстві. Ситуація з УКУ, коли викладачі цього закладу відверто виступають на стороні ЛГБТ активістів, коли пропагують гендерну ідеологію і це відбувається без зрозумілих суспільству санкцій, позбавляють УГКЦ суспільної легітимності говорити про захист сімейних цінностей. Адже будь-хто може сказати: «Ви перше домовтеся між собою – ви за сімейні цінності чи за «права» ЛГБТ та гендерну ідеологію, а тоді вчіть суспільство». Без вирішення проблеми УКУ УГКЦ виглядатиме в очах суспільства або шизофренічно, або лицемірно. Хоча, здається, що радше лицемірно, адже питання пропаганди ЛГБТ та гендерної ідеології у випадку УКУ тісно пов’язане з грошима і престижем.

Іншим моментом, який ставить під сумнів суспільний легитимітет українського християнства є те, що жодна християнська конфесія України так і не стала народним трибуном. Єдиними релігійними провідниками, які відважилися відверто висловити владі протест проти суспільної несправедливості у часі постмайданної влади, поки що залишаються єпископи Харківсько-Запорізький владика Станіслав Шикорадюк та єпископ Одесько-Сімферопольський владика Броніслав Бернацький.

В умовах галопуючої радикалізації українського суспільства такий стан речей є просто таки катастрофічним як для самого суспільного організму, так і для українського християнства. Провідники українського християнства усе ще можуть змінити ситуацію, але питання наскільки вони до цього готові.

Українське суспільство знаходиться на порозі хаосу і можливої втрати державної суб’єктності. І якщо суспільні процеси призведуть до катастрофи, відповідальність за цю катастрофу нестиме також й українське християнство, яке виявиться нездатним зупинити або, принаймні, конструктивно каналізувати суспільну радикалізацію.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 23 липня 2015 р.

23.07.2015р. Б. / "Влада має виконати одне з найголовніших своїх завдань - зберегти довіру народу!" (+AUDIO)

В ефірі програми "Архіпастир ВІДПОВІДАЄ" з архієпископом-емеритом УГКЦ Любомиром Гузаром говорили про сучасну Україну: бездіяльність політиків, війну, і нові завдання для церкви в контексті буремних подій - Держава мало пояснює, чому вона чинить так, а не інакше. - Наголошує Архієпископ. - Якщо люди починають сумніватися, це дуже погана справа!

Я не знаю, чому зараз є війна, і з цього не журюся. Хто я такий, щоб давати Господу поради? Я знаю, що ми маємо БАТЬКА, Отця Небесного, Татуся! Я можу лише як дитина, звернутися до Нього: "Татуню, допоможи!".



Джерело:   Воїни Христа Царя

23.07.2015р. Б. / Церква дає нам відкриті руки говорити на всі теми і навіть гострі (+AUDIO)

В програмі «Рецепти життя» отець Орест Дмитро Вільчинський розкриває власну шкалу важливості подій і явищ, що формують не лише наше сьогодні а й, головним чином, майбутнє багатьох поколінь.




Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 22 липня 2015 р.

22.07.2015р. Б. / УГКЦ завжди була поруч зі своїм народом

Важко, мабуть, не погодитись із тим, що події, які сьогодні переживаємо на східних теренах нашої Батьківщини, носять дикий, ворожнечий характер, який вже більш ніж за два роки, приніс чимало змін до нашого побуту. Терміни «АТО», «Гібридна війна», «Град», «Іловайський котел» та ще з десяток інших, стали важким, чорним осадом в ментальності сучасних українців.

В той же час, у зв’язку із цими подіями, ми маємо змогу наново розуміти багато християнських норм, Євангельські блаженства та й взагалі – поняття добра та милосердя, любові та прощення. Сьогодні в нас постало далеко не нове поняття волонтера, яке в світлі останніх подій стало справжнім ноу-хау не лишень для українців, але й для усіх мешканців світу, хто хоч трішки цікавиться новинами.

На превеликий жаль, українська держава, спустошена подіями останніх років, не може вповні забезпечити свою армію. Це розуміємо усі ми, це розуміють наші волонтери, це розуміє і наша Українська Греко-Католицька Церква. В суботу, 18 липня, помічник економа Івано-Франківської Архієпархії о. Віталій Максимів, за дорученням Митрополита Володимира (Війтишина), передав бійцям батальйону «Донбас» волонтерську допомогу. Це і військове обмундирування, і берци, та інші необхідні їм речі загальною вартістю 14000 грн.

Важко не помітити крізь призму історії, що УГКЦ завжди була поруч зі своїм народом: в радощах та горю. І суботня подія яскраво це ще раз засвідчує. Як же ж важливо для усіх нас, вірних Івано-Франківської Архієпархії, що наші добрі пастирі не лише словом, але й власним прикладом засвідчують свою любов та вірність нашим захисникам! Творімо і ми подібні діла милосердя, кожен в свою міру, і сам Христос нас винагородить, адже ж Він сказав: «Блаженні милосердні, бо вони помилуванні будуть».

22.07.2015р. Б. / Там, де війна. Російські терористи хочуть розширити окуповану територію (МАПА)

РНБО оприлюднила свіжу мапу ситуації на сході України:

 (для збільшення розміру зображення натисніть на мапу)

Джерело:  НОВИЙ ПОГЛЯД