Коментар Апостола на 2-гу Неділю Великого посту (Євр 1,10-2,3)
1,10 І:«Ти, Господи, напочатку заснував землю
і небеса – діло рук твоїх.
11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш;
усі, мов одежа, постаріються.
12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш
і, немов одежа, вони зміняться.
Ти ж – той самий,
і літа твої не скінчаться.»
13 До кого з ангелів він коли мовив:
«Сідай праворуч мене,
доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?»
14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння? 2,1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули.
Автор Послання до Євреїв зосереджує нашу увагу на на тому, в чому полягає суть християнського життя. Вона полягає в тому, щоб самим пізнати, а відтак і звіщати усім іншим, що Ісус Христос є єдиною дорогою до Бога. Ставши у всьому подібним до нас, окрім гріха, Христос віддав своє життя для нас і заради нас, розпочинаючи новий шлях, який веде до єдиного, істинного Бога. Власне у цьому розумінні Він і є архиєреєм, єдиним і остаточним первосвящеником нового союзу, джерелом і зразком правдивого поклоніння і служіння Богові для кожного вірного і всієї християнської спільноти.
Уривок, який сьогодні читаємо на Божественній Літургії, знаходиться в першій частині Послання до Євреїв (1,5 - 2,18). Ця частина показує Ісуса Христа вищим від ангелів, а також первосвящеником, сповнений солідарності з людьми. Вв. 5-9, які випереджують уривок із сьогоднішнього Апостола, цитують цілий ряд текстів зі СЗ для того, щоб показати «визначніше ім’я», яке Син «успадкував» (в.4). Вірш 5 – «Син мій єси, я сьогодні породив тебе» – є цитатою з Пс 2,7, а «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина» – з 2 Сам 7,14. Вірш 6 – «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі» – є цитатою з Пс 97,7 (відповідно до грецького оригіналу, оскільки у єврейському тексті знаходимо «Вклоніться йому всі боги»), a вірш 7 – «Той, хто вітри своїми вісниками вчиняє, а полум’я вогненне – слугами своїми» – є цитатою з Пс 104,4. Довша цитата з вв. 8-9 «Престол твій, Боже, віковічний» і «берло правоти – берло твого Царства. Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости понад твоїх співучасників» є цитатою з Пс 45,7-8. Ця серія біблійних цитат продовжується аж до в. 14, охоплюючи ще одну довшу цитату у вв.10-12 і одну коротшу у в.13, які й увійшли до сьогоднішнього Апостола.
В. 10, разом з 11 і 12, подає нам один уривок з Псалма 102, названого «Молитвою у нещасті»: «Спочатку Ти, Господи, заснував землю, і діло рук твоїх – небеса. Вони загинуть, а Ти перебуваєш; і всі, як одежа, постаріють, і як покривало, звинеш їх, і переміняться, а Ти все той самий і літа твої не скінчаться» (Пс 102,26-28, Молитовний псалтир, Рим 1990). Псалмоспівець споглядає Божі творіння, вдивляючись в «Божі руки» чи «пальці». Цей мотив знаходимо також у Пс 8,4; 19,2; 143,5. Бог Творець створив усе, але сам залишився повністю трансцендентним. Окрім того залишається правдою, що всі творіння загинуть, а Господь перебуває повіки. Псалмоспівець використовує для представлення сотворіння образ одягу, який якісний він би не був, але все ж він має властивість старіти, зношуватися. Тривалість існування творінь залежить від тієї межі, яку їм встановив Творець; він наприкінці «згорне» світ, так, немов складе якусь одежину. Натомість Господь перебуває вічно! Його вічне буття, хоч і описане у невідповідний спосіб людьми – які просто не мають відповідних слів – «роками», ніколи не закінчиться. Одним словом природа і все, що нас оточує, змінюються і одного дня зникнуть, але Божа доброта і Його милосердя не зникне ніколи !
Те, що Псалом 102 говорить про Бога Отця, Послання до Євреїв застосовує до Сина. Отой єдинородний Син – «єдиносущний з Отцем», «зійшов з небес і воплотився», ставши «одним із нас». До Нього звернене всемогутнє Слово Отця, те Слово, яке ніколи не було звернене до жодного з ангелів: «Сідай праворуч Мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» (в. 13, який цитує Пс 109,1). Це – фундаментальний текст для автора Послання до Євреїв, адже показує, що Син має гідність божественного Месії-Царя, який є сповненням пророцтва. Але це також підготовка, щоб показати його незрівнянну гідність як Першого і Єдиного Отцевого Архиєрея – гідність, про яку апостол Павло писатиме ще чіткіше у у 5,5-7 цитуючи інше пророцтво про Боже Отцівство з Пс 2,7: «Син мій єси Ти, я породив Тебе сьогодні», та пророцтва з Пс 110,4: «Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека» (див. Євр 5,6).
Відмінність буття між Сином Божим і Ангелами, окрім цих пророцтв, походить також із простого спостереження того факту, що у Святому Письмі Божі Ангели, без огляду на те, чи вони є безтілесними духами чи елементами природи, як наприклад блискавки, названі ??????????? ????????, тобто «служебними духами», створені власне Господом для звершення «літургії – діла на користь народу» впродовж усієї історії спасіння. Точніше, ангели «послані» (?????????????) «до послуг», (на служіння, дослівно «??? ?????????»), тим, які «мають успадкувати спасіння» і таким чином стати «співспадкоємцями» Єдиного Спадкоємця – Сина (див. 1,2).
У другому розділі, продовжуючи представлення цього Божого Імені, успадкованого Сином, автор наполегливо закликає («мусимо вважати») з великою увагою і пильністю (????????????) зважати на дійсність, почуту на апостольській дорозі, щоб «нас не знесло з дороги», тобто, щоб ми не зійшли з дороги, яка веде до спадщини спасіння (2,1).
Спосіб аргументації Послання до євреїв відповідає єврейській традиції. Стародавній Закон був даний Ізраїлеві як «оголошене Слово» Ангелами, тому що Господь у своїй трансцендентності є недоступний. Той Закон був ефективним і зобов’язуючим, а крім того, кожне його порушення, кожен непослух передбачав справедливе покарання (2,2). Аргументація продовжується з характерним равинським аргументом «від меншого до більшого»: якщо це стосується стародавнього Закону, то ми – які отримали «таке велике спасіння», – коли занедбаємо його, як зможемо уникнути справедливої кари? (2,3а). Оскільки спасіння розпочалося проповіддю не ангелів, а самого Господа, а відтак продовжилося тими, хто мав щастя почути Ісуса – апостолами, то воно також затверджене і на нашу користь (2,3).
Останній вірш тісно пов’язаний з прологом Євангелія від Луки (Лк 1,1-4), де автор стверджує, що перше апостольське покоління було «свідками Слова», а ті, що від початку вірно передали те Слово, стали його слугами. Натомість друге покоління, до якого, зрештою, належить і Лука, отримавши це Слово, – досліджує все те, що Його стосується, щоб «за порядком» Його викласти – так, щоб майбутні слухачі також могли розпізнати стійкість науки, яку вони прийняли та в якій вони охрестилися. Це й можемо назвати початком апостольської традиції.
Подаючи майже безперервно – одне за одним – свідчення Псалмів, Послання до Євреїв ніби окреслює всю христологію Псалтиря. Цитуючи один вірш із 110 псалма (в.1), а відтак аж три із 102 (вв.26-28), автор Послання показує Сина Божого, як переможця усіх ворогів, як Суддю і Владику Ангелів, які служили і служать Йому в ділі спасіння людей, хоча їхнє служіння не може жодним чином зрівнятися з Його служінням, яке залишається найвищим і остаточним.
Таким чином досить легко підсумувати зміст сьогоднішнього Апостола: вищість Христа за ангелів (1,10-14) і заохочення, навіть із застереженням, слухатись Його Слова спасіння, яке дійшло до нас через апостольську проповідь (2,1-3).
Залишається лише роздумати над одним питанням: у чому полягає зв’язок між сьогоднішнім Апостольським читанням і Євангелієм про паралітика? Можливо ключ знаходиться в питанні книжників, яких обурило те, що Ісус відпустив гріхи паралітику: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?». Послання до Євреїв дає дуже чітку відповідь – Ісус, Син Божий, єдиносущний з Отцем, Первородний усього створеного, що возсів праворуч Отця, Слово якого є могутнішим за слово Закону і ангелів, бо дарує зцілення не тільки від хвороби тіла, але й спасіння від гріха і смерті. Тому автор Послання палко закликає усіх: «Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули»! Ми ж почули Слово спасіння. Не нехтуймо ним! Воно може дати нам не лише зцілення тіла, а й подарувати Життя вічне.
Апостол без найменшого сумніву показує вищість Сина Божого над ангелами. Тим не менше він присвячує й достатньо уваги ангелам та їхній ролі в Історії Спасіння. Хто вони, і яке їхнє завдання – найкраще з’ясовано у в. 14 першого розділу: «Хіба ж не всі вони [= ангели] служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?». Автор Послання називає ангелів «служебними духами».У грецькому оригіналі на їх означення вживається вислів «??????????? ????????», який, таким чином, поміщає їх у контекст певного богослужіння, в якому вони звершують «дияконську» службу (дослівно: ??? ?????????) для усіх охрещених, тобто «спадкоємців спасіння». Чи не були для паралітика, про якого розповідає Євангеліє від Марка, його друзі такими «ангелами», які «послужили» йому, привівши його, немічного тілом і хворого душею, до Христа – Лікаря душ і тіл?
На початку третього тижня Великого Посту Церква пригадує нам, що ми не самотні на нашому шляху до Бога. І не лише Христос скидає з наших плечей тягар гріха, даючи нам силу встати й ходити. Це – й наші друзі, віра яких долає всі перешкоди, щоб ми могли стати перед Христом. Це також і ангели, оті “служебні духи”, послані Богом, щоб нам допомагати на нашому життєвому шляху. Однак в дусі Євангелія подякуймо і помолімося не тільки за наших друзів, але роздумаймо й над тим, кому ми можемо бути другом, кому можемо допомогти прийти до Христа, для кого можемо бути, хоча б на хвилинку, ангелом.
і небеса – діло рук твоїх.
11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш;
усі, мов одежа, постаріються.
12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш
і, немов одежа, вони зміняться.
Ти ж – той самий,
і літа твої не скінчаться.»
13 До кого з ангелів він коли мовив:
«Сідай праворуч мене,
доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?»
14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння? 2,1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули.
Автор Послання до Євреїв зосереджує нашу увагу на на тому, в чому полягає суть християнського життя. Вона полягає в тому, щоб самим пізнати, а відтак і звіщати усім іншим, що Ісус Христос є єдиною дорогою до Бога. Ставши у всьому подібним до нас, окрім гріха, Христос віддав своє життя для нас і заради нас, розпочинаючи новий шлях, який веде до єдиного, істинного Бога. Власне у цьому розумінні Він і є архиєреєм, єдиним і остаточним первосвящеником нового союзу, джерелом і зразком правдивого поклоніння і служіння Богові для кожного вірного і всієї християнської спільноти.
Уривок, який сьогодні читаємо на Божественній Літургії, знаходиться в першій частині Послання до Євреїв (1,5 - 2,18). Ця частина показує Ісуса Христа вищим від ангелів, а також первосвящеником, сповнений солідарності з людьми. Вв. 5-9, які випереджують уривок із сьогоднішнього Апостола, цитують цілий ряд текстів зі СЗ для того, щоб показати «визначніше ім’я», яке Син «успадкував» (в.4). Вірш 5 – «Син мій єси, я сьогодні породив тебе» – є цитатою з Пс 2,7, а «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина» – з 2 Сам 7,14. Вірш 6 – «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі» – є цитатою з Пс 97,7 (відповідно до грецького оригіналу, оскільки у єврейському тексті знаходимо «Вклоніться йому всі боги»), a вірш 7 – «Той, хто вітри своїми вісниками вчиняє, а полум’я вогненне – слугами своїми» – є цитатою з Пс 104,4. Довша цитата з вв. 8-9 «Престол твій, Боже, віковічний» і «берло правоти – берло твого Царства. Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости понад твоїх співучасників» є цитатою з Пс 45,7-8. Ця серія біблійних цитат продовжується аж до в. 14, охоплюючи ще одну довшу цитату у вв.10-12 і одну коротшу у в.13, які й увійшли до сьогоднішнього Апостола.
В. 10, разом з 11 і 12, подає нам один уривок з Псалма 102, названого «Молитвою у нещасті»: «Спочатку Ти, Господи, заснував землю, і діло рук твоїх – небеса. Вони загинуть, а Ти перебуваєш; і всі, як одежа, постаріють, і як покривало, звинеш їх, і переміняться, а Ти все той самий і літа твої не скінчаться» (Пс 102,26-28, Молитовний псалтир, Рим 1990). Псалмоспівець споглядає Божі творіння, вдивляючись в «Божі руки» чи «пальці». Цей мотив знаходимо також у Пс 8,4; 19,2; 143,5. Бог Творець створив усе, але сам залишився повністю трансцендентним. Окрім того залишається правдою, що всі творіння загинуть, а Господь перебуває повіки. Псалмоспівець використовує для представлення сотворіння образ одягу, який якісний він би не був, але все ж він має властивість старіти, зношуватися. Тривалість існування творінь залежить від тієї межі, яку їм встановив Творець; він наприкінці «згорне» світ, так, немов складе якусь одежину. Натомість Господь перебуває вічно! Його вічне буття, хоч і описане у невідповідний спосіб людьми – які просто не мають відповідних слів – «роками», ніколи не закінчиться. Одним словом природа і все, що нас оточує, змінюються і одного дня зникнуть, але Божа доброта і Його милосердя не зникне ніколи !
Те, що Псалом 102 говорить про Бога Отця, Послання до Євреїв застосовує до Сина. Отой єдинородний Син – «єдиносущний з Отцем», «зійшов з небес і воплотився», ставши «одним із нас». До Нього звернене всемогутнє Слово Отця, те Слово, яке ніколи не було звернене до жодного з ангелів: «Сідай праворуч Мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» (в. 13, який цитує Пс 109,1). Це – фундаментальний текст для автора Послання до Євреїв, адже показує, що Син має гідність божественного Месії-Царя, який є сповненням пророцтва. Але це також підготовка, щоб показати його незрівнянну гідність як Першого і Єдиного Отцевого Архиєрея – гідність, про яку апостол Павло писатиме ще чіткіше у у 5,5-7 цитуючи інше пророцтво про Боже Отцівство з Пс 2,7: «Син мій єси Ти, я породив Тебе сьогодні», та пророцтва з Пс 110,4: «Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека» (див. Євр 5,6).
Відмінність буття між Сином Божим і Ангелами, окрім цих пророцтв, походить також із простого спостереження того факту, що у Святому Письмі Божі Ангели, без огляду на те, чи вони є безтілесними духами чи елементами природи, як наприклад блискавки, названі ??????????? ????????, тобто «служебними духами», створені власне Господом для звершення «літургії – діла на користь народу» впродовж усієї історії спасіння. Точніше, ангели «послані» (?????????????) «до послуг», (на служіння, дослівно «??? ?????????»), тим, які «мають успадкувати спасіння» і таким чином стати «співспадкоємцями» Єдиного Спадкоємця – Сина (див. 1,2).
У другому розділі, продовжуючи представлення цього Божого Імені, успадкованого Сином, автор наполегливо закликає («мусимо вважати») з великою увагою і пильністю (????????????) зважати на дійсність, почуту на апостольській дорозі, щоб «нас не знесло з дороги», тобто, щоб ми не зійшли з дороги, яка веде до спадщини спасіння (2,1).
Спосіб аргументації Послання до євреїв відповідає єврейській традиції. Стародавній Закон був даний Ізраїлеві як «оголошене Слово» Ангелами, тому що Господь у своїй трансцендентності є недоступний. Той Закон був ефективним і зобов’язуючим, а крім того, кожне його порушення, кожен непослух передбачав справедливе покарання (2,2). Аргументація продовжується з характерним равинським аргументом «від меншого до більшого»: якщо це стосується стародавнього Закону, то ми – які отримали «таке велике спасіння», – коли занедбаємо його, як зможемо уникнути справедливої кари? (2,3а). Оскільки спасіння розпочалося проповіддю не ангелів, а самого Господа, а відтак продовжилося тими, хто мав щастя почути Ісуса – апостолами, то воно також затверджене і на нашу користь (2,3).
Останній вірш тісно пов’язаний з прологом Євангелія від Луки (Лк 1,1-4), де автор стверджує, що перше апостольське покоління було «свідками Слова», а ті, що від початку вірно передали те Слово, стали його слугами. Натомість друге покоління, до якого, зрештою, належить і Лука, отримавши це Слово, – досліджує все те, що Його стосується, щоб «за порядком» Його викласти – так, щоб майбутні слухачі також могли розпізнати стійкість науки, яку вони прийняли та в якій вони охрестилися. Це й можемо назвати початком апостольської традиції.
Подаючи майже безперервно – одне за одним – свідчення Псалмів, Послання до Євреїв ніби окреслює всю христологію Псалтиря. Цитуючи один вірш із 110 псалма (в.1), а відтак аж три із 102 (вв.26-28), автор Послання показує Сина Божого, як переможця усіх ворогів, як Суддю і Владику Ангелів, які служили і служать Йому в ділі спасіння людей, хоча їхнє служіння не може жодним чином зрівнятися з Його служінням, яке залишається найвищим і остаточним.
Таким чином досить легко підсумувати зміст сьогоднішнього Апостола: вищість Христа за ангелів (1,10-14) і заохочення, навіть із застереженням, слухатись Його Слова спасіння, яке дійшло до нас через апостольську проповідь (2,1-3).
Залишається лише роздумати над одним питанням: у чому полягає зв’язок між сьогоднішнім Апостольським читанням і Євангелієм про паралітика? Можливо ключ знаходиться в питанні книжників, яких обурило те, що Ісус відпустив гріхи паралітику: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?». Послання до Євреїв дає дуже чітку відповідь – Ісус, Син Божий, єдиносущний з Отцем, Первородний усього створеного, що возсів праворуч Отця, Слово якого є могутнішим за слово Закону і ангелів, бо дарує зцілення не тільки від хвороби тіла, але й спасіння від гріха і смерті. Тому автор Послання палко закликає усіх: «Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули»! Ми ж почули Слово спасіння. Не нехтуймо ним! Воно може дати нам не лише зцілення тіла, а й подарувати Життя вічне.
Апостол без найменшого сумніву показує вищість Сина Божого над ангелами. Тим не менше він присвячує й достатньо уваги ангелам та їхній ролі в Історії Спасіння. Хто вони, і яке їхнє завдання – найкраще з’ясовано у в. 14 першого розділу: «Хіба ж не всі вони [= ангели] служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?». Автор Послання називає ангелів «служебними духами».У грецькому оригіналі на їх означення вживається вислів «??????????? ????????», який, таким чином, поміщає їх у контекст певного богослужіння, в якому вони звершують «дияконську» службу (дослівно: ??? ?????????) для усіх охрещених, тобто «спадкоємців спасіння». Чи не були для паралітика, про якого розповідає Євангеліє від Марка, його друзі такими «ангелами», які «послужили» йому, привівши його, немічного тілом і хворого душею, до Христа – Лікаря душ і тіл?
На початку третього тижня Великого Посту Церква пригадує нам, що ми не самотні на нашому шляху до Бога. І не лише Христос скидає з наших плечей тягар гріха, даючи нам силу встати й ходити. Це – й наші друзі, віра яких долає всі перешкоди, щоб ми могли стати перед Христом. Це також і ангели, оті “служебні духи”, послані Богом, щоб нам допомагати на нашому життєвому шляху. Однак в дусі Євангелія подякуймо і помолімося не тільки за наших друзів, але роздумаймо й над тим, кому ми можемо бути другом, кому можемо допомогти прийти до Христа, для кого можемо бути, хоча б на хвилинку, ангелом.
о. Тарас Барщевський
Джерела: Патріарша катехитична комісія
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар