«…і
спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів.8,32). Ці слова Ісуса –
прямий дороговказ до осягнення консолідації у нашому суспільстві. Адже
брехня це породження диявола, який і є її батьком (див. Ів. 8,40).
Брехня розділяє, бо її батько той, чиє ім’я «диявол» уже вказує на
розділення. Брехня вбиває, бо є породження того, хто є людиновбивцею від
початку (див. Ів. 8,40).
Московія, провадячи «гібридну» війну проти України, широко
використовує саме брехню, як основну свою зброю. Але ми не можемо
боротися проти брехні брехнею. Брехня подібна до перстня всевладдя з
Толкінової трилогії «Володар перстнів». Хто починає користуватися цим
перстнем – сам стає осередком зла. Брехня – це не помилкові висновки, не
несвідоме введення іншого в оману. Брехня – це свідома неправда.
Навіть, якщо той, хто бреше, сам себе переконує у тому, що він говорить
правду, хоча знає, що правда зовсім інша.
Основний розкол українського суспільства, який загрожує його
існуванню, - розкол між владою і самим суспільством. Українське
суспільство не вірить владі, адже від моменту встановлення більшовицької
диктатури воно ніколи не мало влади, яка б не брехала, причому,
відверто і цинічно. І навіть тоді, коли влада говорить правду,
суспільство відмовляється їй вірити. І от ця інфантильна брехливість
влади, яка вважає, що можна без кінця нагло і цинічно брехати
суспільству, з одного боку, та інфантильна недовіра суспільства до
влади і довіра до альтернативних джерел інформації і є одним з
найбільших уможливлювачів успіху московитської пропаганди. Тут необхідно
звернути увагу на одну банально просту річ – більшість українського
загалу не знає жодної іноземної мови окрім московитської. Тому,
«альтернативні» джерела інформації просто виявляються банальними
московитськими джерелами масової дезінформації.
Так, це правда, в часі війни не можливо розкривати таємниці
пересування власних військ, говорити про плановані операції і тому
подібні речі. Але, якщо в умовах інформатизованого суспільства влада
вдається до оруелліанської брехні, називаючи війну – перемир’ям, поразку
– перемогою, бездіяльність – реформами, нездар – геніями і т.д., то
така влада в умовах війни стає смертельно небезпечною, як для
суспільства, так і для країни, у якій це суспільство існує. Але це
макрорівень. І його дуже просто змінити – влада просто має позбутися
спроб вводити суспільство в оману.
Проте, багато підступнішим і багато серйознішим є мікрорівень. Адже
велика брехня складається нагромадження маленької брехні. Тому, кожен
член суспільства, який бреше, стає співучасником тої великої суспільної
брехні, яка розділює суспільство.
Мікрорівень суспільної брехні має ще кілька аспектів, які
московитській пропаганді вдалося накинути українському суспільству і
вона навіть не помічає, як само починає використовувати брехливі посили
московитської пропаганди.
Одним з таких «непомітних» посилів пропаганди Московії є термін
«Новоросія», який радо підхоплюють як українські ЗМІ так й українське
суспільство. А це є суттєва підміна понять. «Новоросія» не є і ніколи
не була суб’єктом чи навіть об’єктом, який би являв собою якусь етнічну,
політичну чи географічну реальність. Це штучний термін, який
покликаний дати підставу московитським зазіханням на українські
території. Не більше. Рівно ж такими термінами є і «ДНР» та «ЛНР», які
не є жодними територіальним, державними чи навіть парадержавними
утворення, а просто на просто декоративними прикрасами для російської
окупації окремих районів Донецької та Луганської областей України.
Іншим таким мемом московитської пропаганди є окреслення російських
окупаційних військ у окремих районах Донецької та Луганської областей
України, як «сепаратистів». Адже для нікого не є секретом, що війна з
сепаратизмом – це громадянська війна. І цей мем, не відомо з яких причин
підтримує українська влада, називаючи московитсько-українську війну
антитерористичною операцією. Це усе разом створює враження реальності
громадянської війни, а не московитської агресії. Так, це правда
московитські окупанти поводяться як терористи, але потрібно чітко
окреслити що це – саме московитські агресори, окупанти, а не якісь там
не зрозумілі терористи, чи тим більше сепаратисти.
Зі свого боку, ми мусимо собі усвідомити, що вживаючи заради
політичної коректності терміни «Росія», «російський», «росіянин», ми тим
самим підсвідомо реалізовуємо крадіжку власної історії. Думаю, що мало
кому може прийти до голови звинуватити греко-католицьких Галицьких
митрополитів у промосковських настроях. І саме тому для багатьох є
шоком, що саме Галицькі митрополити ХІХ століття називали себе
митрополитами всієї Росії. Але тут не потрібно піддаватися довготривалій
пропаганді Москви. Росія – це грецизована назва Русі, яку до
Московського царства почав застосовувати щойно московський цар Петро І,
щойно у ХVІІІ столітті. Московія, або Залісся – це бувша колонія Русі.
Колонія, яка привласнила собі назву й історію своєї бувшої метрополії. І
використовуючи політкоректне «Росія», «росіянин», «російський» ми
фактично визнаємо цю крадіжку легальною.
Саме тому, повернення до термінології наших предків Московія/Московщина
є необхідним для усвідомлення українським суспільством історичної
правди і для викорінення з нього московитської брехні. Проте замість
повернення до терміну москаль, яке протягом історії отримало негативне забарвлення, можна замінити більш нейтральним московит. Це суттєво б ослабило вплив московитської історичної пропаганди на українське суспільство.
Мусимо почати виходити з території брехні, як в приватному так і в
суспільному житті. Це на даний момент є просто необхідним для виживання,
як нашого народу, так і Церкви – відкинення усякої брехні й
двозначності. Слова Ісуса: «Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а
що більше цього, те від лихого.» (Мт 5,37) мають стати нашим щоденним
гаслом поведінки, якщо хочемо оборонитися від московитської агресії й
знищення.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар