Ти вселився в життя живих, ув'язнений ради нього, сокрушив узи Веліяра*, що зв'язав тебе: ради цього почитаємо твої вериги**.
(Канон Утрені свята)
Свобода - найцінніший дар людині від Бога. Свобода найбільше
розкриває таємницю того, як саме людське єство покликано бути божим
образом і подобою. На жаль, через гріх людина втрачає свободу. Найперше
втрачає її внутрішньо. Але може потрапити в неволю навіть фізично. Не
лише гріх є причиною утрати свободи: в кайдани в'язали і праведників за
віру. У часі випробовування війною, яке переживає тепер наш народ, ворог
погрожує і знущається неволею. Христос закликав нас відвідувати
в'язнів і за них молитися. Петрові вериги стали для нас цікавим тлом для
роздумів.
29 (16) січня Церква встановила свято Почитання оков Св. Апостола
Петра в пам'ять про їх чудесне з'єднання. Вони зберігаються неподалік
римського Колізею у храмі San Pietro in Vincoli, що означає «Св. Петро в
кайданах». Нагадаємо, що це ті кайдани, з яких Св. Петро був чудесно
звільнений появою ангела (Діян. 12). За наказом Ірода апостола закували в
кайдани в Єрусалимській в'язниці. Вночі явився йому ангел і вивів його
на волю. За правління імператора Константина Великого вериги перебували в
єрусалимській церкві Воскресіння Христового. У 439 році єрусалимський
патріарх Ювеналій подарував кайдани грецькій цариці Євдокії. Одну
частину оков цариця взяла до Царгорода, а другу послала в Рим своїй
доньці Євдоксії, яка з великою побожністю прийняла дар й наказала
збудувати церкву Св. Петра в оковах, де згодом поклала кайдани. У Римі
були ще й інші ланцюги, якими був скутий Апостол Петро в Мамертинській
в'язниці під час переслідування імператора Нерона. Ці кайдани у V ст.
Папа Сикст III наказав з'єднати з тією частиною оков, які були
подаровані цариці Євдоксії. Коли окови торкнулися одні одних – сталося
чудо: обидві частини з'єдналися в один суцільний ланцюг! На згадку цього
дива Церква встановила свято Почитання оков св. Петра.
Існує відоме прислів'я: "Тільки раб цілує свої кайдани".
Дійсно, християнство численні політ-філософи називали релігією рабів.
Імперські можновладці вважали християнську віру зручним знаряддям
ефективного поневолення та маніпуляції масами. Ліберали й атеїсти, а
також ново-язичники нехтували нею, бо одні прагнули самі вирішувати що є
добре, а що зле, другі встановили моральні принципи, які накреслювала
їх ідеологія, треті реконструювали релігійні інтуїції або хиби далеких
поколінь. Багато хто відкинув віру в Христа через те, що асоціював її не
стільки з можливістю змінитися самому, скільки зі старанням змінити
Бога.
Метою пенітенціарного душпастирства є супровід людей, які опинилися в
неволі, насамперед християн, та допомога в усіх їхніх потребах, щоб
вони не втратили зв'язок із Церквою. Душпастир допомагає усім, без
огляду на конфесію, ба навіть невіруючій людині. Хоча в першу чергу він
посланий до християн. Священик для в'язнів - свідок, що має привернути
їм той дар внутрішньої свободи. Для когось в'язниця стає першим місцем,
де душа вперше прислухається до голосу Євангелія. Часом ув'язнення стає
одиноким шансом для навернення і Ласкою Бога, що вириває розкаяну душу
перед вічними муками.
Численні в'язні переносять неволю через переслідування, без вини.
Страждання злочинців у в'язниці також часом перевищують міру зла, яке
вони поповнили. Багато в'язнів потрапивши в неволю благають Бога про
чудо. Проте життя Св. Апостола Петра показує нам, що в одному випадку
чудо сталося через ревну молитву Церкви (Діян. 12.5). В іншому - Петро
добровільно прийняв кайдани, щоб розділити участь Церкви, страждань
вірних у часі неронового гоніння. Ця історія була відображена в романі
Генрика Сенкевича "Quo vadis".
"Петро, ти носив наче злочинець кайдани, руйнуючи злодіяння ворожі,
щоб нам від них визволитися" - повчає нас уривок канону з Утрені свята.
Молитва у храмі San Pietro in Vincoli поглибила моє сприйняття
служіння ув'язненим. І повірте, мені прийшлося бути свідком чудес, що
сталися у в'язниці.
Протоієрей Костянтин
Немає коментарів:
Дописати коментар