Розмова з отцем Василієм Довганюком, який нещодавно повернувся із зони АТО
13 січня разом із трьома друзями-волонтерами отець Володимир Довганюк
повернувся із АТО. Вони відвідали бійців 128 гірсько-піхотної бригади з
гуманітарною допомогою у Дебальцево.
Отець Василій є головою Івано-Франківської організації «Діти Милосердя»
походить з родини Марії та Івана Довганюків, які були активними членами
УГКЦ у підпіллі. Батько Іван – поет, автор збірки «Іду до Вас з
Любов’ю», брат – священик чернечого ордену отців Василіан,
о.Терентій-Володимир Довганюк, служить у м.Жовква.
Отче Василію, розкажіть, будь ласка, про себе, як Ви стали священиком?
Це довга історія. Перший раз я сповідався, коли мені було вісімнадцять
років. Церква на той час була переслідувана, знаходилась у підпіллі.
Наша родина належала до підпільної Греко-Католицької Церкви. На певний
період часу мене забрали до армії. Коли я повернувся з армії у 1981
році, тоді я більше познайомився з підпільною Церквою, де приймав
активну участь і закінчив підпільну семінарію. Мені пропонували вступити
на службу до органів, так як мав досить добру військову підготовку. В
той час, коли я стояв перед вибором мені допомогли слова ректора
підпільної семінарії, отця-студита Косила: «Сину, армія Христова – це є
найсильніше, тому вступай у наші ряди». Так я у 1984 році успішно здав
іспити? щоб стати священиком. Свячення отримав аж у 1990 році, у зв’язку
з тим, що до цього часу Церква була у підпіллі. З 1990 року я активно
працюю священиком на Христовій ниві, мав парафії у м.Галич та його
околицях, потім Донецьк, Збанівка, Чубарівка, Роздолівка, Артемівськ.
Працював з отцями Василіанами. На Східну Україну їхав з благословення
владик Братерка та Білика. Коли я приїхав з Донецька? виникла потреба
відправити наших студентів у Прагу і Оломов в семінарію-академію.
Пройшовши навчання там, я став духівником для студентів у Празі, через
кілька років пастирської праці повернувся в Україну.
Де саме в зоні АТО Ви були зі своїми друзями?
Члени афганського комітету, мої хороші друзі з давніх часів, ще зі
служби в армії, з Івано-Франківської області запропонували мені
долучитися до їхньої діяльності, щоб зібрати допомогу для наших бійців,
які служать у 128 гірсько-розвідувальному батальйоні в Дебальцево, в
зоні АТО. Кожен давав пропозиції чим може допомогти: афганці з
Івано-Франківська давали палети, тому що опалювати в зоні АТО дуже
важко, там дерева вирубані. Вони підготували 2 тони палет. Зараз це дуже
актуально для наших бійців. Я замовив буржуйки для опалення, спальні
мішки, термобілизну, захисні бронежилети, а також теплі речі: шкарпетки,
шапки, балаклави і т.д. Всього вантажу ми везли десь приблизно 3,5
тони. Ми купили також джип для наших хлопців в зону АТО, так як той, що
був у них, підірвали.
Як довго Ви перебували на передовій і які враження у вас залишилися?
Ви знаєте, до передової досить важко дістатися. Було 8 блок-постів. На
кожному блок-посту довелось відчути на собі трішки таке зневажливе
ставлення. Коли Національна гвардія починала перевіряти, питала у нас
пароль, а ми ж пароля не знали, то все кричали: «Слава Україні!» Вони
знову питають про пароль, а ми знову: «Слава Україні! Це хіба не пароль
для вас?» І так ми, намагаючись підходити до ситуації з гумором,
говорили: «Ну це ж западенці їдуть!». Таким чином, сміючись з нас, на
кожному блок-посту нас пропускали. Деяким давали палети, деяким
балаклави, а деяким шкарпетки чи рукавиці. На номерах у нас АТ – це вже
видно, що це є Західна Україна, але, дякувати Богу, все було спокійно.
Коли ми проїхали 6 блок-постів, по нас виїхали хлопці-бійці. Завдяки
цьому ми могли решта блок-постів проїхати легше і їхати напряму в зону
Дебальцево.
На місце ми приїхали пізно ввечері. Що мене найбільше здивувало, так це
те, що я побачив освітлені прибрані ялинки, які нагадували бійцям про
тепло рідних домівок. Та довго цією красою милуватись не довелось, до
нас забіг ротний і сказав швидко вимикати все світло, бо будуть зараз по
нас «Гради» стріляти. Так ми решту допомоги розвантажували в темноті.
Вражали до болю сльози на очах тих солдатів, коли вони чули рідну мову,
коли дивились на образочки та календарики, які я їм привіз в дарунок від
мого брата з ордену Василіан, тризуби, виготовленні з латуні. Хлопці
казали: «Оце наша перша нагорода!». Цілували і дякували за цей приїзд.
Незабаром ви знову плануєте поїздку
до зони АТО, збираєте нову партію необхідних речей для армійців, у чому
зараз найбільша потреба?
Ситуація виглядає так, що насправді зараз вистачає там харчування.
Завдяки нашим волонтерам бійці мають воду, мають хліб. Один боєць
показав мені ті сухі пайки, які видають їм на один день, і каже:
«Дивіться, отче, якщо б ви цей пайок поїли тиждень, ви б вже з цього
ліжка не встали». Завдяки волонтерам, які привозять і борщі заморожені, і
куряче м'ясо, і каву тощо, бійці можуть триматися на ногах, тому що в
таких важких польових умовах, де сніг, мокрота, холод, ти на сухому
пайку не витримаєш. Самі бійці говорять: «Ми без їжі можемо обійтися, бо
ми патріоти по духу. Ми можемо вистояти і без їжі, але в нас немає
таких найпростіших речей: це прилади нічного бачення, це тепловізори, це
найпростіші речі. Берци в умовах Донецька нам не потрібні, нам потрібні
чоботи».
Бійцям дійсно потрібні добрі чоботи, тому що там земля така цікава, не
така як у нас. Вона червоно-чорна з гранітом, так що берци роз’їдає і
вони розпадаються. Тому потрібні чоботи. Також потрібні машини швидкої
допомоги. Треба мати принаймні 2-3 швидкі допомоги, щоб в разі
необхідності можна було доставити бійця до місця, де його можна було б
полікувати. І тому ми зараз збираємо гроші на призму нічного бачення, а
також на тепловізори ,тому що для них це найголовніше зараз.
Коли ми приїхали на передову – це є поле, мені дали подивитись в
бінокль, я бачив сепаратистів. Вони всі в кожухах, вони так
обмундировані, що нашим солдатам ще далеко до цього. І гірко навіть
розповідати такі факти, ось мені кажуть: «Дивись, село порожнє було до
Нового року. На Новий рік дуже багато приходить чоловіків і ніхто це не
контролює: ні місцева міліція, ніхто. А це всі ті прийшли з окопів
додому погрітися. І тому ми стоїмо тут тільки заради того, що ми віримо і
хочемо, щоб Україна була вільною державою в першу чергу від поганих
людей».
Коли ми з ними розмовляли, я зрозумів, що вони тільки тримаються на
Слові Божому. Я думав, що молитовники їм не потрібні, але взяв їх кілька
про всяк випадок. Один з бійців, побачивши їх, майже вихопив в мене з
рук одного і питає: «А де тут молитва за родину?». Я показую йому, а він
каже: «Для мене родина – це головне». Ви знаєте, аж сльози на очі
навертаються, коли він сказав: «На полі бою, для мене родина – це
головне».
Цікаво, як вас сприймають бійці, як волонтера чи все таки як священика?
Священик – це той самий волонтер, він несе Слово Боже, як їжу для
здоров’я душі і несе продукти, як їжу для фізичного здоров’я тіла. Ми не
везли зброю, ми не везли гранати. Ми їхали, щоб привезти те, що є
найнеобхідніше і дати їм духовну підтримку. Для бійців неважливо до якої
конфесії належить священик. Їм достатньо одного слова, що це є священик
і вони просять: «Отєц, батюшка благословітє!». Їм все рівно хто ти є,
для них головне, що прийшла духовна людина. А духовна людина, священик,
він, як волонтер, має можливість зробити їм більше щось доброго. Вони
бачать, що ти не тільки в церкві дбаєш про них, а ти ідеш на передову,
ти не боїшся, ти стараєшся дати їм в серце ще більшу віру, що їх чекає
родина. Я не знав їхніх родин, але коли кажу їм: «Ваші родини вас
чекають, ваші родини вас люблять! Ми надіємось на вас, ми віримо вам!» І
ті кілька хвилин розмови з кожним дають дуже велику підтримку, вони
кажуть: «Ми вже тепер готові стояти». Ввечері при такій розмові за
столом, при маленькому світлі серце кожного відкривається: той спішить
розказати про родину, той про дитину, той про брата, той про сестру. Той
каже: «Я вже шість місяців не можу попасти додому, в мене дочка вже
виросла». А той каже: «А в мене народилася, я ще її не бачив». І ви
знаєте, що в цих бесідах священик має бути настільки сильним, щоб разом з
ними не заплакати і не перестати говорити. А в мене так сльози
наверталися у розмові з ними, дивлячись на те, як Вони тримаються. Коли
вночі лягаємо спати у наметі, обкладеному бронежилетами, я кажу: «Я не
можу спати, бо гради стріляють». А вони відповідають: «А ми вже
привикли, чуєш – пес не гавкає, значить все нормально».
Ми знаємо, отче, що бійці 128-ї гірсько-піхотної бригади
залишилися без обіцяної ротації, який їхній психологічний та духовний
стан на сьогоднішній день?
Важко про це говорити. Шість місяців, вісім місяців, вони без ротації.
Батальйон Кульчицького має місяць-півтора ротації. Тут готується, як ми
вже знаємо, новий призив після 20 січня. Для того, щоб вони попали туди,
їх потрібно навчити. До цього часу їх не було кому замінити, тому що
вони копали бліндажі, вони закопували танки, вони копали рови, вони
робили насипи… І їх зараз замінити просто немає ким. І через це вони
зараз вже живуть надією, що ось-ось їх хтось замінить. Але також
хвилюються, бо говорять: «Коли прийдуть нові хлопці, вони наражаються ще
на більшу небезпеку, ніж ми. Тому що вони будуть нові, не знатимуть як
поводитись і не знатимуть ще багато чого». Але в них у серці живе велика
надія. Там нема хлопців по двадцять років, там самі старші люди, у
кожного родина.
Прес-центр АТО повідомляє, що за 16 січня терористи 82 рази
обстріляли позиції української армії. Ситуація в зоні проведення
антитерористичної операції залишається складною. Розкажіть отче, що
сталося, вам телефонували бійці, про що була ваша розмова?
Наших троє земляків знаходяться в аеропорту, вони сказали дослівно так:
«Якщо нас до вечора не вивезуть з аеропорту, то ви можете готувати
свічки». Вони майже готові на смерть, тому що виходу іншого нема. З
їхніх слів, це бездіяльність влади. Я не буду пояснювати політичні
питання, потрібен той аеропорт чи не потрібен. Я буду казати тільки одне
– наші бійці воюють за свої родини, вони хочуть, щоб їхні родини мали
спокій, мали добро, мали в дійсності любов до цього всього. І вони
готові відстоювати це. Сьогодні я також телефонував до депутата
Верховної Ради, він каже, що ці питання вони вирішують. Що вони
вирішують, я не можу знати, але ми віримо, що наші бійці вистоять і
повернуться додому живими і молимось за це. Звертаюсь до всіх з
проханням про молитву за збереження життя наших бійців не тільки в
аеропорту, а й в захисній зоні, бо це вже зона оборони великого ризику.
«Гради», які летять 40-45 км., долітають і до них. Це є дуже страшна
зброя.
Отче, щоб ви хотіли сказати усім тим, хто знаходиться вдома?
Хочу відкрити очі всім, хто читатиме ці слова. Байдужість – це є дуже
велика справа. Нас дуже тероризувала міліція дорогою, дуже є багато
людей, які кажуть: «Для чого нам та війна. Лишіть той Донецьк, лишіть
той Луганськ». Я хочу сказати тільки одне: щоби кожен відкрив своє серце
не заради якоїсь дуже великої справи, а заради того, щоб зберегти хоча б
християнську любов. Якщо буде християнська любов в серці, тоді
принаймні людина знає заради чого може померти, що вона захищає родину. А
родина – це Україна! Також хочу сказати, що дуже важливо, щоб
пам’ятали, що є хтось, кому потрібна допомога. Волонтери – це ті люди,
від яких наші бійці отримують велику допомогу: хто конверт, хто якийсь
запис, малюнок, хто харчування, медикаменти. Волонтери – це як апостоли
Христові. Вони просто йдуть і несуть все, що можна донести. Нехай армія
буде ще не така сильна, але щоб ми, українці, просто в один день
сказали: «Давайте сьогодні не вип’ємо кави, давайте ми сьогодні не
вип’ємо якоїсь там кока-коли, чи будь-яку приправу, чи кожен бізнесмен
просто відклав одну гривню». Кожен може докласти маленьких зусиль, щоб
зробити велику справу.
Я б хотів, щоб серцем всі зрозуміли, що наші бійці не є приналежними до
якоїсь віри, вони є наші діти, наші батьки. І мені здається що спільна
молитва цілої України повинна бути спрямована на те, щоб зберегти життя
наших воїнів, наших простих людей, наших християн.
Хто хотів би долучитись до
волонтерської справи отця Василя та допомогти бійцям в зоні АТО, просимо
звертайтеся за тел. 067-73-93-187, 095-940-57-01.
Кошти можна перерахувати на рахунок:
ОКПО(код): 37581372
МФО: 336677
Рахунок отримувача: 26006052513885
Банк отримувача ПАТ КБ ПриватБанк
А також ви зможете знайти усі контактні дані з отцем Василем на сайті www.prytulok.com.ua
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар