Звісно,
говорити про створення в Україні Єдиної Помісної православної церкви не
доводиться і тепер, після трагічних подій, які поставили країну на межу
виживання. Але перші маленькі кроки на цьому шляху були зроблені саме
після Майдану, та розв’язаної Росією війни на Донбасі. І робили ці кроки
не очільники церков, а прості віряни. Вони не переходили в Київський
патріархат з Московського, вони просто йшли до Української церкви.
Київський патріархат, як і раніше, щиро сподівається, що процес
єдання є неминучим. А от Московський все ж воліє відмовчуватися. Навіть
війна і тисячі невинних смертей не змогли порушити затяту відданість
Москві. У діалог, про готовність до якого говорив одразу після свого
обрання Митрополит Київський і Всієї України Онуфрій, вступати в УПЦ МП
не поспішають. Тих же, хто на місцевому рівні готовий до примирення і
єднання, суворо карають.
Відомий релігієзнавець, доктор богословських наук, викладач
Київської православної академії Дмитро Степовик вважає, що така
«мовчанка», насправді, означає підтримку агресивних дій Росії проти
України. Степовик впевнений, що ступінь залежності УПЦ МП від Москви
після смерті Митрополита Володимира лише посилилась. Про настрої вірян,
погрози, які доводиться чути священикам, та роль церкви під час війни
релігієзнавець розповів в інтерв’ю «Главкому».
Дмитре Власовичу, ще наприкінці серпня священнослужителі
Черкаської єпархії УПЦ МП у ході анонімного опитування на одній з нарад
висловилися на підтримку створення в Україні Єдиної Помісної
автокефальної церкви. 13 листопада неоднозначна подія сталася вже в
Рівному, де представники УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ підписали Меморандум
про єдину Україну і єдину Українську Помісну православну церкву. Чи
можна тепер говорити, що шлях до об’єднання дійсно почав набувати
реальних обрисів?
Можна говорити. Але той сценарій, на який ми - віруючі, архієреї та
священики Київського патріархату - сподівалися, не може здійснитися в
даній ситуації через неймовірний і жахливий опортунізм Москви. Таких
подій, які свідчать про початок шляху до об’єднання, особливо багато
було в Західній Україні. Але коли це ініціюють єпископи, на них не
просто тиснуть психологічно, їм погрожують навіть фізичним знищенням. І
те, що сталося в Рівному, це підтверджує.
Ви маєте на увазі той факт, що Митрополит Сарненський та
Поліський Анатолій та Митрополит Рівненський і Острозький Варфоломій,
які підписали меморандум від УПЦ МП, за декілька днів відкликали свої
підписи?
Так. Те, що вони підписали, а потім відкликали, і те, що нинішній
очільник цієї церкви Митрополит Онуфрій (Березовський) зажадав того, щоб
вони це зробили. Їм загрожували відстороненням від керівництва
єпархіями. І вони це зробили. Здається, їх навіть викликали після
підписання в Москву. Звичайно, їх там не погладили по голові. В Москві
сподіваються, що донбаський і кримський варіант може бути повторений в
церковній і інших сферах.
В цьому контексті я також не можу похвалити поведінки Митрополита
Володимира (Сабодана) - хоч, як кажуть, про мертвих або добре, або
нічого. Але у нього була прекрасна можливість об’єднати церкви, навіть
коли він вже був хворий. Його авторитет в церкві Московського
патріархату завжди був досить високий.
На вашу думку, що завадило йому це зробити? Теж погрози?
Завадив страх. Його весь час попереджали, особливо щодо політики
кількох єпископів, близьких до нього, які були налаштовані на об’єднання
з Київським патріархатом. Інші єпископи, які одержали інструкцію з
Москви, передавали, що якщо він буде близько до себе тримати отих
налаштованих на об’єднання людей, то він помре швидше, ніж Господь його
покличе природнім шляхом. Тобто - йому зроблять те, що називається
«евтаназія», допоможуть піти з життя. Звичайно, коли такі натяки роблять
людині, то вона утримається робити різкі рухи. Крім того, Володимир
Сабодан не належав до людей сильної волі. І він мав острах постійно
перед «господарем», хоч він прекрасно розумів, що ніякої неканонічності в
Київському патріархаті немає.
Якби б Київський патріархат був би нічим для Бога, то він би не виріс
так. Він же був дуже малесенький в 1992 році, коли відбулося об’єднання
УАПЦ Патріарха Мстислава і УПЦ тодішнього Митрополита, нинішнього
Патріарха Філарета (Денисенка). А зараз вже у КП значно збільшилась
кількість прихожан, він має потужну інфраструктуру у вигляді трьох
духовних академій, кількох семінарій. По всіх областях, навіть там, де
переважає російськомовне населення, теж багато віруючих - я маю на увазі
Донецьку, Луганську області, Крим, деякі інші південні та східні
регіони. Це чия робота? Божа. Бо в нас і грошей таких немає, і впливу
такого немає, і майже всі президенти більше були проти, ніж за. Але
Київський патріархат виріс і зміцнів духовно. Ніхто так не зумів
упровадити мову народу, як це сталося за двадцять років існування
Київського патріархату. Усі кафедральні собори у нас - від Донецька до
Рівного, від Закарпаття до Сум - служать українською мовою...
Такий успіх викликає шалений спротив з боку Московського
заполітизованого Патріарха Кирила (Гундяєва) і його суверена, який
стоїть над ним, як Дамоклів меч, - президента Росії Путіна. Тому
об’єднання неможливе. Але шлях є.
Який саме?
Він почався на Дніпрянщині та на Поділлі. Коли самі громади ставлять
відповідну вимогу священику. Наприклад: 90% наших прихожан у вашу церкву
хочуть об’єднання з Київським патріархатом, йдемо, шановний Владико, в
районне управління у справах релігії, зареєструємося та переходимо. Це
дозволено всіма статутами. Тобто має йти об’єднання знизу. І приклади
вже є. Коли громада вирішувала, коли люди підписувалися і йшли гуртом із
вимогою, тут вже все перереєстровувалося. Але потім, правда, тут же
ловили того священика і казали: «У тебя есть дети - как бы с ними ничего
не случилось». Ну і інші погрози, що не мають нічого спільного з
християнством.
Коли до влади тільки прийшов Янукович, вони це робили і по відношенню
до Київського патріархату. В Макарові була дуже неприємна історія. Ми
збудували церкву, і священик захотів збудований церквою будинок для його
проживання перевести у свою власність. Але ж дім його - поки він
служить. Церква сказала йому: ні, дорогенький, будеш жити тут, скільки
треба, але будинок - не твоя власність. Він з кимось порадився і
перейшов до Московського патріархату. До цього часу він там. Звісно, ми
не залишили так цієї справи. Але суд тоді - при Януковичі - став на його
бік. Мовляв, він там меблював будинок, провів туди тепло, тобто щось
доклав до цього будинку. Але 90-95% всіх коштів дала церква.
Тобто такі випадки були. Але ми поводили себе слухняно по відношенню
до влади. А тепер вони діють, як розбійники, рейдерськими способами:
з’являються і починають погрожувати.
Звісно, патріарх Кирило - лицемір, і він не буде це так відкрито сам
робити. Але починаючи від столиці і до села діють представники, так би
мовити, спецслужб із Росії. Це більшою мірою етнічні росіяни, але є
також і українці-зрадники. І от таким людям приходила інструкція: «Тебе
платят - вот пойди к такому человеку и скажи ему, что ему будет…».
Траплялися випадки, коли хтось потрапляв раптом в автомобільну аварію
або щось подібне відбувалося. І тоді лунав ще й інший меседж: «Вот
смотри, что случилось - и с тобой такое будет». Це масово було.
Конкретно називати прізвища я не можу. Бо як назву, людина, звісно, то
буде оскаржувати. Це ж треба доводити документами.
Але це було масово і це продовжується зараз. Коли помер Сабодан, вони
довго думали, кому б віддати його місце. Могли віддати, наприклад,
Митрополиту Черкаському і Канівському Софронію. Він - патріотично
налаштований старший Митрополит їхньої церкви. В нього є особисті
претензії до Філарета - то інша річ. Але до церкви Київського
патріархату у нього претензій немає. Якби він став головою церкви після
смерті Сабодана, то, думаю, він би не побоявся цих погроз. Тим паче, що
людям, яким вже під 80 або за 80, особливо вже немає чого боятися: чи
вони помруть насильницькою смертю, чи природною. Коли в них є велика
ідея, вони готові її втілювати.
Об’єднання відбудеться обов’язково - це процес неминучий. Я, звісно,
маю на увазі православні церкви - Київського та Московського
патріархатів.
А інші?
Ну, от Автокефальна плутається під ногами. Невідомо, що це за
утворення. Ну, ми маємо інформацію, що вона працює не на Київський
патріархат. А якщо не на Київський, то тоді постає питання: а на який?
Ясно ж на який. Хоч фразеологія у них начебто патріотична. Але з ними
зараз ніхто не рахується. Це невеличка мініатюрна церковця, але її
утримують, тому що вона виконує певні функції людей, які зацікавлені в
тому, щоб в Україні не було спокою, в тому числі і на релігійному
ґрунті.
Які «функції»? Що саме ви маєте на увазі?
Ставити палиці в колеса Київському патріархату. Вже ж були три
випадки, коли ми мали з ними об’єднатися. Вже ж був складений договір,
працювали комісії - в одній з таких був і я. З Київського патріархату
очолював тоді комісію нинішній Митрополит Димитрій (Рудюк), який у
Львові тепер працює. Але предстоятель УАПЦ Мефодій (Кудряков) їздив в
Москву і отримував там або погрози, або підкуп. У них приблизно у вісім
разів менше вірян, ніж у нас. В них було вісім єпископів, а у нас сорок.
І в останній момент Мефодій (Кудряков) каже: а що, це виходить, що ми
вливаємося? Каже: давайте так, у спільних виборах, які мають вже
утворити єдину церкву, хай будуть наші вісім єпископів і ваших вісім
єпископів, і ви пропонуйте патріарха вже об’єднаної церкви, і ми
запропонуємо від себе. Це одне. Друге. Каже: в Києві ніколи не було
патріархату - значить, ми мусимо вибрати головою об’єднаної церкви
тільки Митрополита. В нас уже 15 років на той час був патріархат -
значить, нам треба було відмовитися, перефарбуватись? Чи люди це
підтримали б? Ні. Але вони висовували абсолютно неприйнятні, смішні,
дикі умови. І це вже після того, як усі деталі були обговорені в
комісіях.
То можна об’єднуватися з такими людьми? Ні. Тому ми кинули ці ігрища з
об’єднанням УАПЦ Мефодія (Кудрякова) і тепер сподіваємося на об’єднання
двох великих церков. А та, що плутається під ногами, або хай і далі
плутається, або хай долучається вже до об’єднаної церкви. Але ще раз
хочу наголосити: об’єднання може йти тільки знизу.
Як можете оцінити нового предстоятеля УПЦ МП Онуфрія? Він
неодноразово наголошував, що готовий до діалогу. Щоправда, зазначав, що у
Московського патріархату є свої принципи…
Онуфрій є на заваді об’єднання церков. Це класичний лицемір, Фарисей.
Він перетворив керівництво УПЦ МП в певний Синедріон (найвища юдейська
релігійна та політична інстанція, - «Главком»). Основне їхнє завдання -
всіляко гнобити Київський патріархат і, звичайно, підтримувати агресію в
країні. Вони жодної заяви не зробили щодо анексії Криму, щодо того, що
відбувається на Донбасі. А мовчання - це знак згоди. Значить, вони з цим
погоджуються. Тим паче, ми маємо факти, що їхні священики навіть
благословляли зброю сепаратистів, бандитів. І осуду тому з боку церкви
не було. Уявіть собі, щоб в будь-якій іншій церкві - римо-католицькій чи
протестантській - на такий випадок не звернули увагу. Та голова б тої
церкви одразу відсторонив би того пастора. Тому з цим Онуфрієм розмови
не буде.
Недарма його патріарх Кирило обрав як кандидата на цю посаду. Сам
Кирило сюди, звісно, не приїхав, бо якби приїхав, то назад пішки йшов
би, мабуть... Але він прислав своїх агентів. І вибрали врешті Онуфрія.
Щодо нього, тут ще й ходять розмови, що він не є етнічним українцем,
що він народився в молдавському селі (згідно опублікованої в мережі
біографії, Онуфрій народився в селі Коритне в Вижницькому районі
Чернівецької області, - «Главком») - але тому доказів у мене немає. Але
начебто у своїх проповідях, ще коли він був на Буковині, він говорив: ви
ніякі не українці, ви - буковинці. Тобто в нього вже спосіб мислення
такий сепаратистський. Якби була б така можливість, то він би тих
буковинців також підняв на війну і проголосив би, можливо, там
«Буковинскую народную республику». Я не знайомий з ним, та не можу
нічого доброго про нього сказати. Я не в захопленні від його
попередника. Але цей - в рази гірший. Один на один на якомусь прийомі,
якщо б ми вже зустрілися, я б йому руки не подав. Бо це не наша людина,
не церковна, не православна, не українська. За ці слова я відповідаю.
А от ті його заяви, що, мовляв, вони готові до діалогу - там треба ж
ставити три крапки. «Але» - без Філарета. Його принципи не є
християнськими і прийнятними. Після того, як був обраний Онуфрій,
залежність УПЦ МП від Москви підвищилася.
Які ж зміни із його приходом у церкві вже відбулись?
Всередині, так би мовити «під килимом», відбувається досить жорстка
боротьба. Йдуть безкінечні, як я вже говорив, залякування. Знаю, що
зараз великі репресії відбуваються щодо Митрополита Олександра Драбинка,
їхнього молодого архієрея. Був один дуже показовий інцидент.
Освячувалася каплиця на території національного технічного університету
«Київський політехнічний інститут». Спонсор цієї каплиці професор
Станіслав Довгий хотів зробити її такою екуменічною. Він покликав
греко-католиків, Київський патріархат, Автокефальну церкву, Московський
патріархат. Коли треба було освятити дзвони, то це мав робити Драбинко,
бо там була своя черговість певна. Чекали до останнього, навіть то все
затримували, але він не прийшов. А потім ми довідалися, що Онуфрій йому
сказав: «Чтобы ноги твоей там не было». Таку Драбинко одержав інструкцію
від свого «повелителя».
Це ж не участь у Божественній літургії, це дійство, на якому
присутніми можуть бути всі. Це звичайне освячення. Тому зміни - на
гірше. В середині йде боротьба. Зараз в країні відбуваються серйозні
події. З одного боку, це впливає на зростання патріотизму українців у
зв’язку із загрозою бути поневоленими навіки. З іншого, на людей із
зрадницькими потягненнями це теж впливає. Ці мерзотники будуть
допомагати здійснити цей план. Але їх стає по кількості все менше і
менше. Вони діють підпільно, прямо не можуть - бо відчувають силу
народу. Та, думаю, що ця течія, яка там є - супротивників Онуфрія, буде
наростати.
Давайте детальніше поговоримо про групи впливу в УПЦ МП. Хто стоїть на чолі кожної з них?
Є три групи. Є рішучо проукраїнська. Є, як кажуть, таке «болото» -
посередині, і туди, і сюди, «моя хата з краю». І є, звичайно, ті, хто
категорично «проти». Сьогодні по кількості ця група є найбільшою. Вона
дістає підтримку російської держави. І внутрішні колаборанти діють на
них. Вони сильні, і вони діють нехристиянськими методами - залякуванням,
підкупом, корупцією. Засновником корупції в Україні, в цілому, є саме
церква Московського патріархату. Вони це підтримували. Вони знають, як
це робиться. І дуже важко буде, якщо закон не втрутиться в ситуацію і не
розвінчає те, що вони роблять, прикриваючись словами з богослужбових
книг.
Назвіть «очільників» цих груп.
Ну, дозвольте мені всіх не називати. Хоча одного я вже назвав. Маю на
увазі Драбинка. Та в нього немає окремої єпархії. Значить, немає, на
кого спертися. Є вузьке коло інтелектуалів у цій церкві, які готові це
зробити, але так, щоб їх підтримала маса - щоб була єпархія в нього. Він
би тоді був сміливішим. А йому єпархії не дають. Коли був хворий
Сабодан, Драбинко був йому як син, він допомагав йому, коли той вже не
вставав з ліжка і так далі. Я особисто з ним познайомився - людина
справляє позитивне враження. Чого немає щодо інших, що там сидять. Щодо
того ж Онуфрія, Митрополита Павла (Лебедя) чи інших. Вони всі якісь
товстючі, не рухаються, їздять на Мерседесах. На що вони купують собі
машини, що коштують по 120 тисяч доларів? Вони вже поприростали пузами
до своїх машин, і розставатися з ними вони ніколи не будуть, і підуть на
все. Вони не думають про тогосвітнє життя, що чекає на них у вічності,
а, може, і не вірять у нього, а служать тільки для задоволення своїх
тілесних потреб.
Тенденція є така, що оця поки що найменша група буде зростати. А
вплив тих, що займають різко протиукраїнську позицію, буде меншати.
Розкол може бути?
Тут можна тільки гадати. Та я думаю, що буде не розкол, а просто одна
група - проукраїнська - настільки набуде сили, що буде просто Собор і
буде переобране керівництво. Обидва сценарії - і розкол, і вибори - для
нас бажані. Бо, якщо у ворога не все гаразд, та сторона, на якій є
правда, тільки отримує від цього.
Як можете оцінити, чи змінилась кількість вірян УПЦ МП та УПЦ
КП в 2014 році? Є така думка, що падіння довіри до Патріарха Кирила
сприятиме перетоку до Київського патріархату.
Це, до речі, дійсно так. От парадоксальний факт. На окупованих
частинах Донбасу, там, де була незначна частина Київського патріархату,
звичайно, священиків вигнали, і наш архієпископ Сергій був змушений
переїхати з Донецька до Маріуполя, але він зберіг за собою титул
архієпископ Донецький і Маріупольський. Але, взагалі, дуже зменшилася
кількість прихожан УПЦ МП у Східних областях, які, начебто, мали б
підтримувати оцих бандитів із «ДНР», «ЛНР». Церкви Київського
патріархату в усіх окупованих районах заборонені. Але в районах, що
знаходяться під контролем української влади, майже всі люди, які ходили
до церков Московського патріархату, ходять у церкви Київського
патріархату. І це на Донбасі, де точиться війна.
А якщо говорити про більш спокійні області - особливо, починаючи від
Запорізької і Дніпропетровської і кінчаючи Одеською областю - то можна
сказати, що там є величезна перевага для церков Київського патріархату.
Люди починають вимагати переходу у Київський патріархат, але священики
всіляко опираються, посилюється оця абсолютно дурнувата пропаганда, що
«они не такие, как надо». Москва погрожує Константинополю, всім східним
патріархатам, що буде розкол у Всесвітньому православному світі. Але
тенденції переходу до Київського патріархату з Московського є.
Московський патріархат в окупованих містах працює?
У них краща ситуація. Вони проводять служіння.
Всі церкви Київського патріархату в окупованих районах загарбані -
люди туди не ходять. Вони перетворені на склади так званої «гуманітарної
допомоги» - а це зброя, яку привозять з Росії.
Що робити з УПЦ КП в окупованому Криму? До 1 січня там діють закони перехідного періоду. А потім?
Усі мусять перейти під Московський патріархат. Наш архієпископ
Климент навряд чи буває в Криму. Київський патріархат звідти витіснений.
Люди, які там лишились, будуть ходити в ті самі церкви, але туди дадуть
московських попів.
Навіть в церквах Московського патріархату в Україні сьогодні
піднімається питання про доцільність поминання Патріарха Кирила. Це
наслідок російської агресії?
Він підтримує воєнні дії, постійно каже, що це ніяке не вторгнення
Росії, це громадянська війна, а ми всі - бандерівці і фашисти. Він
користується фразеологією Путіна та російського міністра закордонних
справ Лаврова. У них падає рубль, знизилися ціни на нафту. Вони вже
мають результати, і будуть ще більше мати від того, що вони затіяли. Але
їхній лідер каже: «только побєда», ну то ще побачимо, яка це буде
«побєда». Вони очікують, щоб сюди прийшов «дядя Ваня» и «сделал так, как
в Афганистане».
Нових аргументів в своїй пропаганді Росія не має. Ті самі - «не
канонические», «не благословенные». Начебто вони вже були в канцелярії
на небі і все це взнали. А факти говорять про інше. Йде третє
десятиліття існування церкви. Люди стали в богословському відношенні
більш освіченими. І вони все розуміють. Хоча спочатку це діяло: «якщо
твою дитину охрестив священик Київського патріархату, то ця дитина
вважається нехрещеною, і її місце, коли вона виросте, постариться і
потрапить на той світ, - у пеклі». І що ви думаєте? Всупереч всім
канонам, які існують, люди приходили і перехрещували. Це категорично
забороняється. Визнається одне хрещення.
Колись цим (повторним хрещенням, - «Главком») займалися протестанти,
але навіть вони відмовилися від такої практики. Зараз, якщо людина
хрещена, і має документ про хрещення, вони приймають її в тому хрещенні,
в якому вона є, хоч надалі вона і буде вже протестантом. А ці
(Московський патріархат, - «Главком») ідуть на це. А це говорить про те,
що Бога вони не визнають.
Останні соціологічні опитування в Росії показують, що там
довіра до церков та релігійних організацій на сьогодні складає 54%, а
суспільним авторитетом Патріарха Кирила називає лише 1% з опитуваних.
Православна церква в Росії втрачає Росію?
Люди за традицією, бо звикли до православної обрядовості, ходять до
церкви, і то лише половина населення. А той факт, що предстоятеля церкви
підтримує 1%, багато про що говорить. Та навіть коли цих цифр не було,
то і так все було зрозуміло. Навіть при Сталіні Патріарх Алєксій I, хоч
теж жив під Дамоклевим мечем, все ж залишався православною людиною. А
цей повністю став інструментом політики агресії і захоплення інших
територій. Люди бачать, що церква підтримує неправду. То як вони будуть
такого керівника такої церкви підтримувати? Ми сподіваємося, що та
частина росіян, які живуть за істиною, рано чи пізно відречуться від
цього Патріарха і від цієї політичної влади, яка стала на шлях фашизму.
Що має робити церква в умовах війни?
Церква повинна молитися Богу за Україну. На українському домі
вивішений от величезний плакат: «Моліться за Україну». Напала на нас
ядерна держава, у якої навіть звичайне озброєння в кілька разів більше
та краще, ніж у України. Населення втричі більше. Але що сталося? Якщо
раніше Захід сприймав Україну як щось таке буферне між Сходом і Заходом,
то тепер, після того, що відбулося в Криму і на Донбасі, практично весь
прогресивний світ, в тому числі, і країни, які стосовно Росії займали
нейтралітет, як, наприклад, Китай або Індія, сьогодні розуміють, що
чарка може питися і до них. Тому що божевільним чоловіком зараз
поставлена мета - зробити Всесвітню імперію. Тобто йому нечиста сила
підказала отаким чином діяти, пообіцявши, що він переможе і матиме
підтримку. В цій ситуації церква не може підтримувати неправду? Хіба
людина, яка мислить логічно, може сумніватися, де правда, і де неправда?
Церква займає таку позицію: ми благословляємо наших вояків, бо це наша
Вітчизна, і її існування поставлено на кін.
Вони нам не розповідають правди по каналах російського телебачення -
ми не знаємо, що думають прості росіяни. Там тільки виступають
пропагандисти і агітатори. Як при комуністах. Одне думали, інше
говорили, а третє робили. Ця лицемірна фарисейська політика властива,
взагалі, країні-агресору. Бажання захопити чужі території, поставити
населення (до речі, дуже ж багато на Донбасі живе етнічних росіян, а
навіть ті, хто і не були росіянами, говорили російською мовою) на грань
життя або смерті, - це говорить про те, що це держава не християнська,
не православна. Своїх же людей! Це ж не Львівська область, не Волинська,
це Донецька область, де міста говорили, що там придушується російська
мова, хоча української там і не було. Але вони розпочали цю війну з
убивством, з проливанням крові. Ясно, що церква мусить стояти на стороні
правди.
Чи може священик закликати вірян зайняти ту абу іншу позицію, підштовхувати до правильного, на його думку, вибору?
Це можливо робити, говорячи термінологією Священного писання. У
Священному писанні всі ці випадки прописані - і в Старому заповіті, і в
Новому. Але вживати сучасну політичну термінологію: от ви ставайте на ту
сторону, неможна. Та дехто це робить. І тому церква Московського
патріархату в тих окупованих областях прямо підтримує агресію проти
України. Бо, повторюю, навіть мовчання – то є підтримка агресора.
Церква не може користуватися політичною термінологією. Але закликає
людей бути мудрими, думати і обирати самостійно. Бо будь-яка форма,
навіть завуальована, тиску на людину забороняється церквою. Колись
Господь сказав: я вам ось даю правду, але ви виберіть, я вас не змушую
йти до мене. Так Ісус Христос казав своїм учням. І всі люди, які прийшли
до нього, прийшли добровільно. І в цьому сила.
Немає коментарів:
Дописати коментар