Щороку стараємося в найкращий спосіб вшанувати великого святого нашого народу - священномученика Йосафата.
Він тілом і кров'ю походив з нашого люду, але духом і святістю свого
життя перевершував, здається, як і людей свого часу, так і наших
сучасників. Правда, ми не маємо й не знаємо міри Господньої, як Бог
оцінює життя своїх святих. Однак пам'ятаємо виразні слова Ісуса Христа: "Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо 15, 13).
А святий Йосафат вчинив це, показуючи правдиву любов до Бога та
ближнього. Життя не дозволяло йому спочивати на лаврах. Він жив у
1580-1623 роках, як описують автори його життя, лише 43 роки, але
звершив багато добра за цей недовгий відрізок свого життя на землі. Коли
навчався та працював у Вільні, був відкритий на різні небезпеки
молодечого життя, але випробовування пройшов успішно - не піддався
невгамовним пристрастям. Мав добре виховання від своєї матері, полюбив
чеснотливе життя, бо: "Хто живе чесно, той спасеться" (Прип. 28, 18).
Мати навчила його любити Бога, а тим самим - не засмучувати Господа
гріховними падіннями. Від малого Іван, пізніше Йосафат, був наставлений
на добру путь, котрою йшов до кінця життя. Він дуже полюбив молитву,
тому що нею славив Творця, віддавав Йому найвищу честь і в такий спосіб
виявляв свою любов до Господа і показував її на ділі до ближніх.
Ще юнаком багато молився, прислуговував у церкві, коли мав вільний час,
читав духовну літературу. Уникав вулиці, тому що не бачив там нічого
корисного для свого виховання та духовного наповнення. У такий спосіб
вростав у Христа, а Господь охоплював його серце, наповнював своєю Божою
любов'ю: "Ті, що люблять Бога, житимуть у Ньому" (Пс. 69, 37).
Молодий чоловік не шукав розваг, не нудьгував за світським життям.
Навпаки, у спокої та радості звершував християнські подвиги: чинив
доземні поклони з молитвою; строго постив; носив волосяну одежу на тілі.
Іван Кунцевич, святий Йосафат, дозрівав у своєму покликанні поволі, але
постійно і в 24 роки став ченцем, а у 28 років був висвячений на
священика. Пізніше, як чернець, святий Йосафат не розчаровувався у
служінні Богові та людям. Він не схибив у тому, чого навчила його мати з
дитинства, - навпаки, науку матері про любов до Бога та ближнього,
любов до Церкви та народу поглиблював у своєму серці. Любив роздавати
милостиню бідним, потребуючим людям, і то настільки, що часто багато
чого не вистачало ченцям у монастирі. Уміло використовував час на
богословські студії, присвячував багато годин читанню богословської
літератури та літургійних книг.Коли вступив до монастиря, той був майже порожній, а за дев'ять років його побожного життя Господь благословив покликання, і число монахів зросло до п'ятдесяти осіб. У 1613 році митрополит Йосиф Венямин Рутський призначив Йосафата Архимандритом Святотроїцького монастиря у Вільні. Багато проповідував і сповідав. Мав особливу любов до своїх братів-ченців. Вплив цієї любові та батьківського ставлення до співбратів спричинив появу нових, запалених Господнім полум'ям ченців, серед яких: о. Лев Крезва, о. Антін Селява, о. Пахомій Оранський, о. Геннадій Хмельницький. Вони пізніше добре послужили Церкві та своєму народові.
12 листопада 1617 року митрополит Рутський висвятив Йосафата на єпископа, і його послано на служіння в Полоцьк. Тут його тепло прийняв місцевий люд. Йосафат, як єпископ, багато подорожував і духовно відновлював у цих подорожах мирян і священиків. Багато вірних прийшло до з'єднання, коли побачили ревного й посвяченого молитві свого архиєпископа. Але не з'єднаний з Апостольським Престолом Єрусалимський патріарх Теофан, що прибув із Москви, висвятив подібних єпископів - і так почалися протистояння та боротьба. Чим вона закінчилася? Відомо. У неділю, 12 (за новим стилем - 25) листопада 1623 року, неспокійна юрба накинулася на Йосафата, що лагідно відізвався до них, і вбила його. Хтось спочатку приголомшив його дрючком, а інший сокирою розрубав йому голову. Так закінчився життєвий шлях великого подвижника нашої Церкви. Господь Бог прославив його після смерті багатьма чудами як свого вірного слугу й героя.
Багато з нас радісно та з подивом читає життя священномученика й подібних до нього, але мало хто із нас докладає зусиль, аби своє життя зробити подібним до життя Ісуса Христа так, як це чинив святий священномученик Йосафат. Святий був готовий до мученицького життя. Він не боявся смерті, адже був твердо переконаний, що: "Цінна в очах Господніх смерть його вірних" (Пс. 116, 15). Життя його було святе, і смерть, хоч нам видається жорстокою, також була свята. Смерть праведника стала актом єднання з Богом і святими в небі. Життя святого, хоч коротке, закінчилося великим тріумфом - він убитий, але багато людей навернулися, освятилися і стали щасливими в Царстві Небесному. Варто освячувати своє життя, виконуючи Божу волю, бо навіть коли ми думаємо, що це трудно й неможливо, Христос говорить: "Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий" (Мт. 11, ЗО). Хто бажає прийняти вінець нагороди, той мусить прийняти ярмо і тягар з Божої волі, які можливо легко виконати. Хай святий священномученик Йосафат випрошує нам у Господа мудрості й сили! Святий священномученику Йосафате, благаємо тебе, випроси у Нього єдності нашому народові!
Митрополит Львівський, УГКЦ
Джерела: КІРІОС
СВЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Немає коментарів:
Дописати коментар