Перше послання апостола Павла до Корінтян 3,9-17
9 Ми бо співробітники Божі, ви - Божа нива, Божа будівля.
10 За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав
основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує.
11 Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус
Христос. 12 Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла,
самоцвітів, дерева, сіна, соломи, - 13 кожного діло стане явне; день бо
Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь
випробовує діло кожного, яке воно. 14 І коли чиєсь діло, що його він
збудував, устоїться, той прийме нагороду; 15 а коли чиєсь діло згорить,
то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16
Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?
17 Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий,
а ним є ви.
- Контекст уривка
Уривок 1Кор 3,9-17 знаходиться у першій частині Послання до
коринтян (1Кор 1,10-6,20). Основною темою цієї частини є поділ
спільноти на різні групи у відповідності до того, кого вони обрали собі
за учителя (1 Кор 1,10 – 4,21). Павло розглядає як причини, так і
розвʼязки цієї проблеми, що виникла поміж членами спільноти міста
Коринта, наголошуючи на цілісності Церкви. Вже на самому початку листа,
ще у вступі, Павло чітко зазначає, до кого є скерований цей лист:
- з одного боку до виділеної на першому місці Церкви Божої, що в Коринті, яка характеризується як освячена у Христі Ісусі, і яка складається з покликаних святих;
- з іншого – до всієї християнської спільноти, що складається з великої кількості тих, що призивають імʼя Ісуса Христа, Господа на всякому місці (1Кор 1,2).
Церква для Павла є спільнотою, що визнає Ісуса Христа як свого
Господа і складається з великої кількості помісних спільнот, одна з
яких, заснована самим Павлом, знаходиться в місті Коринті. До неї
скеровано цього листа через проблему поділу спільноти, про яку Павло
дізнався від людей Хлої (1Кор 1,11). Вістка про поділ спільноти стала
причиною до написання листа, у якому Павло, окрім проблеми поділу,
торкнувся і розглянув також інші питання, повʼязані із життям спільноти.
Уривок 1Кор 3,9-17 представляє богословське розуміння Церкви апостолом Павлом.
- Коментар
9 Ми бо співробітники Божі, ви - Божа нива, Божа будівля.
Цей вірш служить містком між попереднім матеріалом, де Павло говорив
про розвиток спільноти у Коринті мовою землероба: «Я посадив, Аполлос
поливав, Бог же зростив» (1Кор 3,6) та наступним матеріалом, в якому він
говорить про Церкву, але вже мовою будівельника (основа, будувати,
стійкість будівлі). Тому у цьому вірші спільнота представляється і як
Боже поле, і як Божа будівля.
Павло чітко хоче виокремити від самої спільноти, що утворилася, всю
свою діяльність і тих, хто проповідував у спільноті, тобто формував її.
Він представляє себе самого і своїх співпрацівників як співробітників
Божих, активних діячів. Бог є зображений як першопричина, адже він є
той, хто діє сам по собі, має свій план, а Павло і ті, що з ним, є
Божими співпрацівниками. Вони діють у гармонії з Богом, не виконуючи
завдання як раби, або такі, що не розуміють, що роблять, але саме як
співробітники Божі. Співробітник – це той, хто посвячений і задіяний у
процесі праці як свідомий та відповідальний працівник. Про обізнаність
із Божим задумом Павло пише наступним чином: «Нехай,отже, кожен уважає
нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих» (1Кор 4,1). Саме цю
тайну Божу (μυστήριον τοῦ θεῦ - містеріон ту теу) Павло звіщав
і проповідував коринтянам (1Кор 2,1. 7) Слово Боже, як то зерно, що
засівається на ниві. Нивою ж були самі жителі Коринту, і це зерно
зійшло. Він звіщав їм план побудови Божої будівлі, і члени спільноти
приступили до її будови.
10 За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий
будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає,
як він будує.
Тепер апостол Павло переходить до представлення Церкви на основі
розуміння будування споруди, храму. Процес будови є тривалий, він має
свої періоди, що відповідають якійсь частині будівлі, що зводиться.
Перший період відповідає задуму, і цей задум належить Богові. Від
Бога походить ініціатива. Тому, власне, Павло зазначає Божу благодать як
таку, що допомогла йому закласти основу будови (розуміється у
Коринті). Він це робить як мудрий будівничий. Тему мудрості
Павло вже розкрив у попередньому матеріалі, де він чітко відокремив
мудрість людську від мудрості Божої, протиставивши одну одній. Мудрість
Божа є таємницею, її не пізнали ті, що розіпʼяли Господа слави. Тому по
відношенні до розіпʼятого Господа і можна пізнати, за якою мудрістю живе
людина. А вже одразу після цього уривка Павло підсумовує, що людина,
яка живе за мудрістю людською, тобто, мудрістю цього світу, мусить її
позбутися, бо «мудрість цього світу – глупота в Бога» (1Кор 3,18-19).
Тому мудрість будівничого Павла треба розуміти як наслідок Божої
благодаті, що її отримав апостол. Мудрість, про яку він говорить,
походить від Бога, і він, діючи у ній як мудрий будівничий, заклав
основу. Закладення основи розглядаємо як другий період будування.
Тоді і всі інші працівники коринтської спільноти, включно із тими,
про яких говорилося минулої неділі, будують на основі, закладеній
апостолом Павлом – це вже третій період будування. Той, хто заклав
основу, закликає всіх наступних будівничих бути старанними і пильними у
виконанні того, що вони хочуть побудувати.
11 Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос.
У цьому вірші апостол Павло уточнює суть самої основи.
Що таке основа будівлі? Які її завдання?
Основа будівлі, підвалини будівлі, фундамент будівлі – всі ці вислови
вказують на частину будівлі, якої не видно, бо вона є закладена глибоко
у землі, але від неї залежить стійкість всієї будівлі, вона надає
міцності всій будівлі, що зведена на ній. Зазвичай те, що можна бачити
людським оком, – це всю будівлю, крім основи, на якій вона стоїть. Якщо
основа неякісна, то будівля може завалитися.
Можна виділити два завдання основи:
- Тримати на собі цілу будівлю.
- Задати напрямні для будови стін.
Перше завдання вже описано вище.
Друге завдання полягає втому, що при закладенні основи будівничий
мусить мати план всього будинку. Коли основа є квадратна, то нерозумно
будувати на ній круглий будинок. Основа вже визначає форму будинку і
задає вертикальну напрямну побудови стін.
Павло тут каже, що основою є Ісус Христос, отже саме він задає
напрямні до розвитку. В листі до ефесян представлення Церкви апостол
Павло подає дещо по-іншому. Там він підвалинами Церкви називає апостолів
та пророків (Еф 2,19-22). Як апостоли, так і пророки зверталися до
людей, передаючи їм те, що почули від Бога, тобто, Слово Боже. Саме тому
вони є названі основою, бо задавали напрямок розвитку, але цей напрямок
був визначений самим Словом Божим, яке стало Ісусом Христом. У листі до
ефесян Павло уточнює, що наріжним каменем для підвалин є сам Ісус
Христос. Тобто, маємо ті самі два завдання: Ісус Христос тримає всю
будівлю (як наріжний камінь), а апостоли і пророки (як основа) задають
напрямні, але вони не говорять від себе, лишень передають те, що почули
від Бога, передають Слово Боже. Передання звичайно включає в себе також і
використання особистих якостей, тому Павло часом говорить про моє євангеліє, або наше євангеліє. Проте ці вислови хочуть лишень підкреслити передачу Божого євангелія, Христового євангелія
тими, хто живе у Христі Ісусі і може заявити: «Живу вже не я, але живе
Христос у мені» (Гал 2,20), вказуючи на нове творення у Слові Божому
Ісусі Христі.
Тому Павло чітко заявляє, що іншої основи ніхто не може покласти для
розбудови Церкви. Якщо засновник спільноти не проповідує Ісуса Христа,
то Церкви там не збудувати. А Павло ще у перших двох главах чітко
зазначив, що він проповідував Ісуса Христа розпʼятого, нікого більше,
тільки його, ганьбу для юдеїв та глупоту для поган.
Така основа є міцною, бо є «Божою основою, що має ось яку печатку:
"Господь знає своїх", і – "Нехай відступить від неправди кожен, хто
Господнє імʼя призиває"» (2Тим 2,19).
12 Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла,
самоцвітів, дерева, сіна, соломи, - 13 кожного діло стане явне; день бо
Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь
випробовує діло кожного, яке воно.
Кожен, хто є членом спільноти, є також її будівничим. Тому Павло
тепер говорить, відштовхуючись від власного досвіду перебування у
спільноті, про те, як будується спільнота. Павло бачив, що результати
праці є дуже різні, тому він говорить про різну цінність матеріалу і
подає шкалу цінностей матеріалу: від золота до соломи. Але подає також і
обʼєктивне оцінення матеріалу: в день, коли все те буде випробуване
вогнем. Це є так званий День Господній, про який говорилося ще у Старому
завіті, і який у Новому завіті називається так само, але розуміється як
другий прихід Ісуса Христа, прихід у славі. Це четвертий період
будування – оцінка будови.
Три матеріали, що названі першими (золото, срібло, самоцвіти) –
стійкі до вогню, вогонь їх тільки очищає від домішок, три інші (дерево,
сіно, солома) – легко згоряють у вогні.
14 І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться,
той прийме нагороду; 15 а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди;
однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь.
У цей День все буде випробуване вогнем. Те, що не згорить і буде
очищене вогнем, позбудеться домішок і отримає нову форму. Тоді той, хто
будував з такого матеріалу, отримає нагороду (плату) від Господа за
добру працю.
Ті ж будівничі, що будували з матеріалу, що згорить від вогню, все ж
таки будуть спасенні, навіть якщо й зазнають шкоди. Зрозуміло чому. Адже
цей продукт згоряння осяде на основу, якою є Господь Спаситель.
А той, кому здається, що він будує із золота, срібла чи іншого
незгоряючого матеріалу, але будує на основі, якою не є Христос, – такого
праця є марною.
Для Павла, як і для всієї Церкви, Спасителем є лишень один Господь
Ісус Христос. «Крім Господа Бога немає Спасителя», – заявляв пророк Ісая
(див. 45 главу). У це вірив весь Ізраїль. Новий Ізраїль (Церква) пізнав
цього Господа Бога Спасителя у Ісусі Христі, воплоченому Слові Божому,
Синові Отця. Тому людина отримає спасіння через віру у Христа, що помер
за гріхи нечестивців та грішників, а за свою виконану роботу людина
отримає плату (Рим 3,21-26; 4,4-8).
16 Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? Запитання починається із заперечної частки не οὐ (у).
У грецькій мові така конструкція речення передбачає, що той, хто
поставив запитання, очікує позитивної відповіді. Тобто, починаючи
запитання: «Чи не знаєте ви…?», Павло очікує наступної відповіді: «Так, знаємо, що ми Храм Божий, і що Дух Святий у нас перебуває».
Адже Павло знає, що саме він їм проповідував, у що вони увірували, і
чого вони тримаються (1Кор 15,1-3). Адже він їм проповідував те, у що
вірив він сам і вся Церква, про що і писав у листі до римлян: «Ви ж не
тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа
Христового не має, той йому не належить…» (Рм 8,9-17). Бог посилає Духа
Сина свого у серця людей, щоб їх зробити своїми синами (Гал 4,4-7).
Євангелист Іван представляє розуміння Ісусом свого тіла як Храму (Ів
2,19-21). Павло ж розуміє Церкву як тіло Христове (1Кор 12,12-31), тому
Церква є і Храмом Божим.
17 Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви.
Описавши
процес побудови Церкви, Павло тепер застерігає від її руйнування. Це
може стосуватися як спільноти, так і окремо взятого християнина (1Кор
6,19). Адже, за таку діяльність слідує покарання від самого Бога. Вже у
Старому завіті описано відповідальність за посягання на Храм, на Святиню
(2 Мак 3,23-40).
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар