04.06.2014р. Б. / Ненависть руйнує зсередини

Читаю Фейсбук, який заливає ненависть. З обох боків. І ми, по український бік, інфікуємося ненавистю все більше. 

 

Чого варті смакування пострілу українського снайпера, який зносить півголови «сепарасту», чи щира радість рефрежиратору, повному трупів бойовиків. 

Я не люблю декаданс і нерішучість. Я вірю, що є межа, після якої перемовини і компроміс втрачають сенс. Я навіть Середньовіччя з його любов'ю до дальнього люблю більше за антропоцентричний гуманізм. 

Але я не вірю, що захворівши на ненависть ми зможемо збудувати Україну, про яку мріяли на Майдані. Ненависть руйнує і руйнує зсередини. Випалює як напалм. 

Не можна радіти смерті. Не слід звикати до трупів. Смерть ворога — також смерть. А отже трагедія. Вимушене зло, але зло. 

Друзі, бережіться цієї страшної хвороби на ім'я ненависть! Бо вона сіє тільки смерть. А Україну відродить лише життєдайна сила. 

Усім, хто плекає у серці ненависть до ворогів від того, хто мав моральне право плекати її більше за інших: 

«Я завжди знав, що глибоко в серці кожної людини живе милосердя й щедрість. Ніхто не народжується з ненавистю в серці до іншої людини через колір шкіри, походження чи релігію. Люди вчаться ненавидіти, і якщо вони можуть навчитися ненавидіти, то їх можна навчити й любові, бо любов входить у людське серце природніше, ніж ненависть. Навіть у найпохмуріші часи за ґратами, коли я і мої товариші були вже на межі, я помічав промінчик людяності в якогось із охоронців, можливо, лише на мить, але цього було досить, щоб я збадьорився й зміг іти далі. Людська доброта — це вогонь, що його можна сховати, але ніколи не загасити.» 

Нельсон Мандела. Long Walk to Freedom

Геннадій Друзенко

Джерело:  КРЕДО