17.12.2013р. Б. / «Влада повинна прислухáтися до свого народу, а не бити його», — єпископ Богдан (Дзюрах)

Інтерв’ю з єпископом Богданом (Дзюрахом), Секретарем Синоду єпископів УГКЦ, про місію Церкви в умовах народного протесту

— Політики пропонують Церквам допомогти вирішити кризу в державі Україні і бути посередниками між владою і народом. Чи є сенс у такому діалозі? Чи бачите Ви особисто шляхи вирішення конфлікту між владою і народом?

— Мені здається, не лише є сенс у діалозі між владою і народом, я переконаний, що діалог є єдиною дорогою, на якій можна дійти до національної згоди і вирішення доленосних питань, які бентежать нині наше суспільство.

Що ж до посередництва Церкви в такому діалозі, то я думаю, на даному етапі в цьому немає необхідності. Церква не повинна підміняти собою політичні структури чи громадські інституції. Її місія в першу чергу є духовною, що, звичайно, не означає – відірваною від реального життя. Зрештою, наше українське суспільство має достатньо здорових сил – серед інтелігенції, представників громадськості та політиків, — щоб запропонувати успішний формат і спосіб здійснення такого діалогу між владою і народом.

Проблема не в браку таких людей, проблема, як мені здається, – у відсутності доброї волі до діалогу у представників влади. На словах, щоправда, така готовність декларується, але реальних і – що найважливіше! – щирих кроків у цьому напрямку, на жаль, поки що не зроблено. Навпаки, окремі представники влади додумалися до того, що звинуватили самих студентів в тому, що вони, мовляв, «спровокували» беркутівців! Це – що завгодно, тільки не готовність до діалогу. Мені сподобалися слова одного з закордонних політиків, який, оцінюючи події минулого тижня, висловився лаконічно і однозначно: «Влада повинна прислухáтися до свого народу, а не бити його». Елементарна істина, яка з таким трудом пробиває собі дорогу до умів і сердець політиків усіх мастей в нашій країні! - Ті, хто сповняють владу чи претендують на неї, повинні прислухатися до народу, дбати про його благо, а не обдурювати його і маніпулювати ним задля своїх вузько-партійних та егоїстичних інтересів.

— В Михайлівському Золотоверхому соборі виник своєрідний штаб Євромайдану. Чи може Церква займатись такими справами?

— Про те, щó на даний час там відбувається, я не поінформований, тому за коментарями найкраще слід було б звернутися до представників Київського Патріархату. Натомість, відносно подій в ніч на 30 листопада, то, якщо не помиляюся, двері Церкви, зокрема Михайлівського золотоверхого собору, відкрилися перед «євромайданівцями» в найбільш критичний момент, коли загони «Беркуту» накинулися на беззахисних і мирних громадян – студентів і молодь. Для Церкви, на мою думку, не було альтернативи, якщо вона мала залишитися духовною Матір’ю свого народу, прибіжищем для потребуючих і тих, над ким нависла поважна небезпека. Слова-заповіт київського князя Володимира Мономаха своїм дітям «Не дайте сильним погубити людину» набирали в тих годинах особливої актуальності.

Церква в усі часи, а не лише в періоди національного лиха, має бути Матір’ю, яка відкриває свої обійми перед кожною потребуючою людиною, щоб дати їй відчути любов Того, Хто сказав: «Прийдіть до мене усі втомлені і обтяжені, а я заспокою вас!».

— Як Ви ставитесь до того, що деякі конфесії дозволили перетворити свої храми на своєрідні гуртожитки?

— Почасти я вже відповів на це запитання вище. Додам лише, що коли є потреба нагодувати голодного, напоїти спраглого чи прийняти подорожнього, така діяльність не є чужою для природи Церкви і не суперечить сакральності культу, що його Церква здійснює задля освячення людей. Очевидно, для цієї цілі варто використовувати відповідно облаштовані приміщення, які повинні бути при кожній християнській громаді. Втім, бувають надзвичайні ситуації, про які, до речі, згадує навіть Святе Письмо: Так от, свого часу фарисеї досить негативно зареагували, коли побачили, як Христові учні порушують суботні приписи, від яких, на їх переконання, в жодному разі не можна було відступати – будучи вкрай виснаженими і голодними, зривають по дорозі колоски з поля і їдять. На ці закиди Христос спокійно відповів: «Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, - зголоднів бо він сам і ті, що з ним були? Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і з'їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?» (Марко 2, 25-26). І додав: «Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, – ви б безвинних не осудили» (Матей 12, 7). Думаю, нам слід завжди вміти розрізнити суть Божого культу і його зовнішні прояви чи ритуали…

— Ви особисто стали б заохочувати віруючих вийти на Євромайдан?

— Свобода мирних маніфестацій і зібрань, висловлення своєї думки публічно і без загрози бути побитими спецназом – усе це гарантує громадянам наша Конституція. І право самих громадян обирати: чи скористатися з цього права, чи ні. Можновладці не роблять ласки людям, дозволяючи мирні зібрання. Вони повинні належним чином забезпечити здійснення тих прав, які самі ж передбачили у чинному законодавстві.

Тому Церква не має що тут говорити, чи до чогось заохочувати. Вона сповняє властиву їй місію, виховуючи усіх людей до життя згідно з тим покликанням, яким їх наділив Творець. При цьому вона заохочує своїх вірян бути чесними і відповідальними громадянами своєї країни. А в першу чергу – підтримувати живий зв'язок з Богом, який є джерелом усякого добра і благословення для свого народу. У всьому іншому – ми довіряємо мудрості нашого народу і молимося за Боже світло для його провідників.

— Що поганого і що доброго, на Вашу думку, принесе Україні входження в Митний Союз або в Євросоюз?

— Залежить що маємо на увазі, коли говоримо про «погане» і «добре». Бо дехто звик міряти усе лише економічними категоріями. Але «не самим хлібом живе людина»… Тому не варто надто спрощувати ваги даного вибору. Бо тут йдеться радше про цивілізаційний вибір і самоусвідомлення власної ідентичності. Так от, впродовж усієї нашої історії як держави ця наша ідентичність була виразно європейською. Українці зробили свій вибір ще тоді, коли св. Володимир скерував свій погляд не куди-інде, але в сторону цивілізованої християнської Європи. Його син, Ярослав Мудрий, закріпив здобутки батька, укладаючи союзи з різними європейськими країнами, так що його навіть називали «тестем Європи».

Так сталося, що впродовж століть нас штучно і насильно відгороджували від цього природнього для нас цивілізаційного простору. В ньому може бути краще чи гірше, але в ньому ми є «вдома». Знаменним під цим оглядом був заголовок в одному з українських часописів, який аналізує події останніх днів: «Ми хочемо додому». А нас постійно намагаються тягнути у протилежному напрямку… І насамкінець, у цьому «поверненні додому» міститься також заклик до старого континенту: Європа має очиститися від згубних явищ, які руйнують її духовне і цивілізаційне обличчя, відновити і цінити своє християнське коріння. І у цьому Україна, на мою думку, може зробити свій важливий і позитивний внесок.

Розмовляла Алла Бойко

Джерело:     РІСУ