Пізнаючи
ідеї та думки визначних мислителів в історії людства, чи то Платона, чи
Володимира Соловйова, чи Аль Фараха, а чи Ях᾽я бін Адді, дізнаємося, що
істинна політика – це «архітектурне» вираження любові. А від любові
приходить знання. Місто, поліс, і є цивілізацією, а вона вчить
утримувати пристрасті, адже істинна зустріч між двома людьми можлива
лише тоді, коли вони повідомляючи, вирішать перейти із рівня пристрасті
на рівень об᾽єднання і «архітектурної» творчості.
Погляд один одному в очі, положення лицем до лиця означає, що одна
присутність повинна рахуватися із іншою. Я поряд із тобою, ти – зі мною,
і це завдяки надіям, які ми несемо у собі. Це і є умовою приналежності
до політичного життя. Арістотель визначив людину як політичну істоту.
По-грецьки це означає буквально «міське», громадянське. А місто, згідно
вчителя Арістотеля, Платона, повинно управлятися філософами, тобто тими,
які споглядають красу. Містом керують мудреці, а захищають його воїни,
які отримують за це платню. А мудрість – це знання, яке досягається на
хресному шляху чистоти, досягають її лише чисті, які поглинуті пошуком
істини. Істина ж відкривається тільки у переображенні і лиш мудрецям,
які очищаються і утримуються від усякої скверни.
Земне діло без справедливості або справедлива поведінка без розуму і
розуміння нікого не навчить керувати людьми, бо нічого не дають
«філософії» - любомудрості. Пустий ритуалізм, хресне знамення без
розп᾽яття, християни без Христа – це є світ самообману і фальші, який не
приносить плоду і здатний уподібнювати особово чи на рівні суспільному
до євангельської безплідної смоковниці. І це сьогодні не є ілюзорним і
уявним явищем, але радше, все більш себе виявляючою тенденцію серед
християн.
Багато людей призвичаюють себе вірити в те, що навіть шляхом зла в
ім᾽я справедливості можна прийти до добра. Немає дороги до благородної
цілі шляхом засобів, в яких не живе закон любові до ближнього, до
особового і спільного. Політика – це не те, до чого є бажання прийти
завтра, чи колись. Політика є і буває тільки сьогодні. Політика
виражається у тому, як одні ведуть себе у стосунку до інших, як стають
на бік правди, або неправди, як своїми вчинками стають розпинателями її
або розп᾽ятими нею.
Держава панує у цьому світі, вона схиляється до тотальності, до
поляризації сил, особливо у випадку творення своєї філософії, коли
пропонує себе як систему, яка, наче б то, несе спасіння. В таких
випадках держава набуває ідейних характеристик чванливості та
ідольського себезвеличування, втрачаючи свою головну функцію – бути
служителем людського достоїнства, бути організмом, який необхідний для
належного гідного життя людей у суспільстві. Саме у виразі цих ознак
проявляють себе процеси державного управління у напрямку істинної
політики або навпаки.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар