Свідомість
українця – дуже складний в обробці матеріал. Враховуючи статистичну
більшість пацієнтів, зрозуміло, чому переможна хода еволюції в Україні
перетворюється на чалапання по болоту. Глевка «народна мудрість»
всмоктує все, до чого може дістатися, а до чого не може – отруює своїми
випарами. Пускаючи бульки, вона розтікається безкрайнім степом і тихо,
але вперто і результативно опирається будь-яким вертикальним структурам.
Аби створити у дніпровських плавнях якусь подобу держави, довелося
робити вливання варязької крові. Навіть Хрещенням Русі ми завдячуємо
онукові варяжки Хельги. І саме Хрещення є ключем до загадкової
української душі. Вірніше, не так Хрещення, як наш затятий йому опір.
Коли Володимир хрестив Русь, він не визнавав свободи мирних зібрань
на капищах, організовував рейдерські захоплення святилищ і накладав
фінансові санкції на особливо «тугих» співвітчизників. Але навіть його
варязька пасіонарність і наступне тисячоліття добровільно-примусової
катехизації не висушили поганського болота. Українське християнство
існує в режимі постійного підтоплення. Українець жертвує гроші «на
церкву» з тим же виразом обличчя (і думками),з яким його прапрапращур
робив треби Перунові. Оспіване етнокретинами «народне християнство» – це
ужиткова магія, де «освячення» - евфемізм до «зачарування», а натільний
хрест – просто потужний оберіг. Більш «просунуті» співвітчизники
виправдовують свої поганські збочення тим, що «так робили наші предки» і
що «це коріння українського народу». Решта ж просто робить те, що
робить.
Патологічний потяг українців до поганства – це потяг до землі. Так
само вглиб чорнозему тягнеться своїм корінням буряк. Співвітчизникові
комфортніше в поганському календарному циклі, який співпадає з сівбою та
жнивами. Тут все передбачувано – як врожай картоплі. Інша справа – світ
християнський с його драматичною есхатологією і усілякими
несподіванками. Ярило прогнозовано народжується і помирає щороку, а
Христос воскрес один раз і поставив всіх перед Фактом. В затишному світі
поганства єдина проблема – якого хабаря і якому саме богові слід дати,
аби огірочки вродили і поросята не передохли. Нам більше подобаються
боги, з якими треба домовлятися, ніж Бог, на якого слід сподіватися.
Інша справа – світ Одкровення, де Бог не бере хабарів і де щодня слід
битися з сатаною за власну душу (з невідомим результатом). Тут вже не до
огірочків.
5 тисячоліть землеробства зробили свою чорну справу – навіть
городянин у п’ятому коліні має прихований сантимент до «народних
звичаїв» (ворожби, купальських оргій, дідухів і т.д.). Якщо вже
схильність до алкоголізму успадковується генетично, то про поганство
годі і казати. І якщо ми дійсно хочемо витрусити чорнозем з голови
співвітчизників, Русь таки доведеться дохрестити – в режимі zero
tolerance, з усією суворістю і послідовністю.
Провокація! Репресія! Катехизація!
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар