16.03.2013р. Б. / Кілька штрихів до портрету Папи Франциска

Маємо Папу! Ця новина звеселила серця понад мільярд осіб на земній кулі. І поки католицький світ радіє новому Архипастиреві в той же час і самі католики, і ватиканісти, і світові ЗМІ, і політичні оглядачі намагаються передбачити, яким буде понтифікат нового Папи.

 

Адже вже своїм сходженням на катедру св. Апостола Петра Папа Франциск став папою-загадкою. Перший Папа з Нового Світу, перший папа-єзуїт. І то єзуїт, якого виховували салезіяни, який приймає ім’я Франциск, одним з перших кроків якого були відвідини гробу Папи-домініканця?!

 

Папа, що має харизматичний досвід і близький з рухом «Comunione e Liberazione»? Папа, який походить з другого кінця світа!

 

Апостол Риму, що їздить у метро й автобусі, Папа, який має чудове здоров’я, не зважаючи на те, що має тільки одну легеню.

 

Що то за Папа? Якою буде його політика, яким буде його Понтифікат? Куди він поведе Католицьку Церкву?

 

Різноманітні прогнози, інколи абсолютно протилежні за змістом, переповнюють чільні місця чи не усіх медій.

 

Можливо, що ще надто рано вдаватися до подібних прогнозів. Бо свого часу навіть добрі знавці кардинала Рацінгера не могли передбачити ані його успіху з приведенням частини англікан у лоно Католицької Церкви через унійну систему персональних ординаріятів, ані його активностей у пошуках шляхів повернення лефавристів до Католицької Спільності, ані його старань у розбудові патріярхальних структур УГКЦ.

 

Попри усе Папа Бенедикт ХVІ залишився глибоким теологом, вірним звістуванню Істини, безкомпромісним борцем за достоїнство людини, який не шукав поверхневих відповідей на складні питання сучасності, а відкрито вказував на коріння того зла, що гризе фундаменти нашої цивілізації, на помилковість ідей, які руйнують уже навіть не клітини суспільства, а саму ідентичність людини, дегуманізуючи світ. Він залишився Папою Рацінґером.

 

Спробуймо поглянути на те, ким є Хорхе Маріо Бергольйо – Папа Франциск.

 

Що вже відомо про теперішнього Папу

 

Папа народився в Аргентині, у сім’ї італійського емігранта та італійки, народженої в Аргентині. Всього у сім’ї Бергольо було п’ятеро дітей.

 

Навчання і служіння. Папа Франциск навчався у салезіянській школі, його вихователем був греко-католицький священик-салезіянин, а згодом єпископ для українців католиків в Аргентині, владика Степан Чміль. Очевидно, що владика залишився у добрій згадці свого вихованця, оскільки ще як кардинал Хорхе Маріо Бергольйо Папа надіслав своє свідчення до постулатури, що провадить беатифікаційний процес владики Чміля. За свідченням Блажeннішого Святослава, теперішній Папа добре знає візантійсько-український обряд і пам’ятає його. А за словами Блажeннішого Любомира, Папа Франциск свого часу привітав його типово українським греко-католицьким вітанням «Слава Ісусу Христу!». Окрім цього, як свідчить Блажeнніший Любомир, Папа Франциск має сентиментальне прив’язання до українців.

 

Після школи Хорхе Маріо Бергольйо вивчав хімію, літературу, психологію філософію, богослів’я. Належав до Товариства Ісуса. Говорить іспанською, італійською, німецькою. Був єзуїтським магістром новиків, провінціялом, духівником єзуїтського колегіуму та ректором єзуїтського колегіуму. Коли був Архиєпископом Буенос Айресу, то одночасно вершив служіння ординарія для вірних східних обрядів, які не мають в Аргентині своєї єпархії, а українська греко-католицька єпархія є суфраганною Архиєпархії Буенос Айресу. До слова, саме там розпочав своє єпископське служіння Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, як єпископ цієї греко-католицької єпархії під безпосереднім проводом кардинала Бергольйо.

 

Свого часу майбутній Папа Франциск разом з проповідником Папського Двору о. Раньєро Канталамассою брав участь у спільних молитовних зустрічах харизматів-католиків та харизматів-протестантів. Водночас близький до католицького руху «Comunione e Liberazione», плекав добрі відносини з юдейською спільнотою Аргентини, зокрема взяв участь у ханукальньому палінні свічок 2012 року.

 

Погляди. Відомий, як противник «теології визволення», противник гендерних ідеологій (свого часу аргентинський закон про гей-«шлюби» назвав диявольськими підступами), противник абортів, контрацепції, евтаназії, борець за соціальну справедливість, як правдивий єзуїт провідує тяжко хворих і служить їм (див. CSI 66) [1]. Така поведінка Папи Франциска має своє глибоке закорінення в ігнатіянській духовності (див. МСР 78-81) [2] і особистій скромності. Адже навіть у приватному побуті він завжди висловлював солідарність з вбогими – мешкав у скромній квартирі, сам готував собі їсти, їздив у громадському транспорті.

 

Кілька жестів Святішого Отця одразу після його обрання, вказують, що Папа Франциск і в подальшому діятиме щодо власної внутрішньої скромності. На балконі собору святого Петра Папа відмовився скинути свій залізний хрест, щоб одягти традиційний папський золотий хрест, який йому запропонував церемоніяр монсеньйор Ґвідо Маріньї. Свій куферок Папа і далі носив сам, не дозволяючи комусь його носити. Після благословення Urbi et orbi відмовився скористатися папським автомобілем, а повернувся до Дому святої Марти автобусом з усіма кардиналами.

 

Кардинал Бергольйо гостро виступав проти практики деяких аргентинських священиків, які відмовлялися хрестити позашлюбних дітей, засуджував церковний кар’єризм, показовість, марнославство і світськість.

 

На його думку, Церква мусить взятися до активнішої євангелізації аж до виходу на вулиці. Він пропагував ті методи євангелізації, яка передбачають працю з невоцерковленними сім’ями та євангелізацію через присутність в Інтернеті. Теперішній Папа важає, що Римська Курія – це орган, який служить народові Божому.

 

Про його ставлення до Церкви та Її проблем промовисто говорить Цитата з його нещодавнього інтерв’ю: «Мене не повинно шокувати, що Церква при цьому є моєю матір’ю: я повинен дивитись на її гріхи та недоліки, наче я дивлюсь на гріхи та недоліки власної матері.  І коли я дивлюсь на неї, я згадую про всі добрі та прекрасні її досягнення, яких більше, ніж слабкостей та недоліків. Мати захищає себе своїм сповненим любові серцем більше, ніж словами. Я задумуюсь, чи є хоча б крапля любові до Церкви у тих, хто приділяє увагу таким скандалам.» Як єзуїт Папа має те, що в ігнатіянській духовності називається «співчуттям з Церквою» (див. ES352-370) [3], а водночас є основною ознакою правдиво католицького менталітету.

 

Перші дні понтифікату. Як Римський Архиєрей обрав собі ім’я, якого ще не мав жоден Папа в історії Церкви – Франциск.

Наступного дня після свого обрання відвідав римську велику базиліку св. Марії Великої, де затримався в молитві перед чудотворним образом Богородиці, відвідав гріб Папи св. Пія V та вівтар, на якому св. Ігнатій Лойола відправив свою першу Службу Божу.

 

Знаємо також, що практично увесь час свого єпископського та священичого служіння теперішній Папа сповідався в єзуїтів-хорватів, і з них обрав собі сповідника тепер.

 

От, зрештою, і все, що на цей момент ширша авдиторія знає про нового Папу.

 

Якого маємо Папу

 

Здатний до діалогу. Папа Франциск – правдивий аргентинець, який, очевидно, полюбляє чай мате.  Але, не зважаючи на те, що Святіший Отець не є європейцем, у своїй батьківщині він вершив служіння для представників мігрантів та їхніх потомків кількох європейських народів. Більшість населення Аргентини – це потомки різних індіанських племен та іспанських колоністів. Але є й великі групи мігрантів, які не втратили своєї ідентичності. Це, насамперед, італійці, з яких походить його родовід, а також вже згадані українці-католики та хорвати. В Аргентині є чисельні спільноти німецького, польського, словенського, вірменського, єврейського, арабського, китайського, японського походження. Тобто Папа як особа сформувався у поліетнічному, поліконфесійному, полікультурному суспільстві. Ймовірно, що це неабияк вплинуло на його особистість – толерантність до інших та здібність до діалогу з іншими вірами та культурами.

 

Його добрі відносини з юдеями та протестантами вказують на можливість і здатність до діалогу з представниками некатолицького християнства та інших релігій.

 

Відкритий до молоді. Духовно Папа формувався під впливом оо. Салезіян, чим, очевидно, зумовлена його здатність і успіх діалогу з молоддю.

 

Знає обряд і проблематику УГКЦ. Серед його наставників був о. Степан Чміль, який познайомив майбутнього Папу з візантійсько-українським обрядом і, напевно, хоч трохи з історією українського народу та УГКЦ. Оскільки ранні роки, в яких формується світогляд, залишають на нашому життя глибокий слід, цим, вочевидь, пояснюється його сентиментальне прив’язання до українців-католиків, про яке згадує Блаженніший Любомир. Окрім цього, близьке знайомство з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом відкриває перед УГКЦ позитивні специфічні перспективи.

 

Якщо Папа Бенедикт ХVІ мусів входити у проблематику, з якою стикається УГКЦ, особливо в Україні, то Папі Франциску ця проблематика може бути значно зрозумілішою, оскільки він походить з країни, яка не так давно мала політичні та економічні негаразди та проблемні відносини Церкви і держави. Він ознайомлений з обрядом УГКЦ та Її проблематикою у країнах українського поселення. Тому УГКЦ має усі підстави очікувати ще більшого розуміння Римського Первосвященика до своїх потреб.

 

З іншого боку, тісні контакти з католиками (українцями-католиками і хорватами), які живуть у близькому сусідстві з православними, може бути вирішальним і у формуванні католицько-православних відносин. Оскільки досвід теперішнього Папи може бути основою його доброго і правдивого розуміння реалій католицько-православного співжиття.

 

Пастир і молільник. За функціями, які Папа виконував у Єзуїтському Чині (провінціял, магістр новиків, духівник ректор), також можна дещо сказати про його особу.

 

До прикладу, завданням магістра новиків є оцінити чи особа є дійсно здатною до життя в Товаристві Ісуса, а також закласти в новика основи духовного життя. Тому Конституції Чину вимагають, щоб той, хто виконує це служіння був вмілим у духовних речах (див. CSI 263-264). Отже, існує велика ймовірність, що безпосередні наставники о. Бергольйо вважали його доволі вмілим і духовним для цієї функції, що свідчить про Папу, як людину молитви і того, хто знається на людях.

 

Про високі духовні якості Папи свідчить і його праця як духівника Колегіуму. Адже ця функція, яка передбачає провадження духовної опіки і проводу молодих єзуїтів схоластиків, вимагає неабиякого розуміння і знання духовних речей.

 

Служба Ректора Колегіуму вимагає від кандидата, щоб він був прикладом для інших єзуїтів, випробуваний, особливо покірний і слухняний, терпеливий і ревний у виконанні своїх обов’язків, розважний і вмілий у духовних питаннях, щоб вмів строгість поєднувати з благістю (див. CSI 423).

 

Функція єзуїтського провінціала, яку Папа вершив у час тривання в Аргентині диктатури, вказує на те, що аргентинські єзуїти саме в ньому бачили людину, здатну провести їх через цей період якнайкраще. Враховуючи прописи Конституцій Чину, провінціялом мала би бути людина випробувана і певна (див. CSI 797).

 

Такі вимогливі служіння, які Товариство Ісуса довіряло о. Баргольйо, вказують на те, що теперішній Папа дійсно людина вправна, розважна, вміла у духовних речах.

 

Вбогість і покірність Папи не просто є якоюсь зовнішньою ознакою, вони походять з глибин його особистості, сформованої в дусі ігнатіянської духовності. Так само як і його співчуття з Церквою та з потребуючими.

 

Вірний ортодоксії. Його погляди повністю відповідають католицькій православності або, як світ це називає, абсолютно консервативні. І тому не слід очікувати якихось акробатичних трюків у розвитку католицької доктрини в часі його понтифікату.

 

Папа має досвід боротьби проти гендерних ідеологій і вибір кардиналів вказує на те, що боротьба проти гендеризму буде однією з тем нового понтифікату.

 

Також Папа Франциск відданий справі євангелізації, яка під його проводом може вийти на якісно новий етап свого розвитку.

 

Його несприйняття показовості, церковного кар’єризму, лицемір’я і марнославства, вказують на те, що він не терпітиме в Церкві негативу серед клиру. І символічний жест – відвідини гробу св. Папи Пія V – вказують саме на це. Цілком ймовірно, що Папа Франциск бачить саме у св. Папі Пієві приклад ревного вершення Петрового служіння.

 

 

До слова. Понтифікат св. Папи Пія V припав на час католицької Реформи, яку протестанти часто люблять називати католицькою протиреформацією, у період після Тридентського Собору. Його понтифікат припадає на 1566–1572 роки – роки загострення переслідування католиків у країнах під владою Англії та піку релігійного протистояння між католиками та протестантами у Франції. Цей Папа також відомий як організатор Священної Ліги католицьких держав, яка вела боротьбу проти турків. З його ім’ям пов’язана легенда, що оскільки він належав до Чину  оо. Домініканів, то він перший Папа, який почав носити білу реверенду під колір габіту свого Чину. Але портрети Пап з радніших часів, зображених у білій реверенді, свідчать проти цієї легенди. Але найбільше цей Папа уславився своїм піклуванням про православність Католицької Церкви та боротьбою проти церковного кар’єризму, непотизму, святоскупства, симонії. Це Папа, який боронив доктрину і боровся проти різноманітних надуживань у Церкві.

 

Пріоритети Понтифікату

 

Перші дні свого Папства, починаючи з представлення його народові Божому, Папа Франциск сповнив певного символізму. Відтак – найпершим його проханням до вірних була молитва за Папу-емерита Бенедикта ХVІ, що вказує на його бажання продовжити політику свого попередника – політику очищення Церкви, політику нової євангелізації і політику протистояння світовому злу. Отже, маємо Папу, який продовжить справу нової євангелізації й очищення Церкви, яку розпочав Папа Бенедикт ХVІ.

 

Іншим жестом, який був зрозумілим для кожного католика, який має досвід католицького харизматизму, є його приготування перед уділенням благословення – коли Папа на кілька хвилин схилився для молитви.

 

Це типовий жест, притаманний католикам, що близькі до харизматичних та постхаризматичних кіл, який свідчить про відкритість Папи до мирянських рухів, які, очевидно, відіграватимуть важливу роль у нелегкому завданні нової євангелізації.

 

Нова євангелізація, боротьба проти ідеологій, які руйнують підвалини нашої цивілізації, тверде дотримання католицької ортодоксії, очищення Церкви і Її онова – це пріоритети понтифікату нового Папи. І ми, як католики, маємо підтримати Святішого Отця, найперше своїми молитвами, своєю згуртованістю, відданістю і послухом Намісникові нашого Царя. Бо від нашої готовності слухати Церкву залежить як Її онова, так і наше особисте спасіння!

На многая і благая літа, Святіший Отче!

о.Орест-Дмитро Вільчинський

[1] CSI – Конституції Товариства Ісуса
[2] МСР – Твори св. Ігнатія Лойоли
[3] ES – Духовні вправи св. Ігнатія Лойоли


Джерело:   Воїни Христа Царя