Вчора, 16 грудня, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви
Блаженніший Святослав (Шевчук) у Патріаршому соборі Воскресіння
Христового очолив Архиєрейську Літургію, на який молитовно поминали
Патріарха Йосифа Сліпого. Нагадаємо, 2012 рік проголошено в Українській
Греко-Католицькій Церкві - Роком Патріарха Йосифа.
Глава Церкви під час проповіді до вірних сказав про Патріарха, що ми
сьогодні «згадуємо особливу людину» в історії України та нашої Церкви –
слугу Божого Патріарха Йосифа Сліпого. «Це чоловік, який знайшов життя.
Сам ішов цією дорого і веде нею сьогодні всіх нас. Нехай приклад слуги
Божого Патріарха Йосифа буде для нас справді дороговказом і, відповідно,
закликом іти за Христом серед туману сьогоднішнього світу, щоб ніхто з
нас не загубився, а успадкував життя вічне», – побажав Блаженніший
Святослав українцям.
Проповідник нагадує вірним, що найбільшим скарбом людини не є земна
дійсність. Найбільшим скарбом і багатством для людини є Бог. Бо Він -
джерело всього: земного і вічного життя, достатку, щастя, усього того,
що потребує людське серце.
«Ми є свідками творення нової, глобальної культури: коли все у світі
перемішується, коли людські певності часом втрачають свої значення. Ми
стоїмо на порозі якогось нового часу, нового періоду в історії людства.
Багато науковців порівнюють час, який зараз переживає людство, з
туманом. Туман можна бачити, проте до нього не можна торкнутися рукою,
але в цьому тумані дуже легко можна загубитися. І завдання кожного
віруючого християнина - знайти дорогу в цьому часі. А завдання Церкви -
показати цю дорогу, щоб сучасна людина не загинула, не загубилася, а
знайшла життя, яким є Христос», – переконаний Предстоятель Церкви.
Після Літургії Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир (Гузар) прочитав лекцію-спогад про Патріарха Йосифа.
– Пригадую, – каже він, – коли я вперше побачив Патріарха Йосифа. Це
було на Йордан 1943 року. На ринку у Львові відбувалося посвячення води.
З ним було кілька священиків. Я був малим хлопцем. Звернувся до мами:
«Мамо, а чому ті отці такі великі?». А тоді на Йордан було дуже холодно,
і вони під ризи вдягнули хутро. Тому мені, як малому хлопцеві,
видавалися дуже-дуже великими.
Це був початок знайомства Блаженнішого Любомира з Патріархом.
Краще він його пізнав, коли вперше приїхав у США наприкінці 60-х років.
Патріарх Йосиф – постать багатогранна, про яку можна і треба сказати. Блаженніший обмежується кількома «штрихами».
– Йосиф Сліпий, – продовжує він, – син Поділля. Його родинне село –
Заздрість. Він народився і виховувався у добрій християнській родині.
Гадаю, це теж мало вплив на його вдачу, бо Йосиф був дуже-дуже
працьовитою людиною. Поняття «працювати» він виніс зі свого родинного
дому. Ті, хто знав його, розказують, що він змалку присвячував
надзвичайно багато часу науці. Працьовитість – це одна з основних
характеристик особи Патріарха Йосифа. Потім я переконався в цьому
особисто. Він не любив бездіяльності. Не любив це не лише в собі, а й в
інших. Якось у Римі в нашому осідку я з одним старшим від мене отцем
проходився подвір’ям після сніданку. Ми не просто гуляли, а складали
план роботи на найближчі дні. А Патріарх Йосиф, який мешкав на третьому
поверсі, зійшов донизу й сказав: «А ви чому тут марнуєте час?» Насправді
ми не марнували часу, але йому видавалося, що свою діяльність варто
провадити в більш ефективний спосіб. Далі ми продовжували нашу роботу,
проте згідно з бажаннями Патріарха… У нього навіть було особливе слово
для тих, хто марнував час, – «не тиндайте». Казав: «Брате, не тиндайте,
працюйте».
Свою роботу він присвячував в основному науці. Де міг і як міг, Йосиф
Сліпий намагався розвивати наукову працю. Він не тільки сам працював, а й
створював ці місця праці, заохочував студентів, виховував у них пошану
до науки. Саме він, відбувши заслання, почав у Римі створювати
Український католицький університет… Для цього він долав
найрізноманітніші перешкоди. І якщо ми сьогодні маємо Університет, то
тільки завдяки першим, дуже рішучим крокам Патріарха.
Немає коментарів:
Дописати коментар