Минулий тиждень видався сповненим масою інформаційних приводів з життя Церкви, кожен з яких міг би стати фундаментом цілої статті. І це як на світовому рівні, так і на рівні України. Цілий калейдоскоп різноманітних подій, які самі по собі є знаками певних процесів, що відбуваються у лоні світового католицтва. Кілька подій з життя Апостольського Престолу, вочевидь, свідчать про те, що Ватикан продовжує політику «консервативної революції», яка уже принесла свої оздоровчі плоди для Церкви у США. Тепер можемо очікувати, що політика консервативної ортодоксії буде активніше провадитись Апостольським Престолом на європейських теренах.
Одним із знаків ренесансу ортодоксії було ще передминулотижневе призначення Святішим Отцем нового Великого Інквізитора Католицької Церкви – Префекта Конгрегації віровчення Архиєпископа Герхарда Людвіга Мюллера. Відомий як твердий ортодокс, цей єрарх уже минулого тижня продемонстрував, що його позиція буде багато активнішою від дотеперішнього керівника Святого Офіцію кардинала Левади, який пішов у відставку, досягнувши відповідного пенсійного віку.
Німецькі та хорватські ліберали у фокусі ватиканської критики
Отже минулого тижня новий Префект Конгрегації віровчення виступив з гострою критикою стану відкритого лібертинства і антипапських настроїв у середовищі німецьких католиків. «Не можна допустити до створення німецько-національної Церкви» – сказав Архиєпископ Мюллер в інтерв'ю тижневику "Katholische Sonntags Zeitung". На його думку, в Німеччині є багато незадоволених, які критикують Папу і шкодять усій Церкві. Але стан не є таким, яким би його хотіли висвітлити ЗМІ – німецькі католики далекі від масової антикатолицької істерії, яка радше є «здобутком» богословствующих теологів, аніж народу Божого. Про це свідчать події довкола заяв ліберально налаштованих теологів і в Німеччині, і в Австрії, де ці заяви не отримали підтримки народу Божого, так і залишившись заявами групи теологів і перестарілих священиків, які не змогли утіловити свої постсоборові мрії про тотальну лібералізацію Церкви. А більшість німецькомовних католиків є насправді дуже далекою від ліберальних зазіхань теологів, які привласнюють собі право бути виразниками віри Церкви і Її вчителями, забуваючи про Учительський Уряд Церкви.
Не тільки Німеччина чи Австрія опинилися у фокусі Ватиканської уваги. Католицька Хорватія, де ліберальний уряд, який прийшов до влади на хвилі народного невдоволення, спровокованого тривалою антиконсервативною кампанією в ЗМІ та наслідками економічної кризи, як рівно ж і гризнею у таборі консерваторів, також опинилася на вістрі критики Ватикану.
Новопризначений Апостольський нунцій у Республіці Хорватія Високопреосвященний Архиєпископ Алессандро Д’Ерріко гостро розкритикував проект хорватського закону стосовно неприродного запліднення та поведінку хорватської влади у питанні просування цього законопроекту. Така критика нунція збурила середовище лібералів у Хорватії – роздалися різкі критики на адресу нового нунція та звинувачення у антидипломатичності його критики. Та шановне ліберальне панство просто «забуло», що міжнародні договори, які свого часу Республіка Хорватія заключила з Апостольським Престолом зобов’язують хорватську владу консультуватися з представниками хорватського єпископату у випадку законодавчого врегулювання державою біоетичних питань, чи питань, які напряму зачіпають інтереси хорватських католиків, як членів Католицької Церкви.
ДИСЦИПЛІНУВАННЯ НАРОДУ БОЖОГО
Також і «всередині» Церква частіше вдається до карних санкцій, які в часі понтифікатів Павла VІ та Івана Павла ІІ дуже не радо застосовувались по відношенню до церковних правопорушників. На цій же ж хвилі є і заяви Префекта Верховного Трибуналу Апостольської сигнатури, вищої судової інстанції Святого Престолу, Архиєпископа Реймонда Лео Берка, який охарактеризував хвилю витоків конфіденційних документів, як один з «найтяжчих злочинів». Єрарх попередив, що винних треба знайти і «належним чином покарати». Наведення якомога досконалішого правопорядку є одним з імперативів нашого часу. Адже, якщо в Церкві безнаказано творитимуться правопорушення, Церква не зможе належним чином виконувати своє місійне послання світу.
Серед больових точок внутрішнього життя Католицької Церкви не на останньому місці є самовільні літургійні експерименти священиків. Кардинал Реймонд Лео Берк, Префект Верховного Трибуналу Апостольської сигнатури виступив з гострою критикою так званої «імпровізацію» під час Літургії, коли священик додає свої власні слова у встановлені і затверджені літургійні тексти. Таким чином, останній, на думку єрарха, робить "головним під час Літургії НЕ Христа", а себе, хоча, насправді, він тільки "слуга обряду". "Це абсолютно неправильне мислення, коли священик думає з точки зору: "як я можу зробити все цікавішим?", або "як я можу зробити це краще?", - вважає кардинал Берк. Він нагадав, що це забороняє Кодекс канонічного права. "Думати, що я можу покращити Літургію, яка передавалася в Церкві протягом століть - це абсурд", - заявив кардинал Берк.
Ця заява представника вищої судової інстанції Католицької Церкви чітко вказує на закінчення періоду мовчазного споглядання Апостольським Престолом літургійного експериментаторства.
Те, що в середині світового католицтва назрівають серйозні зміни, які би мали привести до утвердження консервативної католицької ортодоксії, підтверджують також слова секретаря Синоду Єпископів. «Сучасні католики потребують революції у своєму мисленні про Церкву. Цьому буде присвячений осінній Синод Єпископів про нову євангелізацію», – вважає спеціальний секретар Синоду Єпископів. На його думку, останніми роками ми вже звикли до того, що ми будуємо Церкву. Тоді як Ісус сказав Петрові: «Ти – Петро Скеля, і на цій скелі я збудую мою Церкву». За словами Архиєпископа П'єр-Марі Карре, треба повернути Богові належне місце в Церкві. До того ж, євангелізація – це насамперед Його справа. Французький єрарх вказує, що Синод Єпископів є справою всієї Церкви. Тому всі католики мають читати його робочий документ, який переклали багатьма мовами. Відповідно до цього вони ще можуть подавати свої пропозиції єпископам, які у Ватикані будуть представляти єпископат їхньої країни. У Франції, наприклад, передсинодальні консультації є дуже поширені, особливо тепер, коли тема зустрічі є настільки актуальною.
ЗМІНА У ВІДНОСИНАХ ВАТИКАН – ЗМІ
Цікавим є також і факт зміни у ставленні Ватикану до ЗМІ та до питання переслідування католиків у світі.
Чи не вперше у новітній історії Ватикан подав до суду на один німецький часопис і виграв судову справу. Йдеться про захист гідності Вселенського Архиєрея. Окрім цього, у Ватикані обрали нову, більш сувору стратегію щодо ЗМІ, відповідно до якої за публікацію неправдивої інформації їм погрожує позов до суду. Тепер настав кінець толеруванню, яке було раніше характерним для цих відносин, – пише італійська газета «Il Messaggero». У даному випадку, виглядає на те, що виданню слід довіряти, оскільки американський журналіст Грег Берк, який отримав завдання покращити імідж Церкви у ЗМІ, відомий своєю гострою позицією щодо неточних і брехливих інформацій тиражованих ЗМІ.
Виглядає на те, що нова інформаційна стратегія Ватикану включатиме від нині у свій арсенал не лише прості спростування журналістських побрехеньок, але й судові позови до ЗМІ.
У контексті цієї нової стратегії слід вичитувати і оприлюднення фактів, які ЗМІ раніше старалися не помічати: більшість педофільних «скандалів» у Церкві – просто вигадки. Можна з великою вірогідністю очікувати, що наслідком кампанії по інформуванню суспільства про справжній стан речей, стануть тисячі позовів, але тепер вже зі сторони Церкви до ЗМІ, журналістів, державних інституцій та фальшивих обвинувачувачів.
З іншого боку, несподівано гострі реакції католицьких єрархів на переслідування католиків у світі заставляють думати, що і на цьому «театрі бойових дій» Церква кардинально змінює свою стратегію. Так, минулого тижня ватиканський представник при ООН Архиєпископ Сільвано Томазі відкрито розкритикував міжнародне співтовариство за недотримання свободи совісті. Окрім цього, Глава Папської ради з питань міжрелігійного діалогу Жан-Луї Торан чи не вперше явно наголосив право католиків на самооборону перед релігійними переслідувачами і нападниками. Ще рік тому з уст католицької єрархії не зривалися настільки гострі критики і попередження. Годі думати, що без централізовано рішення змінити політику по відношенню до нападників на Церкву такі заяви би пролунали.
На фоні цього найгостріші до тепер критики китайського комуністичного режиму з уст прес-секретаря Ватикану о. Федеріко Ломбарді звучать, як черговий акорд у злагодженому виконанні симфонії досконало злагодженим симфонічним оркестром.
De facto понтифікат Папи Бенедикта ХVІ став свого роду вершиною втілення в життя постанов ІІ Ватиканського собору, одним з архітекторів якого свого часу був і молодий богослов Йозеф Ратцінгер – теперішній Папа. Революційна частина втілення соборових реформ закінчилась. Тепер розпочинається період утвердження ортодоксії. Період, який вочевидь приведе до заліковування кризових явищ постсоборового росту Церкви. Під вмілим керівництвом папи-музиканта, оркестр Вселенської Церкви не просто злагоджено, але з доскональною віртуозністю, здається, врешті навчиться виконувати нотний текст симфонії, яку написав ІІ Ватиканський собор.
Зі всього судячи, понтифікати Павла VІ, Івана Павла І та бл. Івана Павла ІІ були своєрідним приготуванням, школою, репетицією, яка уможливила теперішньому Вселенському Архиєрею проведення того, що можемо уже сміло назвати початком відродження католицтва.
ЧЕРГОВІ ЗМІНИ В УКРАЇНСЬКОМУ КАТОЛИЦТВІ
Очевидно, що не менш тектонічні процеси відбуваються і в українському католицтві східного обряду. УГКЦ не менш цікаво розвертає корабель церковної політики, аніж це робить Ватикан з усією Церквою.
Цього тижня відбувся перший прес-сніданок у Львівській Архиєпархії. До цього моменту УГКЦ ще не користувалася такими близькими методами співпраці з ЗМІ. А цей крок може послужити серйозному взаємопорозумінню між Церквою та ЗМІ. Дотеперішній період взаємовідносин між УГКЦ і ЗМІ в Україні можна би було охарактеризувати, як період взаємної недовіри і офіційних відносин. Часто можна було хапатися за живіт з реготу від журналістської некомпетентності у церковних питаннях, про які вони писали. Відкритість до співпраці з боку Церкви не лише зможе допомогти журналістам уникати неприємних проявів некомпетенції, але надасть змогу краще і об’єктивніше висвітлювати ті царини церковного життя, які цікавлять суспільство. А це не може не бути корисним для Церкви, яка не може бути незацікавлена у тій картині,яку про Неї малюють ЗМІ.
Не менш нетривіальним від самого прес-сніданку був інформаційній привід – заснування Центру для допомоги жертвам сект та псевдо-релігійних груп. До тепер в Галичині не було нагальної потреби у цьому. Адже практично до недавнього часу Галичина являла собою «білу пляму» на карті міжнародного сектантства. І не лише сектантства. Протестантські течії також були дуже спорадично представленими. Але з появою догналівців ситуація змінилася. Виникнення та успішне функціонування цієї секти дає усі підстави передбачати, що це лише перша ластівка постмодерного сектантства, яке може бути успішним у Галичині на відміну від «традиційних» сектантських угруповань. Тому усвідомлення Церквою цієї проблеми вказує на те, що УГКЦ може швидко і ефективно відповідати на виклики нашого часу. Після 20 років розбудовування структур, понищених комуністичною окупацією, Церква починає не лише активно, але й злагоджено діяти.
І ще одна подія вказує на тектонічні зміни у політиці УГКЦ: Глава УГКЦ зустрівся з греко-католицькими харизматами. Сам факт по собі є направду епохального значення для УГКЦ в Україні. Останніх кілька років греко-католицький харизматизм являє собою чи не найбільш дискусійне явище в лоні УГКЦ і тому, як такий був часто маргіналізований. Але інтерес, який Блаженніший Святослав проявив до цього руху, вказує на реальне переосмислення УГКЦ самої себе у контексті українських реалій. І хоча спілкування українських харизматів з Главою УГКЦ більше скидалося на спілкування бунтівливих підлітків з батьком, сам факт, що ця зустріч відбулася і що Синод єпископів УГКЦ призначив Преосвященного владику Дмитра Григорака опікуном харизматичного руху в УГКЦ, що Церква бачить потенціал у мирянських рухах і що цей потенціал не буде маргіналізовуватися, а буде інтегровуватися у життя Церкви. Це серйозна зміна у дотеперішній душпастирській стратегії УГКЦ.
Залишається тільки молитися за успіх політики нової євангелізації і в світі, і в Україні.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар