Натрапив на прецікаву статтю священика УАПЦ Євгена Заплетнюка на нашому блозі. Це вже вдруге автор дозволяє собі грубі і гидкі висловлювання на адресу Патріарха Святослава та всієї УГКЦ. Разом з тим, його позиція ґрунтується на банальному незнанні фактів або навмисній брехні. Є погане і перше, і друге, ясна річ. Отже, дозволю собі короткі коментарі на "найсмаковитіші" частини його творіння.
"Особливо популярне в ці дні слова "проща" - в даному випадку є похідним від слова "прощати", тобто - отримувати прощення від Бога. За досить-таки чітким, та офіційним вченням католицької церкви, всякий доброчесний католик, який відвідає в особливий день якесь особливе "відпустове" місце, отримає натомість від Господа прощення, або ж "відпущення" власних гріхів. До речі, як усіх минулих, так і, можливо, майбутніх, та потенційних."
Це неправда. Мене не дивує, що священик УАПЦ не знає католицької догматики, але дивно, що він своїм незнанням ще й хизується. Є офіційний документ Церкви, який називається "Катехизм Католицької Церкви" (скорочено, ККЦ), який я раджу спочатку прочитати всім, хто плутається в тому, в що Церква справді вірить, задля уникнення елементарного висміювання католиками своїх нісенітниць. Цитую: "1471 Наука про відпусти та практика застосування відпустів у Церкві тісно пов'язана з наслідками таїнства Покаяння. "Відпуст - це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта. Відпусту досягає за певних умов християнин, відповідно наставлений, через посередництво Церкви, яка як служителька Відкуплення розділяє І дає його своєю владою зі скарбниці заслуг Христа і святих" Павло VI, Апост. конст. "Indulgentiarum doctrina", 1). "Відпуст є частковий або повний, залежно від того, чи він звільняє від дочасної кари за гріхи частково чи цілком" (Там само, 2.). Кожний вірний може здобути відпусти для себе або для померлих (Кодекс канонічного права, кан. 994.)." Далі Катехизм розлого пояснює, що означає відпуст від дочасної кари. Спробую пояснити. Відпускається не гріх, а той слід від нього, який залишається на природі людини. Гріх відпускає Господь за посередництвом священика на Сповіді. Відпуст неможливо отримати, попередньо не висповідавшись і не покаявшись. Але Господь пробачає лише сам гріх. Його відтиск залишається. Ми це порівнюємо з сірником, який піднесли до скла. Гріх — це вогонь. Скло — людина. Але є ще кіптява. Якщо прибереш сірник, кіптява на склі лишається. Людська природа залишається ушкодженою. І відпуст є відпущенням ось цієї копоті, наслідку гріха, а не самого гріха. Його можна дістати в різний спосіб, у тому числі, через прощу. Оскільки відпуст не пробачає сам гріх, ніякого відпусту за майбутні гріхи бути в принципі не може. Це елементарні речі, які католики ще дітками вчать на катехизації. Ось чому православні так бояться католицької місії, - бо та розкриє всю фальшивість і брехню подібних звинувачень проти Церкви.
"Згадаймо лише скандальновідомі індульгенції, мова про які нині вже без посмішки і не ведеться. Наш час, - це нова церковна епоха. Час твіттера, айпаду, "патріярха" Святослава, і "повної зарваницізації" всього супільства, а Західної України в першу чергу."
Відпуст — це і є індульґенція. Здається, автор сам заплутався в тому, проти чого бореться. Як же мова не ведеться, якщо в першому абзаці написано про відпустові прощі? Наступне речення — це хамство, а на хамство вихованій людині відповідати не годиться.
"Сьогодні вже не лише відвертому безбожнику, але й всякому грамотному мирянину, безглуздість таких обіцянок про Боже прощення цілком очевидна. Господь не крамар, щоб переносити власні стосунки з людьми на рівень формальних та цинічних юридично-економічних стосунків. З Богом не можна домовитись, мислячи в категоріях " ось я-тобі, а ти мені за це..."
Священик УАПЦ говорить немов протестант, абсолютизуючи власну думку. Погодьмося, що католик, який довіряє Церкві (згадаймо Символ Віри) і тому, що вона має право давати відпусти за словом Христа: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються" (Йо, 20, 22-23), виглядає далеко переконливішим від людини, яка безапеляційно заявляє: "Бог такий, як я кажу".
Тепер інша тема.
"Але, здається, і цього всього замало для того, щоб чесно назвати себе патріархом. Бо навіть тоді, коли він сам одягне собі білий митрополичий клобук (і чому не куколь?), не будучи при цьому ченцем, митрополитом чи патріархом лише від одного цього, він, звичайно ж, не стане.
До речі, для тих, хто не думав про це раніше, поясню. Клобук – це символ православного чернецтва. Не монахи - клобуків не носять. Сам Шевчук чернечого постригу не приймав, і став єпископом одразу з целібатного священика. Однак, для проформи він, в один прекрасний день, з'явився на публіці саме в чернечому головному уборі. Особисто мені, немає жодного діла, в чому ходить архиєпископ Святослав."
Залишмо брак логіки на совісті автора. Стільки писати про куколь Патріарха Святослава, щоб завершити ці абзаци словами "мені немає жодного діла", це сильно! До речі, якщо священик УАПЦ цього не знає, нагадаю, що церковна титулатура Глави УГКЦ є "Верховний Архиєписком", а не "архиєпископ". У чому різниця, автор дізнається, якщо поцікавиться Главами Православних Церков грецької традиції і взагалі елементарною історією Східної Церкви. Те саме з клобуками. Якби автор мав трохи ширші відомості, що виходять за межі РПЦ, він, безперечно, зрозумів би, що у Східних Церквах віддавна клобуки є не лише ознакою чернецтва, але і єпископства. Клобук та мантія — невід'ємна частина єпископського облачення, незалежно від того, чи він чернець, чи целібатар. Якщо проблема в тому, що в Росії єпископами призначали ЛИШЕ ченців, на відміну від інших країн візантійської традиції, то так треба й писати. Мовляв, "я за російську традицію". Але так автор не пише. І дивно, що він почав писати лише про Патріарха, а не, наприклад, про єпископів Елладської Церкви. Святослав Шевчук і до інтронізації був єпископом і носив клобук. І що?
Щодо Патріархату, про це багато писано і говорено, але автор навмисне намагається нічого не бачити і не чути. Сьогодні "Патріарх" — це літургійна титулатура Глави УГКЦ. Вона вживається в Літургії і в неофіційному вжитку. Після визнання статусу Патріархату, чимало речей у Церкві зміняться, зокрема буде персональний запит про сопричастя з Римом та безпосереднє призначення єпископів.
"Люди мають знати та розуміти різницю між персонажами в клобуках по формі, і персонажами в клобуках по змісту. А як відомо, для християн, на відміну від тих же уніатів, такі речі є особливо принципові."
Автор вважає уніатів нехристиянами. В чому їхня різниця з Церквами, від'єднаними від Риму, не пояснює, хоч і рекламує неіснуюче пояснення. Крім звинувачення у "єзуїтстві", нічого нового ми не почули. Натомість, коли автор прагне конкретизувати ті чи інші речі, вражає вже незнанням фактів. Така-от сумна історія.
Як ось тут:
"Сама чудова ідея уніатського патріархату, в принципі, суперечить догматичному вченню католицької Церкви. В католиків не може бути двох рівноцінних земних глав, хоча б тому, що "двом панам служити ніхто не може". Папа Римський в врешті, згідно з вченням тамтешніх богословів, вище всієї Церкви. Це ж, коли йдеться про інститут патріархатів саме в православному розумінні."
У жодному православному віровченні (яких багато і які суттєво різняться від Церкви до Церкви починаючи від ставлення до "інославних", паламізму тощо і закінчуючи кількістю визнаваних Вселенських Соборів, але зараз не про це), у жодному (!) Патріарх не вважається земним главою Церкви. Патріархи — Глави партикулярних, помісних Церков. Така традиція загальна на Сході. І ніяк не суперечить вченню про Апостольську столицю. Влада Понтифіка над Церквою є догматичною, а не партикулярною, ґрунтується не на адмініструванні, а на словах Христових. Це просто різні речі. Не знаю, але, можливо, автор вірить у вигадану "пентархію", міф, згідно з яким Папа був одним з Патріархів. Тоді дуже раджу йому почитати Отців Церкви, надто Йоана Золотоуста, Теодора Студита та Кипріана Картагенського, які гарно і логічно пояснюють різницю між владою Папи і Патріархів. До джерел, пане Євгене, до джерел!
Ігор Луб'янов
Джерела:
ГАЗЕТА-ua
Мандрівники Христа Царя
Господи, позбав нас від таких "братів" та друзів, а ворогів ми подолаємо самі...
Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.
Немає коментарів:
Дописати коментар