У неділю 10 липня 2011 року в кафедральному соборі святих Петра і Павла в Луцьку, була відправлена заупокійна Свята Меса за жертви Волинської трагедії 1943 року. З цієї нагоди ординарій Луцької дієцезії Владика Маркіян Трофим'як скерував до вірян своє пастирське послання.
Також в понеділок, 11 липня, в 68 річницю трагедії, богослужіння були відправлені біля пам'ятних хрестів встановлених на місці знищених в 1943 році сіл Кісєлін, Порицк та в багатьох інших селах, що на Волині.
Для Католицького Медіа-Центру о. кан. Віктор Маковський
Пастирський лист владики Маркіяна Трофим'яка з нагоди 68 річниці Волинської трагедії
Возлюблені в Христі Брати і Сестри!
Як і в попередні роки, сьогодні ми споминаємо всіх, чиє життя було брутально перерване в роки Другої світової війни, зокрема в найтрагічнішому 1943 році.
І знову постає перед нами те болюче питання: чому? Чому ненависть витиснула таку глибоку печать в історії нашого краю?
Україна по праву називається християнською державою, адже вже понад тисячу років вона сповідує істини, котрих навчав Ісус Христос; істини, за котрі віддавали життя славні мученики, що ними пишається наш народ; істини, котрі були нормою життя минулих поколінь; істини, котрі в наші серця влили наші батьки. А ці істини дуже прості: Бог є любов! Це – заповіді любові Бога і ближнього, серед яких є також заповідь: не вбиватимеш. Заповідь любові ближнього має своє логічне продовження: не чинитимеш кривди ближньому своєму.
Нажаль, на сторінках історії записані були зовсім інші людські діяння, що породжували несправедливість, кривди та безмір страждань. Причиною цього було нехтування Божими заповідями, нехтування Христовим вченням.
Вже на початку існування людства, людина сказала Господу Богу своє „ні”, простягнувши руку до забороненого плоду. І потім скільки ж то разів людина, Боже створіння, говорила своєму Творцеві: „ні, не Твоя, а моя буде воля”. Чи ж не зла воля людини і є початком усіх воєн, всі конфліктів; чи не зла воля людини принесла світові немислимі знищення і невимовні страждання?
Ісус Христос дуже виразно заповідає нам: „люби Господа Бога всім своїм серцем, всією своєю душею і з усіх своїх сил, а ближнього свого, як себе самого. Святий Апостол Йоан пише: „Улюблені, любімо одне одного, адже любов є від Бога, і кожний, хто любить, народився від Бога і знає Бога”. (1 Йн 4, 7) А святий Апостол Павло повчає: „Любов довготерпелива, любов лагідна… все зносить… все перетерпить”. (Пор. 1 Кор 13, 4. 7)
Спаситель наш Ісус Христос, коли розпростер свої руки на хресті, молився: „Господи, прости їм…”. (Лк 23, 24)
Сьогодні ми стаємо перед великою правдою безмежної любові Бога до свого створіння, але також стаємо перед таємницею зла з усіма його жахливими наслідками. Сьогодні ми доручаємо Божому милосердю душі тих, чиє життя обірвала людська ненависть, погордження Божими заповідями і погордження Христовим вченням. Ми благаємо Господа, щоби Він відкрив перед ними брами Небесного Царства, щоб обдарував їх вічною радістю та освітив віковічним своїм світлом. І благаємо також, щоб усі люди збагнули, якою страшною і нищівною є ненависть, і яка величезна сила в любові та прощенні.
Вічне спочивання дай їм, Господи,
а світло віковічне нехай їм світить.
Нехай покояться у мирі. Амінь.
+ Маркіян Трофим'як,
Ординарій Луцької дієцезії
Джерела:
"...Україна по праву називається християнською державою..." "...Чи ж не зла воля людини і є початком усіх воєн..."
Це досить сміливе визнання владики щодо України, як "християнської Держави", ну, хіба за буквою, а не за духом (бо, як кажуть московські попи: - "православная зємля" і, відповідно все, що на ній народжується чи існує - православне, а отже й християнське). І, оскільке все відносне в цьому світі, то більш християнською Державою була в 1943р. і є й до нині - Польща. Але тут йде мова не про це.
Пригадую рік, коли відбулася фікція на міжнаціональне примирення між Поьщею і Україною. Власне, чому фікція, а не справжнє примирення між нашими народами? Бо на те "примирення" окрім зустрічі двох президентів, нікого з українського боку не допустили лівоохоронці і, не тільки простих смертних, але навіть українських журналістів..?!
В цей день я був у римо-католицькому костелі і зустрівши представника польського народу, отця Блажого (монаха Братів Менших Капуцинів Босих) підійшов до нього, потис йому руку і щиро поспівчував відносно тієї фікції на примирення. Отець Блажий погодився зі мною і потис мені руку у відповідь. Але потім, ніби на мить забувши, що він передусім священик, сказав мені наступне: "От якби вашим козакам та бандерівцям тоді - більше християнства...". Почувши від отця цей вислів, який болюче відгукнувся в моєму серці, я відказав йому наступне: "Отче, а знаєте, в мене вдома є три-томник Морального Богослів'я Католицької Церки і, мабуть, сьогодні я його спалю!" - А він у відповідь: "Ти що, з глузду з'їхав? Навіщо?" - "Та" - кажу йому: "Я, навіть думки не можу припустити, що католицький священик та ще й монах - лукавить!". Ці слова стали для нього ніби відро холодної води вилитої на голову... Він відразу схаменувся і попросивши у мене пробачення за хвилеву слабкість, в якій проявився його польський шовінізм, визнав, що це Польща панувала і визискувала протягом декількох століть Україну та її народ і, як наслідок, у відповідь на ту несправедливість, українці повставали і тоді - лилася братня кров...
Немає коментарів:
Дописати коментар