12.11.2018р. Б. / Капелан Коломийської єпархії отримав відзнаку від Президента України

Отець Михайло Дзюба є адміністратором церкви Введення в храм Пресвятої Діви Марії с. Нижній Вербіж. Від початку протистоянь на Майдані та в час Революції гідності священик не стояв осторонь.

До сьогодні він продовжує здійснювати  душпастирську опіку в зоні бойових дій, будучи капеланом добровольчого військового підрозділу «Чорна сотня».

Неодноразово священик збирав та перевозив на схід благодійну допомогу для військовослужбовців. А крім того, довкола себе о. Михайло гуртує молодь, виховуючи її  на засадах християнської моралі та патріотичного духу.

9 листопада, після Божественної Літургії в Івано-Франківському катедральному соборі Воскресіння Христового капелан отримав відзнаку від Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Також зі словами вдячності нагороду «За честь і звитягу» о. Михайлу вручив Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.

 Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами http://kolugcc.org.u

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

11.11.2018р. Б. / «Цей фільм створить колосальне враження в Україні, яка зараз переживає час, коли людям деколи опускаються руки», - Глава УГКЦ у Чикаго (+VIDEO)

У п’ятницю, 9 листопада 2018 року, у Чикаго, у культурному осередку Святих Володимира і Ольги, відбувся допрем’єрний показ нового фільму «Блаженніший» про патріарха Йосифа Сліпого. Фільм розповідає про період життя патріарха від його звільнення з сибірської неволі у 1963 році і до смерті в 1984 році.

Першими глядачами фільму, останні кадри якого були змонтовані 7 листопада вночі, стали душпастирі, парафіяльна рада, святочний комітет та всі охочі, а також Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав та владика Венедикт (Алексійчук), Правлячий єпископ Чиказької єпархії УГКЦ. Після презентації провели відкриття ювілейної виставки з нагоди 50-ліття парафії Святих Володимира і Ольги.

«Ми маємо перед собою особливий твір кінематографічного мистецтва. Хоча фільм не був коротким, але ми всі дивилися його з великим захопленням. Я вважаю, що цей фільм створить колосальне враження в Україні, яка зараз переживає час, коли людям деколи опускаються руки. А коли вони щоразу краще пізнаватимуть постать патріарха Йосифа Сліпого, то українці з різних частин України, які можуть навіть не розмовляти українською, кажуть нам, що він є тією особою, за якою вони готові йти, він дає їм надію», — розповів Предстоятель УГКЦ після перегляду фільму.

А згодом додав: «Навіть тоді, коли здається, що не вдається нічого зробити, саме тоді є добра нагода, щоб замислитися не над тим, що не можна здійснити, а над тим, що варто втілити. Можливо, саме тепер нам потрібно вчитися думати не про завтрашній день, а замислюватися про те, якою буде наша Церква, Україна, український народ та діаспора через 50 років», — роздумує Глава Церкви.

На його думку, у кінокартині є чимало гострих моментів. За його словами, цей «фільм з перчиком» промовляє до сердець глядачів та змушує думати.

«Кінострічка обов’язково знайде свого глядача і зробить велику революцію в умах українців, які, можливо, зараз думають про те, яку ми хочемо мати Україну навіть не завтра, а через 50 років, а також українців, які хочуть все ж таки відчути, що наша Україна була, є і буде. Адже Господь посилає нашому народу таких людей, як патріарх Йосиф», — переконаний Блаженніший Святослав.

Владика Венедикт розповів, що патріарх Йосиф надихає і мотивує нас забути про комплекси меншовартості та почати втілювати добрі справи.

«Для мене цей фільм показав, що може зробити лише одна особа, і що патріарх Йосиф Сліпий зробив. Як він так багато зробив, то і кожен з нас може щось зробити, щось змінити на краще. А в нас глибоко закорінене почуття меншовартості, мовляв, що я можу, що від мене залежить, на що я можу вплинути», — роздумує владика Венедикт.

«Я вдивлявся в його постать і чув, що він говорив, — це вияв святості, яка виражається через людськість, його сильну і рішучу постать. Проте це преображення як людини відбулося у Господі. Тому для мене це надзвичайно важливий фільм, який показує постать особи, яка дала Всевишньому проявитися, яка дала діяти Творцеві для певного народу в конкретній Церкві. Тож для мене і для нас це приклад ставати особистостями і щось робити в нашому житті», — закликає Правлячий єпископ Чиказької єпархії.

Нагадуємо, Блаженніший Святослав, на запрошення владики Венедикта (Алексійчука), цими днями здійснює свій душпастирський візит до Чикаго, який триватиме до 13 листопада 2018 року. Мета візиту — взяти участь у святкуванні 50-ліття парафії Святих Володимира і Ольги.

Вчора ввечері у Чикаго відбувся допрем’єрний показ нового, свіжесенького фільму про Патріарха Йосифа. Фільм розповідає про період життя Патріарха від його звільнення з сибірської неволі у 1963 році і до його смерті у 1984 році.

Від усього серця щиро дякую режисеру Олені Мошинській (Олена Мошинська) і продюсеру Павлу Казанцеву (Pavel Kazantsev) за колосальну роботу, проведену упродовж трьох років, за зібрані і опрацьовані фото і відеоматеріали (уявіть собі тільки цифру: зібрано понад 37 000 фото), за талант і професіоналізм, яким вони діляться з нами!

А робота над цим фільмом триває, бо ще маємо зробити графіку, усе вичистити, щоб вам за нас не було стидно.

Повноцінна велика прем’єра запланована на лютий 2019 року!

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

10.11.2018р. Б. / Ватиканський дипломат про ризики ядерної енергії

Архиєпископ Бернардіто Ауза, Постійний Спостерігач Святого Престолу при ООН, виступив під час Загальної Асамблеї в рамках обговорення наслідків радіації.

Постійний Спостерігач Святого Престолу при структурах ООН в Нью-Йорку архиєпископ Бернардіто Ауза взяв участь в дебатах на тему радіаційного забруднення. Ватиканський дипломат, насамперед, високо оцінив наполегливу працю Наукового комітету ООН щодо наслідків ядерного випромінювання (Unscear), крайня сесія якого стосувалася наслідків аварій у Чорнобилі, Україна, та Фукусімі, Японія.

Важливість досвіду перед обличчям серйозної загрози

За словами апостольського нунція, згадані аварії нагадують нам про те, що використання ядерної енергії не позбавлене загроз, нерідко, дуже серйозних. «А тому дуже важливо, аби міжнародна спільнота виявляла велику обачність у застосуванні ядерної енергетики в мирних цілях. Крім того, – зауважив він, – дослідження, здійснювані Unscear, можуть бути використаними у випадку радіоактивних наслідків після застосування ядерної зброї».

В очікуванні рапорту щодо Фукусіми

Архиєпископ Ауза підкреслив, що Святий Престол з нетерпінням чекає на можливість ознайомитися з висновками Комітету ООН щодо аварії на Фукусімській АЕС. «Ця інформація, – стверджує він, – буде дуже корисною для того, аби ще більше поглибити знання щодо довготривалих наслідків ядерних вибухів».

Важливість співпраці зі суміжними сферами

Представник Святого Престолу дав високу оцінку тісній співпраці Unscear з іншими органами ООН, між якими Міжнародна агенція атомної енергетики, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна організація праці. Завдяки цьому міжнародна спільнота має можливість краще поглибити розуміння наслідків радіоактивного опромінення та його впливу на життя людей і довкілля.

Джерело:    НОВИНИ ВАТИКАНУ

09.11.2018р. Б. / Молодь потребує Церкви, яка не примушує її слідувати ритуалам, а допомагає знайти Бога (+VIDEO)

„Не можна протиставляти молодь і Церкву. Молодь є її активною інтегральною частиною. Очевидно, що молоді люди переживають такі ж труднощі, сумніви, як і молодь, яка є поза церквою. Та вони є цікавим співрозмовниками для тих, хто шукає дороги до Бога“, — наголосив Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав (Шевчук) під час програми „Відкрита Церква“ на «Живому ТБ». 

Обговорення стосувалося теми „Молодь: бути в Церкві“, яка стала своєрідним підсумком Папського Синоду, який Блаженніший Святослав назвав „епохальною подією в історії Всселенської Церкви“.

Головні думки зустрічі:

• Молодь сьогодні не просто є у Церкві, а потребує її як спільноти, яка б допомогла віднайти свою життєву дорогу. На синоді єпископів також багато говорили про супровід молоді, коли вона готова робити важливі рішення.
  

• Головні напрями, в яких варто розвивати зараз Церкву — слухання, розмірковування, прийняття рішень.
  

• Молодь на перше місце ставить пошук гідної праці. Бо це — стабільність, яка дає можливість будувати стосунки, створювати сім’ю, планувати майбутнє.
  
• Ще один важливий акцент — катехизація. Це зростання у спілкуванні з Богом. Пізнання Бога не може припинитися, коли завершується перша Тайна Сповіді. Навчання віри не стосується лише малих дітей. Зараз наша Церква старається переосмислити увесь процес воцерковлення, супроводу молоді, яка крокує до глибшого пізнання Бога.
  
• Церква — це не програма навчання, а це — спільнота. Коли молодь відкриває для себе Церкву, то вона зустрічає не строгого вчителя, а спільноту, яка допоможе їй влитися в громаду. І вона зрозуміє, що з завершенням предмету катехизації не закінчується її дорога до Бога, а починається заглиблення. Молодь якраз і потребує щораз глибшого занурення у спільноту.
  

• Чимало на Папському синоді єпископів говорили і про підготування молоді до подружжя. Адже передподружня підготовка полягає не лише в тому, щоб пройти курси підготовки. А у вихованні людини до здатності любити. І таке приготування починається значно швидше. Тому церковна спільнота відповідальна за виховання в любові.
  

• Ще одне важливе питання, яке обмірковували, стосувалося того, що нині велика частина молоді відчуває брак присутності мами чи батька. Це поколінням сиріт при живих батьках. Тому церковна спільнота має бути матір’ю і учителькою.
  

• Сучасна молодь потребує Церкви, яка не просто примушує її слідувати певним ритуалам, а допомагає знайти дорогу до Бога. Священика має ділитися власною вірою в Бога. Інтелектуальні запити молоді — високі. Тому й ми маємо бути на висоті.

Джерело:   Прес-служба Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ

08.11.2018р. Б. / День святого великомученика Димитрія: важливі факти

Святий Климент Олександрійський велич і значення мученика описує такими словами: “Мученик дає потрійне свідчення: про себе, що він зі справжньою вірністю вірі стоїть при Богові; проти свого противника, що він надаремно наступає на того, що непохитний у любові; для Господа, що в його науці знаходиться Божа переконлива сила, яку навіть боязнь смерти не може побідити”. Свята Церква від перших віків християнства високо цінила й цінить заслуги мучеників, їх почитає, їх ставить нам за взір геройської любови до Бога та визнавання святої віри. Деякі з них, що в особливий спосіб відзначилися своєю ревністю і мужністю у визнаванні святої віри та чудами, що ними їх Господь Бог прославив після смерти, мають у церковному році свої урочисті празники. До них належить святий мученик Димитрій, якому свята Церква дала титул великомученика й мироточця. Східна Церква святкує його пам’ять 26 жовтня, а Західна Церква — 8 жовтня.

МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ І ПРОСЛАВА СВЯТОГО ДИМИТРІЯ

Святий Димитрій жив у другій половині третього сторіччя у місті Солуні, по-грецьки — Тессалоніке, де його батько був високим цісарським достойником. Після смерти батька цісар Максиміліян зробив його солунським проконсулом. Святий Димитрій від дитинства був вихований у християнській вірі. Хоча займав високу посаду, але свою віру явно визнавав та був апостолом своєї віри. За це цісар Максиміліян наказав вкинути його до в’язниці. Будучи в ув’язненні, святий Димитрій благословив святого Нестора на боротьбу з цісарським непереможним гладіятором Лієм. Святий Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках, переміг та вбив його. Цісар, довідавшись, що Димитрій благословив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх вояків, і вони прокололи тіло Димитрія списами. Це було 306 року. Пам’ять святого Нестора Східна Церква відзначає наступного дня після празника святого Димитрія.

Геройську віру святого Димитрія Господь Бог прославив не тільки різними чудами після його смерти, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Коли, через сто років після його смерти, відчинили гріб — то знайшли його тіло нетлінне, а його кості видавали пахуче миро, яке зціляло недужих.

КУЛЬТ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ

Дар чудес, нетлінність тіла та мироточивість стають джерелом великого й широкого культу святого Димитрія не тільки в Греції, але й по цілій Слов’янщині. До його гробу з року в рік з усіх сторін поспішають сотні й тисячі паломників. Він допомагає в кожній біді й потребі. Жовніри вибирають його за свого опікуна. У V столітті над його гробом побудовано величний храм. Як широко його культ охопив слов’янські землі, свідчить те, що тільки на Балканах є понад двісті церков, присвячених святому Димитрієві.

Культ святого Димитрія приходить з християнською вірою і на наші українські землі. Про цей культ о. Андрій Трух (ЧСВВ) у книзі Життя святих пише: “У Русі-Україні святий мученик Димитрій утішався великим почитанням. Почин до цього дала облога Царгорода нашим князем Олегом. Літописець Нестор згадує, що коли руські війська зломили грецьку силу, то “убояшася греци і рекоша: ність се Олег, но святий Димитрій послан на ни от Бога”. А пізніше, коли християнська віра поширилася між нашим народом, тоді князі, їх війська й усі вірні віддавали себе святому Димитрієві в опіку” (Том IV, с. 106).

Князь Ізяслав Димитрій Ярославич заснував у Києві приблизно в 1057 році монастир у честь святого Димитрія. У 1197 році великий князь Всеволод Димитрій Юрійович († 1212) отримав як дар зі Солуня дошку з труни і сорочку святого Димитрія. Дошка видавала миро, яке лікувало хворих. У честь святого Димитрія цей князь збудував на княжому дворі у Володимирі величний храм, де склав згадані мощі. На наших рідних землях було досить багато церков, присвячених святому Димитрієві.

Празник святого Димитрія належить до середніх свят. З цим празником пов’язана згадка про землетрус, який був у Царгороді 26 жовтня 740 року. У богослуженні в день святого Димитрія свята Церква пригадує нам його геройську віру та різні чесноти. Вона славить його як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла та помагає в кожній потребі. “Мучениче страстотерпче, святий Димитріє, — співаємо на стихирах вечірні, — ти чудами світиш світові, наче сонце. Тож святкуючи твою пам’ять, ми всі радіємо твоїми чудами… ” А в п’ятій пісні канону утрені читаємо: “Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє, скоро звільняються від недуг і душевних терпінь”.

Він заступається за нас перед Богом: “Сьогодні побожно святкуємо празник Димитрія страстотерпця, бо він безустанно молиться до Христа, щоб усім дати мир і милість”, — каже сідален на утрені. “Маємо тебе, — сказано у стихирі на стиховні малої вечір¬ні, — як дателя багатьох дарів. Господній угодниче, бо ти сповняєш просьби, що їх завжди маємо”.

Святий Димитрій не тільки чудотворець і заступник у небі, але й мироточець. “Димитріє, — читаємо в першій пісні канона утрені, — ти створене джерело пахучого й щирого мира, омий моє серце від мерзоти пристрастей, і практикуванням чеснот зроби мене запахом Христовим, ум мій ублагородни, щоб оспівував твої божественні благодаті”.

СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ДИМИТРІЙ — НАШ ВЗІРЕЦЬ І ЗАСТУПНИК

Головна мета святкування празників святих мучеників — розмірковувати над їхнім геройським визнаванням святої віри, ми повинні вчитися від них свою віру любити, її цінувати та мати мужність її визнавати. Визнавання віри це одна з ознак доброго і практикуючого християнина. Такий християнин своєї віри ніколи не ховає, не стидається її, не перечить їй, нею не торгує, її не змінює, але визнає її словом, ділом і цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, який каже: “Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і я зречусь перед Отцем моїм Небесним” (Мт. 10, 32-33).

Усе наше життя і кожний його акт повинен бути проповіддю нашої святої віри. “Визнавання віри, — каже святий Йоан Золотоустий, — діється не тільки устами, але й ділами. І коли їх нема, то ми наражаємо себе на небезпеку, що будемо покарані з тими, які свою віру заперечили”.

Свята Церква бажає і доручає, щоб ми святих не тільки наслідували, але й до них у справах душі й тіла прибігали. Немає сумніву, що Господь Бог радо вислуховує просьби тих, які за Нього свою кров пролили і своє життя віддали. “Хто з великою вірою прибігає до мученика, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — той може за його заступництвом усього очікувати від Бога”. Теодорет представляє у подробицях різні дари, які можна очікувати від мучеників: здоров’я, потомство, щасливу подорож, оздоровлення, а своє твердження доводить цікавим описом. “Доказом того, що молитва з вірою буває вислуханою, — пише він, — є ті вота, які свідчать про оздоровлення. Ті вота представляють очі, ноги, руки, зі золота або срібла, бо святий приймає прості та скромні дарунки від жертводавців, які спромоглися на них. Ті дари свідчать про оздоровлення, які одержали жертводавці і про могутність мученика, що там лежить”. Через церковний рік проходить ціла історія Церкви: від немовлят, яких убив Ірод Христа ради і великого Стефана, до тих, які життя поклали за ікони й до нашого священномученика Йосафата, архиєпископа полоцького” (Про почитання святих, 1941).

ο. Юліян  Катрій, ЧСВВ, “ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД”

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

 ***

 

Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця

Тропар, глас 3: Як великого поборника в бідах знайшла тебе вселенна, страстотерпче;* ти перемагаєш народи, бо, як скинув ти Лієву гординю* і на подвиг сміливим учинив ти Нестора,* так, святий Димитріє, молися Христу Богу,* дарувати нам велику милість. 

Кондак, глас 2: Крови твоєї струями, Димитріє, Бог Церкву обагрив,* давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим,* бо ти – його твердиня. 

Святий Димитрій народився в македонському місті Солуні, де його батько був начальником міста і тайним християнином. Побожні батьки побожно виховали й свого сина, а вмираючи, залишили йому не тільки маєток, але й інший, набагато цінніший скарб – глибоко вкорінену в серці святу віру. Імператор Максиміян довірив молодому, але хороброму і мудрому Димитрієві уряд, який виконував його батько, і наказав йому переслідувати й мучити християн. Однак дуже скоро імператорові донесли, що Димитрій не тільки не переслідує християн, але й сам прилюдно визнає християнську віру та інших до неї навертає. Імператор, повертаючись з війни, зумисне увійшов до Солуня, щоб цю справу дослідити.

Святий Димитрій був уже готовий до мук; він попросив свого вірного слугу Лупу, щоб після його смерти усе майно він роздав убогим. А сам, ставши перед царем, визнав, що він християнин, і жодна сила не змусить його зректися Христа Спасителя. Імператор велів кинути його до в’язниці, де святий перебував у молитві і де, згідно з переданням, удостоївся бачити ангела небесного, який скріпив його й утішив надією скорої мученицької смерти.

Імператор Максиміян влаштував для свого війська і для мешканців Солуня видовище: християни мусили боротися з одним дуже могутнім велетнем на ім’я Лий, якого імператор возив зі собою. Був той Лий такий сильний, що ніхто не міг його побороти, він кожного підносив угору й кидав на гострі списи, що стирчали з землі. Так гинули християни, а безсердечні погани втішалися їх смертю.

Був у Солуні один юнак на ім’я Нестор, християнин, слабкий тілом, але сильний вірою. Він поспішив до в’язниці, де сидів Димитрій, і попросив у нього благословення на двобій із Лиєм. Святий Димитрій, після спільної молитви, поблагословив Нестора і сказав йому пророчим духом, що Лия він поборе, а потім постраждає за Христа. Пішов Нестор туди, де відбувалося поганське видовище, і став проти Лия. Засміялися усі, починаючи від царя, що слабосилий юнак поривається на такого велетня. Тоді Нестор сказав їм, що він є християнином і уповає на поміч Ісуса, Спасителя свого. Лий кинувся на нього, і всі чекали, коли Нестор упаде на списи, натомість він сам ухопив велетня, підніс його над головою і з розмаху кинув об землю. Упав Лий на гострі списи, бризнула його кров, а всі, що це бачили, вголос стали величати: “Великий є Бог християнський”.

Розлючений цар наказав стяти Нестора мечем, і так мученик Христовий віддав свою душу за Христа. А коли всі дізналися, що на славний подвиг Нестора благословив Димитрій, тоді імператор, аби відімстити за смерть Лия, наказав воїнам вдертися до в’язниці і списами вбити святого Димитрія. Сталося це 26 жовтня 306 р. Тіло святого мученика поховали християни. Його вірний слуга Лупа взяв плащі й перстені святого Димитрія і, торкаючись ними хворих, їх оздоровляв і проганяв бісів. Коли про це довідався мучитель, то наказав стяти Лупу мечем, і так прибуло небу на одного святого мученика більше.

А коли прийшла свобода, коли свята віра стала всюди ширитися, тоді над гробом святого Димитрія постала церква, до якої горнулися хворі зі всіх сторін, бо як не можна полічити зірок на небі, так не можна порахувати всіх чудес, які діялися при мощах святого великомученика. Леонтій, вельможа з Ілирії, оздоровлений біля гробу святого Димитрія, звів замість первісної церкви другу, величнішу і прекраснішу. Під час будови було знайдено мощі святого Димитрія, цілком свіжі і цілі, а з них витікало пахуче миро. Мощі святого великомученика поклали в золотоковану домовину, а Бог прославив їх ще численнішими чудами. І так, у найтяжчих скорботах солуняни шукали допомоги у святого Димитрія і ніколи не розчаровувалися. Він своїми молитвами врятував місто від страшної пошесті, він захистив його від ворожого поганського набігу, він звільнив багатьох невільників. Коли в Солуні настав страшний голод, то святий Димитрій явився на морі корабельникам, що везли збіжжя, і велів їм повернути й плисти до Солуня, що вони й зробили.

На Русі з найдавніших часів, коли наші предки прийняли святу віру, святий Димитрій завжди був у великому почитанні. А початок цьому поклала облога Царгорода князем Олегом. Літописець Нестор пише, що коли руські війська зламали грецьку силу, то греки перелякалися і казали, що це не Олег, а святий Димитрій, посланий Богом. А потім, коли віра Христова, як сонце ясне осяяла святу Русь, тоді князі, їхні дружини і всі вірні віддавали себе під опіку святого Димитрія. Так, свідчить літопис, 1198 р. великому князеві Всеволоду Юрієвичу Володимирському привезли з Солуня ікону святого Димитрія. Та ікона (згідно з переданням) була написана на дошці з первісної домовини святого великомученика. Вона у великій почесті зберігалася у Володимирі, а згодом у Москві. У нас дуже багато церков зведено на честь святого Димитрія, і віками Русь почитатиме великого і святого мученика, який молиться за нас до Бога і випрошує нам ліпшої долі.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.11.2018р. Б. / У Харківському військовому госпіталі освячено міжконфесійну каплицю

5 листопада 2018 року відбулася визначна подія у Харківському військовому госпіталі (Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону) – освячення міжконфесійної каплиці. Чин освячення здійснив Преосвященний Владика Василій Екзарх Харківський УГКЦ разом із єпископом Харківським і Богодухівським Митрофаном УПЦ КП, духовенством та вірними двох конфесій. До цієї історичної події долучилися начальник Військово-медичного клінічного центру Північного регіону Юрій Подолян, заступник начальника центру з морально-психологічного забезпечення Вадим Барановський, заступник командира військової частини з виховної роботи – Павло Базиль та працівники центру.

У своєму вітальному слові Владика Василій звернув увагу на важливість події, адже ще чотири роки тому капелани УГКЦ почали працювати у цьому військовому госпіталі. Екзарх Харківський пригадав слова Христові “Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам.”  “У цьому храмі щодня буде лунати молитва до Престолу Всевишнього, ми будемо звертатися до Нього і просити про здоров’я, про захист, про Боже благословення, – зазначив Архиєрей, –  це Боже благословення потрібне не лише хворим, але і медикам, щоб вони призначили відповідне лікування, щоб кваліфіковано провели операцію, бо від цього залежить життя людини.”

На завершення владика Василій привітав працівників госпіталю і військових та побажав, щоб ця каплиця служила для оздоровлення душі через молитву, Святі Тайни Сповіді та Причастя.

Джерело:      Прес-служба Харківського екзархату УГКЦ

06.11.2018р. Б. / «Для вас є велике завдання: своїм серцем запаліть мільйони сердець України», - Блаженніший Святослав на завершення ІІІ З’їзду мирян УГКЦ

«Впродовж цих днів, коли я слухав і спілкувався з вами, у мене було таке відчуття, що я слухав, як б’ється серце Церкви, і це не лише гарні слова, метафора. Адже ви приїхали сюди як представники дуже широкої мережі мирянських спільнот нашої Церкви. Я був вдячний Господу за те, що Він подарував мені таку чудову Церкву і таких людей, а також за те, що Він роздав нашим людям так багато своїх дарів».

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у неділю, 4 листопада, на завершення ІІІ З’їзду мирян УГКЦ.

«Я щойно повернувся з Папського Синоду і протягом місяця слухав, як б’ється серце Вселенської Католицької Церкви, і хочу вам сказати, що ми є найкращі», - зазначив Предстоятель УГКЦ.

Він висловив слова глибокої вдячності усім організаторам, делегатам за присутність, працю та активність, а також за теплу (затишну) атмосферу. «Теплота ваших сердець дуже велика. Тому для вас є велике завдання: своїм серцем зігрійте і запаліть мільйони інших сердець України», - промовив Глава УГКЦ.

На його думку, зараз неймовірно важливо, щоб кожен українець-греко-католик був активним мирянином, ба більше, щоб він запалював ініціативою й інших.

«Нехай оголошені резолюції перетворяться на “дорожню карту” мирянського руху, мирянського активного апостоляту у нашій Церкві. Знаєте, які в мене враження від резолюцій?! Ви не тільки знаєте що треба робити, а й як це робити, бо про це свідчить зміст запропонованих резолюцій», - підкреслив очільник греко-католиків та закликав присутніх до активних дій.

«Якщо кожен з вас на своєму місці зробить все те, що ви висловили як свої побажання у вигляді цих резолюцій, будьте певні, наша Церква буде каталізатором колосальних перетворень не тільки українського суспільства, але й Вселенської Католицької Церкви в глобальних масштабах», - наприкінці зауважив Блаженніший Святослав та поблагословив учасників заходу.

Джерело:  Воїни Христа Царя