18.11.2016р. Б. / Міф про духовну Україну та бездуховний Захід

Ніщо так не затуманює картину реального світу як міфи, які «пояснюють» реальність. Одним із широко розповсюджених міфів, який в Україні пустив коріння глибоке, розлоге і потужне є міф про начебто духовну Україну і бездуховний Захід. Більшість українських громадян настільки щиро переконані його правдивості, що навіть побувавши в країнах Заходу, вони залишаються в твердому переконанні, що цей міф – реальність.

Для початку подивімося на саму Україну в цивілізаційному сенсі. Ніхто, обізнаний з українськими реаліями, не буде заперечувати, що найрелігійнішою частиною України є Галичина, Закарпаття, Буковина. Але саме ці регіони є цивілізаційно частиною середньоєвропейського культурного простору, а тим самим і частиною… Заходу!

За 25 років, які минули від падіння комуністичного режиму, в «духовній» Україні ми не лише не можемо говорити про існування потужних християнських товариств, рухів чи організацій, як це є на Заході, ми навіть не можемо говорити про існування в «духовній» Україні серйозного pro-life руху.

Для прикладу, на «бездуховному» Заході маніфестації в обороні традиційної сім’ї назбирують мільйони учасників (Франція, Італія, Мексика), а в «духовній» Україні Марш за життя в Києві, до організації якого були причетні всі християнські конфесії України, цього року не спромігся назбирати навіть 10 тис. учасників.

На «бездуховному» Заході існують країни, де аборт є поза законом, а в «духовній» Україні аборт – це процедура на шталт виривання зіпсованого зуба. На «бездуховному» Заході спроби запровадити гендеризм в законодавство чи освіту викликають масові протести, а в «духовній» Україні проти законодавчого запровадження антидискримінаційної поправки в Трудовий кодекс, яка забороняє дискримінацію за гендерною ідентичністю, вийшло на протест аж близько… двохсот чоловік під стіни Верховної Ради.

На «бездуховному» Заході людям з обмеженими можливостями суспільство старається надати можливість жити повноцінним життям, в «духовній» Україні організації, які борються за покращення становища таких людей, воюють за банальні пандуси. На «бездуховному» Заході навіть ювелірні магазини напередодні великих християнських свят дають великі знижки, в «духовній» Україні напередодні цих же ж свят ціни продукти для святкового столу скачуть до захмарних висот.

Так, це правда, що на Заході точиться доволі гостра боротьба християн за свої права, але в «духовній» Україні, яка законом гарантує повагу до внутрішнього життя релігійних організацій, неможливо зареєструвати банальний статут банальної парафії, який би відповідав нормам канонічного права.

Ці порівняння можна би було продовжувати ще довго, наводячи конкретні приклади, але якщо навіть поверхнево придивитися до реальності, то неозброєним оком видно, що протиставлення «бездуховного» Заходу і «духовної» України, не має реальних підстав під собою. Воно є, з одного боку, продуктом абсорбування українським суспільством кремлівської пропаганди, з іншого ж –  це продукт вражінь українських діаспорян, які з початком 90-х років ХХ століття, бачачи повні церкви в Україні, висловлювали своє захоплення цим явищем. І ще з третього боку це – продукт самозакоханого навіювання українських християн, які в цей спосіб «лікують» власний комплекс меншовартості перед Заходом, у якого вони не перестають з початку тих самих 90-х клянчити гроші.

У суспільно-політичному аспекті українське християнство настільки кволе, що практично нічим не відрізняється від християнства в якомусь комуністичному режимі, який просто відверто не переслідує Церкву. З іншого боку, присутність християнства в суспільно-політичному просторі обмежується до суспільного ритуалу, як в Римській Імперії римське поганство. При розгляді ж українського християнства, пильно очищеного від народної побожності, народна релігійність проявляє себе не як віра, а як примітивний магізм. Отож, як на мене, ніякої духовної України не існує.

Насправді існують глибоко секуляризована держава і суспільство, в яких християнству відведена роль суспільного ритуалу, а пересічний християнин живе свою релігійність у формі примітивного магізму.

Українським християнам потрібно закотити рукави  і братися до серйозної роботи, а не займатися пустим піаром і розказуванням міфів про глибоку християнськість народу. Інакше, дуже скоро місце християнства в Україні займе інша релігія або й парарелігія, оскільки суспільство без релігії чи її сурогату існувати не може.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

17.11.2016р. Б. / Голова Комісії УГКЦ у справах молоді: «Молодь, яка мігрує закордон, багато здобуває та не менше втрачає…»

Нещодавно в Комісії УГКЦ у справах молоді відбулася зустріч голів і представників молодіжних комісій з усієї України, за винятком Донецького екзархату. Учасники зустрічі зосередили увагу на стратегічній діяльності Комісії на найближчий час. Завдання полягало в тому, аби окреслити певну ініціативу, яка би поєднала молодь з усіх єпархій. Про результати зустрічі та плани на майбутнє розповідає о. Ростислав Пендюк, голова Комісії УГКЦ у справах молоді.

Отче, Комісія у справах молоді УГКЦ чи не вперше зібралася майже в повному складі єпархіальних її представників. Про що вдалося домовитися? 

До цього часу інколи було так, що єпархіальні молодіжні комісії, маючи певні плани і підходи, діяли дещо не координовано і автономно. Та ми прагнемо діяти, як єдиний організм, єдиний молодіжний апостолят УГКЦ. Це жодним чином не перекреслює ідентичності кожної єпархіальної комісії. Попри це, виявилося що двох днів для такого засідання мало, бо неможливо фундаментально підійти до проблемних питань й опрацювати їх належним чином. Однак, нам допомагала Олена Карнаух із Фундації «Духовне відродження», яка модерувала нашу працю професійно. Тож, нам вдалося досягнути певних домовленостей.

У якому напрямку молодіжний апостолят буде розвиватися далі?

Найперше, ми прагнемо підготувати навчальну програма для семінаристів та священиків, аби допомогти їм поглибити своє розуміння молоді. Бо складається таке враження, що багато священиків щиро намагаються працювати із молодими людьми та інколи їм бракує розуміння динаміки. Молодь міняється разом із навколишнім світом, натомість ми, як Церква, часто відстаємо. Це не означає, що ми повинні гнатися за змінами, однак ми повинні вміти на них реагувати. Тож наразі ведуться переговори із партнерами в УКУ та закордоном, аби нам вдалося втілити цю ідею в життя, щоби наші душпастирі стали справжніми експертами.

Також ми гадаємо, що важливо організувати всецерковну молодіжну подію (з’їзд, фестиваль, форум), яка би єднала всю молодь. У майбутньому ми прагнемо долучати до таких подій молодь із поселень.

А ще ми намагаємося сформувати спільну медійну стратегію. Бо ми маємо медійні ресурси не малі, та нажаль ми не належним чином їх використовуємо. Інтернет, соціальні мережі – простір де молодь «живе».

А чим Церква може здивувати молодь в медійному просторі?

Одна з ключових перешкод на шляху молодої людини до віри, до Бога, до Церкви – стереотипи. Чому люди стороняться Церкви? Вони стороняться своєї уяви про віру і про Церкву. Молоді люди – активні, діяльні, веселі, а стереотипи говорять, що Церква – це місце для суму і заборон. Це не важко помітити як у Львові, так і в Харкові, чи Одесі. Просто на Заході України є нагода зустрітися дещо з іншим досвідом Церкви, потрапивши на певну зустріч в певному товаристві. Але в тих місцях, де Церква проходить процес становлення таких шансів є менше. Тому важливою є якісна медійна присутність Церкви, організація цікавих якісних подій, відповідна підготовка священиків. Це все скероване на те, щоби допомогти молоді ламати свої стереотипи. Якщо нам це вдасться, то це допоможе молодим людям шукати свій шлях до Церкви, до віри, до Бога.

Ні для кого не є секретом, що Церква постала перед новим викликом – викликом міграції. І це не проста банальна поїздка з метою заробітку. З України молодь масово подорожує закордон для навчання і пошуку кращої долі. Проблема в тому, що там молодь починає втрачати свою національну і християнську ідентичність. Чи є певний механізм праці з такою молоддю?

Я багато про це чув на Форумі мігрантів у Фатімі (Португалія), який відбувся нещодавно. Йшлося про те, що цей факт вже доконаний. Найболючіше те, що еміграція в останні десять років полягає в тому, що люди свідомо і наполегливо намагаються стерти свою ідентичність. Якщо покоління мігрантів сорокових років намагалося зберегти свою як національну, так і християнську ідентичність, то остання їх хвиля свідомо асимілюється, стираючи свою ідентичність. Тут є два чинники: об’єктивний – складна ситуація в державі, вища освіта спонукає шукати інших варіантів та суб’єктивний – потрібно попрацювати над своїм сприйняттям реальності, в якій перебуваємо. Ті, хто їдуть, багато здобувають та не менше втрачають.

А які плани щодо розвитку молодіжного сайту «ДивенСвіт», який курує Комісія?

Сайт «ДивенСвіт» ми намагаємося творити як онлайн, так і оффлайн. Особиста зустріч дозволяє нам по-іншому поглянути на нашу діяльність. Для цього ми відвідуємо різні міста України. Зокрема, нещодавно ми зустрічалися із молоддю Хмельницька, Вінниці, Тернополя і говорили з ними на різну тематику.

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

16.11.2016р. Б. / Екзарх Донецький владика Степан Меньок зустрівся із засудженими до довічного терміну в'язнями у Софіївській колонії

Беззаперечною є цінність людського життя, не зважаючи на вчинки, які вкоїла людина. З Цієї причини Україна цілковито відмовилася від смертної кари як найвищої міри. Проте зі зростанням числа засуджених на довічний термін постає більше питань. Чи задовільняє справедливості повна ізоляція від соціуму осіб, покараних на довічне? Чи матимуть ці люди право на помилування? Чи будуть переглядатися неправосудні вироки? Як суспільство має брати участь у житті своїх співгромадян, які покутують тяжкі злочини? Чи не являється довічний вирок "прихованою стратою"? У відповідь на ініціативу святішого Отця Папи Франциска в рамках року Божого Милосердя у   середу, 9 листопада, було відвідано довічних в'язнів у Софіївській ВК -55. У візиті взяли участь екзарх Донецький вл. Степан Меньок та настоятель парохії св. Архистратига Михаїла у Запоріжжі о. Андрій Бухвак, капелан засуджених на довічне ув'язнення.

За місяць до візиту при парохії св. Арх. Михаїла у Запоріжжі та в Благодійному Фонді "Карітас-Запоріжжя" було оголошено про збір засобів першої необхідності для ув'язнених. Спільними силами за цей час вдалося сформувати індивідуальні набори із засобами особистої гігієни для всіх довічно ув'язнених Софіївської ВК-55.

Джерело:  Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ

16.11.2016р. Б. / Американський індикатор для нас

Перемога Дональда Трампа на виборах може нам видаватися далекою подією, яка мало впливає на ситуацію в українському християнстві. Насправді ж, вона настільки багато розкриває нам про реальний стан західних суспільств, про стан християнства на Заході, але й про стан нашого суспільства і нашого християнства, що дає підстави говорити про потребу аналізу, переосмислення і відповідних висновків.

Спробуймо серед сили силенної речей, пов’язаних з американськими виборами, розглянути кілька речей, які лежать на самій поверхні. Щоб на це все поглянути більш менш неупередженим поглядом, потрібно згадати, які посили відправляли передвиборчі штаби Трампа і Клінтон.

Гілларі Клінтон та її команда фактично весь час наголошували, що у випадку її приходу в Білий дім ліберальна політика Адміністрації Барака Обами буде продовжуватись. Це означає, що команда демократів і надалі збиралася тиснути на американське суспільство у впровадженні ідеологем, які не тільки руйнують традиційний уклад життя, але й часто є поза межами здорового глузду.

Адміністрація Обами запровадила обов’язкове медичне страхування, яке передбачає для працедавця примусову оплату своїм працівникам абортів, контрацептивних засобів, операції зі зміні статі, евтаназію. Що, звісно, є прямим порушенням принципу свободи совісті та віросповідання.

Адміністрація Обами чинила максимальний тиск на американське суспільство, щоб запровадити дозвіл фізіологічним чоловікам користуватися жіночими туалетами, ванним кімнатами, вбиральнями, якщо вони про себе твердять, що є трансгендерними жінками. А це, в свою чергу, пов’язане з купою проблем на практиці: важкими психологічними травмами для дітей, особливо дівчаток, розширення можливостей для сексуальних збоченців і маніяків та дискомфортом для дорослих.

Окрім цього, як показав скандал з публікацією переписки шефа виборчого штабу Клінтон Джона Подести, команда Клінтон пробувала організувати ліберальний бунт проти єпископів в середині Католицької Церкви в США. Після публікації цих матеріалів Клінтон не тільки не звільнила Подесту, але й навіть не вибачилась за дії власної команди. На тлі заяв Клінтон, що релігіям, які заперечують «право» на аборт, не місце в США, такі дії Подести виглядають не ексцесом, а інтегральною частиною політики Демократичної партії США стосовно релігії.

Сама Клінтон відома тісними зв’язками з гігантом абортивної індустрії «Planned Parenthood», як також тим, що на посаді держсекретаря США вона докладала титанічних зусиль до поширення «права» на аборт та ЛГБТ-«прав» на міжнародному рівні.

Команда тепер уже обраного президентом США Дональда Трампа практично цілу передвиборчу кампанію займалась різанням священних корів ліберальної ідеології. Трамп відверто заперечував норми політкоректності, відкидав неконтрольовану міграцію, обіцяв католикам свободу віросповідання, обіцяв біблійним християнам провадити pro-life політику, скасувати реформу медичного страхування, запроваджену Обамою, припинити засилля гендеризму. Його кандидат у віце-президенти Майк Пенс, відомий своїмиpro-life переконаннями, не відставав від самого Трампа у подібних та ідентичних обіцянках.

Тобто Клінтон та її команда виразно асоціювались з ліволіберальною ідеологією, у той же час Трамп і його команда старались представити себе захисниками традиційних цінностей.

1. ЗМІ – об’єктивні та неупереджені?

Ми звиклися з думкою, що провідні ЗМІ західного світу – це об’єктивні та неупереджені інформатори суспільства. Однак минула передвиборча кампанія у США чітко показала, що майже всі ЗМІ змагалися між собою не у тому, хто об’єктивніше висвітлить події, а в тому, хто більше бруду виллє на Трампа. А це дає серйозні підстави сумніватися у їхній неупередженості та об’єктивності.

Окрім цього, коли ліберально налаштована агресивна молодь почала громити вітрини і палити сміттєві контейнери в американських містах, протестуючи проти… свободи вибору, тобто проти обрання Трампа президентом, більшість ЗМІ беззаперечно стали на сторону погромників. Поведінка цих «протестувальників» багато більше нагадує поведінку нацистських штурмовиків та китайських хунвейбінів, аніж прихильників людських прав і свобод.

Фактично ЗМІ підтримали відвертий фашизм, який заперечує свободу вибору. Адже Трампа не обрали через фальсифікації і махінації. Він не захопив владу в країні силою. Американське суспільство обрало його абсолютно законно і в демократичний спосіб. Виходить, ЗМІ оголосили себе противниками демократії.

Відвертою підтримкою Гілларі Клінтон ЗМІ також надіслали сигнал, що вони є пропагаторами ліволіберальної ідеології, а не неупередженими та об’єктивними інформаторами суспільства.

Українські провідні ЗМІ ні в чому не відставали від своїх західних колег. Більше того, вони доклали купу зусиль, щоб змалювати Трампа агентом Кремля. Це не було б дивним, якби у цьому були помічені тільки ЗМІ, які отримують гранти від фонду «Відродження» – українського відділення Міжнародного фонду «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса. Адже Сорос відомий своєю підтримкою американських демократів та антихристиянською діяльністю. Проте практично майже всі впливові ЗМІ співали пісеньку про Тармпа – агента Кремля.

Щоправда, після виборів пластинка дещо змінилася. Раптом українські ЗМІ масово прозріли і побачили, що Трамп не такий вже й прокремлівський, яким вони його малювали до 8 листопада цього року.

Це змушує серйозно сумніватися у декларованій українськими ЗМІ неупередженості та об’єктивності. І звісно, порушити питання ставлення християн та християнських церков до ЗМІ, до співпраці з ними та до перегляду власної інформаційної політики. Хоча неприхована ситуативність інформаційної політики українських християнських конфесій не дає підстав очікувати переоцінок. Нема що переоцінювати.

1. Українське суспільство в інформаційному просторі

Під час передвиборчої кампанії в США українське суспільство, присутнє у соцмережах, насправді було дзеркальним відображенням кремлівської пропаганди: «Трамп наш» та одночасно продовжувачем передвиборчої пропаганди Демпартії США.

Це, на превеликий жаль, вказує на те, що українське суспільство усе ще мислить себе в категоріях Московії й бачить себе здебільшого, як антитезу Кремлю. Іншим негативним моментом є орієнтація не здатність «просунутої» частини суспільства, присутньої у соцмережах, до критичного пошуку інформації та критичного її сприйняття.

Цим недугом, до всього, вражені не лише пересічні громадяни, але й політики та церковні діячі. А це в свою чергу ставить питання спроможності українського християнства до виховання у своїх служителів здатності до критичного підходу до інформації та її критичного переосмислення.

1. Агресивність лібералізму

Завдячуючи цій передвиборчій кампанії лібералізм зумів себе продемонструвати як тоталітарна ідеологія, яка тільки на словах проповідує толерантність, повагу до чужих переконань і свободу слова.

Агресивна кампанія в ЗМІ та соцмережах, цькування прихильників Трампа і противників Клінтон, антитрампівські погроми в США, приниження опонентів, нездатність відповісти аргументами на аргументи, фанатична ненависть до всіх, хто не сповідує ліберальну ідеологію, – це характеристики прихильників лібералізму, які дають підстави сприймати лібералізм, як тоталітарну ідеологію псевдорелігійного характеру.

1. Антиінтелектуалізм лібералізму

Нездатність прихильників лібералізму відповісти аргументами на аргументи, перемикання дискусії на спробу дискредитації опонента, навішування етикеток на опонентів, дають підстави розглядати лібералізм як антиінтелектуальне явище.

Характерно, що ліберали, і в часі передвиборчих перегонів в США, і тепер, стараються змалювати своїх противників, як людей бідних, неосвічених, відсталих, затурканих, мракобісів. Проте статистичні дані вказують, що справа значно відмінна від ліберальних заклинань. Проти Клінтон/за Трампа проголосували люди небідні, переважно з вищою освітою і далеко не суспільні маргінали.   

Насправді, ідейно-інтелектуальний багаж сучасних лібералів доволі скромний. Переважно він складається з ідей Карла Поппера, Альфреда Кінсі, Джудіт Батлер та ще двох трьох книжок, залежно від забарвленості та знання мов. При цьому, істинність чи помилковість цих ідей для ліберала не підлягає перегляду, переоцінці та критичному підходу – це догма.

1. Перемога здорового глузду в США

Поразка Клінтон – це перемога здорового глузду в американському суспільстві. Попри шалену проклінтонівську пропаганду у ЗМІ, американці проголосували найперше проти кандидата, який уловлював цілком безглузді ідеї ліволіберального середовища: доведено до повного безглуздя ідею політкоректності, гендеризм, «право» на аборт та евтаназію, неконтрольовану міграцію, контроль над тим, хто у що має вірити.

Однак ідеї, які пропагувала Гілларі Клінтон, руйнівні для будь-якого суспільства, також і для американського. Політкоректність, яка забороняє речі називати своїми іменами, веде до втрати незатуманеного погляду на реальність і призводить до того, що суспільство втрачає нетолерантність в упереджені злочинності, здатність боротися проти негативних суспільних тенденцій, які в кінцевому результаті загрожують зруйнувати саме суспільство.

Ідеї гендеризму підривають основну клітину суспільного організму – сім’ю, а пропаганда абортивного менталітету призводить до падіння народжуваності й вимирання суспільства.

Втручання політиків та держави у кредо релігійних груп і спільнот – це пряма дорога до релігійно зафарбованого конфлікту, який підкладає серйозну бомбу під стабільність будь-якого, навіть найстабільнішого суспільства.

Тому проголосувавши проти Клінтон, американці проголосували за здоровий глузд.

Але проекція американських виборів на українські реалії виглядає багато сумнішою. Українське суспільство ось уже 25 років показує, що у своєму виборі воно не тільки повністю піддається на маніпулювання собою через пропаганду, але й воно виявляє себе цілком ідейно неструктурованим та аморфним.

Це є серйозною небезпекою як для виживання самого суспільства, так і для виживання українського християнства. І насправді такий стан речей вимагає серйозної зміни підходів та великих зусиль з боку християнських конфесій і політичних і громадських груп та організацій. Інакше наше суспільство залишатиметься повністю незахищеним перед маніпуляціями кого завгодно. 

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

15.11.2016р. Б. / МОВА - ДНК НАЦІЇ

Тільки 34% українських газет випускаються українською мовою

Мовна ситуація в Україні позначена домінуванням російської мови у ключових сферах суспільного життя. Такі висновки дослідження “Становище української мови в Україні в 2016 році”, проведеного рухом «Простір свободи».

Телеефірі, друкованих виданнях, українському сегменті інтернеті, сфері послуг  – переважає російська. Через це чимало українців визнають рідною українську мову, але спілкуються російською на роботі чи навіть удома, зазначає видання Тексти. Така ситуація становить загрозу мовній ідентичності українців і національній безпеці держави.

Водночас матеріали огляду свідчать про домінування української мови в освіті й кінопрокаті. Внаслідок прийняття закону про обов’язкову частку українських пісень на радіо значно зросла присутність україномовної музики в радіоефірі.

Згідно дослідження, українська мова є рідною для 60% громадян України (не враховуючи окуповані території). Російську мову вважають рідною 15%, обидві мови рівною мірою – 22%, іншу мову – 2%.

Проте говорять завжди або переважно українською удома лише 50% українців, російською – 24%, «іноді російською, іноді українською» – 25%.

У кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою, продовжує зростати і сягнула в 2016 році 88%. Частка фільмів з російським звуком знижується і становить цьогоріч менше 4%, решта фільмів демонструються мовою оригіналу (переважно англійською) з українськими субтитрами. Частка газет, що видаються українською мовою, не змінилася і становить лише 34%, частка від загального тиражу книг – 64%.

Нагадаємо, що у Львові відбудеться міжнародна конференція, присвячена використанню української мови у світі.

За матеріалами:  vidia.org, texty.org.ua, dobrovol.org
Фото: radiosvoboda.org

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

13.11.2016р. Б. / Владика Венедикт звершить Божественну Літургію з нагоди завершення Ювілейного Року Божого Милосердя (+розклад)

У неділю, 20 листопада 2016 р., об 11.00 год. у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла ЛА УГКЦ (м. Львів, вул. Театральна, 11) Преосвященніший владика Венедикт, єпископ-помічник Львівський УГКЦ, помолиться Божественну Літургію з нагоди завершення Ювілейного Року Божого Милосердя.

У неділю розпорядок богослужінь наступний:

7:30 год. – Божественна Літургія. 
9:00 год. – Божественна Літургія. 
11:00 год. – Архиєрейська Божественна Літургія. 
13:00 год. – Божественна Літургія. 
15:00 год. – Божественна Літургія. 
18:00 год. – Божественна Літургія. 

Запрошуємо гостей та парафіян храму на спільну молитву.

Джерела:   kapelanstvo.info

Воїни Христа Царя

12.11.2016р. Б. / Глава УГКЦ відвідав Міністерство закордонних справ Австрії та просив про сприяння у звільненні українських полонених

У рамках свого душпастирського візиту до Австрії Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, зустрівся з політичним директором Міністерства закордонних справ Австрії Александром Маршіком та директором наукового співробітництва доктором Маркусом Бергманом. Зустріч відбулася 11 листопада 2016 року в приміщенні Міністерства.

На першу офійну зустріч з австрійськими політиками Главу УГКЦ супроводжували отець Юрій Коласа, Генеральний вікарій католиків візантійського обряду в Австрії, та доктор Олег Турій, проректор з програмного розвитку Українського католицького університету.

Головуючим на зустрічі виступив Предстоятель УГКЦ. «Я побудував своє сьогоднішнє слово у таких трьох ключових моментах. Перший –  розповів присутнім, як сьогодні позиціонує себе УГКЦ в суспільному дискурсі. Я з самого початку наголосив, що наша Церква не є державною, вона є Церквою народною, тому відносить себе до громадянського суспільства, яке сьогодні є джерелом змін в Україні», – розповідає Блаженніший Святослав. Завданням Церкви на сьогодні, як стверджує Глава УГКЦ, є допомогти скерувати енергію українського суспільства на переображення українства.

Другим ключовим моментом на зустрічі стала розмова про корупцію в Україні, яка, на жаль, так і не викоріналася після Революції гідності. Предстоятель УГКЦ зауважує: «Ми підходимо до цього питання не лише з точки зору якогось карального закону, а підходимо з точки зору християнської моралі, бо кажемо, що корупція – це гріх. Ми говоримо про корупцію як нездатність до будівництва спільного блага. Хочу нагадати, що наша Церква має цілу антикорупційну душпастирську програму, яку ми затвердили на нашому Синоді в Зарваниці весною цього року. Ми хочемо зробити сумління наших християн чутливим до корупції».

Наприкінці зустрічі Блаженніший Святослав розповів австрійським чиновникам про побачене у Краматорську та попросив посприяти у звільненні українських полонених. «Наступного року Австрія головуватиме в ОБСЄ. Тому я попросив наших співрозмовників допомогти звільнити наших українських полонених, до яких там застосовують нелюдські звірства, – з болем розповідає Глава УГКЦ, –  то є справжні тортури. Наші опоненти були зворушені почутим та одразу записали це завдання як одне з пріоритетних».

Результатом сьогоднішньої бесіди українського греко-католицького духовенства і представників Міністерства закордонних справ Австрії має стати візит Міністра закордонних справ Себастьяна Курца на Донбас та окуповані території. Нагадаємо, що з січня 2017 року Австрія очолюватиме ОБСЄ та обіцяє глибше розглянути українське питання.

Фотографії надані: Ann Art

Прес-служба одинаріату для католиків
візантійського обряду в Австрії

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ