08.09.2016р. Б. / «Ми не можемо повернути назад ваших найдорожчих, але можемо розділити ваш біль», – Глава УГКЦ до родичів загиблих в РУВ (+VIDEO)

Ми хотіли приїхати на це кладовище, щоби стати перед могилами наших героїв – військовослужбовців і волонтерів, які поклали своє життя на вівтар України. Жертва, яку вони склали, є нашим великим скарбом – духовним і національним. Цей скарб стане наріжним каменем нової вільної незалежної України. На прикладі цього духовного скарбу будуть виховуватися нові покоління українців.

Звернувся Глава УГКЦ Блаженніший Святослав до родин загиблих в Російсько-Українській Війні воїнів та волонтерів, під час молитви на Личаківському цвинтарі у Львові.

Глава Церкви додав, що на їх прикладі будуть вчитися любові й патріотизму: «Стоячи перед їхніми могилами, ми хочемо їх вшанувати, схилити перед ними голову, скласти їм нашу найглибшу шану». Він наголосив, що через їхню жертву, український народ спонтанно, але, водночас, глибоко висловив християнське розуміння геройської смерті. Бо тепер навіть малі діти знають, що означають слова: «Герої не вмирають».

«Ми, християни, знаємо, що героєм людину може зробити не ненависть до ворогів, а любов до своєї Батьківщини, до своєї родини і всього, що ми маємо найсвятішого і найріднішого у нашому серці. Людина, що має в серці любов, здатну на героїзм, не вмирає. Бо любов, яка походить від Бога – сильніша за смерть, – пояснив Блаженніший Святослав. – Тому сьогодні, коли ми дивимося в очі хлопців, які з вічності на нас споглядають, то відчуваємо, що вони – живі, вони є з нами, нас чують і бачать».

«Ми не можемо повернути назад з вічності ваших найдорожчих, яким би ще жити і жити, любити, будувати, народжувати дітей і виховувати їх. Але ми можемо бути з вами і розділити ваш біль», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Сорок єпископів УГКЦ з усіх куточків земної кулі помолилися із родичами загиблих в РУВ, окропили їхні могили свяченою водою та поставили лампадки. Після цього Блаженніший Святослав з кожним із присутніх родичів особисто поспілкувався і подарував духовну літературу.

«Ми не можемо вам їх повернути, але хочемо бути з вами, щоби ви відчували себе членами великої церковної спільноти», – звернувся Блаженніший Святослав до однієї із матерів, син якої загинув на війні. А інша матір, підійшовши до Глави УГКЦ, подякувала за те, що Церква безперервно молиться за мир і попросила не припиняти цю молитву.

Серед родичів загиблих було багато дітей, яких щедро благословив Блаженніший Святослав. До одного хлопчика, сина загиблого в РУВ воїна, він сказав: «Тримайся, будь мужнім і великим, як твій тато».

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

06.09.2016р. Б. / Мати Тереза – «інтегристка», «фанатичка», «мракобіска»?

Новий тиждень розпочався для католиків усього світу визначною подією – канонізацією Аґнес Ґондже Бояджіу, відомої більшості як Мати Тереза з Калькутти. Маленька албанка із маленької країни Македонії, з невеликого Скоп’є, зуміла зробити багато неймовірних речей. І чи не неймовірніша річ – у країні, де релігія вважає допомогу потребуючим мало не смертним гріхом – карму потрібно відпокутувати – вона зуміла налагодити систему допомоги хворим і вмираючим.

Іншим неймовірним моментом була її хоробрість перед сильними світу цього й здатність вирішувати неймовірно складні ситуації, уміння давати християнське свідчення там, де цього найменше від неї очікували. І все це перед лицем шаленої критики й брехні на її адресу. Маленьку албанку, загорнуту в білий індійський сарі зі синіми смугами, здавалося, ніщо не може зламати.

Її дар привертати людей до Ісуса може видаватися чимось фантастичним – люди інших релігій ставали католиками тільки після однієї зустрічі з нею, католики, які забули, що вони католики, ставали ревними членами Церкви Христової.

У чому її таємниця? Чому вона була успішною там, де ніхто не міг? Якою методикою вона користувалася?

Таємниця успіху Матері Терези та її методика нічим не відмінна від методики успіху Церкви упродовж усієї Її історії: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді.2,42).

Мати Тереза була цілковито віддана Вченню Католицької Церкви. Вона не пристосовувала його до потреб світу цього – вона ним просто жила і свідчила. Свідчила своїм життя і словом. Вона жила у спільності з Церквою, будувала спільноту Церкви, де тільки могла й привертала до спільноти Церкви всіх, кого тільки могла. Вона щодня була на ламанні Хліба, беручи активну участь в Євхаристійній Жертві. Вона була постійна у своїх молитвах, перебуваючи до шести годин удень на колінах перед Ісусом в Найсвятіших Тайнах.

Дифузне християнство сучасності, яке в головах і душах людей розпадається на непов’язані шматки, перемішуються з такими ж фрагментами інших релігій та ідей і потім інтерпретується кожним у світлі власного розуміння, стаючи кволим і безпорадним перед викликами сучасності. Воно шукає нові методи, нові свіжі ідеї, хоче виглядати оригінальним, прогресивним, привабливим. Коротко кажучи, в бажанні успіху й привабливості для світу стає більш подібним до блудниці, аніж до Невісти Христової.

Властиво таке християнство уже більше і не є християнством, а радше, привидом, який усе ще претендує на християнське ім’я. Воно ще зберігає зовнішні форми побожності, правда, і ті не завжди, але вже не має в собі живильної сили. І проблема не в методах, підходах, формах. Проблема в тому, що для багатьох християн речі другорядні стали на перше місце. Їх фокус з Христа перемістився на методи, обряди, форми, підходи, і тому їхній світогляд замутився, розмився став дифузним, здатним увібрати у себе антихристиянські ідеї. 

Багато хто зараз в Церкві більше цінує зовнішню діяльність, свідчення власної любові й милосердя, відкритість до світу, толерантність аж до розчинення у світі, аніж реальну відданість Христові та Його Церкві. Багато хто вважає, що любов і милосердя є мовчанкою на гріх. Багато хто виганяє Бога і Його справедливість із моральної сфери, зводячи Божу справедливість до сфери соціальної.

Вірність інтегральній православності Католицької Церкви тепер не в моді. Більше того, як свого часу сказав кардинал Тімоті Долан, у Церкві меншість тих, хто прагне зберігати вірність Учительському Уряду Церкви. І вони перебувають практично під постійним артобстрілом з боку своїх «одновірців»-лібералів: інтегристи, фанатики, таліби, ригідні мракобіси, відсталі, обмежені, у них нема любові, вони закриті на людські потреби, вони немилосердні і т.д., і т.п.

Як це не прикро для лібералів, але Мати Тереза була саме такою: «фанатичкою», «інтегристкою», «мракобіскою», «відсталою та обмеженою ортодокскою». Вона не боялася, що подумає світ, вона не боялася, що її свідчення інтегральної католицької віри відкине когось чи образить.  Вона не боялася дати своє свідчення на користь Вічної Істини.

Що вартує увесь той екологічний лемент? Чого вартує боротьба з бідністю, дискримінацією, боротьба за соціальну справедливість, якщо у всьому цьому нема любові Христової? Як може людина ставитись не по-хижацькому до людини і всього створіння, якщо вона не розуміє безмежної вартості кожної людської особи, кожного людського життя в очах Божих?! 

Без фундаментального навернення наших сердець до Христа, без фундаментальної вірності католицькій вірі, вченню Католицької Церкви, без активної щоденної участі в Євхаристійній Жертві, без щоденної молитви, без співчуття з Церквою успіх християнської місії в цьому світі є неможливий.

Мати Тереза – приклад живого інтегрального католицтва у нашому часі. Якщо хочемо успіху – наслідуймо її. У її вірності Христові та Його Церкві, в її вірності в молитві й почитанні Євхаристійного Ісуса, в її щоденній участі у Службі Божій, і тоді зможемо наслідувати її у її ділах милосердя, тоді зможемо зробити християнство дійсно привабливим для тих, хто шукає Істину.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

05.09.2016р. Б. / На Тернопільщині відбулися урочистості з нагоди 100-ліття боїв за гору Лисоня

3-4 вересня у Бережанах (Тернопільщина) відбулися урочистості з нагоди 100-ліття боїв за гору Лисоня. На горі відбулися різноманітні заходи, а також презентація першого меморіального комплекс УСС. До цього комплексу увійшли пам’ятки та важливі історико-краєзнавчі елементи та місця бойової слави Бережанського краю.

Святкові заходи розпочалися на горі Молебенем за Україну, освяченням Стрілецької каплиці Покрови Пресвятої Богородиці, яке здійснив Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) за участю священиків Бережанського деканату та духовентсва інших конфесій.

У зверненні до присутніх Архиєрей зокрема зазначив: «Коли бачимо кадри сьогоднішньої війни, де наші герої ведуть боротьбу за наш прапор, пам’ятаймо, що вперше це було сто років тому, тут на Лисоні, де цвіт українського народу віддавав своє життя під цим прапором».

Митрополит Василій підкреслив, що «Січові Стрільці, боролися за Україну, за інтереси української нації, за визволення поневоленого українського народу, за незалежну українську державу. Досвід січових капеланів був перейнятий духівниками Української Галицької Армії у визвольних змаганнях 1918 – 1920 р. І сьогодні Легіон Січових Стрільців є прикладом витривалості і патріотизму для наших захисників України, які як сто літ тому віддають своє життя за народ і Україну. Сто літ минуло, змінилися покоління, багато чого змінилося. Не змінився лиш ворог і український свобідний дух».

Далі відбулося погашення спеціальним штемпелем конверта з оригінальною маркою «100 років від часу боїв за гору Лисоня. Пам’яті Українських Січових Стрільців». З нагоди свята було презентовано пам’ятну монету “100-річчя боїв Легіону Українських Січових Стрільців на горі Лисоня”. Гостям показали історичну реконструкцію бою за гору Лисоня.

4 вересня з Тернополя до станції Посухів, що біля гори, безкоштовно вирушив «Потяг українських звитяг». До місця призначення потяг прибув об 11.00. У Посухові відбулося освячення стрілецького цвинтаря після чого люди урочисто вийшли на Лисоню.

Заходи завершилися концертом гуртів «Рутенія», «Kozak System», «Тарута», «Тінь Сонця», «Новимний Кудень».

На горі діяли різноманітні локації: молодіжний військово-патріотичний табір «Лисоня-2016», літературний майданчик, де виступатимуть брати Капранови, Василь Шкляр, Микола Лазарович, Оксана Кузьменко, книжково-ілюстративна виставка, експозиція стрілецьких світлин «Героям Лисоні – вдячна Батьківщина!», фотовиставка пам’яток Тернопільщини «А ми тую стрілецькую славу збережемо…», польова кухня.

Джерело:    Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія УГКЦ

04.09.2016р. Б. / Проповідь Папи Франциска з нагоди канонізації Матері Терези з Калькутти

Під час Святої Меси, яку він очолив у неділю, 4 вересня 2016 р., проголосивши святою Матір Терезу з Калькутти, після прочитання євангельського уривку латинською та грецькою мовами, Папа Франциск виголосив наступну проповідь:

«Хто може збагнути, чого Господь хоче?» (Мудр. 9,13). Це запитання Книги Мудрості, яке ми почули в першому читанні, представляє нам наше життя, як таємницю, ключ до розуміння якої не перебуває в нашому володінні. Дійовими особами історії завжди є двоє: з одного боку – Бог, з іншого – люди. Нашим завданням є відчути Божий поклик і пізніше прийняти Його волю. Але щоб прийняти її без вагань, запитаймо себе: якою є Божа воля?

В тому ж уривкові з Книги Мудрості знаходимо відповідь: «Навчились люди того, що тобі довподоби» (ст. 18). Щоб перевірити Божий поклик, ми повинні запитувати себе і зрозуміти, що Йому подобається. Пророки багато разів звіщали про те, що приємне Господеві. Їхнє послання знаходить чудовий підсумок у словах: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Ос 6,6; Мт 9,13). Богові приємне кожне діло милосердя, тому що в братові, якому допомагаємо, розпізнаємо обличчя Бога, Якого ніхто не може бачити (пор. Ів 1,18). Щоразу, коли схиляємося над потребами братів, ми дали їсти та пити Ісусові, ми зодягнули, підтримали та відвідали Божого Сина (пор. Мт 25,40). Ми торкнулися до Христового тіла.

Отож, ми покликані втілювати у конкретність те, що проголошуємо в молитві та визнаємо у вірі. Для милосердної любові не існує альтернативи: ті, які служать братам, навіть цього не знаючи, є тими, які люблять Бога (пор. 1 Ів 3,16-18; Як 2,14-18). Однак, християнське життя не є простою допомогою, наданою в хвилини потреби. Якщо б це було так, то, без сумніву, це було би прекрасним почуттям людської солідарності, що приносить негайну користь, але воно було би безплідним, бо – позбавленим коріння. Навпаки, заанґажування, якого вимагає Господь, є покликанням до милосердної любові, з якою кожен Христовий учень віддає своє життя для служіння Йому, щоб кожного дня зростати у любові.

Ми чули в Євангелії, що «численний натовп йшов за Ісусом» (Лк 14,25). Сьогодні цей «численний натовп» представлений широким світом волонтерства, що зібрався тут з нагоди Ювілею Милосердя. Ви є тим натовпом, що слідує за Вчителем та вчиняє видимою Його конкретну любов до кожної людини. Повторюю вам слова святого апостола Павла: «Велику я мав радість і втіху з твоєї любові, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих» (Фил, 7). Скільком-же серцям волонтери принесли розраду! Скільки-то рук вони підтримують та сліз висушують, скільки-ж любові виливається у прихованому, смиренному та безкорисливому служінні. Це гідне похвали служіння надає голос вірі, дає голос вірі, та виражає милосердя Отця, що наближується до тих, які в потребі.

Наслідування Ісуса – це серйозне, але, водночас, радісне зобов’язання; воно вимагає радикальності та відваги для того, щоб розпізнати Божественного Учителя в найбіднішій і відкиненій особі та посвятитися служінню для неї. Тому, волонтери, які з любові до Ісуса служать найостаннішим та потребуючим, не очікують жодної вдячності чи винагороди, але відрікаються від цього всього, бо відкрили істинну любов. І кожен з нас може сказати: як Господь вийшов мені назустріч та схилився наді мною в хвилину потреби, також і я виходжу Йому назустріч та схиляюся над тими, які втратили віру або живуть так, ніби Бога не існує, над молоддю без цінностей та ідеалів, над сім’ями, що переживають кризу, над хворими і в’язнями, над біженцями й мігрантами, над слабкими й беззахисними тілом і душею, над неповнолітніми, залишеними на себе самих, та над похилими віком, покинутими самотніми. Повсюди, де існує простягнута рука, що просить допомоги, аби підвестися, там повинна бути наша присутність та присутність Церкви, яка підтримує й дарує надію. І це слід чинити з живою пам’яттю про Господню руку, простягнену мені, коли я був на землі.

Мати Тереза протягом усього свого життя була великодушною розподілювачкою божественного милосердя, вчинивши себе доступною для всіх через прийняття та захист людського життя, і ненародженого, і покинутого й викинутого, немов непотріб. Вона заанґажувалася у захист життя, неустанно проголошуючи, що «той, хто ще не народився – є найслабшим, найменшим, найнужденнішим». Вона схилялася над знеможеними людьми, залишеними вмирати на узбіччях доріг, розпізнаючи гідність, даровану їм Богом; вона взивала до могутніх на землі, щоб вони визнали свої провини за злочини, за злочини бідності, створеної ними. Милосердя було для неї «сіллю», що додавала смаку кожному її ділу, та «світлом», що просвічувало темряву тих, у кого вже висохли сльози для оплакування своєї нужди та страждання.

Її місія на периферіях міст та на екзистенційних периферіях триває також і в наші дні, як промовисте свідчення Божої близькості до найбідніших серед убогих. Сьогодні вручаю цю показову постать жінки й богопосвяченої особи всьому світові волонтерства: нехай же вона буде вашим прикладом святості! Думаю, що нам буде трохи незручно називати її «свята Тереза». Її святість настільки нам близька, настільки ніжна та плідна, що ми спонтанно і далі називатимемо її «Мати Тереза».

Нехай ця невтомна працівниця милосердя допоможе нам дедалі краще зрозуміти, що єдиним критерієм нашого діяння є безкорислива любов, вільна від будь-якої ідеології та будь-яких обумовлень, яку виливаємо на всіх, не залежно від мови, культури, раси чи релігії. Мати Тереза любила повторювати: «Може я й не говорю їхньою мовою, але можу усміхнутися». Носімо у серці її усмішку та даруймо її тим, кого зустрічаємо на своїй дорозі, особливо тим, що страждають. Таким чином відкриємо горизонти радості і надії багатьом зневіреним людям, які потребують зрозуміння та ніжності.

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

03.09.2016р. Б. / Нунцій Клаудіо Ґуджеротті: Мене дуже вразила відвага вашого народу

Від 30 серпня по 2 вересня в Обухові в Реколекційному домі імені блаженного Йосипа Жерарда відбувся з'їзд 11 італійських єпископів, які приїхали за запрошенням Апостольського Нунція архієпископа Клаудіо Ґуджеротті. Натомість за місяць (7 жовтня) - отець Клаудіо Ґуджеротті буде святкувати свій день народження вперше в Україні. Отже, ми вирішили взяти у нього інтерв’ю, в якому він ділиться своїми першими враженнями про нашу країну та розповідає про свого святого.

Ваше Преосвященство, у нас зараз важка ситуація, а Ви, менше ніж за рік від дня призначення, встигли зробити багато добра в Україні. Відвідували окуповані території, збираючи інформацію про ситуацію в Україні, організували акцію «Папа для України», провадили неодноразово зустрічі по всіх дієцезіях, зустрічаючись з бідними та потребуючими. Де Ви берете сили на це?

-  Іноді ми говоримо, що Господь нам дає сили. Але я вірю, що це насправді є реальністю нашого життя: це Господь надихає і дає нам сили. І крім того, для мене працювати в Україні і для українського народу, насправді є чимось дивовижним і прекрасним. Зрештою, я співпрацюю з українським народом біля 30 років, слідкую за його кроками, тішуся його досягненнями, успіхами. І це надихає мене й далі бути поруч з українськими людьми.

Якою була Ваша думка про Україну перед початком Вашого служіння тут, і чи змінилася вона за цей час?

-  Мій перший контакт з Україною був, коли вона виходила з періоду «катакомб». І цей мій контакт відбувся у Римі, коли греко-католицькі єпископи України, вперше з часів переслідування, змогли разом зібратися у Римі. І тоді мене це дуже вразило, відповідно мій перший такий дотик до України був дотиком до країни, яка терпіла, страждала і розповідала про часи переслідувань і часи своїх страждань. Ці зустрічі та розмови мені дуже допомогли для особистого зросту духовного і особистого – людського. Впродовж пізнішого часу я слідкував за Україною, незважаючи на інші місця мого мешкання. І в ті роки мене дуже вразила відвага цього народу. Передусім ваше прагнення шукати і пробувати нові шляхи. Також, власне, шукати і докладати зусилля для того, аби будувати справедливішу і правильнішу Україну. Також і молодь України є жвавою, пізнавальною і прагнучою нових горизонтів, вона має прагнення природного відкриття на духовність і на Святого Духа. І попри те, що у більшості людей немає релігійної культури через комуністичні часи - водночас немає і глибокого почуття антиклерикалізму і неприйняття Церкви. Мене глибоко вражає здібність українського народу платити власним життям за те, щоби досягти чогось доброго. Також і Церква за ці роки досить зміцніла, що, безперечно, дозволило процвітати цілій державі. Тому що раніше все було індивідуальне, з огляду на те, що разом було небезпечно. А зараз не небезпечно і можна зустрічатися. І це привело до одного доброго результату, що тепер люди можуть довіряти своїм ближнім. Бо перед тим, знаємо, був величезний страх. І тепер люди, нарешті, починають думати, що ближній не є насправді таким небезпечним. Що він не обов’язково має бути шпигуном, але що людина є насправді така, яка приймає тебе таким, як ти є, і тоді люди можуть дивитися один одному в очі.

А як щодо акції «Папа для України», чи є якийсь прогрес? На якій стадії знаходиться справа? Чи виникли якісь труднощі, чи навпаки, з допомогою звідти, звідки її не очікували?

- Насправді я дуже тішуся, що можу сьогодні з вами спілкуватися. Бо власне сьогодні (1 вересня) починається активна фаза проекту «Папа для України». Власне, сьогодні вперше Технічний комітет, який очолює єпископ Ян Собіло, збирається для того, щоби вже передивитися повністю всі проекти і запити, які надійшли. І тому сьогодні, нарешті, почне бути видимим результат тієї допомоги, яку Католицька Церква зробила. Ми, безперечно, знаємо, що це буде складно. І що будуть труднощі бюрократичного характеру і в зв’язку з військовими діями. Але є величезне бажання і цілковита посвята для того, аби добре провести, власне, всі ці заходи для допомоги потребуючим, і ми сподіваємося на добрий перебіг акції. 18 вересня я зустрінуся зі Святішим Отцем Папою Франциском для того, щоби розказати йому про ті кроки, які вже зроблені, а 7 листопада я буду мати більш тривалу зустріч, власне, на цю ж тему зі Святішим Отцем.

На Пасху Ви їздили до Донецька і там провадили Святу Месу. Який був настрій місцевих прихожан, як вони це все переживали?

 - Мої перші враження від тої маленької спільноти у Донецьку як Східного, так Латинського обряду, це те, що це насправді спільнота, яка страждає. Тут щодо бідності – її не видно простим оком, тому що ви маєте дуже глибоке почуття самоповаги і гідності. А там є таке почуття нервової втоми. Люди вже не витримують того щоденного і щонічного бомбардування і пострілів, і вони не знають, що робити. Багато хто виїхав, але багато хто повернувся. Це та частина населення, яка не бачить якогось свого майбутнього. І це відчувається серед людей. Це я відчував тоді, коли я зустрічався з ними, коли мав особисту можливість спілкування і обіймів, і благословень, власне, в ті дні побуту. Наприклад, цілонічне Богослужіння закінчилося о другій ночі, але люди не змогли вийти з храму, тому що був комендантський час. І, з іншого боку, пасхальні кошики, які були зовсім маленькими, в яких майже нічого не було, але вони все одно засвідчували ту велику ніжність і любов.

І ще запитання : який святий є Вашим покровителем, до якого Ви заносите свої молитви?

 - Що стосується святого, до якого я найбільше наближений, це, безперечно, Свята Богородиця. Я народжений на свято Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію, (7 жовтня - ред.). І моя мати, власне, коли відбувалися тяжкі пологи, казала: «О Маріє, я доручаю його Тобі і захищай його протягом всього його життя». І я цю присутність Богородиці відчуваю продовж усього мого життя. Перша річ, яку я роблю, коли мене переводять до іншої країни у моєму служінні, я йду до якоїсь марійної святині, щоби доручити Їй увесь свій шлях і також, коли залишаю чергову країну, – я повертаюся до тої марійної святині, щоби подякувати Їй. Так я роблю і в Україні.

Підготували: Олександр Патока, Ірина Островська
EWTN, КМЦ

Джерело:    Воїни Христа Царя

02.09.2016р. Б. / Інтерактивний проект «Відкрита Церква». Тема наступної програми «Освіта в Україні»

13-го вересня, о 17:00, чекайте наступний прямий ефір інтерактивної програми «ВІДКРИТА ЦЕРКВА». Минулого разу з Блаженнішим Святославом (Шевчуком) ми говорили про патріотизм. Тепер же порушуємо дискусію про освіту в Україні. Це спірне питання, щодо якого в суспільстві досі ламаються списи. Чи варто дозволяти релігійним громадам створювати власні навчальні заклади? Чи, можливо, школа і церква взагалі мають бути окремими суспільними інститутами? Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ у прямому ефірі.

Долучайтеся до розмови! Адже саме від Ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії!

Запитання до Глави УГКЦ на тему освіти можна надіслати на електронну адресу редакції zhyveproject2016@gmail.com. Також свої запитання до Блаженнішого Ви можете поставити безпосередньо під час ефіру на сторінці «Живого ТБ» у мережі Facebook. І Ви неодмінно отримаєте персональну відповідь!

Джерело:   zhyve.tv

Воїни Христа Царя

01.09.2016р. Б. / Святого мученика Андрея Стратилата, сотника, і тих, що з ним та Святих мучеників Тимотея, Агафії і Теклі

Святого мученика Андрея Стратилата, сотника, і тих, що з ним

Тропар, глас 5: Земного сану покинувши славу, Небесне Царство унаслідував єси, краплями крові, як пречудними каміннями, нетлінні вінці прикрасив єси і до Христа привів єси собор страстотерпців. З хорами ангельськими в невечірньому світлі Сонце незаходиме - Христа придбав єси, святий Андріє Стратилате, Його ж моли із співстрадниками твоїми завжди, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: В молитвах Господеви предстоячи, як зоря перед сонцем ішов ти, і бажаний скарб Царства побачив єси, радістю невимовною сповняючись. Безсмертному Царю якого безкінечні віки Ангели неустанно хвалять, співаєш, Андріє Стратилате, з ними ж молися неустанно за всіх нас. 

Діялося це в часи переслідування християн, яке вчинили Диоклетіян і Максиміян. Вони веліли жорстоко мучити тих, хто визнавав Христа Спасителя. Намісником і начальником військ в Антіохії тоді був Антіох. У нього служив сотник на ім’я Андрей, дуже хоробрий у боях. Він користувався великою шаною і любов’ю у своїх воїнів. Андрей був таємним християнином, хоч і не прийняв ще святе хрещення. Сталося так, що велике перське військо вдерлося в Сирію. Антіох дуже налякався і передав керівництво полками Андреєві, тому його і назвали Стратилатом, тобто головним вождем. Андрей вибрав собі невеликий загін відважних воїнів і виступив проти ворога. Перед самим боєм він так гаряче промовив до своїх воїнів і зворушив їхні серця, що всі вони повірили в Христа Спасителя і з Його Ім’ям на вустах ударили на ворога, що в десять разів пережав їх силою, і розбили його вщент. 

Коли ж усі стали прославляли Андрея за його мужність, деякі військові старшини через заздрість оскаржили його перед Антіохом, що він християнин. Антіох поставив святого Андрея перед судом, а коли Христовий воїн і чути не хотів про поганських божків, мучитель наказав розпекти залізне ложе і покласти на нього святого мученика. Той сам зняв із себе одежу і приліг на те ложе, та, за Божою волею, вогонь погас, а святий Андрей встав цілий і здоровий. Народ, бачачи те, почав бунтувати проти Антіоха, що той найвідважніших мужів віддає на муки, бо він також наказав розіп’яти кількох з новонавернених воїнів. Тоді мучитель велів замкнути святого Андрея і всіх, кого він навернув до віри у Христа Спасителя, у в’язниці, а про цю справу написав до Максиміяна. Той наказав випустити святого Андрея на волю, але потім велів оскаржити його в якійсь іншій провині і скарати на смерть, бо боявся, що народ збунтується, якщо такий славний воїн загине за Христову віру. Антіох звільнив святого Андрея, а той узяв з собою всіх новонавернених воїнів, числом 2593, і пішов з ними в Киликію, до міста Тарсу, щоб там прийняти хрещення. Єпископом Тарсу тоді був Петро. Тоді ж у Тарсі перебував єпископ Вереї Нон, вони обидва охрестили Андрея та його воїнів.  

Антіох довго не шукав причини, аби замучити святого Андрея. Він оголосив, що Андрей зі своїми воїнами втекли зі служби, і написав до намісника Киликії Селевкія, щоб той або ув’язнив святого Андрея і його дружину, або всіх їх убив. Тимчасом Андрей зі своїми воїнами вирушив до Малої Вірменії. Поблизу Мелитини – 19 серпня, у неділю, о 2-ій годині після обіду – Селевкій зі своїм військом напав на них. Святий Андрей міг легко розбити загін нападників, та не хотів проливати їхньої крови. Він звернувся з гарячою промовою до своїх братів-воїнів, сказав їм, що за хвилю їх чекає вічна нагорода в небі, і вони всі кинули мечі та стали голосно молитися і славити Господа. Селевкій тепер уже сміливо вдарив на них і почалася різня. Святий Андрей з усією своєю дружиною отримав вінець мученика. Сталося це 302 р. Мощі святих мучеників єпископи Петро і Нон поховали на місці, де вони прийняли смерть за Христа. Там, згідно з переданням, витекло джерело цілющої води. 

У той самий день

Святих мучеників Тимотея, Агафії і Теклі

У часи Диоклетіяна, мучителя християн, у Газі, в Палестині, було ув’язнено християнина Тимотея і поставлено перед судом Урвана, старости Кесарії Палестинської. Святий Тимотей був священиком і відзначався великою красномовністю. Коли безбожник Урван став його намовляти до відступництва, тоді святий Тимотей став викривати його поганські блуди, і всі дивувалися з мудрости священика. За це Урван наказав його мучити особливо жорстоко, а під кінець кинути у розпалену піч. У страшних муках святий слуга Божий прийняв мученицьку смерть. Сталося це 304 р. Пізніше в Газі було зведено церкву на честь святого Тимотея, там упокоїлися і його святі мощі. 

У той самий час в Кесарії постраждала свята дівомучениця Текля. Її кинули диким звірам на пожирання. Разом з нею, згідно з Часословом, такою ж смертю загинула свята Агафія. Але є підстави твердити, що тут закралася помилка, бо в інших поважних джерелах читаємо, що зі святою Теклею постраждав святий Агафій. Їх обох, після жорстокого бичування, кинули диким звірам на пожирання. Однак не відкидаємо того, що тоді постраждала також і свята Агафія, бо кількість мучеників і мучениць у той час була дуже велика, а християнська кров просякла землю аж до глибин. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР