10.11.2013р. Б. / Папа Франциск: у хворих є своє місце в Церкві

Хворі – це не просто об'єкт солідарності та благодійності, але учасники життя та місії Церкви, звернув увагу Папа Франциск.

9 листопада він зустрівся з членами, волонтерами та підопічними Італійського національного союзу перевезення хворих до Люрду та міжнародних святинь (UNITALSI), який діє вже протягом 110 років. На думку Папи, допомога з боку подібних асоціацій є справжнім проголошенням "Євангелія благодійності".

Папа закликав працівників сфери благодійності не знеохочуватися "з приводу труднощів і втоми", але продовжувати жертвувати час, усмішку і любов іншим. Папа побажав, щоб кожен хворий зміг розгледіти в їхніх обличчях Самого Ісуса Христа. "Бідні, в тому числі і бідні здоров'ям, є скарбом для Церкви", - підкреслив Святіший Отець.

Франциск з жалем зауважив, що "сучасний культурний і соціальний контекст" схильний приховувати фізичні слабкості, "розглядаючи їх виключно як проблему". Асоціації, такі як "UNITALSІ", покликані "йти проти течії подібної життєвої логіки", допомагаючи хворим бути лідерами в суспільстві і Церкві. У хворих "є своє місце, особлива роль у парафії і в кожному секторі Церкви", - підкреслив Франциск, оскільки їхня присутність, навіть і безсловесна, є красномовнішою, ніж слова. "Не соромтеся бути цінним скарбом Церкви", - закликав хворих Понтифік.

Папа запросив страждаючих і тих, хто їм допомагає, довіряти себе захисту Божої Матері, яка "знає, що нам потрібно", "вона піклується про нас, заступається перед Ісусом і просить для кожного дару "нового вина", тобто, любов і ласку, яка спасає нас". Допомога Марії, зазначив Святіший Отець, потрібна насамперед "у годину труднощі і слабкості, в годину лиха і плутанини, і особливо в годину гріха".

За матеріалами http://be.radiovaticana.va/

Джерело:   Воїни Христа Царя

09.10.2013р. Б. / Правосуддя у Церкві і «захисники подружнього вузла»

Прикладом для тих, хто служить правосуддю у Церкві, має бути образ Доброго Пастиря. На це звернув увагу Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 8 листопада 2013 р., учасників пленарної асамблеї Верховного Трибуналу Апостольської Сигнатури.

 

Він є вищим трибуналом Апостольської Столиці. Серед завдань Верховного Трибуналу — забезпечувати належне здійснення правосуддя у Церкві, а також вирішувати суперечки між дикастеріями Римської курії. 

Приймаючи 50 учасників засідання, Святіший Отець поділився думками щодо процесів визнання недійсності подружжя та про роль так званого «захисника подружнього вузла». 

За словами Наступника св. Петра, той, хто здійснює правосуддя у Церкві, не може чинити це байдуже. Аби добре виконати служіння захисника, підкреслив Папа, «не можна обмежуватися ні поспішним читанням актів, ні загальними відмовами бюрократа», особливо тоді, коли йдеться про делікатні аспекти, які виникають у разі процесів щодо недійсності подружнього вузла. У цих процесах особливе завдання стоїть перед «захисником вузла». Необхідно, щоб «він міг ефективно здійснювати те, що повинен, для того, аби полегшити досягнення істини в остаточному вироку». 

У цьому контексті Папа відзначив роль Апостольської Сигнатури, що приготувала окрему інструкцію «Dignitas connubii». Там чітко викладено процесуальні норми, яких слід дотримуватися. Свою теперішню пленарну зустріч Апостольська Сигнатура присвятила «сприянню дієвого захисту подружнього вузла у канонічних процесах про визнання недійсності». 

Святіший Отець зупинився на описаних у цій інструкції завданнях «захисника вузла», присутність та виступи якого є «обов’язковими на всіх етапах процесу». Наголошуючи на старанності, яку той покликаний виявляти (зокрема, у призначенні експертиз та вивченні їхніх результатів, і особливо у разі справ про так звану психічну неспроможність для укладення подружжя), Папа зазначив: «захисник подружнього вузла» покликаний намагатися «гармонізувати приписи Кодексу Канонічного Права з конкретними ситуаціями Церкви та суспільства». 

Єпископ Рима звернув окрему увагу на важливість співпраці та діалогу між церковним суддею, покликаним ухвалювати рішення, та захисником, належне виконання завдань якого — враховуючи право на апеляцію — не повинно вважатися за посягання на прерогативи першого. Вірне і повне виконання завдання захисника не повинне розглядатися як несприяння діяльності судді, навіть коли захисник подає апеляцію до Трибуналу Римської Роти. «У ретельній праці тих, хто захищає подружній вузол, судді можуть знайти допомогу для своєї діяльності», — вказав Святіший Отець. 

«І останнє зауваження, дуже важливе у тому, що стосується тих, хто задіяний у служінні церковного правосуддя. ІІ Ватиканський Собор визначив Церкву як спільноту, єдність (communio). У цій перспективі слід бачити як служіння «захисників подружнього вузла», так і належне визнання цього служіння, у діалозі, сповненому уважності та пошани. Вони діють в ім’я Церкви, вони є частиною Церкви, — підсумував Папа. — Тому потрібно завжди поєднувати діяльність Церкви, яка євангелізує, з діяльністю Церкви, яка вершить правосуддя. Це служіння справедливості є завданням апостольського життя, і воно вимагає, щоб його здійснювали, зосередивши свій погляд на іконі Доброго Пастиря, який схиляється над загубленою й пораненою овечкою. Заохочую вас усіх витривало прагнути до чіткого і чесного здійснення правосуддя у Церкві, відповідаючи на слушні прагнення, з якими вірні звертаються до своїх пастирів — зокрема, коли вони з довірою просять про авторитетне з’ясування свого стану».

 
За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

08.10.2013р. Б. / Громадянство України - у 93!

А ось і приємна новина, принаймні, для усіх вірних УГКЦ: найстарший владика УГКЦ - єпископ Андрій Сапеляк прийняв українське громадянство. Владиці уже 93 роки, проте тільки тепер у Львові він отримав паспорт громадянина України.

Отримуючи такий важливий документ, владика сказав, що зробив це з любові до України. «Я 15 років живу в Україні і тішусь з того, що можу тут жити і вмирати. Коли я був поза Україною, я завжди працював для українців. Я так жив Україною, працював для України, що хотів їхати в саме її серце. Це моє свідоме рішення – стати громадянином України», – наголосив він.

До слова, єпископ Андрій Сапеляк народився 13 грудня 1919 року в селі Ришкова Воля Ярославського повіту (нині – територія Польщі). Після закінчення Перемишльської гімназії вступив у монастир до згромадження отців-салезіян. Навчався в Італії, працював ректором Української малої семінарії у Франції, а від 1961 року Андрій Сапеляк служив для вірних УГКЦ в Аргентині. 

В Україну єпископ повернувся в 1997 році і, незважаючи на свої 80 років, поїхав працювати з пасторальною місією на Дніпропетровщину. Нині єпископ УГКЦ живе і працює у Львові.

Слід наголосити, що в Буенос-Айресі єпископ Андрій Сапеляк був знайомий із аргентинським кардиналом Берґольйо – нинішнім Папою Франциском.

Та єпископ не перший серед духівництва, що отримало українське громадянство. У недалекому 2002 році українське громадянство прийняв тодішній глава УГКЦ Любомир Гузар.

Радіємо з того, що Україна юридично поповнилась ще одним громадянином. Та це, в принципі, нічого суттєво не міняє, адже єпископ Андрій Сапеляк був вірним сином української землі ще від свого народження і підтвердив це своїми численними ділами на Божій ниві.

Бажаємо єпископу многих і благих літ життя. Нехай його духовне зерно і надалі проростає у серцях його пастви і цілого українського народу.

 Ірина Барган для Християнського порталу КІРІОС, за матеріалами ЗМІ.

Читайте також:

• Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Віктора Януковича
• Українська перспектива: вибір, який ми робимо
• "Священство - це не професія, а покликання" - Владика Михаїл Колтун
• Нашу державу і народ може врятувати тільки Бог і Церква
• Міфи про священство: Священики їздять на дорогих іномарках і часто міняють машини

Джерело:   КІРІОС

07.10.2013р. Б. / Ватикан: представлено Підготовчий документ Синоду єпископів про сім’ю

Невідкладність звіщення Євангелія про сім’ю в сучасних умовах, позначених різноманітними формами кризи: ось провідна думка Підготовчого документа Надзвичайної асамблеї Синоду єпископів на тему «Завдання сімейного душпастирства у контексті євангелізації».

 

Надзвичайну асамблею заплановано на 5-19 жовтня наступного року. Папа Франциск ухвалив рішення скликати Синод єпископів двічі. На Надзвичайній асамблеї 2014 року буде представлено «status questionis», підготовка вже розпочалася розсиланням питань до єпископів; потім 2015 року відбудеться планове засідання Синоду, де має бути розроблена програма душпастирства людської особистості та сім’ї. 

Суспільна й духовна криза наших днів стає пастирським викликом, що скерований до євангелізаційної місії Церкви щодо сім’ї, читаємо у Підготовчому документі. Нині ми стикаємося з безпрецедентними проблемами: зростання числа вільних співжиттів, які інколи виключають саму думку про шлюб, та одностатевих союзів, у деяких країнах уже допущених до усиновлення дітей. Уваги з боку Церкви потребують і нові концепції, що стосуються сім’ї: сурогатне материнство, культура тимчасового, а також апріорна впевненість у нестабільності шлюбного союзу. В документі названо також і такі пастирські виклики, як мішані та міжрелігійні шлюби, сім’я з одним із батьків, багатоженство, шлюби за вибором батьків, часто пов’язані з проблемою приданого, а то й викупу; система каст, культура відмови від зобов’язаності; форми фемінізму, ворожі Церкві; міграційні потоки та переформулювання самої ідеї сім’ї; релятивістський плюралізм у розумінні шлюбу; ідеологічні тенденції, які породжують законодавчі акти, що знецінюють нерозірвальність шлюбу та вірність подружжя; вплив мас-медіа на сприйняття шлюбу і сімейного життя; нові інтерпретації прав людини. Й насамперед, у церковній сфері, — відхід від практики Таїнства Шлюбу, а також невіра в цілющу силу Таїнства Примирення. 

У нерозривних узах шлюбу, нагадує Підготовчий документ Синоду про сім’ю, «подружжя переживають красу любові, батьківства й материнства», а також удостоєні участі у творчому діянні Бога. Подружжя беруть на себе відповідальність за виховання людей на благо людського роду. 

Документ звертає особливу увагу на душпастиську опіку підлітків та молоді, народжених у незаконних з церковного погляду шлюбах, де батьки ніколи не приступали до святих таїнств.

Віровчення про сім’ю і шлюб, підкреслюється у Підготовчому документі, має бути запропоноване «комунікативним та ефективним» способом, аби «дійти до сердець і перемінити їх згідно з Божою волею, явленою у Христі Ісусі». 

Документ пропонує короткий огляд біблійного та церковного вчення про сім’ю. «Шляхом дітонародження чоловік і жінка здійснюють у вірі співпрацю з Богом у збереженні сотвореного та в розвиткові людської сім’ї». Цей задум Бога був порушений первородним гріхом. Ісус Христос відновив красу шлюбу, заново явивши цей задум Бога. Ісус під час свого земного життя проповідував єдність і вірність подружжя, відкидаючи розлучення і перелюб. 

Особливу увагу в документі звернено на викладення вчення про сім’ю в Катехізисі Католицької Церкви. Пастирська діяльність Церкви черпає натхнення в істині про шлюб згідно з задумом Бога, який створив чоловіка і жінку: в повноті часів Він явив в Ісусі Христі також і повноту подружньої любові, возведеної до Таїнства. Однак християнський шлюб, базований на згоді, наслідком якого є благо та обов’язки подружжя, не застрахований від гріха, спроможного привести його до глибоких ран та до зневаги самої гідності шлюбу.

У Підготовчому документі Синоду єпископів про сім’ю його учасникам пропонується дати відповіді: єпископи мають відповісти на запитання про сприйняття церковного вчення про шлюб по їхніх дієцезіях, про поширеність Таїнства Шлюбу серед охрещених непрактикуючих католиків та ін.

 
За матеріалами: Радио Ватикана 

Джерело:   КРЕДО 

06.10.2013р. Б. / «Не від кожного гроші на храм треба брати…»

Знайти вільне вікно у робочому графіку ректора УКУ – проблема. Наради, лекції, зустрічі. Телефон отця Богдана цілий день розривається. Лише пізно ввечері, коли на прохідну вузу (який сам проектував) студенти і викладачі здають ключі від аудиторій, переводить подих і приділяє увагу журналісту «Високого Замку».

 

- Отче, на одній з фотографій побачили вас одягнутим дещо незвично як для духовної особи – у вишиванці з колораткою. Що означає такий «дрес-код»?

 

- Вишита сорочка має глибокий національний зміст – вищий, ніж патріотичний. Це наша минувшина, культура, спадщина. Все те, що повинно бути присутнім у моєму житті як духовної особи. 

- Від лірики до практики. Кажуть, в Українському католицькому університеті немає проблем з набором студентів. Що приваблює до вашого «сакрального» вузу нинішню «комп’ютерно-прагматичну» молодь?

 

- Гадаю, найперше іде сюди за доброю освітою. Кожен студент почувається тут особистістю. Не кажу, що добрих викладачів немає в інших навчальних закладах, але, підозрюю, нинішня система освіти і ситуація в ній провокує педагогів до того, що не можуть бути до студентів так близько, як в УКУ. Ми переймаємося не лише нав­чанням студента, а й вихованням. 

Кожен, хто вступає до Українського католицького університету, знає, що тут немає корупції. У нас не треба шукати незаконних способів здобути оцінку чи диплом. Це не вийде! Маєш змогу своїми силами отримати добру освіту. 

- Блаженнійший Святослав якось сказав, що УКУ – це великий дар для УГКЦ. Що «тут є жива спільнота віруючих людей, які шукають не людської сили і слави, а правди та науки». У чому полягає ваша місія як ректора такого поважного закладу?

 

- Українське суспільство – нестабільне, зранене радянським часом. Покалічене і через несправджені надії, які мало з моменту народження нової держави. Понад сім мільйонів українців виїхали за кордон. Часто буваю серед заробітчан, сповідаю їх, бачу сльози на їхніх очах. Відчуваю душевні травми людей, які подалися на чужину, бачу зруйновані цією реальністю родини в Україні. Суспільство інколи почувається у безвиході – щодо політичної, економічної, духовної ситуації. Спільнота має бути таким собі кораблем, який хоче переплисти через нинішні бурхливі часи. Намагаємося давати багато оптимізму, надії, якості у ставленні до всіх справ, за які беремося. У найдрібніших речах стараємося шукати такої досконалості. Щоб людина, яка до нас приходить, розуміла, що від неї багато залежить. Якщо добре зробить маленьку річ, то добре зробить і велику. А якщо малого не вміє осягнути, то як сподіватися, що колись зможе державою управляти? 

Моє завдання як ректора університету – підтримувати те, що вже тут збудовано. І шукати нових можливостей, напрямів. Не тільки у духовній сфері, а й у бізнес-просторі, серед митців, серед усяких прошарків громади чи громадського життя. 

- Вражає матеріально-технічна база університету. Як за нинішньої фінансової скрути у державі, зокрема в освіті, вам вдається тримати на ногах цю альма-матер? За рахунок чого живе УКУ?

 

- Внески студентів – мізер з того, що потрібно для повноцінного функціонування УКУ, вони покривають 13 відсотків потреб. Все решта дають нам люди доброї волі. Вони бачать результати нашої праці, тому й допомагають. Здебільшого роблять це іноземці – німці, італійці, американці, канадці. Допомагають римо-католики з усього світу, представники інших конфесій, зокрема протестанти. Є і світські організації-благодійники. Багато одиноких людей вносять свою лепту у підтримку УКУ. Вірять, що їхня копійка пішла на добру справу. 

Якось зустрівся з одним італійським священиком, який не мав жодного відношення до нашої церкви. Я саме будував у Львові духовну семінарію. Розповів йому, що семінаристи не мають де вчитися, що молодь живе у вбогих приміщеннях. Італієць зорганізував групу монахинь, священиків. За короткий час назбирали 130 тисяч євро і привезли їх до Львова. 

Траплялися інші зворушливі випадки. Проста людина просить: «Отче, помоліться за мене…», а потім витягає 300-500 доларів і каже: «То вам на семінарію, на університет…». Я багато добра бачив у світі. Є чимало людей, які хочуть допомогти і чекають, коли така нагода трапиться. 

- Про пожертви на духовне. Недавно «Високий Замок» писав про одне підприємство, яке перед виборами допомогло грошима церквам, школам, а тепер вимагає віддати спонсорську допомогу…

 

- Не від кожного гроші на храм треба брати. Неприпустимо, щоб умовою такої пожертви була якась реклама у відповідь. Коли продаєшся – це великий гріх і нещастя. Приблизно 10 років тому один з відомих львівських підприємців подарував певну суму на семінарію, а потім всюди почав вивіски про це робити, хвалитися зробленим. По телевізору про це сюжети пішли. Я подав на нього до суду. Він забрав свої вивіски – а я відкликав судовий позов… 

- УКУ не отримує фінансової допомоги від держави, попри це, підпорядковується Міністерству освіти і науки, яке очолює Дмитро Табачник. Які стосунки склалися у вас з людиною, до якої вкрай критично ставляться в Україні, зокрема ваші студенти? Колись вони виходили на мітинги протесту проти нього…

 

- УКУ має державну ліцензію, ліцензовані програми, які потрібні нам для виконання своєї місії. А щодо стосунків… Міністри змінюються, а ми маємо працювати. Так, не завжди наші відносини є ідеальними. Але для того ми християни, щоб знаходити компроміси. Стараємося виконувати те, чого вимагає держава згідно з чинним законодавством. З іншого боку, вимагаємо від міністра (чи міністерства) того, що нам належиться. Коли знаємо, що є законні підстави для ліцензування тієї чи іншої програми, очікуємо, що міністерство цю ліцензію нам дасть. Якщо цього не відбувається, інформуємо суспільство. Навчені досвідом попередніх помилок, тепер з міністерством працюємо більш злагоджено… 

- Кажуть, там гальмували підписання контракту з вами…

 

- Це не зовсім так. Я ще не маю згоди Міністерства освіти на підписання контракту, бо треба пройти комплекс юридичних процедур. Поки що виконую обов’язки ректора. Мене призначив Блаженнійший Патріарх – зас­новник УКУ, великий канцлер університету. 

- Ви довший час жили і працювали в Європі. Якби вам доручили стати агітатором підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом, які аргументи використали б для переконання чиновників, рядових громадян про користь такого єднання?

 

- Моя друга професія – історик. Можу сказати одне: ми ніколи не були поза Європою, ми є в ній! 

Згадайте легендарну княгиню Анну Ярославівну. Приїхала з великого гарного міста до Парижа, який був тоді маленьким містечком. Була високоосвіченою – тоді як її чоловік, король Франції, не вмів писати! 

В Європі відсутні внутрішні кордони, вона об’єднана валютою, має розвинуту економіку. Там шанують права людей. Це велика цінність. Натомість у внутрішньому диханні Європи є багато проблем. Спостерігаємо елементи духовного занепаду… Українці своєю багатосотлітньою культурою можуть надати Європі друге дихання. Ми – великий народ, найбільша країна в Європі! Маємо не тільки родючі землі, а й прекрасних людей, незбагненну культуру, якої Європа ще не знає. Ми з нашими цінностями більше потрібні Європі, ніж вона нам. 

«Цінності», які до нас прийшли зі Сходу, не притаманні ні Україні, ні Європі. Їх нам накинули за останні кількасот років. Наш народ боронився перед тими впливами. Люди, які були виховані у глибокій християнській вірі, не розуміли, чому на їхню землю прийшли жахіття, вбивства, голодомори… 

- Ви безпосередньо причетні до організації у 2001 році візиту Папи Римського Івана Павла Другого в Україну. Яким побачили понтифіка? У чому його притягальна сила?

 

- Коли працював у Польщі, мав нагоду близько бути біля Святійшого Отця. Кожна особа по-своєму сприймала його присутність, його слова, погляд, усмішку. Для мене – це людина Віри і Свідок Віри. Кожен його крок, кожне його рішення були просякнуті турботою про долю кожної людини і цілого світу. Згадайте його зустрічі з представниками інших релігій – євреями, мусульманами. Такого раніше ніхто не міг уявити. У кожній ділянці справи, до якої доклав рук Іван Павло Другий, була духовна революція. Люди часто не хотіли того сприймати, але швидко з цим освоювалися. Приїзд Папи Римського до комуністичної Польщі мав вирішальний вплив на її розвал, фундаменти соціалізму почали трястися. Одна людина змогла зробити так багато! І кожен з нас так може – тільки у це не віримо. 

Вражала, переходила межу уяви глибока віра цієї людини. Теж хотів би бути таким, коли все, що роблю, має бути підпорядковано одному – Вірі. Він для мене – Великий Святий. 

- Греко-католицька церква – потужна сила, яка все більше утверджується. Але і цю силу намагаються ослабити, розколоти. Хто-що за цими руйнаціями стоїть, яка мета зазіхань на цю цілісність?

 

- Греко-католицька церква є більмом в оці сусідньої держави на півночі. Ми мали драматичний досвід, коли руками цієї держави знищували нашу Церкву, коли тисячі греко-католиків засилали в сибіри. Все це пережито. Настало відродження Церкви у вільній державі. Але політика сусідньої держави щодо України не змінилася. Кожного дня маємо приклади, як наша сусідка вороже ставиться до наших прагнень євроінтеграції, як негативно сприймає суспільні структури, які хочуть демократизації в країні. Ми знаємо, звідки розколи ідуть. На це виділяють кошти, є куповані люди, які  шукають щілини, в які можна було б всадити клин і розвалити єдність нашої Церкви. Але Господь має свої плани. Що повинні зробити у своїй державі, те Бог нам дозволить. Колись здавалося, що греко-католики вже не повинні були існувати – а сьогодні, дякувати Богові, так розвиваємося, як ніколи в історії! 

- Ваша родина мешкає у Польщі. Кажуть, там опікуєтеся прийомними дітьми-напівсиротами…

 

- Залишіть це мені… Не люблю хвалитися тим, чим хвалитися не треба. Для нас з дружиною Євою це радість – допомагати комусь… (Як розповіли «Високому Замку» представники духовенства, отець Богдан Прах з дружиною взяли на виховання сімох напівсиріт з українських родин. Двоє з них вже стали самостійними, одружилися. – І. Ф.). 

- Ваш попередник в Українському католицькому університеті – нині президент УКУ Борис Гудзяк мав багато цікавих світських захоплень. Грав зі студентами у баскетбол, катався на лижах, у Буковелі брав участь у спартакіаді священиків. А у вас є світські уподобання?

 

- О, дуже багато! Найбільша пристрасть – мандрівки у гори. Я народився, виховався у Бескидах. Як тільки випадає вільна хвилина – вибираюся туди. Узявши наплічник, разом з дружиною любимо підкоряти гірські вершини неподалік українсько-польського кордону – Галич, Терниця, Кремінець. Люблю їзду на велосипеді. Захоплююся музикою, у молоді роки грав на гітарі, акордеоні, саксофоні, виступав у кількох музичних ансамблях (у тому числі – рокового спрямування). Люблю шахи. 

Наснажує читання. Людина, яка не читає, – деградує. Стараюся брати до рук книжку кожної вільної хвилини. В літаку пишу статті. Займаюсь біографістикою видатних людей нашої церкви. Невдовзі має вийти два томи моїх досліджень про долю греко-католицьких священиків Перемиської єпархії, які працювали під час війни і після неї. Пишу про душпастирів Львівської архієпархії…

Довідка «ВЗ»:

Ректору Українського католицького університету о. д-ру Богдану Праху 53 роки. Народився на території Жешувського воєводства (нині Республіка Польща). Закінчив Католицький університет у Любліні і Університет ім. Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, є доктором гуманітарних наук. Служив парохом УГКЦ у м. Ярославі, був перемиським деканом. Викладав у Львівській богословській академії, був її проректором з адміністративних і господарських справ, ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа, проректором із зовнішніх зв’язків Українського католицького університету. У вересні 2013-го глава УГКЦ Блаженнійший Святослав призначив о. Богдана Праха ректором УКУ.

 
Іван Фаріон, Високий Замок

Джерело:   КРЕДО

05.10.2013р. Б. / Міграційна служба покриває секту Догнала на Львівщині

Начальник головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області п. Ярослав Скиба покриває секту догналітів на Львівщині, - розповів академік НАН України Павлюк Степан Петрович.

Міграційна служба – бездіяльна, заявляє вчений, адже вже більше як півтора року не можуть знайти лідера секти «догналівці» – Антоніна Догнала, колишнього агента чеського КГБ.

Лідер секти догналівців не переховується: він діє відкрито, а міграційна служба просто лукавить. Виглядає так, що для Ярослава Скиби рішень суду не існує, бо він нічого не робить для депортації цього злочинця, - розповідає вчений.

Академік відкрито заявив: «міграційна служба, зокрема п. Ярослав Скиба, прикриває секту Догнала на Львівщині».

Читайте також:

• Яке спасіння пропонують секти?
• Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Віктора Януковича
• Підгорецькі «вовки в овечих шкурах»
• Вовки в овечих шкурах – напад на церкву в Чорткові
• Осідач о.Михайло не є главою УПГКЦ (відео) | Підгорецькі догналівці без голови

Джерело:   КІРІОС

05.10.2013р. Б. / Реколекції для дівчат на тему «Двері віри»

22-24 листопада та 26-29 грудня 2013 року у реколекційному домі сестер Служебниць відбудуться чергові реколекції для дівчат на тему «Двері віри». Ісус, у Святому Писанні, запрошує людину: «Я двері – хто ввійде крізь мене – спасеться». Ів. 10.9

Христос запрошує тебе, дорога дівчино, увійти в спілкування з Ним, він хоче розділити з тобою радість своєї благовісті та оновити у твоєму серці дар віри. Віра впроваджує нас в життя у спілкуванні з Богом і дозволяє увійти в життя Церкви, яка завжди відкрита для нас.

Рік віри, який незабаром буде завершено у Католицькій Церкві, є запрошенням до справжнього і оновленого уподібнення до Господа, Спасителя світу.

Дорога дівчино!

Хочеш зустрітися із Христом?

Бажаєш сидіти із Ним за одним столом?

Відчини своє серце!

Приїжджай на реколекції на тему: «Двері Віри»

Господь чекає на тебе! Не пропусти мить!

До участі в реколекціях запрошуємо дівчат віком від 16 років.

Попередня реєстрація обов'язкова. 

Детальніша інформація та реєстрація: тел. 067 36 74 813 – с. Мирослава. еmail: rekoldim@gmail.com.

Джерело:   Воїни Христа Царя