19.11.2018р. Б. / «Завдяки акції “Папа для України” нам дали промовистий знак солідарності Святішого Отця з нашим народом», — владика Богдан (Дзюрах)

«Гуманітарна акція “Папа для України” є символом підтримки та близькості Католицької Церкви в Європі з Україною, а особливо з тими нашими співгромадянами і вірними, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Українського Сходу та Кримського півострова».

На цьому наголосив владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ у своєму привітальному слові на Молитві за мир в Україні і світі, з нагоди візиту Його Еміненції Кард. Петера Турксона, Префекта Дикастерію Служіння інтегральному розвиткові особи. Подія відбулася 17 вересня 2018 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві.

“Ви прийшли як посланці милосердної любові Святішого Отця до українського народу, який майже п'ять років страждає від російської військової агресії, яка завдала стільки шкоди для нашої землі і стільки страждань українському народові! Завдяки гуманітарній акції “Папа для України” нам було дано відчутний і красномовний знак близькості та солідарності Святішого Отця і всієї Католицької Церкви в Європі з нашим народом”, — зазначив владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

Він пригадав початки цієї Акції, коли в ході розмови з Главою УГКЦ та членами Постійного Синоду Святіший Отець прийняв рішення започаткувати цю благородну дію, яка мала стати «батьківськими обіймами Святішого Отця для українського народу». Секретар Синоду Єпископів підкреслив, що за минулі місяці і роки сотні тисяч українців, зранених тілесно і духовно, могли відчути тепло цих батьківських обіймів Святійшого Отця.

Відтак проповідник додав: “Від імені всіх цих людей ми прагнемо сьогодні висловити нашу глибоку подяку Святішому Отцеві і його співробітникам, а також усім Єпископським конференціям Європи, довіривши цю подяку у ваші руки, Еміненціє, та запевняючи вас усіх про наші молитви, щоб сам Господь Своєю божественною щедрістю винагородив усім Вам Вашу доброту. У вашій присутності, Еміненціє, ми прагнемо особливо подякувати нашому дорогому Апостольському Нунцієві, Його Високопреосвященству Клаудіо Гуджеротті, який, через свою зразкову самовідданість і мужню посвяту, є ніжною рукою Святішого Отця, яка простягається до всі потребуючих, і особливо до тих наших співгромадян і вірних, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Українського Сходу та Кримського півострова”, — підкреслив владика.

Він висловив переконання, що, незважаючи на офіційне завершення акції “Папа для України”, милосердний і підтримуючий супровід нашого народу з боку Святішого Отця і Святого Престолу не припиниться. На думку Секретаря Синоду, «ця близькість тим більше необхідна, тому що війна ще не закінчена, і надалі тривають страждання та біль невинних жертв цієї лютої агресії, про яку часто забувають і яку часто ігнорують». «Ми щиро сподіваємось, - зазначив проповідник, - що і в майбутньому не забракне щедрих і наполегливих зусиль, щоб зупинити саму війну і щоб відкрити шлях справжнього полегшення, неоманної надії та тривалого примирення».

“Нехай же цей Ваш візит, Ваша Еміненціє, буде не тільки ключем, що закриває цю многоцінну Акцію, нехай він стане водночас дверима, що відкриють шлях до особистої зустрічі Святішого Отця Франциска зі своїми духовними дітьми, які чекають його тут, в Україні! Будьте Ви, Ваша Еміненціє, його Предтечею, який готує шлях Святішого Отця до України, шлях миру та примирення!” — наголосив владика Богдан Дзюрах.

Нагадуємо, що Святіший Отець Папа Франциск надав понад 16 мільйонів євро, які були плодом збору пожертв у всіх католицьких парафіях Європи та його особистої пожертви, для надання допомоги жертвам війни на Сході України. Ця акція мала назву “Папа для України” і здійснювати її, у співпраці з місцевим комітетом в Україні, доручено Дикастерії зі сприяння цілісному людському розвитку, яку очолює Його Еміненція кардинал Пітер Кодво Аппіах Тарксон. Про це повідомляє сайт Апостольської нунціатури в Україні.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

18.11.2018р. Б. / «Основою буття народу є його зв'язок з Всевишнім», - владика Богдан з нагоди 100-річчя Державного органу у справах релігій та національностей

16 листопада 2018 року в Колонному залі Національної філармонії у Києві відбулася урочиста академія, присвячена історичній традиції та обговоренню місії Державного органу у справах релігій та національностей.

Департамент у справах релігій та національностей, який діє при Міністерстві культури України, пов’язує свої витоки з відродженням української держави 100 років тому, коли під час діяльності Української Центральної Ради було створено Департамент ісповідань, який згодом став Міністерством ісповідань, а відтак – Міністерством культів. Виступаючі згадали і темний період даного державного органу, коли його радянський аналог став інструментом антирелігійної політики радянської влади, спричиняючись до утисків, переслідування і тотального контролю над Церквами та релігійними організаціями з боку комуністичного режиму. Щойно відновлена на початку 90-х років минулого століття незалежна українська держава розпочала новий етап вибудовування конструктивних стосунків з релігійним середовищем на принципах взаємної пошани, автономії діяння і співпраці для суспільного блага.

Виступаючи від імені УГКЦ, Секретар Синоду Єпископів Владика Богдан (Дзюрах) передав вітання керівництву Департаменту та усім його працівникам від Патріарха та усього Єпископату УГКЦ. На переконання владики Богдана, український народ є народом релігійним, а тому українська державна влада чи то 100 років тому, чи сьогодні не може не брати до уваги цей ключовий вимір суспільного і національного буття, яким є свята віра у житті народу. Справді, «Щасливий той народ, Господь якого – Бог» - навів слова Священного Писання Секретар Синоду Єпископів.

Знаменним, на думку виступаючого, є той факт, що духовний гімн України «Боже великий єдиний» звучить однаково піднесено як під куполом Верховної Ради, так і під куполами українським храмів, незалежно від конфесії чи навіть релігії. Щоб ця молитва набрала практичного виміру, Секретар Синоду пригадав про ключове покликання, яке об’єднує як представників державної влади, так і українське духовенство: служіння. При цьому владика навів як приклад для застанови мозаїку над центральним входом до найголовнішого храму «Церкви-Матері» в Константинополі – Святої Софії Божої Премудрості: на ній зображений візантійський імператор Лев VI в поставі глибокого поклоніння перед Христом-Вседержителем. Владика Богдан висловив переконання, що це зображення на вході до храму є ключем до розуміння того, що кожна влада – чи то світська чи духовна, - «повинна схилити свою голову в поклонінні перед Всевишнім, признаючи Його владу над собою, але рівно ж бути здатною похилятися над людиною, до служіння якої покликані усі, - Церкви, релігійні організації і також влада».

Підсумовуючи, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ ще раз наголосив на важливості релігійної складової у державотворчому процесі, бо «майбутнє народу, основа його буття базується, попри усю їхню важливість, в першу чергу не на матеріальному добробуті чи сильній армії, але передовсім – на духовному зв’язку народу з Богом». «Саме з глибокої релігійної свідомості, з автентичної віри походить чесність і відповідальність у праці, відвага і жертовність у захисті держави, витривалість і великодушність у служінні рідному народові» - додав у коментарі про згадану подію владика Богдан.

Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

17.11.2018р. Б. / У Зарваниці проходить науково-практична конференція про блаженного священномученика УГКЦ Микиту Будку (+photo)

16 листопада у Марійському духовному центрі Зарваниця розпочалася V міжсемінарійна науково-практична конференція на тему «Блаженний священномученик Микита Будка як приклад місіонаря та душпастиря». Захід приурочили 25-ій річниці заснування Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого.

Конференція відбулася з благословення архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія (Семенюка), за участю екзарха Луцького Йосафата (Говери), великої кількості викладачів та студентів духовних семінарій. Усіх у перший день конференції привітав ректор семінарії о. Іван Римар.

 

У ході зібрання прозвучали доповіді владики Йосафата Говери на тему «Зразок сучасного місіонаря», доктора історичних наук о. Віталія Козака на тему «Місійна діяльність єпископа Микити Будки», доктора біблійних наук о. Івана Січкарика на тему «Біблійні підстави місійності у апостола Павла» та інших науковців. Відтак відбулися секційні засідання та обговорення представлених доповідей.

Джерело:     Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

16.11.2018р. Б. / Курс реабілітації воїнів РУВ та їхніх родин провели у Гошеві

У Гошівському монастирі сестер Пресвятої Родини з 4 по 10 листопада 2018 року, відбулася чергова реабілітація воїнів, які повернулися з фронту РУВ та членів їх родин. Цей тиждень духовно-психологічної віднови проводився під опікою капеланів та психологів Стрийської єпархії: зокрема духівників о. Романа Спірца – голови комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Стрийської єпархії, о. Володимира Пігічина, д. Андрія Чмира, психологів п. Марти Гладій, п. Ліди Янів, реабілітологів с. Онуфрії Бачинської та с. Дарії Панасть.

Дні віднови розпочалися із зустрічі та благословення Владики Богдана Манишина, єпископа-помічника Стрийського. В часі перебування у монастирі всі учасники реабілітації мали можливість полинути у глибини своє душі, відшукати свою «внутрішню дитину», а відтак почати будувати здорові відносини із самим собою та своїми ближніми. Особливий акцент був поставлений на молитву: щоранку отці служили Божественну Літургію, де учасники реабілітації могли приступати до Святих Тайн Сповіді та Причастя. Також бійці та їхні дружини мали прощу на Ясну Гору до Чудотворної Гошівської ікони Пресвятої Богородиці у монастирі оо Василіян, відвідали музей «Центру спадщини Вигодської вузькоколійки». В один із днів відбулася поїздка до м. Трускавець, де учасники мали можливість відновити свої сили у басейні, а також мали цікаву пішу екскурсію містом Дрогобичем. На реабілітації панувала дружня атмосфера, яка сприяла плідному процесу реабілітації.

В останній вечір до монастиря завітав о. Орест Демко, який, під звуки гітари, подарував усім незабутній вечір української пісні. Всі учасники реабілітації були переповнені емоціями та приємними спогадами.

Джерело:      Прес-служба Стрийської єпархії УГКЦ

15.11.2018р. Б. / Українці Італії помоляться за жертв Голодомору в головному соборі Неаполя та зможуть приступити до мощів св. Януарія

Наближаються холодні листопадові дні, в які ми, українці, спогадуємо і вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Цими днями, 18 листопада, українська спільнота Італії вшановуватиме 85-ті роковини Голодомору в катедральному соборі Святого Януарія (Дуомо) в Неаполі. Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у співслужінні з владикою Діоніcієм (Ляховичем), Апостольським візитатором для українців-греко-католиків в Італії, з італійськими єпископами і священиками та українськими душпастирями Італії відслужить Архиєрейську Божественну Літургію (початок об 13:00). Співатиме Літургію хор української парафії Святих священномучеників Сергія і Вакха УГКЦ в Римі. 

Додамо, уперше такий захід був проведений 26 листопада 2017 року в катедральному соборі міста Мілан.

Про деталі події та духовний аспект заходу розповідає о. Володимир Волошин, пасторальний координатор для українців в Італії.

- Пригадую, минулого року українці в Італії разом молитовно вшановували пам’ять жертв Голодомору в Мілані. Чому цього року локацією заходу було обрано Неаполь?

- Ще два роки тому на загальних зборах душпастирів УГКЦ в Італії було вирішено провести захід, присвячений 85-й річниці Голодомору, у двох найбільших містах Італії за чисельністю українців. До прикладу, у самому Мілані налічується близько семи тисяч українців, які мають дозвіл на постійне проживання (permesso di soggiorno), а в околицях мешкає ще десять тисяч українців. Тому це місто на півночі відрізняється від всіх інших міст. У Неаполі, за статистикою, налічується близько дев’яти тисяч українців із дозволом на проживання, а в околицях – ще більше. Тож ми вирішили провести заходи в цих двох містах, щоб у них могли  взяти участь українці як із півночі, так і півдня Італії. У Римі та його околицях також є багато українців, однак, як відомо, у столиці такі заходи відбувалися багато разів, а на півночі і півдні Італії – уперше.

- Тож, як видно із програми заходу, спільне моління відбудеться в головному соборі Неаполя…

- Цьогоріч офіційно на державному  рівні в Україні вшановуватимуть пам’ять жертв Голодомору 24 листопада (щороку заходи із цієї нагоди відбуваються в четверту суботу листопада). Ураховуючи те, що Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав у ті дні братиме участь у державних заходах в Києві, ми вирішили в Італії це зробити на тиждень раніше (18 листопада). Переконаний, неважливо прив’язуватися до дат, адже цього року вже із 1 вересня розпочалася щоденна акція у різних країнах світу «Запали свічку» на вшанування 85-х роковин Голодомору. До неї вже долучилося 70 країн і вона проходить щоденно впродовж 85 днів, до 24 листопада, до дня національного відзначення 85-х роковин Голодомору.

- Хто займається організацією заходу в Неаполі?

- Отець Тарас Зуб є настоятелем нашої громади УГКЦ в Неаполі, тому він на місці вирішує багато завдань. Подібно торік відповідальним на місці був о. Ігор Крупа в Мілані.

- На ваш погляд, скільки українців може взяти учать у заході?

- Важко передбачити, однак, переконаний, що українців буде не менше, аніж торік у Мілані. Тоді було близько чотирьох тисяч осіб. Ми це визначили за місцями для сидіння в катедральному соборі Мілана. Собор в Неаполі є меншим, однак українців на півдні Італії дуже багато. Тому передбачено для тих, хто не зможе потрапити до собору (в соборі налічується 800 місць для сидіння), на площі перед ним, розмістити великі екрани, на яких транслюватимуть богослужіння. Готуються приїхати українці також із інших регіонів Італії. Із Рима із кожного монашого дому будуть представники. Крім цього, на захід прибуде п. Тетяна Іжевська, Надзвичайний і Повноважний посол України при Святому Престолі, п. Євген Перелигін, Посол України в Італії, п. Віктор Гамоцький, Генеральний консул України в Неаполі, представники мерії міста.

- А чи візьме участь у цьому заході римо-католицький єпископат?

- Ми зустрічалися з місцевою церковною владою напередодні і вони дуже тепло нас зустріли. Ми гадали, що буде важче провести цей захід, аніж в Мілані. Проте кардинал Крешенціо Сепе, Архиєпископ Неаполя, нас дуже підтримав у цьому і відразу було визначено місце для спільного моління – головний собор Неаполя. У храмі навіть скасували одну недільну Месу, щоб ми мали можливість помолитися. На початку Архиєрейської Божественної Літургії з привітальним словом до всіх присутніх звернеться кардинал Сепе.

Цікаво, цими днями нам вдалося отримати можливість помолитися перед мощами святого Януарія, найбільшого святого Неаполітанської Церкви. Мощі святого (його кров) зберігаються в соборі і є закритими. Лише тричі в році вони доступні для загального почитання: 19 вересня, коли вірні прославляють святого; 16 грудня, коли неаполітанці відзначають річницю чудесного порятунку від виверження Везувію в 1631 році, що сталося завдяки заступництву святого; і нарешті, чудо відбувається в суботу, що передує першій неділі травня. У такі дні єпископ демонструє вірянам в храмі посудину із кров’ю святого Януарія, яка розріджується. Багато неаполітанців вважають, що коли кров святого залишається твердою, вона віщує лихо. Це передувало, наприклад, голоду в 1559 році, спалаху холери в 1833 році, бомбардуванню союзників у 1944 році та землетрусу в 1980 році. Усі очікують, що ця реліквія дасть надію на добре. У вересні цього року, після всіх святкувань, кардинал дав дозвіл ще раз реліквію зробити доступною для почитання українській спільноті. Це велика честь для наших людей помолитися перед нею. Настоятель катедрального собору перед Літургією буде мати слово до людей, в якому розповість про історію собору та про реліквію.

Пам’ять про Голодомор об’єднує не лише греко-католиків, а й всіх українців. Ми вибрали гасло цього року «Пам’ятати – Вчитися – Запобігти», бо прагнемо загоїти рани минулого і цим заходом застерегти людей від таких злочинів проти людства.

Довідка

Собор Святого Януарія (італ. Duomo di San Gennaro), сучасна офіційна назва – собор Успіння святої Марії (італ. Duomo di Santa Maria Assunta) – катедральний собор Неаполя, освячений на честь небесного покровителя міста – святого Януарія. Розташований на Віа Дуомо, в історичному центрі міста.

Церква була закладена в другій половині XIII століття Карлом I Анжуйським на фундаментах двох стародавніх базилік. Будівництво тривало в роки правління його сина, короля Карла II і закінчилося на початку XIV століття його онуком Робертсом. Творцем крипти був ломбардець Томмазо Мальвіто.

Як і більшість католицьких храмів, собор Святого Януарія містить численні капели. Серед них капела Святого Януарія – головна визначна пам'ятка собору (будівництво почалося в 1608 році, освячена в 1646 році, оформлення закінчено наприкінці XVII століття). Капела  прикрашена фресками Доменікіно, Ланфранко, Хосе де Рібери та інших, і багатьма скульптурами, з яких відомим є бюст святого Януарія (робота трьох французьких майстрів із золота і срібла), прикрашений пишними одежами і коштовностями. У крипті собору зберігається основна реліквія собору, відома із часів середньовіччя (вперше згадується в хроніках 1389 року) – посудина із кров'ю святого Януарія. Коли реліквію двічі в рік демонструють вірним (в першу суботу травня і 19 вересня), кров нез'ясовним чином закипає, займаючи собою всю посудину.

Згідно з Католицькою енциклопедією, що виходить із 1910 року, кров святого Януарія зазвичай зріджується у травні та вересні, але під час грудневої пам'яті священномученика кров «як правило, залишається твердою». Однак в останні роки диво, як стверджують, відбувалося у всіх трьох випадках, і в місті була чимала тривога після того, як кров не розрідилася в грудні 2016 року. У попередньому році кров наполовину стала рідкою в присутності Папи Римського і стала повністю рідкою лише протягом наступного тижня.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ  
Світлини https://religions.unian.ua, http://www.livenapoli.com

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ 

14.11.2018р. Б. / Глава УГКЦ привітав Мустафу Джемілєва з 75-річчям

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав привітав пана Мустафу Джемілєва, духовного лідера кримськотатарського народу, уповноваженого Президента України у справа кримськотатарського народу, з нагоди його 75-річчя.

«Ви пережили багато жахливих речей. Годі уявити: сім судимостей, 15 років ув’язнення! Постійні судові процеси, брехливі звинувачення, підступні свідки… Голодування як можливість заявити світові про біль і страждання свого народу. Ваше життя - це постійна боротьба», – мовиться у привітанні.

Сьогодні для українців, пише Блаженніший Святослав, кримських татар і, зрештою, усього світу пан Мустафа є живим прикладом людини, яка дуже добре знає ціну понять «свобода» і «незалежність». «Своїм життям, більше ніж словами, Ви свідчите про необхідність бути вірним власному сумлінню, хоч би яких випробувань довелося зазнати», – сказано у листі.

У 2014 році пан Мустафа Джемілєв отримав одну з найбільших нагород УГКЦ - Відзнаку імені блаженного Омеляна Ковча. «Цим ми засвідчили, що високо цінуємо Вашу жертву, складену в ім’я людини, Ваш «чин мужності підтримувати слабких перед силою ненависті». Хай приклад Вашого життя надихає молоде покоління», – побажав Глава УГКЦ.

Джерело:       Департамент інформації УГКЦ

13.11.2018р. Б. / 12 загиблих за Україну в жовтні. ІСТОРІЇ, ОБЛИЧЧЯ

Дванадцять осіб загиблими й померлими – такими були бойові втрати Збройних сил України в жовтні. Серед них один військовий помер від ран, отриманих ще 2015 року.

Вшановуємо полеглих не “чоловіків”, а саме “осіб”. Адже серед героїв, які відійшли – одна дівчина. 19-річна Олеся Бакланова. Стрілець. Воїн. Одна з тих, хто віддав життя за Україну перед Днем захисників Вітчизни.

Луганчанка Леся загинула 10 жовтня. Тієї чорної середи Україна втратила одразу чотирьох армійців, ще троє були поранені.

Щодо санітарних втрат, то за місяць у ЗСУ – 43 поранені (для порівняння: у вересні – 44, в серпні – 60).

Сім діб обійшлося без загиблих і поранених унаслідок бойових дій.

Серед 11 українських “двохсотих” жовтня одразу сім – жертви ворожих снайперів.

По двоє військових загинули внаслідок ворожих обстрілів і підривів на мінах.

Три солдати полягли під Кримським на Луганщині, по два – під Гранітним і Мар’їнкою Донецькою області.

Інші місця втрат – Золоте, Світлодарська дуга, позиція “шахта Бутівка”, район Старогнатівки.

У вересні всі вісім військових загинули на Донеччині. У жовтні – знову восьмеро в Донецькій області, та ще троє – на Луганщині.

Найбільших втрат зазнала 128-ма гірсько-штурмова бригада – три воїни (разом із прикомандированими). У гірсько-штурмовій “десятці” – двоє загиблих.

Убиті були в 1-й танковій, 14-й, 28-й, 53-й, 72-й, 92-й бригадах ЗСУ.

Вони – не цифри. Вони – люди. Зі своїми історіями, болями, сім’ями, вчинками. Всіх їх об’єднало жертовне служіння країні. І те, що минулий жовтень виявився не крайнім, а справді останнім.

Вони загинули за нас і вже в Царстві Небеснім. А ми живемо. Пом’янімо їх.

1. Олексій Влодарський “Скіф”

“Я не знаю, що написати, як висловити свій біль. Але я не можу промовчати. Сьогодні ми втратили нашого брата, завжди веселого та невгамовного Льошу “Скіфа”. Снайперська куля обірвала життя мого маленького брата. Плачу та не знаходжу місця. Льошка, наш малюк, серце розірвалося на шматки від болю і втрати. Вічна пам’ять герою”, – написав товариш загиблого Сергій Юрченко.

Олексій Влодрський із позивним “Скіф”, військовослужбовець 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53 омбр ЗСУ, загинув 2 жовтня від кулі ворожого снайпера.

“На Луганському напрямку основні зусилля противник зосередив на спробах відкинути підрозділи Об’єднаних сил з позицій уздовж Бахмутської траси. В районі населених пунктів Кримське та Новотошківське ворог вів прицільний вогонь з мінометів 82-го калібру, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї”, — розповіла речниця ОС Вікторія Данильчук.

Під час цього бою – біля селища Кримське Новоайдарського району – поліг Скіф.

Олексій Світлодарський народився 15 грудня 1981 року на Житомирщині, в селищі Гранітне (Малинський район).

У 2000-2001 роках проходив строкову службу в 441-му вертолітному полку у Коростені. Із 2010-го працював машиністом екскаватора.

Усі, хто знав Олексія, відгукуються про нього як про добру, веселу, товариську людину. Влодарський писав вірші, пісні, грав на гітарі.

У 2014-му – мобілізований до 1-ї танкової бригади. Після того кілька разів підписував короткостроковий контракт із ЗСУ.

Похований у рідному Гранітному.
Залишились сестра, брат.

2. Юрій Фешко “Хом’як”

9 жовтня на Світлодарському напрямку поліг старший солдат Юрій Фешко із 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Біля села Травневе (Бахмутський район Донецької області) воїн зазнав фатального поранення в груди із великокаліберного кулемета ДШК.

Йому було 24. Фешко Юрій Юрійович народився 1 травня 1994 року на Дніпропетровщині, в Оленівці Магдалинівського району.

У школі активно займався спортом – футболом, легкою атлетикою. Неодноразовий чемпіон району та області.
У коледжі в Кам’янському здобув фах вчителя физичного виховання.

У 72-гу бригаду ЗСУ імені Чорних запорожців прийшов у грудні 2016-го, після “строчки”. У попередній ротації воював під Авдіївкою.

Командир бойової машини, командир відділення 7-ї роти 3-го механізованого батальйону 72 омбр.

Похований в Оленівці.
Залишились батьки, брат і наречена.

3. Роман Магас

10 жовтня бойові втрати ЗС України на Сході становили одразу чотири особи загиблими.

Близько дев’ятої ранку під час виконання бойового завдання поблизу села Гранітне у Волноваському районі Донецької області полягли Роман Магас і Сергій Дронов. Хлопці (обидвоє – військовослужбовці зі складу Повітряних сил, відряджені в зону ООС) – підірвалися на мінно-вибуховому пристрої.

Магасу Роману Володимировичу було 27 років. Народився 17 травня 1991-го на Львівщині, в селі Баня Лисовицька Стрийського району.

Мати померла, коли Романові було 6. Тож хлопця виховував батько.

Магас закінчив Стрийське ПТУ №34 – “технік-будівельник”.

Із 2015 року проходив військову службу за контрактом у Повітряних силах. Солдат, номер обслуги зенітного артилерійського відділення взводу охорони 223-го Теребовлянського зенітного ракетного полку повітряного командування “Захід”.

Із червня 2018 року був відряджений до 128 огшбр у зону ООС.

Був одружений. Залишилися дитина.
Похований у рідному селі.

4. Сергій Дронов

Другий загиблий 10 жовтня внаслідок вибуху під Гранітним – солдат Сергій Дронов. Лише 20 років.

Він народився 20 жовтня 1997 року в Чигирині Черкаської області. Вчився там у профтехліцеї №17 (“оператор електронно-обчислювальних та обчислювальних систем; налагоджувальник технологічного устаткування”).

Не закінчивши ліцей, у червні 2016 року пішов до ЗСУ на службу за контрактом на посаді оператора радіолокаційної системи 548-ї окремої радіолокаційної роти 115-го радіотехнічного батальйону 138-ї радіотехнічної бригади ПвК “Центр” (Кропивницький).

Також був відряджений із “сухопуткою” на Донбас – у 2017 році з 14-ю механізованою бригадою, у 2018-му – із 128-ю гірсько-штурмовою.

Помер під час транспортування до лікарні.
Похований у рідному Чигирині.
Залишилися батьки.

5. Олеся Бакланова

Жінка-військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Олеся Бакланова загинула 10 жовтня під час чергування на бойовому посту на позиції “Шахта” (вентиляційний ствол шахти “Бутівка-Донецька”, між Авдіївкою та окупованим селом Спартак), за 300 метрів від противника.

Їй було лише 19.

Водночас бойовий побратим Олесі В’ячеслав розповів Kharkiv Today: “Була тиша, нічого не віщувало біди. Ми раз на кілька хвилин оглядаємо позиції з бійниці. Було вже майже вісім годин [вечора], і вона визирнула в бійничку, подивилася в прилад нічного бачення. За словами мого зама, який був її напарником, коли він зайшов подивитися, де вона, то побачив, що Леся лежить. Спочатку подумав, що, може, свідомість втратила, але потім виявилося, що ні. Я не думаю, що це був снайпер. Я бачив фото… Снайпер навряд чи стріляє чергою”.

Олеся – уродженка Луганської області, 11 січня 1999 року народження. Звання – солдат. Посада – стрілець у 1-му мехбаті.

Контракт із 92 омбр Олеся підписала, щойно досягла повноліття. Воювала в Мар’їнці, Авдіївці.

“Вона була в піхоті. Солдат. Леся була дуже бойовою дівчинкою. Коли вона прийшла на контракт, їй було всього 18 років… Їй, коли сказали, може ти будеш з дівчатками в тилу на зв’язку сидіти або ще щось, вона відповіла: “Ні, ні, я хочу воювати”, – каже В’ячеслав, який служив із загиблою в одному батальйоні.

“Ну вона, якщо чесно, більше на пацана була схожа. Вона була коротко стрижена, як і ми, одягнена по-військовому.

ВСІ НАЗИВАЛИ ЇЇ “ЛЕСЬКА”,

– каже побратим.

Олеся любила техніку, мотоцикли. З початком війни очолила у своїй школі волонтерський рух із плетіння масксіток для фронту.

Навчалася у Старобільському коледжі ЛНАУ (“технологія виробництва і переробки продукції тваринництва”). Коли стала до лав ЗСУ, перевелась на заочну форму навчання.
У день загибелі дівчина підписала рапорт про те, щоб поїхати скласти сесію…

Поховали Лесю в селі  Караван-Солодкий Марківського району Луганщини, де вона й народилася.

6. Павло Стоянський “Маріуполь”

29-річний старший солдат, стрілець Павло Стоянський із 14-ї новоград-волинської механізованої бригади ЗСУ загинув 10 жовтня на Луганщині, біля селища Золоте-4 Попаснянського району.

Павло Васильович Стоянський народився 3 лютого 1989 року, народився й жив у Маріуполі. Після ПТУ працював за фахом – сантехніком.

У жовтні 2016 року підписав контракт із ЗСУ та спершу потрапив до 1-го окремого мотопіхотного батальйону “Волинь”. Згодом цей омпб був підпорядкований 14 омбр.

Речниця прес-центру ООС Вікторія Данильчук на брифінгу зазначила, що внаслідок обстрілів у середу загинули українські військові на підступах до Авдіївки та в районі нещодавно звільненого хутору Вільний, що на околицях Золотого. Там ворог відкривав вогонь по наших позиціях зі стрілецької зброї, великокаліберних кулеметів, застосував також протитанкові керовані ракети.

7. Антон Моспан

15 жовтня на ВОПі поблизу селище Кримське Новоайдарського району Луганської області від поранення в голову кулею снайпера загинув старший сержант 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Антон Моспан.

Йому було 26. Антон народився 24 грудня 1991 року в Черкаському районі, жив у Черкасах. Закінчив у місті професійний автодорожній ліцей. На військову службу був призваний у 2015 році.

Скупу офіційну довідку доповнює особистими спогадами товариш Моспана по службі, колишній військовий-строковик із Черкас Дмитро Бур’ян:
“Антон сильно вирізнявся серед натовпу призовників в обласному комісаріаті. Внутрішня гідність і спокій, гарна статура впадала в очі. Вічно усміхнений. Цей хлопець знав собі ціну. Рингтон на телефоні – “Океан Ельзи”. Займався боксом.
Протягом тижня в листопаді 2015-го ми чекали розподілу по навчальних центрах ЗСУ. Разом потрапили в “Десну”. Місяць тому випадкового побачилися у холі залізничного вокзалу нашого міста… Він давно хотів бути військовим, пішов на контракт у 10-ту гірсько-штурмову, майже рік відбув на передку. Був у хорошій формі, на плечі – якісно зроблене тату вовка. Знову з усмішкою, дивився з висоти і повз мене. Так і запам’ятався”.

“Виникають запитання в голові, чому гинуть найкращі? Не маючи ще ні сім’ї, ні своїх дітей. Минулий місяць пройшов без втрат на Луганському напрямку. Чому він? Світлий, позитивний, спортивний і непитущий. Чому саме він? Душа болить і серце. В який час ми живемо…” – написав Дмитро Бур’ян.

Поховали Антона в Черкасах. У зв’язку із загибеллю захисника України в місті було оголошено траур.

8. Юліан Циганко

У цього чоловіка зовсім не було родичів. Але провести його в останню путь прийшли сотні львів’ян, друзі, знайомі, побратими по службі, почесна варта.
Чин похорону та прощання відбувся у Гарнізонному храмі Петра і Павла. Героя поховали 18 жовтня на Личаківському цвинарі на полі почесних поховань №76.

Юліан Циганко помер 16 жовтня в Києві, у Головному військовому клінічному госпіталі, після 35 місяців боротьби за життя.

Фатального поранення львів’янин зазнав 17 листопада 2015 року в Луганській області. Ворожі кулі вразили печінку та кишківник. Відтоді Циганко побував у різних шпиталях, переніс понад 40 операцій, 10 вересня повернувся з лікування у Відні, напередодні свого 43-річчя. Але за три тижні в стані коми потрапив до реанімації…

Юліан Анатолійович Циганко народився у Львові 12 вересня 1975 року.

Працював на залізниці (ремонтував залізничні колії), столяром у деревообробному цеху, опанував також фах сантехніка.

У травні 2014-го Юліан пішов добровольцем у 3 омпб “Воля” – батальйон територіальної оборони, сформований із мешканців Львівщини. Воював біля Луганська, звільняв місто Щастя. Демобілізувався у червні 2015-го, але вже в серпні знову став до лав ЗСУ – у 24-ту механізовану бригаду. Пройшов бої за Кримське, Трьохізбенку.

9. Павло Білік

16 жовтня поблизу Мар’їнки, під Донецьком, загинув Павло Білік – стрілець – помічник гранатометника механізованого відділення  мехбату 28 омбр ЗСУ.

Того дня в Мар’їнці та Березовому по наших захисниках вели вогонь ворожі снайпери.

Павло Пантелійович Білік народився 29 липня 1980 року в селі Костичани Новоселицького району Чернівецької області.

Після строкової служби пішов у Державну службу охорони при УМВС у Чернівецькій області. У 2008-му переїхав на постійне місце проживання в смт Томашпіль на Вінниччину, працював у КП “Томашпільводоканал”. На військовій службі за контрактом – із жовтня 2017 року.

Похований у Томашполі.

Залишилися батьки та донька-десятикласниця.

10. Андрій Бойко

Того чорного вівторка 16 жовтня під Мар’їнкою від куль ворожого снайпера (чи снайперів?) полягли одразу двоє військових ЗСУ. Другий – крім Павла Біліка – загинув близько 22-ї години.

Це був 20-річний солдат Андрій Бойко з Лубен Полтавської області. Він отримав смертельне поранення в голову.

Андрій Юрійович Бойко, 19 травня 1998 року народження, був мінометником мінометної батареї 1-ї окремої танкової бригади.

У лавах ЗСУ служив із 2017 року, “до останнього чесно і сумлінно виконував свій громадянський обов’язок”, як зазначили в підрозділі.

“Об’єднані сили вживали необхідних заходів, у тому числі — й активної протидії роботі ворожих снайперів. Внаслідок застосування окремих елементів контрснайперської боротьби діяльність снайперських пар противника була припинена”, – розповів на брифінгу представник прес-центру ООС Олексій Жуганов.

До армії Андрій закінчив Лубенський фінансово-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії.

Похований у Лубнах.
Залишилися батьки.

11. Олександр Ур

Етнічний угорець, старший солдат 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128 огшбр із Закарпаття Олександр Ур – ще один воїн, який загинув від кулі ворожого снайпера. 33-річний боєць поліг від кулі снайпера 23 жовтня під час виконання бойового завдання в районі Волновахи Донецької області (в штабі ООС повідомляли про обстріли поблизу Старогнатівки).

Олександр Олександрович Ур народився 23 грудня 1984 року і тривалий час жив у селі Есень Ужгородського району.

До війни працював будівельником. На контракт до ЗСУ прийшов три роки тому.

Єдиний зі свого угорського села пішов на війну на Донбас – “хоча бачив Євросоюз із вікна свого будинку”. Воював у Широкиному, на шахті “Бутівка”, під Горлівкою.

У коментарі “5-го каналу” заявляв, що став до дав Збройних сил, бо вважає себе українцем.

Останнім часом Олександр мешкав із дружиною та однорічною дочкою у Запоріжжі. Там і похований.

12. Дмитро Дарій

Пізно ввечері 27 жовтня від кулі снайпера на Луганщині поблизу селища Кримське (Новоайдарський район) загинув солдат 10-ї гірсько-штурмової бригади Дмитро Дарій.

Трьома днями раніше йому виповнилося 47. Дмитро Кузьмич Дарій народився 25 жовтня 1971 року в селі Сергії Путильського району Чернівецької області. Жив у селі Суховерхова на Кіцманщині.

Учасник Революції Гідності.

Буковинця призвали у Збройні сили України в третій хвилі мобілізації, у серпні 2014 року. Із жовтня 2014-го – у зоні АТО в складі 80-ї аеромобільної бригади.

Зовсім недавно – 21 вересня 2018 року – Дарій підписав контракт із ЗСУ. Служив у військовій частині А3029, у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10 огшбр.

Розлучений. Дітей у бійця не було. Мама загиблого перебуває у будинку для людей похилого віку.

Похований у Суховерхові.

Читайте також:
Командира розвідвзводу 28-ї бригади вбив колега по підрозділу
– екс-член проросійської партії

Вічна пам’ять полеглим!

Звіт підготували: Дмитро Лиховій, Леся Шовкун, Христина Горобець
Фото на заставці – загиблий Олександр Ур

Читайте також про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017
листопад 2017
жовтень 2017
вересень 2017
серпень 2017
липень 2017
червень 2017
травень 2017
квітень 2017
березень 2017
лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

Джерело:    НОВИНАРНЯ