22.01.2017р. Б. / Звернення римсько-католицьких єпископів із нагоди Дня соборності України

З нагоди дня, приуроченого до врочистого об'єднання України в єдину державу, ми, римсько-католицькі єпископи в Україні, щиро вітаємо всіх співвітчизників, яка б не була їхня конфесійна чи релігійна приналежність.

Це особливе свято не лише нагадує нам про непорушну єдність України, а й символізує згуртованість українців у розмаїтті думок, поглядів та підходів до творення майбутнього. Для цього необхідно виявляти братерську та сестринську любов до земляків, незважаючи на походження, мову або релігію.

У час, коли Україна бореться з багатьма проблемами, зокрема з війною на сході України, це свято також закликає всіх громадян, а насамперед керівників держави, до збереження територіальної цілісності України. Сьогодні особливо згадуємо тих, хто захищає нашу Батьківщину: Вам і вашим близьким – наша найглибша подяка й найширша молитва!

Возносимо молитву за  Україну й закликаємо всіх вірян до молитви за єдність, порозуміння, мир і гідне майбутнє українського народу.

Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!
Пресвята Діво Маріє, молися за нас!

Львів, 21 січня 2017 р.

Джерела:    Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

21.01.2017р. Б. / Глава УГКЦ під час зустрічі із Послом Республіки Польща в Україні: «Без вільної України немає вільної Польщі і навпаки»

20 січня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав зустрівся із Послом Республіки Польща в Україні Яном Пєклом та заступником голови місії Посольства Республіки Польща в Україні Рафалом Вольським у своїй резиденції в Києві.

Зустріч відбулася на прохання пана Посла, який тим самим виявив глибоку пошану до УГКЦ із метою опрацювання спільного бачення польсько-українських стосунків. «Як розповів сам Посол, для нього важливою є позиція УГКЦ у цьому питанні. Зі свого боку я висловив свій біль із приводу напруження, яке має місце в польсько-українських стосунках (зокрема, загострення розпочалося з подіями в Перемишлі, у Гуті-Пеняцькій)», - коментує зустріч Блаженніший Святослав.

Учасники зустрічі одностайно заявили, що існують такі деструктивні сили обабіч кордонів, які намагаються ділити українців і поляків. Навіть більше, своїми провокаціями вони намагаються створити напругу і ненависть. «Місія УГКЦ у цій ситуації – зберегти діалог примирення і допомогти всім людям доброї волі протиставитися всій цій ненависті. Звичайно, Україна перебуває у стані війни і багато людей можуть піддатися цій спокусі, та Церква проповідує примирення, любов і взаємне прощення. Саме це нам заповідав святий Папа Іван Павло II», - розповів Глава Церкви.

Предстоятель УГКЦ розповів дипломату про те, які УГКЦ має засоби, аби продовжувати справу польсько-українського примирення. Зокрема, згадав про Капітулу українсько-польського поєднання, яка щороку вручає нагороди і полякам, і українцям, які є носіями цієї ідеї. «Також я пригадав про відзнаку, яку Комітет вшанування блаженного священномученика Омеляна Ковча вручає щороку полякам, українцям та євреям, що працюють у справі примирення між народами. Ми констатували те, що сьогодні і Церкви, і громадянське суспільство намагаються реагувати на різного роду провокації та намагання знищити діалог примирення та любові. Нам потрібно активно діяти, аби між поляками і українцями не тільки можна було говорити про добре сусідство, а й вибудовувати перспективу спільного європейського майбутнього», - додав він.

Крім цього, учасники зустрічі наголосили, що «без України сьогодні немає Європи, як без вільної України немає вільної Польщі і навпаки». Вони обговорили ініціативу ВРЦіРО відвідати Польщу, аби познайомитися з її релігійним середовищем, аби справа польсько-українського примирення стала загальнонаціональною справою і в Польщі, і в Україні. Пан Посол запевнив у своїй готовності співпрацювати у справі польсько-українського примирення, щоб «народи спільно крокували в європейське майбутнє».

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

20.01.2017р. Б. / Глава УГКЦ на Водохреща: Усвідомити власну гідність – це вже є революцією (+VIDEO)

Ми сьогодні живемо у світі фальші і підробок. Ми часто самі скриваємо особисту личину, бо бачимо, що не маємо що виставити на показ. Нам страшно пережити момент істини щодо себе. Але сьогодні Христос запрошує до себе вмитися цією йорданською водою і перемогти зло.

Про це сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у свято Богоявлення Господнє.

Богоявлення Господнє – одне з найбільших християнських свят. Як сказав Предстоятель, це свято, яке пов’язано з історичною подією, яка має надзвичайно глибоке значення для нас. Для нас, які живемо в цьому непростому, особливому історичному моменті історії України.

Про цю подію читаємо сьогодні в Євангелії: Ісус приходить з Галилеї над Йордан, щоби хреститися від Йоана. «Йоан уділяючи це хрещення у Йордані, – розповів проповідник, – начебто дає людям надію на спасіння, на очищення, надію, що колись найбільша таємниця кожної людини не буде більше гріхом і злом, а чимось набагато кращим. Бо Господь сотворив людину не для гріха і зла. А сотворив її на образ і подобу Божу, щоб вона була Його і брала участь у Божому житті. І ось над Йордан приходить Христос. Приходить, аби виявити свою особисту таємницю своєї особи. Коли Йоан побачив Спасителя, він зрозумів, що це є найчесніша, найчистіша особа, яка не потребує омовіння, аби стати святою і чистою. Але Христос наполягає: так, ми маємо звершити всяку істину. Тому що хоче об’явити Йоанові й людям, ким Він є, аби стала явною таємниця Його Божественної особи».

Блаженніший Святослав пояснив, що в сьогоднішньому дні ми святкуємо наше з вами усиновлення. «Тому що Ісус Христос сьогодні об’явлений і проголошений своїм Небесним Отцем у Дусі Святому як Син єдинородний, який відвічно родиться від Отця згідно своєї Божественної природи. Але сьогодні Він сходить у струї Йорданські, аби дати можливість кожному з нас стати синами і доньками Божими. Він хоче з нами розділити те, ким Він є. Зробити нас причасниками Його істини. Тому в сьогоднішній день вода начебто набирає інструменту Божого усиновлення».

«Христос сходячи в йорданські струї, освячуючи воді, торкаючи всесвіт своєю присутністю, об’являє нам тайну Хрещення», – сказав Глава Церкви.

Кожен з нас, запевняє богослов,  у момент Хрещення стає сином і донькою Божою. «І це стає нашою найбільшою таємницею. Кожен з нас повинен відкрити у собі, що ми не є невільники, не є раби. Ми не є інструментами якоїсь політики чи інших земних сил. Найглибшою правдою, істиною про кожного з нас є те, що ми є синами і доньками Всевишнього, якими ми стали в момент Хрещення, прийнявши Духа Святого в Таїні миропомазання».

«І ця вода, яку ми сьогодні благословляємо, – продовжив Блаженніший Святослав, – є водою відродження, водою очищення. Христос приймає сьогодні Хрещення задля нас, щоби нас зробити учасниками своєї синівської спадщини. Щоб кожен з нас міг пізнати Бога, мати можливість увійти в Божу присутність. Тому сьогодні ми наче відновляємо найглибшу правду про себе. Знаходимо свою справжню гідність і тотожність у Таїнстві нашого хрещення».

За його словами, ми сьогодні урочисто вийдемо на український Йордан – на Дніпро, щоб освятити води. «Ми сьогодні хочемо причаститися цієї йорданської води, аби ми в нашому житті сповняли всяку істину. Ми сьогодні просимо, аби Христос обновив у нас те хрещення водою і Духом Святим, Духом Святим і вогнем, які ми отримали тоді, коли стали християнами. Усвідомити власну гідність – це вже є революцією. Ми так потребуємо оновлення, очищення в нашій Україні, але розуміємо, що момент істини встановляє не людина, а Господь Бог», – наголосив Глава Церкви.

«Ми просимо, аби цією йорданською водою, якою ми причащаємося, несемо до своїх домівок, окроплюємося, Господь Бог зіслав своє благословення на Україну, виявив нашу правду, нашу істину, в якій живемо, за яку боремося і за яку вмираємо. Нашу гідність, нашу силу, яка є в Бозі. Нехай наш український Йордан понесе цю освячену воду по всіх куточках нашої землі. Нехай ця вода вижене з України всякого врага і супостата, нехай покаже правду, нехай принесе нам перемогу правди і добра», – побажав духовний лідер греко-католиків.

По завершенні Літургії Блаженніший Святослав освятив воду на Дніпрі.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

19.01.2017р. Б. / Святе Богоявлення (Коментар)

19 січня 2017 року

Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

    * Коротка історія свята
    * Про ікону празника
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Коротка історія свята

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: "Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об'являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання" (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: "Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає" (Йо. 1, 29).

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: "Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа". Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я празника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець".

Про ікону

На цій іконі зображений Христос, частково або й повністю занурений у воду. Щоб це унагляднити, ріку Йордан деколи зображають нереалістично глибокою. Своєю присутністю Христос, творче Слово Боже, втілене в людську природу, освячує воду, яка в давнину вважалася стихійним, хаотичним елементом. Отже, вода не тільки перестає бути грізним елементом, а стає освяченою та освячуючою для світу. Тому й ми в хрищенні саме водою очищуємося від гріха й нечистоти та освячуємося силою Христа, таким чином беручи таїнственну участь у Його смерті й воскресінні (Кол. 2, 12). Христос обнажений, бо Він — другий Адам, який відкупив першого Адама і всіх його нащадків (1 Кор. 15, 45). Перший Адам закрив нам небо, а другий нам його відкриває.

Йоан Хреститель з похиленою головою приймає благословення Христа та виконує те, що йому велить Христос, щоб сповнити всяку правду й справедливість (Мт. З, 15). Його лик виражає здивування покорою Господа Ісуса. Одною рукою Йоан христить Ісуса, а другою — вказує на Нього як на Агнця Божого і разом з тим виявляє молитовну поставу.

На іконі зображено дерево із сокирою при корені, що є алюзією на проповідь Йоана: «Покайтеся, робіть добрі плоди, бо прийшов очікуваний Месія, і рішучий час настав» (Мт. 3, 7-12).

Бог Отець з небесного півкруга рукою благословить Сина: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3, 17). Як на горі Синай Бог об'явив Закон, тут Отець вказує на нового Законодавця — Ісуса, який є уособленням нового Божого закону любові.

Як і в Різдві Христовому, ангели здивовані новим виявом Христової покори. Їх руки прикриті — вони готові служити Спасителеві.

Ця велична подія — найбільш явне й промовисте об'явлення Святої Трійці, отже це — Богоявлення. Після гріхопадіння херувим вартував при зачинених воротах раю. Таїнственне об'явлення над рікою Йордан показало нам, що небо знову відкрите.

Освятивши воду, Христос рівночасно освячує весь матеріальний світ. Він підносить й немов просвітлює все сотворіння Своєю участю в людській, матеріальній природі. (Пізніше, сповнюючи Свою місію, Він знову поборюватиме хаотичні хвилі й бурю на Галилейському озері (Мр. 4, 39).

У воді деколи зображено невелику алегоричну людську постать. Ця людина — символ Йордану, що було затримав свою течію, вжахнувшись і принишкнувши, коли через нього перевозили кивот Завіту (І.Н. З, 14-17). Дещо рідше у воді зображено дві подібні фіґури. Друга — це алегоричний символ Мертвого Моря.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Коли в Йордані хрестився ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Явився єси днесь вселенній і світло твоє, Господи, знаменувалося на нас, що зі зрозумінням оспівуємо тебе: Прийшов єси і явився єси — Світло неприступне.

Послання святого апостола Павла до Тита 2, 11-14; 3, 4-7

Сину Тите, Божа благодать з'явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми зреклися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славної появи великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав Себе Самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня, та щоб очистити собі народ, що був би Його власний, ревний до добрих діл. Та коли з'явилася доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але заради свого милосердя, купіллю відродження і відновлення Святого Духа, якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спасителя, щоб ми, оправдані Його благодаттю, стали, згідно з надією, спадкоємцями життя вічного.

Євангеліє від Матея 3, 13-17

В той час Ісус прибув із Галилеї на Йордан до Івана, щоб хреститися від нього, але Іван противився Йому, кажучи: Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене? Ісус у відповідь сказав до нього: Лиши це тепер, так бо годиться здійснити всяку правду. І він лишив Його. А охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось небо, і Він побачив Духа Божого, який сходив, як голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав з неба: Це Син Мій возлюблений, в Ньому Моє благовоління.

Проповідь

Ісус, вибираючись навчати народ і заснувати своє Боже цар­ство, а саме церкву, хоч сам чистий, ввійшов у Йорданські води, прийнявши з рук Івана хрещення, щоб спровадити Божу ласку й Боже життя з неба на землю. Цим хотів показати, що кожна людина, бажаючи вступити до його товариства, мусить охреститися, а саме подбати, щоб і над нею відчинилося небо з усіма добрами, як воно відчинилося при його хрещенні. Бажа­ючи привести людей до найтіснішої злуки з Богом, встановлює св. тайну Хрещення, кажучи до апостолів: "Ідіть отже, навчіть усі народи: христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав..." (Мт. 28, 19).

Господь Бог Життєдавець піклується усім живим сотворінням, або як описує Господній псалмопівець: «Джерела посилаєш у ріки , які течуть поміж горами . Усю звірину , що в полі, вони напувають , дикі осли там гасять свою спрагу ». (Пс. 103). Подорож вибра­ного Ізраїльського народу з Єгипетської землі — «дому неволі» — до обіцяної землі — «молоком і медом текучої » — була небезпе­чною і виснажливою. Перейшли в чудесний спосіб через Черво­не море, хоч військо фараона наступало на п'яти, але Господь допоміг: "Як по суші пройшов Ізраїль по безодні стопами, бачи­вши як гнобитель фараон потопає, взивав: пісню перемоги Бо­гові співаймо" (канон на Утрені, гл. 6). Пізніше Йордан в часи Ісуса Навина, стає на зразок Червоного моря, як описує Пс. 114: "Море побачило, та й кинулося тікати, Йордан назад повернувся ... що з тобою море, що ти кинулося тікати, і з тобою Йордане, що ти назад повернувся ". І ось Месія-Христос увійшов у води Йордана, й сталося то, що ще прорік Господній псалмопівець: "Голос Господній над водами! Загримів Бог слави , Господь над великими водами " (Пс. 28). Цей голос, що загримів над водами — це голос Отця небесного, який звіщає про Ісуса: "Це Син мій улюблений , в якому моє уподобання ". При спомині повноблагодатного момен­ту в Йордані подумаймо, що ми в хрещенні прийняли те, що ми стали дітьми небесного отця, про що описує улюблений учень Ісуса Христа: "Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми звалися дітьми Божими. Ними ми і є" (1 Ів. 3, 1).

Приклад. Великий господар прийняв колись дитя свого по­мерлого боржника в свій дім і старанно виховував його. Раз показав йому два листи: один з жалібними окрайцями і чорною печаткою, інший з червоними окрайцями і червоною печаткою. Найперше подав господар бідному хлопчині чорного листа з до­маганням відчинити його і прочитати. Хлопчина зробив так і прочитав у листі виписані всі борги, що залишив його батько. Перестрашився, а господар, побачивши його збентеження, всміхнувся й подер боржного листа. Потім передав йому другого лис­та, запечатаного червоною печаткою. Це був лист ласки. Напи­сано в ньому, щоб господар прийняв хлопчину як свою дитину і зробив своїм спадкоємцем. Можна собі подумати про його радо­щі, що не тільки вільний від боргів, але що є також дитиною багатого й знаного батька. Саме так з нами в хрещенні. Тут нищиться наш і наших прабатьків (Адама і Єви) — боржний лист і подається нам лист ласки, що чинить нас дітьми Бога й спадкоємцями неба. Вже в р. Йордан хрестив Іван Хреститель, однак це не була св. тайна хрещення, якою люди звільняються з первородного гріха, але це було хрещення покаяння для підго­тування приходу Спасителя. Хто хреститься, цей наближається до Бога, стає Його дитиною, а Він стає його Отцем. Він неначе говорить до нього: "Це син мій улюблений, якого я вподобав собі". Хрещення — це двері, якими входимо до високого божого роду. Відтоді всяке дитя володарський син, або володарська доч­ка. І то не син або дочка людського земного володаря, тільки найвищого князя й царя неба й землі. Тому помазують людину при хрещенні св. єлеєм, як помазали колись царів.

Св. Людвик, король французький, хрестився в замковій кап­лиці м. Пуасі. До цієї каплиці мав він більше приязнь, ніж до катедри в Рейсі, де коронували його на короля. На запитання, чому так виділяє каплицю, відповідав: "Тут прийняв я святе хрещення, а через те став дитиною Бога, в катедрі в Рейсі коро­нували мене, через те я володар Франції. Гідність божого синів­ства більша, ніж королівська і королівську достойність залишу після смерті, а як боже дитя набуду вічне життя".

Коли Бог стає в хрещенні нашим отцем, то відноситься до нас по-батьківськи, подбає тепер і дбатиме на віки. Як отець дасть нам колись це, що має сам, а це є: небо й вічне щастя, а діти є завжди спадкоємцями батьківського добра.

Хрещення впроваджує людину до Церкви, щоб могла ко­ристуватися тут всім, що потрібно до святості й щастя. Насам­перед людина повинна пізнати науку Христа, головні правила й правди, що керують нею на дорозі життя. Тому подають при хрещенні палаючу свічку на знак, що освічуватиме дитя наука Христа-Спасителя, який є для нас "світло світу ". Крім науки має хрещена людина право до всіх святих тайн і може при їх допомозі придбати собі ласки, а через них з'єднується найтісні­ше з Христом, немов галузка з деревиною, споріднюється з ним, стає цеглиною у величавій будівлі, підвалина якої й заве­ршення є сам Спаситель.

Раз прийшов до Ісуса Христа Никодим і запитав, що му­сить робити, щоб стати щасливим. Ісус відповів: "Хто не відродиться водою й Святим Духом , той не може увійти до Царства Божого" (Ів. 3, 5). Святий Дух змінює душу людини на гарну, святу, на таку, в якій Бог має вподобання, він тепер поселяється в душі. "Як вогонь розпалює залізо до жару, а сонячне проміння змінює криштал у блискучий камінь, так й Святий Дух змінює своєю ласкою нашу душу" (Шпіраго).

"Через Святого Духа єднається наша природа так тісно з Богом, як краплина води, влита до повної чаші вина, єднається з ним, розливається ,приймає колір, запах й смак вина" (Св. Григорій Великий). "Як тіло рухається, коли оживає його душа, так людина робить добрі діла, коли оживає її Святий Дух. Як вітер порушує вітряк, так і Святий Дух серце людини" (Шпіра­го). Хрещення робить нас членами великої Божої родини, чле­нами Христової (вселенської) Церкви, входимо в злуку зі святими, імена яких носимо й яким ми тут віддані під особливу опіку. Оповідають місіонарі, що в китайців-християн є звичай сповивати при хрещенні голову дитини білим завоєм. Пізніше дбайливо переховують цю хустину ціле життя. Після смерті кладуть кожному його хустину в домовину. Таким чином зазначують, що людина повинна невинною стати на суд Божий, як невинною вийти з св. хрещення. Подібно і в наших краях є звичай одягати білосніжну сорочку, або крижмо; "Возрадується душа моя в Господі, бо облачив (зодягнув) мене в ризу спасення і одежею радості зодягнув мене".

Під час хрещення співається тропар: "Ризу подай мені свя­ту, Ти, що зодягаєшся світлом наче ризою, многомилостивий Христе Боже наш".

Щасливі, що встануть колись із гробу з одягом невинності! Крижмо обвинувачуватиме всіх, що сплямили його гріхом. Умо­ва, зложена при хрещенню, буде тоді важливою для нас, коли сповнимо ревно те, до чого зобов'язалися й що пообіцяли спов­нити наші хресні батьки перед Богом. Поновімо сьогодні наше приречення, зложене при хрещенні, що витримаємо в доброму до кінця. Наша душа, наше серце, оповиті силою Божої ласки, силою Святого Духа. Не марнуймо цієї цінності. При Божій допомозі не лякає нас ніяка боротьба. Св. Павло каже: "Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, що у вас перебуває, якого ви маєте від Бога?... Тож прославляйте Бога вашим тілом" (Ікр. 6, 19, 20). Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:
о. Іван Цінцірук
"Сівач", cічень 2004 Ч. 1 (51) рік 6
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Господнього Богоявлення храму Преображення ГНІХ, м. Львів.

18.01.2017р. Б. / Тиждень молитов за єдність християн. Історичний шлях

Екуменічний рух – це процес без якого важко собі уявити та вичерпно зрозуміти сучасне християнство. Можна навіть ствердити, що сьогодні екуменізм надає богослов’ю, особливо в ситуації поділеного християнства, характерного та глибокого значення, оскільки є визначальним чинником його актуальності й цінності. Неможливе існування богослов’я без його екуменічного виміру.

Такий рух, метою якого є об’єднання Церков постав у результаті поділу в християнстві. Тому можна сказати, що його історія така ж давня, як і саме християнство. Уже в ранніх християнських спільнотах апостоли порушували питання збереження єдності, засуджуючи всілякі поділи, що протиставлялися волі Ісуса Христа, який дав початок одній, святій та апостольській Церкві тут на Землі (пор. І Кор. 1, 11-13; Гал. 1, 6-9). Подібно усвідомлюючи існування єдиної Христової Церкви, чинили Отці Церкви, які виразно виступали проти єресей і сект.

Вже ближче до наших часів традиція спільної молитви разом з іншими християнськими конфесіями стає більш поширеною та систематичною. На початку XIX століття, однією з перших таких акцій була спроба протестантського пастора Джеймса Стюарта, який у 1820 році надрукував спеціальний текст «Спільної молитви-прохання благодаті Святого Духа“. Через 20 років, інший пастор Ігнатій Спенсер запропонував дещо інші та глибші за змістом спільні молитви для усіх без винятку Християн.

З часом, наступні ініціативи ставали все частішим та більш конкретним явищем: англіканські спільноти, протестанти та католики почали заохочувати вірних до спільної молитви за Єдність, особливо під час святкування Зіслання Святого Духа. Незважаючи на те, що подібна ідея була прихильно сприйнята у різних середовищах, вона все ж не змогла прижитись у християнстві того часу. На практиці усі християни молились окремо, лише у своїх власних Церквах,-де метою таких молитов було прохання навернення “іновірців» до своїх власних конфесій.

Починаючи з 1926 року, екуменічна організація (рух) «Віра та Устрій», яка пізніше стала співтворцем Світової Ради Церков, розпочала друкувати так звані «Спеціальні молитви, які використовувались під час спільних зустрічей Християн різних деномінацій». Були це спеціальні пропозиції молитов та служб, які все ж не були обов’язковими, ані занадто популярними в тодішньому християнському світі, оскільки сама ідея екуменізму тоді лише починала розвиватись.

Справа швидше зрушила з місця лише тоді, коли на початку тридцятих років ХХ століття до неї долучився католицький священик з Ліону о. Паул Кутюр’є (Paul Couturier) (1881-1953). Він запропонував нову формулу молитви, яка була не за інші конфесії, але разом з іншими конфесіями та на умовах які нам залишив Ісус Христос у своїй Євангелії «щоб усі були одно». Це було дуже сміливе нововведення. Молитви супроводжувалися зустрічами й спеціально підготовленими богослужіннями. У такий спосіб, починаючи з 1935 року розпочато спільну молитву, яку можна вважати за початок сучасного Тижня молитов за єдність християн.

Наступним важливим етапом на цьому шляху було ухвалення ІІ Ватиканським Собором у 1964 році Декрету про Екуменізм, який між іншим наголосив, що молитва, особливо спільна, є душею екуменічного Руху та заохочував до практики Екуменічного Тижня. У 1967 році розпочалась систематична співпраця Католицької Церкви (в особі Секретаріату в Справах Єдності Християн) та Світової Ради Церков у напрямку опрацювань тем на наступні Екуменічні Тижні.

Початково теми до Тижня молитов за єдність християн приготовляли на спільних засіданнях представники Католицької Церкви та Світової Ради Церков, однак починаючи з квітня 1974 року у спеціальному листі до Церков-членів Ради та до інших учасників екуменічного руху було запропоновано включити до обговорення місцеві, локальні християнські спільноти. Першими на такий заклик відгукнулись християни Австралії, а їхня пропозиція стала головною темою спільної молитви у 1975 році.

Час проведення такого Тижня молитов за єдність християн – 18–25 січня – було обрано невипадково. Цей тиждень, за Григоріанським календарем, завершується саме в день навернення апостола Павла, що традиційно у Європі відзначається 25 січня. Символіка цього свята дуже яскрава: у цей день по дорозі до Дамаску один із найсуворіших переслідувачів учнів Христа – Савло побачив самого Христа й почув Його голос. Завдяки цьому сталось чудесне навернення цієї людини, яка з часом стала Апостолом Народів, найбільш відданою Євангелії й засновником великої кількості християнських спільнот, в яких Христос – це центр усього. Апостол намагався навчити усіх майбутніх християн, що коли будемо ближче до Христа, будемо ближче один до одного. Христос, що є любов – є серцем і фундаментом єдиної Церкви. Це головна ідея, яка повинна спонукати християн до більш тісного зближення й спільного свідчення: свідчення єдності, свідчення взаємоповаги, свідчення співпраці. Тому у наші дні Тиждень молитов за єдність християн відзначається вже в усьому світі.

Така щорічна екуменічна зустріч допомагає зрозуміти й осмислити, що вже зроблено для єдності християн, допомагає усвідомити ще існуючі проблеми та впевнитись у необхідності спільної молитви не тільки в богословському її значенні, але і в практичному аспекті. Важливим елементом є те, що під час цього Тижня молитов за єдність християн, у всьому світі разом молитимуться католики, православні, протестанти та інші християнські спільноти, щоб за допомогою сили Святого Духа, прикласти всі свої зусилля задля того, щоб третє тисячоліття стало ерою возз'єднання розколеного тіла Христового. Немає сумніву, що спільні ініціативи започатковані християнами в душпастирській, культурній та суспільній площині повинні мати своє джерело у молитві, яка є фундаментом та душею екуменічного руху.

1. Екуменізм – це поняття застосовується сьогодні для окреслення різного роду теоретично-богословських і практично-пасторальних зусиль та прагнень, спрямованих на відновлення втраченої повної і видимої еклезіальної єдності всіх християн у єдиній Христовій Церкві.

2. Світова Рада Церков розпочала своє існування 23 серпня 1948 р., на конгресі в Амстердамі. Тепер до неї належать 323 Церкви християнських віровизнань із 120 країн світу. Католицька Церква до Ради не входить, хоча співпрацює з Радою в багатьох ділянках. Світова Рада Церков є «спільнотою Церков, які згідно зі Святим Письмом визнають Господа Ісуса Христа Богом і Спасителем і тому спільно прямують до сповнення того, до чого вони покликані на славу Бога Отця і Сина і Святого Духа».

Ігор ШАБАН, д-р богослов’я, Голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами

Джерела:   ecumenism.com.ua

Воїни Христа Царя

17.01.2017р. Б. / У Нікополі, що на Січеславщині, греко-католики вперше поколядували

На свято Різдва після святкової Божественної Літургії о. Іван Колосок, настоятель новозаснованої парафії УГКЦ в м. Нікополь, що на Січеславщині, разом із парафіянами вирушили колядувати просто по оселях містян.

Реакція на співані колядки у місцевих жителів була неоднозначною. «Ми ходили, як ковбої на Дикому Заході. Дехто, коли бачив у вікнах, що ми йдемо з колядою, то не хотів впускати. Та багато й було тих, які хотіли чути спів колядників», - розповідає священик. Загалом же колядників було близько десяти осіб. Після богослужіння старші парафіяни змайстрували Різдвяну зірку, а менші - взяли дзвіночки й пішли по оселях нікопольчан з колядою. «Люди були здивовані й захоплені, бо справжньої колядки у місті й не почуєш. Деякі, просили, аби наступного року, їхню хату не минали», - розповідає о. Іван.

Додамо, парафія Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ в м. Нікополь створена у вересні 2016 року. Богослужіння відбуваються щонеділі і в святкові дні в помешканні парафіянки.

Руслана Ткаченко

Джерело:    Прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

16.01.2017р. Б. / Намолені місця

Нещодавно поряд із Гошівським монастирем, що на Долинщині, вчені знайшли залишки давнього храму, що діяв тут у ХVI-ХVIІ століттях. Знахідку планують музеїфікувати, а поряд збудувати таку ж дерев’яну церкву, яка свого часу була осередком культурного й духовного життя регіону.

«12 років тому ми разом з колегою Богданом Томенчуком задумалися над новими темами дослідження нашого краю, – розповідає доктор історичних наук, професор, директор Інституту історії і політології ПНУ Микола Кугутяк. –  Розпочали з вивчення місць, пов’язаних із сакральною сферою, адже чим більше суспільство буде переживати різноманітних криз, тим більшим буде інтерес людей саме до духовного аспекту».

Увагу вчених привернули камені Довбуша, розкидані по цілій області. Зокрема намагалися з’ясувати, чому їх так багато, що це за місця з точки зору археології та етнології.

«Ми були здивовані, дізнавшись, що кожне з цих місць виявилося дохристиянським храмом і їм по кілька тисяч років. Їх досліджували безліч людей, але жоден не поставив собі запитання, що це таке насправді. Ми там побачили цілі комплекси храмів, на яких були зображення людей і звірів періоду неоліту. За цей час ми виявили понад 50 таких пам’яток, які йдуть суцільною лінією. Вони не розкидані і пролягають не через центр Карпат – розташовані на стику рівнини і гір. Це пасмо йде від Верховинщини до Долинського району. Біля кожного із цих скельних храмів, курганних комплексів і городищ-святилищ з часом виникали монастирі: духовна традиція ніколи не переривалася, вона постійна. Змінювалися релігійні системи, але місця залишалися», – продовжує історик.

За 10 кілометрів від одного з таких місць – Бубнища – розміщений Гошівський монастир.

Дорога до храму

Водночас науковці почали займатися і дослідженням монастирів. Розпочали з Маняви, монастир у той час називався Великий скит у Карпатах (нинішня назва – Манявський скит). Усі режими, які перебували на території України, знищували все, вивозили за кордон найцінніше. Це так звана тактика випаленої землі. Відтак, щоб знайти кінці, довелося потрудитися.

«У бібліотеках Румунії, Австрії, Італії та інших країн ми виявили те, що багато років вважалося втраченим. Це літописи того часу, неймовірно глибокі за змістом. Крім того, ми знайшли унікальні документи – заповіти Івана Виговського і його дружини Олени, які підтверджують факт поховання гетьмана у Маняві. Дискусія навколо цього питання у наукових колах точилася багато років, ці документи допоможуть поставити крапку», – зазначає професор.

У той час в монастирях концентрувалася українська традиція, мистецтво і культура. Університетів тоді в Україні не було, замки були польськими, відтак усе найкраще було зосереджене саме в монастирях.

«Тож якщо ми хочемо знати, ким ми є в ланцюгу поколінь – між мертвими і ненародженими, треба розуміти те, що було раніше, повертатися до витоків», – наголошує Кугутяк.

Дослідження науковців знайшло відображення у серії книг. Наразі видані два томи, готується третій.

Таємниці Гошева

Микола Когутяк розповідає, що після того за ініціативи ігумена отця Вінкентія до нього звернулися монахи з Гошівського монастиря, попросили таке ж дослідження провести і там. Вивчення історичних відомостей, які стосуються Гошівського монастиря, і розкопки давнього храму розпочалися минулого року.

«Спершу нам здалося, що Гошів не настільки цікавий, як Манява. Але з часом все змінилося. Первісний монастир знаходився не в тому місці, де розміщений нині – на північно-східному боці, в урочищі Чорний Ділок. Ми довго шукали місце розташування храму, зрештою його таки вдалося виявити. Розкопали фундаменти двох храмів. На місці знищеного був збудований ще один храм, який пізніше також був спалений. Фундамент доводить, що храм мав ротондальну форму. Відтак це пояснює, що новий, діючий досі храм, збудований у 1838 році, створений за тими ж традиціями. Якщо монастир у Маняві був домінуючим в ХVII столітті, то Гошів цю естафету перейняв у ХVIII», – акцентує науковець.

Чудотворна ікона

Відомості про Гошівський монастир вчені знаходять у Варшаві, Відні та інших містах. Документи написані іноземними мовами, а переклад займає час. Попри це, робота триває. Нещодавно вдалося знайти документ, підписаний єпископом Атанасієм Шептицьким 11 липня 1737 р., який після проведеного розслідування визнає Гошівську ікону Божої Матері чудотворною.

5 серпня ц. р. виповнюється 280 років з часу перенесення ікони до Гошева. Тоді це була колосальна подія, яка змінила монастир, надала йому авторитету. Окрім того, цьогоріч виповнюється 400 років від часу заснування чину Василія Великого, створення Василіанського Ордена, а Гошів є василіанським монастирем, зазначає історик.

За його словами, у 1937 р. чудотворну ікону було вивезено із Гошева. «Офіційна версія така, що оригінал ікони знайшли. Але в мене є підстави сумніватися – це теж була копія, щоб припинити пошуки. Оригінал вивезли у США чи Канаду. Один монах залишає послання, що «український народ сховав ікону дуже надійно». Нині в монастирі висить копія, але ми сподіваємося, що вдасться знайти ікону і повернути її на місце», – каже Микола Кугутяк.

Слід під землею

На під’їзді до Гошівського монастиря є напис – 1509 рік. У документах НКВС згадується, що монахи вважали це датою заснування Гошівського монастиря. Хоча підтвердження наразі немає. У наукових колах 1570 рік вважається основною датою створення монастиря. До кінця ХVII ст. діючим був храм у Чорному Ділку, після його спалення був збудований новий.

«В урочищі Чорний Ділок ми виявили оборонні стіни, вежі та залишки фундаментів двох дерев’яних церков ХVI-ХVIІ століть. Розкопки підтвердили народні перекази про існування монастиря. Саме урочище утворене двома ярами і має форму мисовидного майданчика, доволі великого за розміром – 200 на 50 метрів. Одна його частина, очевидно, мала господарське призначення. У південно-східній частині виявлено залишки земляної дамби, спорудженої для діяльності водяного млина. На заході розміщувався другий майданчик. Тут знаходився монастирський осідок, який з чотирьох сторін був обнесений дерев’яною стіною. Сама церква була дерев’яною і невеликою за розмірами, 9,2 на 6,7 м. Її основна частина виглядала як розімкнутий дев’ятикутник. Всередині споруди було виявлено кам’яні фундаменти, ймовірно, ще однієї будівлі розміром 8 на 2,7 метра», – розповідає кандидат історичних наук, завідувач кафедри етнології та археології ПНУ, керівник Галицької археологічної експедиції Богдан Томенчук.

У народних переказах та рукописному «Монастирському літописі» йшлося про існування на цій території у ХVI-ХVIІ століттях невеликого монастирського храму, де спершу діяла церква Спаса, а пізніше церква Успіння Пресвятої Богородиці. Будівництво другого храму пов’язують з монахом Євстахієм Шумлянським, який, за легендою, похований у цьому ж храмі під вівтарем.

Новий, нині діючий монастир було побудовано у 30-х роках ХIХ ст. на Ясній горі у Гошеві. Основне місце тут займає церква, збудована за таким самим принципом, як у Чорному Ділку. Для збереження духовних та історичних традицій знайдений монастир хочуть музеїфікувати, а поряд з ним відбудувати невеличкий дерев’яний храм на зразок того, який діяв тут раніше.

«Місце розкопок планується музеїфікувати, а поряд збудувати церкву за такими самими розмірами, які ми виявили, – зауважує директор ДП «Культурна спадщина Прикарпаття», архітектор-археолог Василь Романець. – Маємо чіткі фундаменти, крім того – аналоги церков, які будувалися у той час. Співвідношення ширини і довжини дає розуміння, якою має бути висота будівлі».

Наразі розробляється проектна документація, а невдовзі вчені сподіваються розпочати відбудову давнього храму.

Ірина ФЕДОЛЯК

Джерела:     gk-press.if.ua

Воїни Христа Царя