09.10.2016р. Б. / «Першою жертвою цієї війни є правда», – Блаженніший Святослав до католицьких єпископів Європи

6 - 9 жовтня в Князівстві Монако проходить Пленарна асамблея Ради єпископських конференцій Європи. У суботу, 8 жовтня, на черговому робочому засідання глави католицьких єпископатів різних країн Європи заслухали повідомлення про душпастирські виклики Церкви в їхніх спільнотах.

Блаженніший Святослав у своєму слові повідомив своїх співбратів у єпископстві про третій рік страждань українського народу від війни. Глава УГКЦ наголосив на тому, що незважаючи на дипломатичні зусилля та інші заходи міжнародної спільноти, так і не було досягнуто тривалого припинення бойових дій в Україні.

«Окрім анексованого Криму, окуповано сім відсотків території України в українському Донбасі. На сьогодні наша країна налічує більше від двох мільйонів внутрішньо переселених осіб. Мільйони людей були прямо уражені бойовими діями зі сотнями загиблих і зниклих безвісти, тисячами поранених, які потребують довготривалого лікування. Сотні осіб перебувають у полоні на окупованих територіях і сьогодні світова спільнота та Церкви і релігійні організації намагаються допомогти в їх звільненні», – зазначив Предстоятель УГКЦ.

Блаженніший Святослав детально описав ознаки гуманітарної та економічної кризи, яку внаслідок військової агресії переживає Україна. Він розповів, що чверть економіки України було знищено. Внаслідок економічної енергетичної війни проти України, девальвації національної валюти ціни на базові продукти харчування зросли майже на половину і продовжують швидко зростати далі. «За офіційними даними ООН, 78 відсотків населення України живе за межею бідності. Усе це спричиняє нову потужну хвилю еміграції до країн Європи, зокрема виїжджають молоді люди, які шукають можливості допомогти своїм родинам вижити в цих екстремальних умовах», – сказав промовець.

Глава УГКЦ розповів про душпастирське служіння Церкви в сучасних обставинах, зокрема про проповідь Євангелія та соціальне служіння потребуючим. Блаженніший Святослав сердечно подякував єпископським конференціям Європи та всім братам і сестрам у Христі за щедру відповідь на заклик Святішого Отця Франциска провести збірку в усіх католицьких громадах континенту 24 квітня цього року для потреб постраждалих від війни в Україні. Глава УГКЦ повідомив про визначені Апостольською Столицею пріоритети та спосіб проведення гуманітарної акції, започаткованої Святішим Отцем, під назвою «Папа для України». Він подякував Святішому Отцеві за те, що своїм закликом Наступник апостола Петра зруйнував європейську мовчанку та байдужість щодо цієї міжнародної кризи та ще раз привернув увагу до болю України.

Предстоятель Церкви підкреслив, що сьогодні для стражденного народу України дуже важливою є міжнародна солідарність та незамовчування правди про війну в нашій країні.

«Першою жертвою цієї війни є правда. Широка кампанія дезінформації та ігнорування правди про цю європейську війну шкодить не лише жертві, а й усім тим, хто своєю мовчанкою чи бездіяльність заохочують агресора», – сказав Блаженніший Святослав.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

07.10.2016р. Б. / Святої первомучениці і рівноапостольної Теклі

Святої первомучениці і рівноапостольної Теклі

Тропар, глас 4: Словам Павловим навчившись, богоневісна Текло, і вірою утвердившись від Петра, богозвана, первомученицею явилася єси і первострадницею серед жінок, зійшла єси у полум’я, як на місце сповнене квітів, звірі і бики устрашилися тебе, бо ти озброїлась Хрестом. Тому моли, всехвальна, Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Дівства добротою просіяла єси, і мучеництва вінцем прикрасилася єси, Апостольству довірилася, діво, як преславна, і полум’я вогненне на росу перемінила єси, бика ж ярість молитвою твоєю впокорила єси, як первостраждальна. 

Святі отці Григорій Богослов, Григорій Ниський, Йоан Золотоустий, згодом Амвросій, Йоан Дамаскин та інші називають святу Теклю первомученицею, бо вона справді одна з перших постраждала за Христа Спасителя. Житіє її знаємо з дуже давнього, що сягає ще апостольських часів, передання. Свята Текля була дочкою дуже знатних родом і багатих батьків в Іконії. Вона відзначалася надзвичайною красою, при цьому була, як на той час, високо освічена і красномовна. Тож годі було з’ясувати, що більше в ній подивляти, чи велику мудрість, чи дівочу красу, сором’язливість і скромність. Вона була заручена з багатим, славним і вродливим юнаком на ім’я Та мир. 

Коли апостол Павло близько 47 р. по Р. Хр. прийшов до Іконії і тут, у домі Онисифора, проповідував слово Боже, то Текля, якій тоді було дев’ятнадцять років, одна з перших навернулася. Слухаючи навчання святого апостола про велике щастя тих, які своє дівицтво посвятили Христу, вона цілковито пожертвувала себе небесному Нареченому і навіть чути не хотіла про того, кого батьки вибрали їй за чоловіка. Озлоблена мати у гніві стала її бити і зневажати, а Тамир оскаржив святого Павла перед суддею і той наказав замкнути апостола в в’язниці. Текля, довідавшись про це, підкупила сторожу і її впустили до в’язниці. Вона припала до ніг апостола, цілувала його окови і слухала його слово. На суді староста наказав святого Павла побити і прогнати з міста, а святу Теклю став упоминати, щоб корилася своїм батькам, бо інакше буде покарана на смерть. Коли свята діва стала прилюдно славити християнського Бога, то суддя за непослух наказав спалити її живцем. Текля сама з радістю вступила у полум’я, але в ту ж хвилю впав густий дощ, погасив вогонь, а свята діва неушкоджена і ніким не затримана вийшла з судилища і пішла за місто, де зустріла одного з учнів апостола Павла. Той відвів її до святого апостола, який переховувався поблизу міста. Разом зі святим Павлом і його учнями вона пішла до Антіохії Сирійської. Староста Олександр, побачивши Теклю, був зачарований її красою і хотів узяти її за жінку. Коли свята діва втекла від його безсоромної напасті, цим зганьбивши його, він наказав її схопити і передати одній знатній жінці на ім’я Трифена, щоб умовила святу дівицю зректися Христової віри й одружитися з Олександром. Коли прийшов день суду, Текля радо прийняла присуд, за яким її мали кинути на розтерзання диким звірам. Перед численним натовпом святу діву вивели без жодного одягу і випустили на неї диких левів і тигрів, але, як каже святий Амвросій, леви припали до її ніг, лизали їх і собою закривали її наготу. Поганський суддя не наважився далі мучити святу дівицю і відпустив її на свободу. Текля якийсь час жила в домі Трифени (яка стала ревною християнкою). А коли довідалась, що апостол Павло перебуває в Мирах Ликійських, поспішила до нього і отримала його благословення. Потім вона повернулася до Іконії, попрощалася зі своєю матір’ю і пішла в пустельні гори Селевкії, де провадила життя в молитвах і постах, багатьох навернула до Христової віри і прославилася чудами. Тут вона й померла, на дев’яностому році життя, й похована, а святий Григорій Ниський називає Селевкію краєм святої Теклі. 

Гріб святої Теклі зразу ж після її смерти став місцем паломництва, сюди приходили на молитву прочани зі всіх сторін. Біля її мощей діялися численні чудесні оздоровлення. Над її гробом невдовзі звели церкву, руїни якої збереглися і донині. Близько 477 р. імператор Зенон, за молитвами і поміччю святої Теклі, повернув собі престол, з якого прогнав його Василиск, і в подяку за це у Селевкії Ісаврійській звів величаву церкву на честь святої первомучениці. В Антіохії Сирійській церкву зведено на тому місці, де безбожний Олександр мучив святу Теклю. У Царгороді під кінець сьомого століття було три церкви, присвячені святій первомучениці Теклі, а в одинадцятому постала ще четверта. 

Мощі святої зберігаються в багатьох місцях. Голова – в катедральній церкві міста Мілану, яку було побудовано 1386 р. з білого мармуру і присвячено пам’яті святої Теклі. Руку святої король Арагонії Яків II у привіз до Іспанії. Спочатку вона зберігалася в Барселоні, а потім її урочисто перенесли до міста Тарагони. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.10.2016р. Б. / На Аскольдовій могилі віднайдено ймовірне поховання загиблих під Крутами студентів

Цими днями стало відомо, що 26 вересня 2016 р., внаслідок обстеження території парку Аскольдова могила, поблизу храму Святого Миколая Чудотворця УГКЦ у Києві, було віднайдено ймовірне поховання студентів загиблих під Крутами.

Як розповів митрофорний протоєрей о. Ігор Онишкевич, в ході виконаних робіт біля храму, була обстежена територія парку з метою пошуку братської могили, до якої були перепоховані студенти Крут: «Підприємством СП «Пам’ять і Слава», під керівництвом Бойченко Ольги Леонідівни, 26 вересня було віднайдено споруду, яка згідно архівних джерел, цілком відповідає опису та місцю розташуванню могили Крутян»,- зазначив протоєрей.

За словами о. Ігора, знайдена могила київських студентів є Божим благословенням для України серед подій війни на Донбасі, а також ствердженням перемоги миру над агресором.

Враз із повідомленням про знахідку, парох храму Святого Миколая Чудотворця, звернувся до Голови Печерської районної в місті Київ державної адміністрації, з проханням про допомогу в проведенні дослідження братської могили, з метою подальшого її благоустрою, щоб, за словами священика, молитвою на віки увінчувалась їхня пам’ять.

Джерело:   Прес-служба Київської Архиєпархії

05.10.2016р. Б. / Святого священномученика Фоки, єпископа Синопійського; Святого пророка Йони; Преподобного Йони пресвітера

Святого священномученика Фоки, єпископа Синопійського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномучениче Фоко, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 6: Як святитель приносячи, отче, жертви, вкінці себе приніс єси як жертву живу, свідчивши за законом про Христа Бога, Ангелами утверджуваний, і смерть вибираючи, ти є з тими, які оспівують тебе: прийди, Фоко, з нами, і ніхто на нас. 

Святий Фока був родом з міста Синопи в Понті. Батьки його називалися Памфил і Марія. Змолоду посвятившись служінню Богові, Фока осягнув велику святість і був поставлений єпископом свого рідного міста. На березі моря мав він невеличкий дім з городцем, де вирощував ярину і пригощав нею всіх перехожих, бо гостинність його була неабияка. Бог благословив його труди, і він навернув багато поган до Христової віри не лишень у Синопі, але також в Амасії і в Амисі, а свою науку стверджував численними чудесними оздоровленнями. 

За правління імператора Адріяна, безбожного поганина, староста того краю Африкан наказав поставити владику Фоку перед судом. Після тяжких мук, а тіло святого шматували гаками, палили на розжареній залізній решітці і врешті-решт кинули в негашене вапно, святий Фока передав Богу свою душу. Тіло мученика було знайдене у вапні ціле і неушкоджене. Постраждав святий Фока 117 р. Згодом, близько 403 р., його мощі було перенесено до Царгорода, де святий Йоан Золотоустий вшанував їх двома похвальними проповідями. Пам’ять перенесення мощей Христова Церква вшановує 22 липня. Частину мощей перенесено було до Риму, у церкву святого Фоки. Корабельники і мореплавці Чорного й Адріятичного морів звертаються ро допомогу до священномученика Фоки як покровителя всіх “плаваючих і на морі сущих”. 

У той самий день

Святого пророка Йони

Святий пророк Йона, син Амітая, народився в Гат-га-Хефері. Він пророкував у час правління ізраїльського царя Єровоама, близько 796 р. до Р. Хр. Історія його покликання описана в книзі Йони, яка налічує чотири глави. Господь Бог наказав йому іти до міста Ніневії і там сповістити поганам про Божий гнів і Його кари, які нависли над безбожниками. Але Йона злякався, що погани вб’ють його, і пішов до Яффи, де сів на корабель, що плив до Таршіш (Іспанія). Під час плавання здійнялася страшна буря, так, що для корабля не було спасіння. Мореплавці почали говорити між собою, що серед них, мабуть, є злочинець, на якого впав гнів богів (були вони погани), тож кинули жереб, а той випав на Йону як винуватця бурі. Вони стали питати його, хто він і звідки, а пророк відповів їм так: “Я – єврей і почитаю Господа небес, що сотворив море й землю” (Йона 1, 9). Він не приховував, що це Бог карає його за не-послух, і попросив кинути його в море, і вони тоді спасуться. “Взяли вони Йону та й кинули в море, і море перестало бушувати. Люди вельми налякались Господа й принесли Господеві жертву та обреклись обітом” (Йона 1, 15-16). 

Господь велів великій рибі, китові, проковтнути Йону. Три дні і три ночі перебував пророк у нутрі кита і, лежачи хрестообразно, молився до Бога такими словами: “У моїй скруті до Господа візвав я, й Він відповів мені. З нутра шеолу закричав я, і Ти почув мій голос. Ти кинув мене у безодню, у серце моря, і води мене оточили. Усі Твої буруни й Твої хвилі пройшли надо мною. Я мовив: Відкинутий я з-перед очей у Тебе! А все ж таки я знову глядітиму на святий храм Твій. Води мене обняли аж по горло, безодня мене оточила, водорість голову мені повила. Аж до стіп гір спустивсь я; земля засувами повік мене замкнула, але Ти вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже. Коли моя душа в мені умлівала, про Господа згадав я, і моя молитва долинула до Тебе, до храму до святого Твого. Тії, що пустих марнощів пильнують, кидають власну ласку. Я ж голосом подяки принесу Тобі жертву. Чим я обрікся, те я виконаю. Від Господа спасіння” (Йона 2, 3-10). 

Через три дні кит, за наказом Божим, викинув Йону на сушу. Тоді пророк пішов до Ніневії. Було це місто дуже велике, ледве за три дні його можна було обійти. І тут Йона став пророкувати, що через сорок днів Ніневію буде зруйновано, якщо його мешканці не покаються у своїх гріхах. Мешканці міста повірили пророкові і стали каятися, цар і всі міщани роздерли свої одежі, посипали голови попелом, надягнули на себе мішки в знак покути; три дні ні люди, ні скотина не їли і не пили нічого, сподіваючись на Боже милосердя і кажучи: “Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?” (Йона 3, 9). І Господь, побачивши їх розкаяння, простив і відклав свою кару. 

Пророк Йона, коли побачив, що Бог не покарав місто, дуже злякався, щоб його не вбили як лжепророка. Він вийшов за місто і сів там зажурений. За волею Божою, виросла над ним велика й тіниста тиква, та як за одну ніч виросла, так наступної ночі вона всохла. І пророк, вмліваючи від пекучого сонця, став нарікати й бажати собі смерти. Тоді Господь сказав йому, що якщо він, пророк, тужить за тиквою, якої не садив і не підливав, то як Господь Бог може не пожаліти міста Ніневії, де живе стільки народу, що щиро кається.

У 2 книзі Царів (14, 25) є згадка, що святий пророк Йона пророкував за часів Єровоама. Коли фарисеї домагалися від Христа Спасителя чуда, то Він відповів: “Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони. Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі. Люди ніневійські стануть на суді з цим родом і його засудять, бо вони покаялися на проповідь Йони, а тут є – більше, ніж Йона!” (Мт. 12, 39-41). Триденний побут Йони в нутрі кита був прообразом Воскресення. Пророк Йона помер – як здається – природною смертю. Слід ще додати, що мешканці Ніневії повернулися до свого грішного життя, й 612 р. до Р. Хр. Ніневія була цілком зруйнована Киаксаром, мідійським царем. 

У той самий день
Преподобного Йони пресвітера

Святий Йона був батьком святого Теодора (пам’ять його – 27 грудня) і Теофана (пам’ять його – 11 жовтня). Преподобний Йона жив близько 807 р. У старшому віці він вступив до монастиря святого Сави і тут дивував усіх своїми чеснотами, духом молитви і постами. Він був висвячений на священика. Бог наділив його силою оздоровляти хворих. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.10.2016р. Б. / Святого апостола Кондрата, що в Магнисії

Святого апостола Кондрата, що в Магнисії

Тропар, глас 3: Апостоле святий Кодрате,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 8: Як священноначальника чесного і страдника твердого, вселенна приносить Тобі, Господи, Кодрата апостола і піснями почитає чесну його пам’ять, просячи завжди прогрішень відпущення дарувати тим, які оспівують його, Благоутробний. 

Святий Єронім пише, що святий Кондрат був учнем апостолів. Його поставили єпископом в Атенах на місце Публія, який закінчив свій подвиг мученицькою смертю. В Атенах святий Кондрат “вірою своєю і ревністю зібрав розсіяну страхом Церкву”. Коли імператор Адріян 126 р. прибув до Атен, владика Кондрат передав йому листа в оборону християн. Імператор, прочитавши його, видав указ, щоб нікого з християн не осуджувати без явних доказів їхньої вини. Однак того наказу ніхто не слухав і кров святих мучеників продовжувала литися ріками.

Ще в шостому столітті Церква зберігала цей лист про оборону християн, але згодом він загубився. До нас дійшов лиш фрагмент завдяки церковному історику Євсевію (єпископу Кесарії Палестинської, 270-340). Ось він: “Діла Спасителя нашого завжди були явні, такі, як вони насправді були. Ті, яких Він уздоровив і воскресив, були не лишень тоді, коли були оздоровлені або ж воскресли, але й після цього вони жили на землі, довго ще після Його вознесення, так, що деякі дожили до наших часів”. 

Був в Атенах поганський мудрець на ім’я Діогнет. Він захотів дізнатися, у чому полягає Христова віра. Святий Кондрат написав послання, в якому знайомить поган зі святою вірою. Це послання дійшло до наших часів. “Християни, – пише він, – не відрізняються від інших людей ані походженням, ані батьківщиною, ані мовою, ані буденним життям. Вони живуть у тілі, та не для тіла, вони підлягають законам, але своїм життям стоять вище законів. їх не знають, але звинувачують, їх убивають, та вони живі; вони бідні, та збагачують інших, нічого не мають, та всім задоволені. Душа наповнює всі члени тіла, а християни – всі кінці землі. Не людська сила, а сила Божа це чинить. Сам всемогутній Бог, Творець світу, послав з неба істину, святе і незбагненне своє Слово, Сина свого, Того, який сотворив небо, поклав межі морю, за наказом якого світить сонце, якому підкоряється земля, небо і все, що на них і в них є. А коли прийшов час, тоді Він прийняв на себе наші гріхи. Бог віддав свого Сина як ціну нашого відкуплення, святого дав за нечестивих, безгрішного за грішних, праведного за неправедних, безсмертного за смертних. Неправда всіх, покривається правдою одного”. 

Згодом Кондрат став єпископом Магнисії, де погани ледь не до смерти побили його каміннями, а потім кинули до в’язниці. Там святий мученик помер від голоду і так закінчив свій святий подвиг. Помер' він у дуже глибокій старості, близько 130 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.10.2016р. Б. / Католицька Церква в Азербайджані

Історія Католицької Церкви, її розвиток, злети і падіння в Азербайджані.

Що ми  знаємо про релігію в Азербайджані? Країна з мусульманським корінням та традиціями, які були сильно урізані атеїстичною політикою за радянських часів. Хіба може у цьому симбіозі залишитися місце для хоч невеликої кількості сповідників християнської віри, а тим більше   католиків?

Тим не менш, історія зародження християнства на цих землях сягає перших років нашої ери — саме тут проповідував апостол Варфоломій. Що ж стосується католицизму, то він почав тут свій відлік із приходом до Азербайджану місіонерів із орденів домініканців, францисканців, кармелітів та августинців на початку XIV століття. Вони заснували кілька  католицьких монастирів, шкіл та місій. Поширення католицизму постійно гальмовувалося через протидію загалом мусульманського населення регіону та Вірменської Церкви, яка вбачала у католиках своїх головних конкурентів по євангелізації.

Своєрідний «бум» поширення католицької віри в Азербайджані пов’язаний з подіями другої половини ХІХ – початку ХХ століття.  У регіоні були виявлені багаті нафтові родовища, тож у країну стали прибувати іноземні фахівці, зокрема  католицького віросповідання. Водночас до Азербайджану було заслано  багато учасників польського повстання 1863 року. Тож у 1880-му році  тут мешкала майже тисяча католиків. Їхня спільнота почала спроби побудувати храм. Влада всіляко цьому противилась, створювала бюрократичні перешкоди,  тож справа йшла повільно. Чільники Бакинської губернії заявляли, що немає жодної необхідності в побудові храму, бо католиків надто мало. Хоча у 1903 році лише у столиці країни Баку, їх налічувалося вже 10 тисяч. Тож нарешті у 1909-му розпочалося будівництво храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.  

Проте радість була не довгою. У 1931 році святиня була підірвана більшовиками. Отець-настоятель Стефан Деміуров продовжував таємно відправляти Святі Меси, за що у 1937-му  був арештований і розстріляний. Через репресії католиків в Азербайджані практично не лишилося.

Після розвалу СРСР невеличка група католиків, котра проживала у Баку, направила до Святого Престолу листа із проханням прислати їм священика, бажано єзуїта. Проте на той момент зробити це не було можливості. Подальші спроби католицької громади Азербайджану, до яких долучилися апостольський нунцій Жан Поль Гобель та апостольський адміністратор Кавказу єпископ Джузеппе Пазотто, наштовхнулися на нерозуміння з боку уряду  країни. Високопосадовці просто заперечували існування католиків на території держави. Перші Святі Меси отець Єжи Пілюс служив у квартирі, на них приходили лише кілька католиків-іноземців. Лише у 1999 році відбулася офіційна реєстрація католицької спільноти Баку.

У 2000 році Конгрегація Євангелізації Народів оголосила, що за місію в Азербайджані відповідають салезіанці. А 23 травня 2002 року у аеропорту Біна приземлився літак з Папою Йоаном Павлом ІІ на борту. Святішого Отця особисто зустрів тодішній президент Азербайджану Гейдар Алієв. Папа відслужив Святу Месу у Палаці Ручних Ігор, на ній були присутні кілька тисяч вірних.

Значення цього візиту важко переоцінити. Найголовніше — населення Азербайджану перестало сприймати католиків, як сектантів. За сприяння президента Алієва було знову закладено храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Офіційне відкриття нової святині відбулося 8 травня 2008 року. А з січня 2006 року в Баку почали діяти сестри Згромадження Місіонерок Божественної Любові. 

За словами вікарія храму Непорочного Зачаття отця Юзеф Марика, сьогодні в Азербайджані проживає кілька тисяч католиків. Практично всі вони іноземці. Азербайджанців - більше двохсот. Отець особливо наголошує на гармонії у стосунках між представниками різних релігій, які живуть у «великій, дружній родині». Він категорично не згоден із думкою, що католики є аутсайдерами в суспільному житті країни — не дивлячись на їхню малочисельність, вони відіграють важливу роль. У 2012 році Папа Бенедикт XVI під час щорічного виступу перед працівниками дипкорпусу наголосив, що співпраця Святого Престолу з Азербайджаном є позитивним прикладом добросусідських відносин, які Ватикан прагне розвивати з усіма країнами. Тож, маємо надію, що майбутній візит Папи Франциска до цієї країни матиме благодатне підґрунтя і сприятиме подальшому розвитку позитивних тенденцій у житті католиків Азербайджану.

Павло Зінченко, Католицький Медіа-Центр

Джерело:    Воїни Христа Царя

01.10.2016р. Б. / Святий Єронім, священик і Вчитель Церкви

30 вересня Церква латинського обряду відзначала спомин святого Єроніма. Єронім народився бл. 345 року в Стридоні, (сучасна Хорватія) у заможній християнській родині, що походила з Риму. Освіту отримав у Римі під керівництвом фахівців з латини і риторики, у тому числі у славного Доната.

Там, досягнувши відповідного віку між 358 і 364 рр., – прийняв хрещення від рук самого Папи Ліберія. Хрещення спричинилося тому, що юнак вирішив відмовитися від світського життя і присвятити себе релігії. Потім подався в Трір, тодішню столицю імперії, де на прохання батьків мав здійснити службову кар'єру. Проте замість цього – розпочав вивчати теологію. З Галлії він повернувся до Італії. У той час його сестра вже вступила до монастиря. Але і сам Єронім склав обітниці в монастирі і біля 373 року виїхав на Схід до Єрусалиму, щоби розпочати наукову працю і суворе життя монаха. Через Малу Азію він відправився до Святої Землі, але виснажений тяжкою дорогою, перебуваючи на межі смерті, зупинився в Антіохії. Після одужання розпочав інтенсивне вивчення грецької мови та івриту. Отже, таким чином Єронім присвятив себе вивченню Святого Письма в пустелі.

В Антіохії у 377 році Єронім був висвячений в сан священика, залишаючи за собою право продовжувати вести аскетичний спосіб життя. Метою його життя стала наукова праця. Протягом тривалого часу (379-382рр.) перебував у Константинополі. Місто полонило його своєю історією, багатством пам'яток, великою кількістю книг. Саме тоді Патріархом Константинопольським був св. Григорій Богослов. Єронім слухав старанно його проповіді. На той час він вже переклав на латинську мову деякі проповіді Орігена та Історію Євсевія з Кесарії Палестинської.

У 382 році Єронім брав участь в Синоді у Римі, де за указом Папи Дамасія розпочав працювати над виправленням старих перекладів Нового Завіту і Псалтиря. У подальші 382-384 рр. був секретарем і радником Папи Дамасія. Він жив на пагорбі Авентин, де навколо себе згуртував інтелектуальну релігійну еліту Риму. Серед його учнів була також свята Марцелла Римська (+ 410). Він жив у її палаці. На духовні зустрічі до нього прибували також інші відомі жінки: св. Паула (+ 404) та її дочка, свята Євстахія (+ бл. 419). Після смерті папи (+ 384), Єронім відправився до Єгипту; відвідав Святу Землю, Єгипет, монастирі Нітрії. Він слухав лекції видатних фахівців у працях Орігена, Дидима Сліпого. Потім у 386 році Єронім відправився в Палестину і жив в Віфлеємі, де і залишався до самої смерті.

Там він організовував благодійні заходи, провадив лекції, з його ініціативи повстали чотири монастирі. Він мав енциклопедичні знання, любов до аскетизму, працьовитість, прихильність до Церкви, відданість Божій Матері, і, перш за все, любов до Святого Писання. Однак його сучасники відзначали, що мав вибуховий характер.

Після себе залишив величезну літературну спадщину. У наступні 389-395 рр. переклав на латинську мову багато книг Септуаґінти (грецький переклад Біблії). Протягом 24 років (382-406) переклав на латинську мову все Святе Писання. Його переклад, так звана Вульґата (що означає "загальноприйнятий"), був прийнятий Тридентським Собором в якості офіційного тексту. Також Єронім написав коментарі до багатьох книг Писання і перевів багато текстів отців Церкви. Він боровся проти єресей того часу. Останні роки провів у печері, що примикає до гроту Різдва Господа Ісуса. Помер самотній 30 вересня 419 чи 420 року. Через якийсь час його мощі були привезені до Риму. Зараз вони знаходяться у головному вівтарі базиліки Санта Марія Маджоре. Це один з чотирьох великих вчителів Церкви, покровитель відлюдників, вчених, тлумачів, книгопродавців і студентів.

Іконографія змальовує святого Єроніма частіше як великого спокутника в довгому халаті або як оголеного старця в пов'язці на стегнах, виснаженого постами. Іноді він представлений в капелюсі кардинала, який є алюзією на його функцію секретаря, або сидячого за робочим столом. Атрибути святого: череп, голуб, камені, книга, лев біля ніг, ручне левеня, модель церкви, перо, труба, що нагадує Страшний Суд і верблюд. 

Джерела:     Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя