9 березня приміщенні Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича відбувся урочистий вечір присвячений 202-й річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.
З привітальним словом до присутніх звернувся владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У своєму слові архиєрей наголосив, що Тарас Шевченко, "зробив велетенський вплив на уми і серця українців". Про популярність Кобзаря свідчить те, що вже наприкінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря.
Майстерне слово Шевченка провадить, закликає і надихає до визвольної боротьби різні покоління українців. "Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б київський майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу", - наголосив владика Ярослав.
У своїй промові єпископ навів слова поета, які свідчать про його глибоке внутрішнє життя з Богом. У листі до Варвари Рєпніної, написаного 28 лютого 1847 року із заслання, Шевченко говорить: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію, – писав поет, – і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день».
Владика Ярослав наголосив, що за прикладом Шевченка український народ, душа якого є християнською, повинен пам’ятати про "релігійно-патріотичні мотиви творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності". Тоді українці, твердо покладаючись на Бога, доживуть до моменту здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові.
Далі академія продовжилась мистецькою програмою музичних колективів, які виконали Шевченкові твори, а також національний Гімн України.
Слово з нагоди святкування 202- річниці від дня народження Т.Г.Шевченка
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади!
Улюблені у Христі брати і сестри!
Сьогодні ми вшановуємо 202-річницю віддня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря.
Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б київський майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу.
Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу.
Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови.
Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.»
Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи.
У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви:
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком
(Т. Шевченко, Давидові псалми, 53).
В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав:
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
(Т. Шевченко, Кавказ)
У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка:
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..)
Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
…
Обніміться, брати мої,
Молю вас, благаю!
(Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим).
Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли:
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
(Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей)
+ Ярослав
9 березня 2016 року Божого,
м. Дрогобич
