25.07.2015р. Б. / Той, що пройшов крізь вогонь: історія українського воїна Василя Боднарука

Ще російський письменник Максим Горький сказав: «Герой – це той, хто творить життя всупереч смерті, хто перемагає смерть». Сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни із Росією, героїзм, вірність своїй рідній державі, своїй родині, сміливість і честь є вже не просто красивими словами, а вимірюються мужніми вчинками.

Наші воїни стали гідними захисниками України, які жертвують своїми життями заради благородної мети – свободи власного народу і віри в те, що жоден загарбник більше не зможе закинути ярма на його шию.

Одним із таких вірних синів нашої держави є Боднарук Василь Миколайович (позивний «Гуцул»), штурмовий боєць 24 спецбатальйону «Айдар», уродженець с. Дора (Івано-Франківської області). Він перебував в полоні луганського сепаратистського бандитського формування бойовиків під керівництвом ватажка Олександра Бєднова (прізвисько «Бетмен») від 15 жовтня 2014 р. до 10 липня 2015 р.. Пан Василь потрапив у полон із групою командира «Айдару» Піскіжова Олександра із позивним «Італієць», який загинув при розблокуванні 32 блокпосту. Героя нашої історії також вважали загиблим. Проте, сепаратисти прийняли його за замкомандира «Айдару», таким чином йому зберегли життя. Завдяки патріотичним силам, Українській Греко-Католицькій Церкві, волонтерам та незнищенній вірі в Бога й Україну Василь Боднарук повернувся додому живим.

Герой кілька днів перебував у Львові і в цей час поділився із читачами «Духовної величі Львова» своїми думками про справжнє значення свободи, про боротьбу за правду, про Любов, яка нищить зло. Це історія про героя не з екранів голлівудських фільмів, але про нашого співвітчизника, який зумів пройти крізь вогонь, зберігши справжнє людське обличчя і чисте серце.

- Пане Василю, врахуючи усі важкі випробування, які Вам довелось пройти під час цієї війни, чи не зникло у Вас бажання боротись за незалежність України, або ж навпаки воно стало ще сильнішим?

– Звісно ж, я й надалі боротимусь за свою державу. Я думаю, що це прагнення нікуди не зникне, незважаючи на різні обставини. Тепер є багато людей, які чинять дурниці (навіть серед влади). Не буду наголошувати на їхніх іменах, але вони справді «ставлять палки в колеса», не хочуть рятувати наших воїнів із полону, проявляють байдужість і егоїзм. Я б хотів, щоб вони щиро осмислили всі трагічні події, які сьогодні відбуваються, і чинили не згідно із вигодою, а послуговуючись принципами совісті.

Василь Боднарук (праворуч) біля храму у Дорі та представник організації “Патріот” Олег Хороших (ліворуч)

- Кому б Ви хотіли подякувати за свій порятунок?

– Мені та багатьом таким солдатам, як я, допомогли Українська Греко-Католицька Церква, насамперед, о. Юстин Бойко, група «Патріот», СБУ, Міністерство оборони України тощо. Вони спільно нас рятували. Декілька обмінів воїнами зривались. Наприклад, коли ми були в Луганську, в комендатурі, до нас приїжджали російські телеканали: вони говорили, що нас готують до обміну, неодноразово знімаючи про це сюжети, але обмінів так і не відбувалось. І, що прикро, нам наголошували, що винна в цьому наша сторона… З визволенням полонених колосальну допомогу надає Українська Спілка ветеранів Афганістану, Сергій Шонін та Віктор Муха зі сторони ЛНР – вони домагаються того, щоб військовополонених ніхто не бив, щоб їжа була більш-менш нормальною. Тепер в їхній комендатурі до наших військових ставляться краще.

Спочатку й мені було важко на війні, але дякую нашим волонтерам, насамперед, вони дуже підтримували. По тій стороні барикад навіть росіяни, коли допитували нас, то дивувались, для чого наші люди допомагають. В них були Перша чеченська кампанія, Друга чеченська кампанія, коли ніхто солдатові й булочки не передав. Українські ж волонтери не просто передають їжу, одяг, все, що потрібно, а й самі їздять навіть на передову, вони привозять із собою часточку дому, великий запас віри в нас, тепло і Любов. Волонтери надзвичайно сильно підтримують не тільки добровольчі батальйони, але й усю армію. Якщо б не вони, я не уявляю, як би ми протрималися.

- Я знаю, що Ви віруюча людина. Чи допомогла Вам сила молитви перебороти той моторошний час, коли Ви перебували в полоні ворога і Вашому життю загрожувала реальна небезпека?

– Тепер я розумію, наскільки потужною може бути сила молитви, і як вона здатна захистити людину. У Святому Письмі написано, що є три речі – Віра, Надія і Любов, які оберігають серце кожного. Але Любов завжди буде найголовнішою – Любов до ближнього, Любов до всього, що тебе оточує. Перебуваючи в полоні, я багато молився. Як кажуть, молитва залізо ломить. Я відібрав Біблію в ополченців, які майже повністю скурили Старий Завіт, роблячи із нього самокрутки, завжди читав її – і саме це мені допомагало. Головне – час, терпіння і віра в те, що ти житимеш і зможеш повернутись додому. Я вірив, що Бог мене захистить і ніколи в цьому не сумнівався.

- Ми, християни, дуже багато говоримо про прощення. А чи готові Ви зараз простити своїх ворогів, чи все-таки внутрішня образа залишається, і не всі рани так швидко можуть загоїтись?

– Пригадую, у Святому Письмі вказано: «Не проклинайте ворога свого, а благословляйте його…». Звичайно, я прощаю своїх ворогів. Бог нас простив, Ісус за нас помер на хресті. Якщо Господь відпускає нам наші гріхи, то не можна себе ставити вище за Нього і тримати зло на інших. Якщо ми не навчимось прощати і забувати свій біль, то як нам можна буде простити? Навіть в молитві «Отче Наш» є ці слова: «… і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…».

- Якщо б можна було повернути час назад, і Ви знали б, що Вас чекає на цій війні, чи готові Ви були б піти на всі ті жертви і знову боротись за правду та незалежність нашої країни?

– Думаю, я б не змінив свого рішення і знову б пішов воювати. Саме на війні я побачив життя з іншої сторони, переосмислив багато речей, які в житті справді потрібні, почав більше цінувати життя та своїх рідних людей. Я вважаю, що всі ці випробування стали фундаментом як для зміцнення моєї віри, так і для майбутнього життя.

-Ще не так давно Вас вважали загиблим. Які емоції переповнюють Вас тепер, людину, яка пройшла крізь пекло і повернулась мало не з того світу? Після тривалого часу розлуки із близькими, хто на Вас чекає?

– Мене чекають мама, сестра, племінниці. Емоції… я не знаю, як це назвати… Щастя… Я просто дуже радий і вдячний всім, хто допоміг мені та іншим воїнам. Ще багато хлопців залишились у полоні. Я знаю, що їхній дух не падає, проте з’являється недовіра до верхівки нашої держави. Але, якщо проігнорувати усі прикрі та суперечливі моменти то цей відроджений український дух надзвичайно об’єднав всіх людей. З Харкова, навіть з Донецька та Луганська люди переходять на нашу сторону, беруть зброю в руки і готові воювати до переможного кінця. На жаль, багато патріотів вже не повернуться додому. Але ми знали, куди йдемо, нехай між собою про це не говорили, але відчували, що багато з нас загинуть, не одного поховали. Просто хочеться, щоб наші Президент та влада дотримувались своїх обіцянок, допомогли родинам загиблих, віддаючи належну шану їхньому подвигу. Я думаю, вони та їхні сім’ї заслуговують на повагу і безсмертну пам’ять.

- На жаль, сьогодні дуже поширені песимістичні настрої серед громадян стосовно війни. Як Ви вважаєте, чи є майбутнє в України, чи зможемо ми залишитись єдиними, перебороти ворога і втримати свою незалежність?

– Ми не маємо права на зневіру! Я не допускаю навіть таких думок, що ми здамося. Ми споконвіків долаємо тих, хто приходить зі злом на нашу землю. Українці досить стійкі люди, і наш дух неможливо зламати. Війна завжди нищить все на своєму шляху, руйнує долі. Але я думаю, що коли ворог вривається у твій дім, кожен візьме зброю в руки – чи то автомат, чи сокиру, чи косу – і не мовчатиме. Я. наприклад, не хочу, щоб хтось приходив і розказував мені, як жити. Ми маємо свою країну та свої закони. А терпіти свавілля чужинців, жорстокість російських загарбників – це всеодно ще забути, як наші прадіди боролись за Україну, і знехтувати святість мільйонів жертв, подвиги героїв, перекреслити всю нашу історію і наше майбутнє.

Розмовляла Лідія Батіг

Джерела:     http://velychlviv.com

Воїни Христа Царя

24.07.2015р. Б. / “Як живе сім'я, так живе народ і так живе весь світ”: відозва Львівського Митрополита РКЦ щодо змін в Конституції України

Голова Конференції Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні Архієпископ-Митрополит Львівський Мечислав Мокшицький прокоментував запропоновані Конституційною Комісією України нові формулювання положень про права і свободи людини:

«Інтеграція України в об’єднану Європу можлива виключно на засадах збереження християнських цінностей, які впродовж двох тисячоліть формували духовне обличчя нашого континенту. Не є винятком Україна, яка в статті 21 свого Сімейного Кодексу чітко визначила, що «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка». 

Наша Церква, яка твердо захищає традиційні сімейні цінності, стурбована намаганням узаконити в Україні одностатеві партнерства, що може призвести до чергового гріхопадіння в суспільстві, яке й так виснажене війною та різними негараздами. Папа Римський св. Йоан Павло ІІ, котрий упродовж всього свого понтифікату ревно піклувався про збереження християнський коренів і цінностей в Європі, повчав: «Як функціонує сім'я, так функціонує народ і так функціонує весь світ, у якому ми живемо».

Щиро сподіваюся, що пан Президент Петро Порошенко, Конституційна Комісія та Верховна Рада України прислухаються до голосу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка повторно адресувала їм Звернення із роз’ясненням своєї позиції та застерегла владу від зазіхань на сімейні цінності в новій Конституції України».

Львів, 23 липня 2015 року
№ 30/2015

Джерела:  Львівська дієцезія РКЦ

Воїни Христа Царя

24.07.2015р. Б. / Українське християнство на порозі втрати суспільної легітимності та суб’єктності, або Дещо про українське християнство на порозі суспільної катастрофи

Останніх кілька тижнів ситуація в українському суспільстві продовжувала радикалізовуватися. І якщо українські християни закриватимуть на це очі, одного прекрасного дня вони знову виявляться неготовими до того, щоб стикнутися із ще одним суспільними вибухом. Українські християни виявились повністю неготовими до Майдану і до московитської агресії. Хоча і одне, а тим більше друге, можна було доволі легко передбачити.

До честі українського християнства варто сказати, що воно доволі скоро зорієнтувалося у майданних подіях, а так само і з початком агресії саме українське християнство стало одним з центрів волонтерського руху допомоги українським воякам та потерпілим від московитської агресії.  Але ця неготовність українського християнства, в цілому, до такого розвитку подій ставить під серйозний сумнів його здатність виживати в умовах суспільства, яке радикалізовується.

Складається враження, що Церква в Україні усе ще не усвідомлює себе совершенним суспільством, яке б мало функціонувати, як таке. Вона, принаймні, так виглядає, не усвідомлює себе народом Божим, а більше розглядає себе якоюсь релігійною надбудовою українського суспільства, йдучи тими самим стежками секуляризації, можливо, навіть не усвідомлюючи цього.

Суспільні протиріччя, які призвели до майданного вибуху усе ще не вирішені. Більше того, влада своїми діями лише розпалює ці протиріччя, розгортаючи боротьбу проти волонтерів, добровольців, неугодних громадських структур, кришуючи корупційні схеми і самих корупціонерів. Основна вимога громадянської Революції – вимога елементарної справедливості – все ще залишилась не виконаною. Більше того, постмайданна влада не тільки не встановила цієї справедливості, принаймні, в таких показових моментах як розстріл Небесної Сотні, але навпаки, продовжує цю несправедливість помножувати.

На сьогодні, суспільство і влада в Україні уже не є суб’єктами суспільних процесів, а об’єктами. Влада уже не може змінити свій корумпований характер, а суспільство уже не може дати задню у питанні встановлення фундаментальних принципів суспільної справедливості. Усі суспільні події, принаймні, за останніх півроку вказують саме на такий стан речей. І єдиний вихід з цієї ситуації – суспільний вибух, який, вочевидь, завдасть великої шкоди і суспільству, і державі, а тим самим і християнським Церквам і церквам в Україні, як народу Божому. Такий розвиток подій, якщо Бог не втрутиться у цю ситуацію в чудесний спосіб, виглядає неминучим.

Варто би було, щоб українське християнство заздалегідь готувалося до такого варіанту розвитку подій. Адже саме великі українські християнські конфесії УГКЦ, РКЦ, УПЦ КП поки що зберігають свою суспільну суб’єктність у суспільних процесах. Щоправда, якщо вони нічого не змінять у своїй суспільній активності, цю свою суб’єктність вони втратять у найближчому часі, ставши ще одним об’єктом суспільних процесів.

Також варто зауважити, що українське християнство цілком і повністю виявилось неготовим до загрози створення в Україні, за ініціативою президента П. Порошенка, конституційного фундаменту для запровадження в Україні ґей-«шлюбів». Воно, на даний момент, виявилось нездатним зродити як мінімум багатотисячний спротив таким спробам. Заява Всеукраїнської Ради церков та релігійних організацій, при відсутності організації багатотисячних маршів протесту, тільки підтверджує, що українське християнство усе ще сприймає себе як релігійну надбудову суспільства. Сама заява радше скидається на заяву ображеної громадської організації, аніж на заяву очільників мільйонних самодостатніх суспільств.

Дещо відмінними у цьому плані є лист до глави українського парламенту та проповідь Глави УКГЦ в часі паломництва до Зарваниці стосовно цього питання. Відразу необхідно зазначити, що Глава УГКЦ – єдиний з релігійних провідників в Україні, хто самостійно висловився з цього приводу. Але увесь позитив заяв Блаженнішого Святослава буде зведено нанівець відсутністю з одного боку широкої загальнонаціональної інформаційної кампанії (дозволю собі спрогнозувати, що її просто не буде), яка б, принаймні греко-католиків інформувала про реальну загрозу створення конституційного фундаменту для ґей-«шлюбів» в Україні, а з іншого боку – відсутністю навіть спроби організувати протестний тиск на владу, яка уже показала, що від своїх планів вона здатна відмовлятися тільки під серйозним тиском суспільства.

Тому, на майже 100% можна прогнозувати, що президенту П. Порошенку вдасться протиснути конституційний фундамент, який уможливить подальше законодавче закріплення норм, які призведуть до утисків і переслідування християн в Україні, заборонивши усяку критику гомосексуального співжиття. Президентське протискання через парламент змін до конституції, які, фактично, створили терористичну державу-паразита в межах міжнародно визнаних кордонів України, дає усі підстави очікувати і затвердження парламентом президентського конституційного фундаменту для ЛГБТ утисків та переслідування християн.

І тут варто зазначити, що саме в УГКЦ доволі хистка суспільна позиція, щоб стати центром можливої оборони сімейних цінностей в українському суспільстві. Ситуація з УКУ, коли викладачі цього закладу відверто виступають на стороні ЛГБТ активістів, коли пропагують гендерну ідеологію і це відбувається без зрозумілих суспільству санкцій, позбавляють УГКЦ суспільної легітимності говорити про захист сімейних цінностей. Адже будь-хто може сказати: «Ви перше домовтеся між собою – ви за сімейні цінності чи за «права» ЛГБТ та гендерну ідеологію, а тоді вчіть суспільство». Без вирішення проблеми УКУ УГКЦ виглядатиме в очах суспільства або шизофренічно, або лицемірно. Хоча, здається, що радше лицемірно, адже питання пропаганди ЛГБТ та гендерної ідеології у випадку УКУ тісно пов’язане з грошима і престижем.

Іншим моментом, який ставить під сумнів суспільний легитимітет українського християнства є те, що жодна християнська конфесія України так і не стала народним трибуном. Єдиними релігійними провідниками, які відважилися відверто висловити владі протест проти суспільної несправедливості у часі постмайданної влади, поки що залишаються єпископи Харківсько-Запорізький владика Станіслав Шикорадюк та єпископ Одесько-Сімферопольський владика Броніслав Бернацький.

В умовах галопуючої радикалізації українського суспільства такий стан речей є просто таки катастрофічним як для самого суспільного організму, так і для українського християнства. Провідники українського християнства усе ще можуть змінити ситуацію, але питання наскільки вони до цього готові.

Українське суспільство знаходиться на порозі хаосу і можливої втрати державної суб’єктності. І якщо суспільні процеси призведуть до катастрофи, відповідальність за цю катастрофу нестиме також й українське християнство, яке виявиться нездатним зупинити або, принаймні, конструктивно каналізувати суспільну радикалізацію.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.07.2015р. Б. / "Влада має виконати одне з найголовніших своїх завдань - зберегти довіру народу!" (+AUDIO)

В ефірі програми "Архіпастир ВІДПОВІДАЄ" з архієпископом-емеритом УГКЦ Любомиром Гузаром говорили про сучасну Україну: бездіяльність політиків, війну, і нові завдання для церкви в контексті буремних подій - Держава мало пояснює, чому вона чинить так, а не інакше. - Наголошує Архієпископ. - Якщо люди починають сумніватися, це дуже погана справа!

Я не знаю, чому зараз є війна, і з цього не журюся. Хто я такий, щоб давати Господу поради? Я знаю, що ми маємо БАТЬКА, Отця Небесного, Татуся! Я можу лише як дитина, звернутися до Нього: "Татуню, допоможи!".

"Влада має виконати одне з найголовніших своїх завдань - зберегти довіру народу!" by Radio Maria Ukraine on Mixcloud

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.07.2015р. Б. / Церква дає нам відкриті руки говорити на всі теми і навіть гострі (+AUDIO)

В програмі «Рецепти життя» отець Орест Дмитро Вільчинський розкриває власну шкалу важливості подій і явищ, що формують не лише наше сьогодні а й, головним чином, майбутнє багатьох поколінь.

Церква дає нам відкриті руки говорити на всі теми і навіть гострі by Radio Maria Ukraine on Mixcloud

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.07.2015р. Б. / УГКЦ завжди була поруч зі своїм народом

Важко, мабуть, не погодитись із тим, що події, які сьогодні переживаємо на східних теренах нашої Батьківщини, носять дикий, ворожнечий характер, який вже більш ніж за два роки, приніс чимало змін до нашого побуту. Терміни «АТО», «Гібридна війна», «Град», «Іловайський котел» та ще з десяток інших, стали важким, чорним осадом в ментальності сучасних українців.

В той же час, у зв’язку із цими подіями, ми маємо змогу наново розуміти багато християнських норм, Євангельські блаженства та й взагалі – поняття добра та милосердя, любові та прощення. Сьогодні в нас постало далеко не нове поняття волонтера, яке в світлі останніх подій стало справжнім ноу-хау не лишень для українців, але й для усіх мешканців світу, хто хоч трішки цікавиться новинами.

На превеликий жаль, українська держава, спустошена подіями останніх років, не може вповні забезпечити свою армію. Це розуміємо усі ми, це розуміють наші волонтери, це розуміє і наша Українська Греко-Католицька Церква. В суботу, 18 липня, помічник економа Івано-Франківської Архієпархії о. Віталій Максимів, за дорученням Митрополита Володимира (Війтишина), передав бійцям батальйону «Донбас» волонтерську допомогу. Це і військове обмундирування, і берци, та інші необхідні їм речі загальною вартістю 14000 грн.

Важко не помітити крізь призму історії, що УГКЦ завжди була поруч зі своїм народом: в радощах та горю. І суботня подія яскраво це ще раз засвідчує. Як же ж важливо для усіх нас, вірних Івано-Франківської Архієпархії, що наші добрі пастирі не лише словом, але й власним прикладом засвідчують свою любов та вірність нашим захисникам! Творімо і ми подібні діла милосердя, кожен в свою міру, і сам Христос нас винагородить, адже ж Він сказав: «Блаженні милосердні, бо вони помилуванні будуть».

Джерела:  прес-служба Івано-Франківської архиєпархії

Воїни Христа Царя

22.07.2015р. Б. / Там, де війна. Російські терористи хочуть розширити окуповану територію (МАПА)

РНБО оприлюднила свіжу мапу ситуації на сході України:

 (для збільшення розміру зображення натисніть на мапу)

Джерело:  НОВИЙ ПОГЛЯД