05.02.2014р. Б. / Відкритий лист Голові Служби безпеки України Якименку, щодо запитів СБУ про надання відомостей про користувачів Інтернет

Відкритий лист Голові Служби безпеки України Якименку О.Г. щодо запитів СБУ про надання відомостей про користувачів Інтернет

Шановний Олександре Григоровичу!

Ми, представники інститутів громадянського суспільства, виступаємо із заявою, в якій вважаємо за необхідне висловити своє занепокоєння у зв'язку із прискореним згортанням в Україні прав людини на інформацію, свободу слова та вираження поглядів разом із іншими фундаментальними свободами.

Так, напередодні Дня приватності, який щороку 28 січня відзначає ІТ-світ і який присвячений захисту персональних даних, ряд операторів та провайдерів телекомунікацій отримали від слідчих органів Служби безпеки України запити на необхідність, в рамках кримінального провадження, надання відомостей про абонентів або користувачів Інтернет, які протягом встановленого періоду відвідували веб-сайти за певними електронними адресами. Деякі з цих запитів були опубліковані у ЗМІ (наприклад, http://proit.com.ua/news/gosregulation/2014/02/03/122030.html).

Згідно ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати і використовувати інформацію.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному проваджені підлягає доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" чітко визначає, що підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку про осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, а також осіб безвісно відсутніх.

Зважаючи на вищевказані положення законодавства, які насамперед передбачають правові підстави для кримінального переслідування фізичної особи насамперед за її індивідуальними ознаками, постає питання у правомірності вказаних запитів слідчих органів Служби безпеки України стосовно невизначеного кола осіб, які під час користування телекомунікаційними послугами, реалізуючи конституційне право на інформацію, відвідували певні веб-сайти.

Для всіх очевидно, що такий контроль за невизначеним колом користувачів мережі Інтернет є загальним і не заснований на індивідуальному підході, а, отже, не може здійснюватися відповідно до порушених кримінальних проваджень та санкції суду, що вимагається законодавством. Тоді стає зрозумілим, що чітких правових підстав для здійснення під виглядом збирання доказів, витребування інформації стосовно персональних даних невизначеного кола осіб, лише за фактом відвідування ними тих чи інших веб-сайтів у слідчих органів Служби безпеки України просто немає. Очевидно, зібрання доказів за вищевказаними запитами фактично не регламентується положеннями кримінального процесуального законодавства, а здійснюється на підставі таємних інструкцій, що явно не узгоджується з демократичними стандартами.

Статтею 32 Конституції України проголошено право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

19 грудня 2013 Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію про захист особистої інформації користувачів Інтернету та інших форм електронних комунікацій, від втручання у приватне життя, в тому числі з боку спецслужб.

Згідно з декларацією, користувачі повинні бути захищені онлайн також, як і в повсякденному житті. Відзначається, що шпигунство і масовий збір персональних даних в Інтернеті є порушенням права людини на приватне життя.

Резолюція покликана поширити на користувачів Інтернету право на захист приватного життя і особистого листування, гарантоване всім людям Міжнародним пактом про політичні та громадянські права від 1966 року.

Резолюція засуджує подібні дії і окремо підкреслює небезпеку, яку несе масовий збір особистої інформації користувачів, що може привести до серйозних порушень основоположних прав людини.

Подібні запити СБУ – це спроба утиску конституційних прав особи на інформацію, свободу слова та має ознаки боротьби з інакодумством.

У нас доволі розвинене громадянське суспільство, а люди готові відстоювати свої права. Окрім того, ці запити порушують з Конвенцію про права людини, яку ратифікувала Україна.

Звертаємось до усіх громадян України, громадських організацій і рухів, іноземних організацій з прав людини підтримати наше звернення щодо заборони безпідставного втручання правоохоронних органів в приватне життя людей та немотивованого збору вразливих персональних даних, які в подальшому можуть перейти в репресії по відношенню до них.

Голова Правління Інтернет Асоціації України Т.Попова

Голова Комісії УСПП з питань науки та ІТ,
експерт ринку телекомунікацій І.Пєтухов

Голова Правління Асоціації підприємств
інформаційних технологій України Е.Шнурко-Табакова

Джерела: УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

05.02.2014р. Б. / На барикадах читають Василя Шкляра, Ліну Костенко, Біблію

 

За тиждень відтоді, як в Українському домі було облаштовано «Бібліотеку Майдану», її просто засипали книжками. Почалося все з кількох видань, які принесли кияни, щоб у момент відпочинку мітингувальникам було що почитати. Нині фонд бібліотеки — близько 5 тисяч примірників. 

 

«На Майдані є місце Духу (сцена і навколо), місце Сили (вулиця Грушевського), має бути місце Розуму. Коли активісти взяли Український дім, я вирішив, що з нього можна зробити Культурний центр, і привіз туди трохи книжок», — розповідає про появу бібліотеки Майдану її засновник — маркетолог Віктор із Дніпропетровська. Він створив Фейсбук-спільноту «Бібліотека Майдану»; завдяки цьому знайшлися не лише книжки, а ще й стелажі. 

Поруч зі стелажами — справжня барикада з паперових коробок. У них — ще 2 тисячі книжок, які невдовзі відправлять у сільські бібліотеки. Сьогодні в книгозбірні працюють близько 20 добровольців, по 5-6 на зміну. А ще, як і в справжніх книгозбірнях, тут є власний штамп — «Бібліотека Майдану», та правила. Щоб почитати книжку, потрібно взяти папірець, написати на ньому «Чесне слово» і вкинути в спеціальну скриньку. За повернуте видання читача нагороджують цукеркою. 

До бібліотеки регулярно запрошують письменників. У понеділок тут відбулася зустріч із Василем Шкляром — автором роману «Чорний ворон». «Плануємо і надалі літературні вечори проводити», — ділиться планами Анжеліка, яка працює волонтером уже тиждень. За цей час вона добре вивчила уподобання революціонерів. «Найбільшим попитом користуються історична література, книжки про бойові мистецтва і самооборону, про Рух опору і Конституція. А найпопулярніші автори — Василь Шкляр, Андрій Кокотюха і Ліна Костенко. Часто питають Біблію», — розповідає дівчина. 

Майбутній юрист Владислав Петров дізнався про книгозбірню завдяки її сторінці у «Фейсбуцi» і, не вагаючись, приніс сюди кілька книжок — «Тріумфальну арку» Ремарка, фантастику і біографію Черчилля. «Черчилль — приклад сильного керівника держави. Я вважаю, що книжка про нього буде корисною майданівцям. А «Тріумфальна арка» вчить любити життя», — каже хлопець. 

Тепер «Бібліотека Майдану» закликає небайдужих приносити ще й шахи, шашки, настільні ігри.

 
За матеріалами: Україна молода

Джерело:   КРЕДО

04.02.2014р. Б. / Владика Венедикт: народ Божий в Україні глибоко усвідомлює потребу опертися в цій ситуації на Бога

Ваше Преосвященство, як на Ваш погляд маємо дивитися на ситуацію, що складається зараз у нашій державі?

На теперішню ситуацію в Україні можна дивитися з двох перспектив: з суто людської і з Божої. Якщо дивитися на неї з людського погляду, то я би охарактеризував її як крайнє драматичну. Моє особисте враження, що з часів ІІ Світової війни в нас не було настільки драматичної ситуації. І ця ситуація, розвиваючись за законами людської поведінки, за законами поведінки людського суспільства усе більше радикалізовується. А з цією радикалізацією росте стіна відчуження між різними частинами нашого народу, нашого суспільства. Бо не можна забувати що по обидва боки барикад є українці. І ті й інші є частиною нашого народу, і ті й інші є членами українського суспільства. І, як це можемо спостерігати, стіна нерозуміння й глухоти між ними стає вища і ширша.

І влада, і опозиція, і народ усе більше цементуються на своїх позиціях. Усе примарнішою виглядає можливість діалогу, усе гострішими стають заяви, усе більшою стає недовіра між сторонами. Між сторонами цього конфлікту вже стоять сотні побитих людей, десятки зниклих безвісті, політичні в’язні, пролита людська кров. Безумовно, в такій ситуації надзвичайно важко налагодити діалог, надзвичайно важко зупинити те, що відбувається. У цій ситуації можу повторити слова Блажeннішого Святослава – влада мусить зробити кроки до повернення довіри до себе у суспільстві, інакше ситуація йтиме шляхом зростання недовіри, неприйняття і радикалізації.

А шлях радикалізації протистояння – це шлях у нові людські страждання, шлях у ситуацію некерованого хаосу. До чого це зможе привести, цілком невідомо. Як я вже казав, теперішня ситуація є такою ж драматичною, як і в часи ІІ Світової війни на наших землях. Уже зараз ми спостерігаємо якісь не зрозумілі акти насилля і вандалізму. Силові структури зараз усе більше скидаються на загони НКВД – ті ж методи катувань, знущань, викрадень, вбивств і фальсифікації. Усе це є дуже небезпечним.

Через своє щоденне спілкування з людьми знаю, що дії силових структур у багатьох людей викликають асоціації з 1937 роком, чи з періодом 1939–1941 років, або й з 1946 роком. Усе це створює в людях почуття загрози, загрози власному життю, життю своєї сім’ї, родини, своїх дітей, загрози своїй ідентичності. І це відчуття щодень зростає, підкріплене новими фактами катувань, знущань, беззаконня, відвертої неправди. А відомо, коли людина відчуває себе загроженою, відповідно зростає її рішучість до боротьби, радикалізуються її погляди і дії.

Здається мені, що усе це провокують зумисне, щоб чим більше зрадикалізувати ситуацію в Україні. І страшним наслідком цієї радикалізації може стати повторення тієї кривавої ситуації на наших землях, коли воювали усі проти всіх, коли у хаосі конфлікту годі було визначити хто де і хто з ким. Коли на наших теренах воювали і визвольні загони УПА, і бандерівці з мельниківцями, і Армія Крайова, і радянські партизани, і загони НКВД, які часто маскувалися і під українські, і під польські партизанські загони.

Тому і влада, і опозиція, і громадські активісти мусять зрозуміти, що ми стоїмо над прірвою кривавого хаосу. Іще один-два нерозважливих кроки і ми опинимось серед конфлікту, наслідки якого, напевно, не здатен передбачити ні один людський розум.

Але, на превеликий жаль, останніми днями ми усі спостерігаємо відсутність діалогу між суспільством і владою, між партією влади і опозицією. Це аж ніяк не додає оптимізму.

Проте ми, християни, покликані на всяку життєву ситуацію дивитися не тільки людським поглядом, але й також і через призму Божого слова, через призму власної віри. І в сьогоднішній ситуації цей погляд віри мусить бути переважаючим, принаймні, для нас християн.

Я глибоко переконаний, що коли в цій ситуації, в якій ми перебуваємо, суто людськими зусиллями виглядає, що нічого не можна вдіяти, єдиним реальним рішенням є Бог і Його святе Провидіння. Бо ситуація, якою б важкою вона не була, якою б трагічною вона не здавалася, є Божим допуском – Бог її допустив. І через цю ситуацію Він хоче нас чомусь навчити. І, здається, що Бог сьогодні нас спонукає не тільки до гарячішої молитви, до зростання в довірі до Нього, але й до переосмислення ситуації нашого суспільства в цілому й кожного його члена зокрема.

І перш за все мусимо зрозуміти, що теперішня ситуація не є випадковою. Вона існувала і раніше. Вона просто загострилась, подібно як хвороба, коли її не лікувати. І до того моменту, коли країна вибухнула протестами в нас існували політичні в’язні, і до цього моменту суди не були місцем правосуддя, і до цього правоохоронні органи піддавали людей тортурам, фальсифікували кримінальні справи, і до цього моменту в нашій країні процвітала корупція, беззаконня. І до цього моменту на народ за посередництвом ЗМІ виливалися потоки неправди. І до цього влада була глуха на потреби народу. І до цього моменту в нас безвідповідальність була нормою суспільної поведінки.

Здається мені, що цією ситуацією Бог каже нам: «Стоп! Так більше не можна! Ви мусите змінитися, змінити свою поведінку, бо інакше пропадете». І саме Бог, на моє глибоке переконання,  має відповідь на цю ситуацію. Ми ж у свою чергу покликанні цю відповідь шукати.

В історії ізраїльського народу, як це нам передає Старий Завіт, було багато кризових моментів. Але коли народ молився і постив перед лицем Божим, коли каявся з своїх гріхів, Бог завжди виводив його з цих кризових ситуацій. Саме тому єпископат нашої Церкви звернувся із закликом до усіх вірних провести час у пості й однодушній молитві. І якщо люди відгукнуться, то Бог обов’язково дасть відповідь своєму народу, Він обов’язково виведе нас з цієї ситуації.

Прошу Владики, а чи існує який механізм замирення цієї ситуації?

Сьогодні ми замиримо, а завтра вона знов «розмириться». Якщо не вирішити, чи, принаймні, дійсно не почати вирішувати ті проблеми, які вивели людей на вулиці, які спровокували цю ситуацію, то замирення нічого не вирішить. Воно тільки відкладе, віддалить черговий вибух. І цей наступний вибух буде сильнішим від того, що ми зараз спостерігаємо.

Хоча на цей момент це виглядає дуже примарно. Можливо, навіть і дещо наївно, але без діалогу, саме діалогу, коли і одна й інша сторона будуть не тільки говорити своє, виставляти свої вимоги, але й дійсно будуть чути одна одну, вирішити цю ситуації, по-людському дивлячись, просто нереально. Бо навіть і після найрадикальніших дій, навіть, боронь Боже, після війни все одно приходить час переговорів, приходить час діалогу. Без діалогу мирне вирішення ситуації є просто неможливим. Без діалогу ситуація дуже скоро може опинитися у кривавому протистоянні.

Саме тому Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій доклала стільки зусиль, щоб змусити і владу, і опозицію, і Майдан стати на шлях діалогу. На жаль, на сьогодні цей діалог призупинено. І це призводить до чергового зросту радикальних настроїв у суспільстві.

Зараз діалог є дуже необхідним, тому що відсутність розмов призводить до абстрагування противника, до його дегуманізації, а згодом і до демонізації, а тоді діалог стає уже неможливим. Сьогодні з впевненістю можна сказати, що і у владі  й в опозиції є різні люди. І з одного, і з іншого боку є люди, які готові до діалогу, і є ті, які такий діалог відкидають в принципі. І саме тому потрібно шукати можливості до такого діалогу. Адже багато хто по різні боки барикад опинився в стані заложників системи і ситуації.  Знаємо, що і в стані опозиції, і в стані влади, і серед громадських активістів не всі є демонами, чи ангелами, але всі є людьми. Тому потрібна площина для діалогу. І, здається, попри все, український парламент усе ще може стати такою площиною.

А в цій ситуації ми, українці, мусимо розуміти, якщо ми самі не вдамося до діалогу, якщо ми самі не почнемо вирішувати ситуацію, то за нас її знову вирішуватимуть інші, як це вже неодноразово було в нашій історії.

Але, знову ж таки, без пошанування основних законів людської природи, без пошанування того, що Бог вписав у серце кожної людини, а що знаходить своє відображення, з одного боку, в природному моральному законі, а з іншого – було чітко Богом сформульованим у Десяти Заповідях, будь-який діалог і будь-яке вирішення ситуації буде неможливим. Проте до нього слід просуватися крок за кроком.

Також не можна забувати, що навіть за успішного ведення діалогу і за осягнення конструктивних домовленостей усе це не буде мати успіху в майбутньому, якщо кожен з нас не почне змінювати свою власну ситуацію. Адже хабарництво, корупція, несправедливість починаються з малих хабарів, з невеличких корупційних оборудок. Саме з малих несправедливостей, малих беззаконь починається усе те, що і є причиною кризи цілого українського суспільства. Легкі гріхи провадять людину до тяжкого гріха, і усі ці «малі» зловживання на місцях, як мазки маляра, малюють загальну картину нашого суспільства.

Зараз не можна шукати механізмів замирення, зараз просто таки необхідно шукати шляхи вирішення ситуації, шляхів трансформації українського суспільства, яке усе ще борсається в проблемах пострадянського періоду. І в цьому пошуку і влада, і опозиція, і усе українське суспільство мусять докласти максимум зусиль, щоб знайти компромісну формулу не просто для мирного співжиття, а для перетворень суспільних, політичних, соціальних, які би були дійсно здатними гарантувати подальший мирний розвиток українського суспільства.

Ваше Преосвященство, якою, на Вашу думку, має бути роль Церкви у цих кризових процесах яких ми всі є свідками і учасниками?

Я би почав свою відповідь з того, що пригадав би одну просту річ: Церква – це не тільки єпископат, не тільки священики, монахи, монахині… Церква – це, перш за все, народ Божий. Звісно, у традиційних християнських конфесіях клир вершить функцію проводу, але це не позбавляє кожного окремо взятого члена Церкви, кожного члена народу Божого його відповідальності. І відповідальність за ситуацію в Україні лежить не тільки на єпископаті, але на кожному з нас зокрема, не дивлячись на те, чи йдеться про єпископа, священика, монаха, монахиню чи про мирянина.

Як я вже зазначив, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій виступила в ролі такого собі «примушувача» до діалогу влади і суспільства. Але зараз цього замало. Зараз кожен християнин покликаний докласти максимум зусиль, щоб уже самою своєю присутністю бути носієм Божого миру, Божої справедливості, які зараз є настільки необхідними для вирішення ситуації в Україні.

Зараз кожен християнин повинен старатися максимально наблизитись до Бога. Погляньте на двох сестер з Євангелія – Марту і Марію. Марта клопоталася багато, старалася своїми людськими зусиллями вирішити ситуацію, а Господь похвалив Марію. Чому? Марія наблизилась до Господа, сиділа в Його ногах, вслухалася, прагнучи зрозуміти, як зробити, щоб було краще. Сьогодні це є завданням і всіх нас. Адже що більше ми будемо з Богом, то більше будемо знати, що нам робити, як розв’язувати ситуацію.

Погляньмо на великі постаті нашої віри – тих, кого сьогодні ми називаємо блаженними або святими. Часто сама їхня присутність була джерелом Божого миру і спонукала і найзатверділіші в злобі серця до навернення, до зміни на краще.

Не дивлячись на критичну ситуацію, нашому суспільству на загал і кожному громадянину України зокрема потрібне переосмислення власної життєвої ситуації. А нам, християнам, потрібно це в першу чергу. Ми часто дивимось на себе і порівнюємо з іншими – я таки не такий поганий, ходжу до церкви, приступаю до Святих Тайн, молюся, стараюся жити за Божими заповідями. Але це – фарисейство. Саме так поводився фарисей з євангельської притчі про митаря та фарисея. Він порівнював себе з гіршим, на його думку, від себе. Ми маємо порівнювати себе з Христом, брати Його за взірець, а також вдивлятися у приклад святих, з яких кожен у свій оригінальний, власний спосіб, з Божою допомогою спромігся впровадити у власному житті Христову святість.

Саме через покаяння, як через зміну свідомості й поведінки, мусить пройти Церква в Україні, Церква у розумінні всього народу Божого. Увесь люд Божий покликаний переосмислити своє життя, свою ситуацію і дати на неї відповідь – гідний плід покаяння. І теперішня ситуація є саме закликом до таких змін.

Уже зараз можна сказати, що народ Божий в Україні глибоко усвідомлює потребу опертися в цій ситуації на Бога. Погляньте, саме люди на майдані просять, щоб серед них були священики, були монахи, монахині. Саме люди на майдані стали ініціаторами молитов на цій площі. І якби не присутність єпископів, священиків, монахів, монахинь, якби не присутність там на Майдані народу Божого, насильство уже би давно розгорілося до небачених масштабів.

Тому заклик нашого єпископату до строгого посту і спільної молитви власне і слід розглядати також, як і заклик до змін, заклик до покаяння. Єпископи закликали до посту. А піст передбачає також і особисте покаяння, особисте навернення. Кожна єпархія має визначений день в тижні, крім суботи і неділі, щоби провести час у цьому пості, покаянні, призадумі над собою. Наш єпископат закликав усю нашу Церкву до спільної молитви о 21.00 годині. Церква, устами свого єпископату, закликала, щоби ми перемінювалися і всі разом в один час ставали перед Богом. Кожен з нас на своєму місці щось може зробити. Адже кожен може розвести руками з питанням: «А що я можу зробити? Я не належу ні до якої партії і не є при владі». Кожен мусить зрозуміти: зло починається з малого і добро – з малого. Переміна України починається з переміни кожного з нас. А в нас яка є ілюзія? Ми завжди думаємо, що щось навколо має перемінитися, хтось має це перемінити. А це – неправда. Україна – це я. І коли Україна переміниться? Коли я перемінюся. Тому зараз одним з головних завдань Церкви, як народу Божого, є уприсутнювати Бога, Його любов, Його мир в нашому суспільстві.

Прошу Владики, можливо, на закінчення Ви хотіли б ще щось сказати, сказати щось, чого я не запитав?

Блаженний Папа Іван Павло ІІ, який скоро буде проголошений святим, часто повторював у своїх проповідях, зверненнях, листах, енцикліках євангельський заклик «Не бійтеся!» У нашій ситуації цей заклик є особливо актуальним. Не біймося одні одних! Моя мама колись казала: «Ніхто не є з рогами чи з хвостом». Не біймося, не маймо упереджень, не маймо стереотипів, а то ми маємо стереотипи дуже часто – той з тої партії, той з опозиції, той з Донецька, той зі Львова – живемо стереотипами. І тому я зичу – не боятися: зустрічатися, слухати, вслухатися одні в одних. Ми не вміємо вслухатися, ми маємо страх одні перед одними. Ми в голові маємо витворену свою ідеологію (кожен з нас), і оту ідеологію «ура!» – буду її пропихати. А спробуймо послухати інших: чому вони мають інші погляди? Спробуймо вслухатися один в одного. От попробуймо зрозуміти один одного, попробуймо не боятися один одного. Папа говорив про цей приклад, що Христос не боїться, правда ж, довірити кожному з нас. Не біймося довіритися, не маймо страху. І як цей страх зникне, то мир, любов і спокій та порозумінням прийде відразу на Україну.

Джерело:   Воїни Христа Царя

03.02.2014р. Б. / «Живе.ТБ» кожного дня 2014 року презентуватиме цитати з творів митрополита Андрея (Шептицького)

«Живе.ТБ» ініціювало телепроект тривалістю 365 днів, у якому щодня впродовж року з'являтимуться думки та висловлювання митрополита Андрея (Шептицького). Автором ідеї є Блаженніший Любомир (Гузар).

«365 днів з Великим Митрополитом. Роздуми на щодень». Під такою назвою якраз у переддень Нового року у Львові вийшла книга – календар для роздумів. У ній містяться цитати з текстів, які писав митрополит Андрей про важливі події в житті Церкви та України. Сьогодні відомі 212 послань митрополита, написані від 1899 до 1944 років.

«Живе.ТБ» відтак ініціювало телепроект тривалістю 365 днів. На думку Блаженнішого Любомира, такий проект спонукатиме людей до читання творів митрополита Андрея, які є великим скарбом християнської мудрості.

1 лютого присвячене навчанню дітей молитви, 2 лютого акцент зроблено на важливості молитви в житті людини, а 3 лютого говориться про найсвятіше місце в храмі. Робота над проектом триває.

Довідка

2014 і 2015 – ювілейні роки митрополита Андрея. Цього року 1 листопада виповниться 70 років від дня відходу його у вічність. 29 липня 2015 – 150 років від дня народження графа, митрополита Шептицького, який понад сорок років очолював Українську Греко-Католицьку Церкву.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

03.02.2014р. Б. / У Львові перенесли суд над священиком, якому шиють справу за Автомайдан

Франківський районний суд міста Львова переніс на 7 лютого розгляд адміністративної справи щодо священика УГКЦ, викладача УКУ отця Михайла Димида, який нібито порушив правила дорожнього руху і не зупинився на вимогу ДАІ під час поїздки колони Автомайдану до Межигір’я 29 грудня 2013 року.

Про це 3 лютого повідомив кореспондент IA ZIK.

Суд задовольнив клопотання захисників отця Димида, щоб допитати як свідків у справі працівника ДАІ Київської області, який складав рапорт про порушення ПДР та працівника ДАІ Львова, який склав адміністративний протокол за цим рапортом, та ще трьох свідків на боці священика.

Отець Димид під час суду пояснив, що 29 грудня його працівники ДАІ не затримували. «Ніякого жезла не було піднесено і ніякого свистка не прозвучало», – наголосив отець Михайло Димид.

У коментарі журналістам священик зазначив: «Очікуємо позитивного рішення, щоб були підтверджені факти – хто говорив неправду: чи говорив неправду Димид, чи говорить неправду цей працівник ДАІ, чи говорить неправду ціла система, яка спрацювала після того лжесвідчення. Ціла державна система, я думаю, спрацювали принаймні 1 тис. людей в цій системі. Якщо ми доведемо за допомогою Феміди, що такого факту не було, то що має робити система, щоби само очиститися?! Оце є основне громадянське питання. Ми маємо допомогти нашому суспільству та державі вийти з тих каламутних вод, у яких вона перебуває».

Отець Михайло Димид наголосив, що не міг вчинити правопорушення навіть з тієї причини, що не був у той час у тому місці, де вказує працівник ДАІ.

«Йдеться про конкретні факти. Є відповідна апаратура, докази. Якщо зафіксована точна година, точна хвилина. Якщо о цій хвилині я є в іншому місці і моя машина є в іншому місці, то як мене можуть звинувачувати, що я порушив правила дорожнього руху в цей момент де-інде?!», – наголосив священик.

«Є одне пояснення, воно є дуже смішне, але не стосується мене. Є такі люди, що мають дар біолокації – коли вони перебувають в одному місці, але так само в цей момент, як свідчать інші, вони перебувають в іншому місці. Переважно це є святі. Якщо я буду засуджений як порушник – це означатиме, що якийсь елемент цього дару біолокації в мене є», – жартома додав отець.

Як повідомляла IA ZIK, ДАІ взялася за учасників Автомайдану з Львівщини, які брали участь в автопробігу на Межигір’я. При цьому «шиють» штучні та бездоказові справи.

Як повідомляють у «Дорожньому контролі», справа отця Димида, яку ДАІ передала на розгляд Франківського райсуду Львова, виглядає щонайменше фантастично. Є рапорт такого собі інспектора Гончара О. А., який зазначає, що 29 грудня на 20 км автодороги Київ-Овруч у селі Нові Петрівці автомобіль VOLKSVAGEN ВС7399СВ не виконав вимогу інспектора, що надавалась за допомогою жезла та свистка, та не зупинився. При цьому з рапорту не вбачається жодних законних підстав для зупинки авто.

Жодних доказів про те, що є зафіксоване технічними засобами порушення з боку отця Димида немає. Також немає доказів, що за кермом перебував саме власник транспортного засобу.

Як розповідає отець Димид, він дійсно брав участь в Автомайдані, однак в цей час не був у тому місті, де йому приписує ДАІ.

Джерела: ЗІК

Воїни Христа Царя

01.02.2014р. Б. / Право на самооборону перед лицем сьогоднішніх небезпек

Ісус своїм учням дав наказ: «Будьте, отже, мудрі, як змії, і без зла, як голубки» (Мт. 10, 16 b). Але часто так стається, що ми, християни, виконуємо цей наказ Спасителя з точністю до навпаки: ми залишаємося злобними, як змії, і без розуму, як голубки. Так легше: не потрібно докладати жодних зусиль, варто залишатися на рівні відповіді на перші ж подразники, не змушуючи себе ні роздумувати, ні з допомогою Божої милості змінювати, ушляхетнювати свою, первородним гріхом зранену, людську природу.

Багато легше опиратися на псевдохристиянський пацифізм, який заплющує очі на реальність, безперестанку повторюючи: «Мир, мир, мир», перед лицем оскаженілої кривавої банди. Або впадати у відчай, хапаючись за ніж з погрозами перерізати всіх прислужників кривавого режиму.

У цій ситуації і крайній пацифізм, і крайній радикалізм, – речі абсолютно не прийнятні. Перш за все тому, що один і другий вимагають від пересічної людини героїзму, до якого вона просто не є зобов’язаною. Неможливо вимагати від пересічної людини стояти і мило посміхатися своїм катам, так само, як неможливо від пересічної людини вимагати озброєною лише камінням і коктейлями Молотова кидатися на озброєний до зубів «Беркут».

Ці дві крайнощі є повністю неприйнятними вже з того, що вимагають, як вже писалося, героїзму від пересічної людини. Іншою причиною їхньої неадекватності є те, що як один, так й інший шлях, в українських реаліях призведуть до великої кількості жертв. Яким тоді би мав бути наш християнський шлях, якщо з усього видно, що влада не збирається йти на мирне вирішення конфлікту?

Найперше слід пам’ятати кілька простих принципів християнської моралі.

Першим з них і, можливо, найфундаментальнішим у нашому часі є право на законну самооборону. Тобто –  кожна людина має повне право боронити своє життя і обов’язок боронити життя інших. Як нас вчить Церква: смерть нападника в такому випадку не має бути бажаним результатом (ККЦ 1163), тобто потрібно йти за тим, щоб у самообороні знешкодити противника, а не обов’язково його вбити. Це право стало зараз надзвичайно актуальним, коли терористична влада не тільки не гарантує громадянам України безпеки, але й сама стала загрозою для суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема.

Іншим моментом є право народу на збройне повстання. «Збройний опір проти гноблення політичною владою обґрунтований лише тоді, коли існують одночасно такі умови:

– у випадку несумнівних, тяжких і тривалих порушень основних прав людини;

– після вичерпання усіх інших засобів;

– якщо він не спричинить більшого безладдя;

– якщо обґрунтована надія на успіх;

– якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення» (ККЦ 2243). Чисто людським світлом розуму можна дійти висновку, що в Україні такі обставини, на жаль, склалися. Проте, слід зазначити, що той, хто закличе цю теоретичну максиму перенести в українські реалії, має брати на себе повну відповідальність за їхнє втілення в життя.

Щодо застосування першого права на практиці, кожен має вирішувати на особистому рівні, а щодо другого – то таке рішення мало би бути відповідальним, розважливим і все ж таки вимушеним. Той, хто відважиться застосувати друге право, має бути свідомим наслідків такого рішення, його можливих реальних результатів і власної відповідальності перед людьми і Богом.

Жодні радикальні дії, які призвели б до людських жертв, не матимуть жодного оправдання, якщо ці дії не буде вчинено виключно, як єдиний можливий вихід заради збереження життя людей.  Відповідальність за подальший розвиток подій зараз лежить практично на кожному християнинові України. Необережне слово, вчинок, більше того, необережна поведінка зараз в Україні можуть спровокувати лавину цілком непередбачуваних наслідків.

У цій ситуації слід пам’ятати, що життя кожної людини, її фізичний та моральний інтигритет (це безпосередньо включає в себе дотримання усіх прав людини) є найбільшою цінністю. За кожну людину зокрема, а навіть за катів, які закатували уже не одну жертву, Ісус на Голготі пролляв свою Кров. Але також треба пам’ятати і те, що ми покликанні захищати своє власне життя і життя тих, за кого несемо відповідальність. Жертвувати своїм життя можна тільки з надзвичайних причин, а серед них – свідчення віри та оборона людського життя.

Також, з огляду на безмежну цінність людського життя, слід позбуватися ідолів. Таки ідолами можуть бути ідеології та їхні похідні. Жоден ідол, яким би він привабливим не виглядав, якими табу він би не був захищений, не є достойний того, щоб на його вівтар складати людські жертви. Тільки реальна оборона  людського життя може бути виправданням для застосування насильства, але лише стільки, скільки потрібно для захисту.

Також необхідно пам’ятати, що владою в Україні є народ, а не чиновники, вибрані для її звершення. Теперішня так звана влада є тільки органом, який привласнив собі усю повноту влади в Україні, до того ж, незаконно і аморально, тому її розпорядження втратили чинність. Всяке її розпорядження є тільки продовженням лінії беззаконь.

Друге. Ситуація в Україні розвивається за спіраллю радикалізації та загострення конфлікту. Тому необхідно бути готовими, особливо психологічно, до найгірших сценаріїв її розвитку. А це, перш за все, передбачає утримання від паніки. Навчімося не сіяти паніку і самому не панікувати, оскільки паніка здатна позбавляти людину здорового глузду, а в небезпечних ситуаціях присутність потрібного здорового глузду є необхідною передумовою збереження власного життя і життя інших.

Також не можна легковірно вестися за плітками і різними сигналами тривоги. Їх треба перевіряти. Наступне – бути готовим у разі потреби відгукнутися на заклик до оборони людських життів і свободи. У випадку зникнення зв’язку – телефонного, стільникового, інтернету, треба діяти згідно з рекомендаціями легальної влади, яку визнає народ.

Слід також брати участь в акціях протесту в можливий і доступний спосіб, щоб вершити тиск на узурпаційну владу, змушуючи її до поступок, або, щонайменше, до поступок її функціонерів на місцях, а також не давати їй розвернути свою терористичну діяльність на повну потужність.

Будь-яка підтримка узурпаційної влади, приналежність до її партії, небойкотування її фінансувальників, виконання її злочинних наказів, чи навіть просто нейтральність до неї – є прямим потуранням злочинам, які ця влада вершить.

Тому слід пояснювати своїм друзям і знайомим, які в якийсь спосіб стали колабораціоністами теперішньої узурпаційної влади (члени Партії регіонів, судді, правоохоронці, чиновники), що їхня співпраця з цією владою є співучастю у її гріхах, і то тих гріхах, які волають до Неба про помсту. Це потрібно робити з любов’ю і вболіванням про їхнє спасіння і туземне життя.

І найголовніше для нас, християн, – постійно перебувати у молитві за розв’язання цієї ситуації на добро народу Божого і більшу славу Божу!

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.02.2014р. Б. / Блаженніший Любомир закликає до ненасильницької боротьби

Подальший розвиток подій в Україні повинен здійснюватися абсолютно ненасильницьким шляхом. Про це Архиєпископ-емерит УГКЦ Блаженніший Любомир сказав під час запису інтерв`ю для документального проекту «Любомир».

«Це боротьба працею, діяльністю. Ненасильництво, яке вимагає дуже поважної духовної сили, якої в нашому народі не бракує», - наголосив Блаженніший Любомир.

У відповідь на прохання сценариста проекту Лесі Харченко прокоментувати останні події в Україні Блаженніший Любомир зауважив, що до застосування зброї вдалася влада, а не народ: «Влада почала діяти у звірський спосіб, влада показала своє правдиве обличчя, жорстоке обличчя, обличчя людей, яким все одно, аби тільки сягнути чи зберегти своє. Я сам на тих людей тепер дивлюся іншими очима, що то є звірі, то є, знаєте, бандитство першої класи», - констатував Блаженніший Любомир.

На думку колишнього очільника УГКЦ, опозиція не була готова до такого розвитку подій: «Я не знаю, чи вона взагалі до того має бути готовою. В кожному разі забракло проводу, людей, які би спокійно, розважено могли шукати розв’язок у дуже складній ситуації»,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ .

У той самий час Блаженніший Любомир вважає, що ситуація останніх місяців багато чого засвідчила про духовний стан нашого народу: «Дуже багато добра в ньому. Але також і багато показалося поганих рис, поганих прикмет. Потрібне дуже поважне оздоровлення нашого суспільства», - вважає Архиєпископ-емерит УГКЦ.

Роздумуючи над подальшим розвитком подій, Блаженніший Любомир підкреслив, що такий розвиток повинен здійснюватися «абсолютно шляхом ненасильництва». На думку визнаного морального авторитета, ненасильництво «не значить безділля чи слабкість. То мусить бути дуже свідома, послідовна боротьба». На підтвердження успішності практики ненасильницьких дій Блаженніший Любомир навів приклади з історії Індії, Південної Африки, боротьби афро-американців у США, Чехії 1968-го року. Також Блаженніший окремо згадав здійснене за участі українців у часи радянського тоталітаризму повстання в’язнів у Норильську, де боротьба відбувалася без застосування насилля.

«Це боротьба. Тільки не фізична, не кулаками, не молотками, косами, сокирами. Це боротьба працею, діяльністю. Ненасильництво, яке вимагає дуже поважної духовної сили, якої, думаю, в нашому народі не бракує. Така сила є, але треба її трошки більше розрухати», - наголосив Архиєпископ-емерит.

 На думку духовного лідера греко-католиків, подальша ненасильницька боротьба призведе до дуже поважних змін у суспільстві: «Вона візьме час, легко не прийде, швидко не прийде, але вона прийде», - переконаний Блаженніший Любомир.

 Нагадаємо, як повідомляв Християнський портал КІРІОС, документальний проект «Любомир» -- це пов’язані між собою класичний документальний фільм та перший в Україні інтерактивний фільм у вигляді web-documentary. Співавтором та співпродюсером фільму може стати кожен, хто відчуває духовну потребу долучитися до документальної пам'ятки про Блаженнішого Любомира. Проект здійснюється з благословення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука).

Переглянути перші епізоди веб-фільму та допомогти проекту власним внеском можна на сайті www.lubomyr.net. Прем`єра класичного документального фільму про Блаженнішого Любомира запланована на 24 серпня, День незалежності України.

Джерело: КІРІОС