31.07.2017р. Б. / 31 липня - обов'язковий спомин святого Ігнатія Лойоли, пресвітера

Якби не Боже провидіння, котре справило, що в далекому 1521 році під час війни із Францією іспанський лицар Ініго Лопес де Лойола був поранений в ногу гарматною кулею, його ім’я згадувалося би лише серед інших героїв іспанської армії. Проте молодий Ініго став лицарем Христа, засновуючи один з найвідоміших монаших орденів Католицької Церкви.

Ігнатій Лойола, святий католицької церкви, священик, засновник Ордену Єзуїтів (Товариство Ісуса) народився у 1491 році у Лойола в країні Басків (Іспанія). Він був тринадцятою дитиною в багатій лицарській родині. У дитинстві мріяв про лицарські пригоди. Ініго (ім’я, дане йому при хрещенні) зростав при королівському дворі, а найбільшу втіху йому приносили розкішний одяг і будь-яка, кожна можливість похизуватися в бойових мистецтвах, похвалитися своєю зброєю. Крім того, серце його було переповнене мріями про одну високородну даму, заради якої він був готовий здійснити всі подвиги на світі. У той час Ініго служив офіцером в армії принца Наварри, сподіваючись отримати популярність власне військовою кар’єрою.

Облога Памплони

У 1521 році поміж королівством Наварри та Францією розпочалася війна. Французькі війська взяли в облогу Памплону, столицю Наварри. Думки захисників міста розділилися: багато хто готовий був здатися, так що послане підкріплення відмовилося увійти до фортеці, яку повинно було захищати. Але Ініго відмовився відступити, визнавши це ганьбою. Вставши на чолі невеликого загону, він зумів проникнути у фортецю і забарикадувався там. Французи зайняли місто і розпочали штурм замку. Всі хотіли здатися, але Ініго наполіг на тому, аби чинити опір, і всіх “захопили його мужність і безстрашність”.

Під час бомбардування фортеці снаряд попав в Ініго і роздрібнив йому ногу; як тільки герой впав, опір був зломлений. Але Ініго були надані військові почесті, і він був перепроваджений в свій замок. Зламана нога прикула його на декілька місяців до ліжка. Щоби якось провести нудний час хвороби, Ініго попросив принести йому пару книжок. З дитинства він любив читати лицарські романи, але в замку у Лойоли їх не знайшлося: йому принесли “Життя Христа” Лудольфа Саксонського і чудову “Золоту легенду” (Flos Sanctorum) Якопо Ворагинського.

Перше відкриття, яке зробив для себе хворий, полягало в тому, що існує інший світ – світ св. Франциска, св. Домініка і багатьох інших святих, в якому також люблять, б’ються, страждають і знаходять славу, але в ім’я іншого Пана і іншої Любові. І цей “новий світ” заявляв про себе все наполегливіше і серйозніше, і його мучило питання: “А міг би я зробити те, що зробили св. Франциск, і св. Домінік?”

Сам того не відаючи, Ініго занурився у внутрішній світ душі, почав ту ризиковану подорож в її глибини. Він вирішив здійснити своє нове покликання: як тільки він одужає, вирушить у прощу до Святої Землі.

Прочанин

Першим етапом було абатство в Монсеррат, де він написав текст своєї загальної сповіді: на це пішли три дні. Відмовившись від кар’єри військового, Ініго віддав свій одяг жебракові а сам пішов далі до Манрези, міста, яке він згодом називав “своєю першою церквою”. Тут йому було послано п’ять видінь, що сформували його як християнина. Духовні пережиття з Манрези стали згодом основою для “Духовних Вправ”.

Первинним його планом було відправитися в Святу Землю і залишитися там назавжди. І він дійсно туди відправився, але рішення залишитися там виявилося нездійсненним (йому довелося повернутися під загрозою відлучення від Церкви); але зі свого паломництва Ігнатій виніс найголовніше. Він відправився туди, аби вдихнути того ж повітря, яким дихав колись Христос, побачити ті ж місця, ті ж міста, пройти по тих же стежках.

Ігнатій не міг залишитися у Святій Землі і був змушений повернутися до Європи. Почав навчати та проповідувати на вулицях у містечках Іспанії і через  це натрапив на серйозні труднощі з інквізицією. Для того щоби проповідувати та навчати віри, треба було закінчити відповідне навчання. Не дивлячись на свій вік, він поступив в університет в Алькалі, потім в Саламанці і в Парижі, і всюди об’єднував довкола себе товаришів ділячись з ними своїм духовним досвідом з Манрези.

Заснування Товариства Ісуса

1537 року він з кількома товаришами прийняв свячення, і так виникло Товариство Ісусове. Відповідаючи на знаки часу, Ігнатій Лойола звільнив членів свого Товариства від тривалих спільних молитов Часослову, покаяння і монастирських звичаїв, зробивши наголос на індивідуальну молитву. Він також підкреслював надзвичайне значення послуху в житті кожного єзуїта:  беззастережна слухняність як готовність відправитися в будь-яке місце і діяти так, як того вимагає Слава Христова. 27 вересня 1540 р. папа Павло ІІІ буллою Regimini Militantis Ecclesiae затвердив Товариство Ісуса. Це був початок Ордену Єзуїтів.

Ігнатій Лойола був беатифікований (проголошений блаженним) 27 липня 1609 року Папою Павлом V та канонізований (проголошений святим) 12 травня 1622 року Папою Григорієм XV.

Католицька церква вшановує його пам’ять 31 липня.

Від самого початку перші засноване ним Товариство Ісуса присвячувало себе піклуванню бідними, хворими та переслідуваними, а також навчанню людей правд християнської віри. Коли вони заснували новий Чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найбільші потреби.

Джерела:    jesuits.org.ua

Воїни Христа Царя

28.07.2017р. Б. / Діти учасників РУВ взяли участь у християнському військово-вишкільному таборі “Захисник-2017″

Від 18 до 27 липня 2017 року на території Національного природнього парку «Сколівські Бескиди» вже другий рік поспіль відбувся Християнський військово-вишкільний табір «Захисник».

Метою табору «Захисник» є духовна, моральна, фізична та розумова підготовка молоді до можливого виконання нею військового обов’язку перед Українською державою в лавах Збройних сил та інших силових структур України. Особливістю цього табору є поєднання військового та християнського виховання, яке базується на традиційному вченні Церкви про воїнів-християн як захисників та служителів миру, правди та справедливості.

Головним завданням табору було навчити молодь любити Бога і свій рідний край, показати молоді образ воїна-християнина, який у світлі вчення Церкви є захисником миру і правди; тим, хто завжди дотримується християнських норм життя і не зловживає військовою силою; тим, хто захищає слабших та стоїть на боці справедливості та правди.

Також молодь навчалась плекати в собі почуття відповідальності за долю свого народу та розвивати готовність служити і любити до кінця.

Цього року в таборі взяли участь 45 дітей, серед яких 15 – діти воїнів Російсько-Української Війни. Упродовж 10 днів вони молилися, навчалися, вишколювались і старались зрозуміти, хто ж такий воїн-християнин.

 «Табір «Захисник» – це не просто фізичний вишкіл, це місце, де Бог збирає різні дари: до нас приїжджають спортсмени, фокусники, майбутні програмісти, семінаристи, художники, музиканти, студенти військових закладів – і всі вони стають одним – спільнотою, в якій кожен може зростати, навчитися відповідати за себе і один за одного. І що найважливіше для мене, «Захисник» має стати місцем, де молоді люди мають зустріти Бога, і навіть у екстремальних та важких ситуаціях зрозуміти, що Бог є поруч», – розповідає комендант табору, військовий капелан отець Ростислав Височан.

Капеланом “Захисника-2017″ був отець Михайло Кушнір. Священик зазначив, що під час табору в дітях намагалися, виховувати найголовніше – любов до Бога і України: «Любов до Бога і України – є головними правилами нашого життя».

За словами владики Богдана (Манишина), військові повинні вміти любити до кінця, жертвувати собою заради життя інших: «Бути військовим означає бути готовим у відповідну мить померти за інших, а це означає любити до кінця, а цього навчає нас Христос».

Вже традиційно організаторами табору є Департамент душпастирства силових структур України УГКЦ, Комісія душпастирства силових структур України Стрийської єпархії УГКЦ, ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, ГО «Українська молодь – Христові».  

Дякуємо всім, хто допомагав в організації табору, а саме: 8 окремий батальйон «Аррата» УДА, спілка ветеранів РУВ м. Н. Роздолу, спілка ветеранів РУВ м. Дрогобич, НСОУ «Пласт» м. Миколаєва, а також багато небайдужих приватних осіб. Сподіваємося, що у такій співпраці зможемо і надалі разом виховувати нашу молодь по-християнськи та з любов’ю до своєї землі.

Джерела:     kapelanstvo.org.ua

Воїни Христа Царя

27.07.2017р. Б. / V Всецерковна проща до Патріаршого собору Воскресіння Христового (+програма)

В днях 18-20 серпня пройде V Всецерковна проща до Патріаршого собору Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви у місті Київ.

В рамках прощі за ініціативи спільноти «Покоління Любомира» будуть проведені Нічні чування в Патріаршому Соборі. Також відбудеться Всеукраїнська зустріч батьків, організаторами якої є Комісія у справах освіти і виховання УГКЦ та Батьківська християнська асоціація «Алетея». Окрім цього в програмі передбачено Мистецько-духовний вечір.

Більше деталей повідомимо згодом.

Детальна програма прощі:

V Всецерковна проща до Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ

18-20 серпня 2017

18 серпня, П’ятниця  (Навечір’я Преображення Господнього)

7.30 – Божественна Літургія

9.00 – Божественна Літургія

10.30 – Відкриття виставки про Патріарха Йосифа Сліпого

18.00 – Всенічне

19.30 – Процесійний хід до крипти. Парастас за блж. п. Архиєрея Любомира Гузара

20.30 – Нічні молитовні чування

19 серпня, Субота (Преображення Господнє)

7.30 – Божественна Літургія, освячення овочів

9.00 – Божественна Літургія, освячення овочів

11.00 – Архиєрейська Божественна Літургія, освячення овочів

11.00 – Всеукраїнська зустріч батьків. (Міжнародний Виставковий Центр біля Патріаршого Собору УГКЦ)

18.00 – Всенічне
21.00 – Мистецько-духовна програма

20 серпня, Неділя
7.30 – Божественна Літургія
9.00 – Божественна Літургія
11.00 – Архиєрейська Божественна Літургія

Контакти:
Патріарший Собор Воскресіння Христового УГКЦ
вул. Микільсько-Слобідська, 5 – Київ (ст. м. «Лівобережна» – червона гілка)
тел. 569 41 54
e-mail: kyiv.ugcc@gmail.com
www.ugcc.kiev.ua
www.kyivsobor.ugcc.org.ua

Прес-служба Київської архиєпархії УГКЦ

27.07.2017р. Б. / Блаженніший Святослав закликав вірних у день пам’яті рівноапостольного князя Володимира відновити свої хресні обіти

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав закликав всіх, 28 липня, у день святого князя Володимира, прийти до наших храмів і за звичаєм відновити ті обіцянки, які ми через вуста наших хресних батьків дали в день нашого Хрещення.

У коментарі Департаменту інформації Блаженніший Святослав  відзначив, що щороку, коли ми святкуємо пам’ять рівноапостольних княгині Ольги та князя Володимира, то завжди відновлюємо хресні обіти.

Нагадаємо, Чин відновлення хресних обітів у день святого рівноапостольного князя Володимира у 2006 році в Українській Греко-Католицькій Церкві запровадив тодішній Патріарх УГКЦ Архиєпископ Блаженніший Любомир. Відтоді щороку в усіх храмах в Україні та усьому світі вірні після Літургії відновлюють свої хресні обіти.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

26.07.2017р. Б. / Подорож у країну морпіхів

У безмежних обширах Всесвіту існує країна, якої не відшукати на жодній карті світу. У неї немає своїх широт і довжин, своєї території й площі. Її не замальовують якоюсь особливою барвою на античних фоліантах історичних атласів чи на цупкому папері сучасних політичних мап. І причина тому проста: країна та не має меж. Вона не ховається в густих лісах і не простягається безкраїми степами. Берегів її не омиває жодне з відомих нам морів. Для неї не існує місця в жодних системах координат. Що, проте, не робить її менш дійсною. Ця країна зовсім справжня. У неї дивна географія. Вона розпочинається з глибин людського серця. Вона там, де людина прагне пригод; де дух штовхає на подвиги, а воля гартує міцний, як сталь, характер; вона там, де цінують справжнє і сміються з фейкових артифактів; вона там, де труднощів не бояться, а навпаки – їх обирають. І хоча вона завжди зовсім поруч, відшукати дорогу в нашу країну, однак, не так уже й легко: вдається не кожному.

Усяк, хто відважився кинути виклик гнітючій банальності монотонних життєвих буднів із дуже убогим діапазоном ймовірних подій – уже в дорозі. Його вітрила підняті, його серце шукає. Орієнтиром для руху є шпиляста скеля, що гордо височить над метушливим людським повсякденням – Скеля Вірності. Ворота в Країну морпіхів за тією скелею. У неї свої крила, свій меч і свій якір. Ті крила – то сила Духу та безсмертя, крила самого фенікса, що неминуче відновлюється із попелу та згарищ. Меч – той, яким упродовж століть відстоювали свободу та гідність свого народу мешканці тієї країни. У самій же скелі живе великий Дух, що дарує життя, наповнює, надихає цілу країну й кожного її громадянина. Дім там, де кидаємо якір. Великий Дух замешкав тут, у скелі, на якій стоїть наша країна. Тут його якір. Саме з цієї щоденно, коли над цілим краєм лунає мелодія величного славня та майорять барвисті знамена, здіймаються в небо над країною журавлі з добре знайомими її громадянам обличчями. Вони вірно чатують над долею цілої країни, прикривають її своїми крильми від усілякої небезпеки, навіюють усякого добра. Колись вони були відважними воїнами, що залишилися вірними до кінця – вірними завжди. Сьогодні – ангели-охоронці.

Країна морпіхів розпочинається саме тут, з цієї скелі – з вірності тих, хто не зрадив своїм побратимам, рідному народу, своїй Батьківщині. Тут, у цій динамічній і нездоланній вірності, що не дозволяє зупинитися, завмерти, здатися, що підштовхує, спонукає, надихає на боротьбу, саме тут наше коріння.

За скелею, в західному напрямку, – ворота в Країну морпіхів. Пройти крізь них може не усяк: дозволено не кожному. Необхідно правильно відповісти на чотири запитання. Хоча відповіді й короткі, іспит не з простих. Коли, зупинившись посеред життєвого гамору, подорожній запитує себе: “Хто я?”, то в Країну морпіхів може увійти лише той, у кого першою відповіддю, що виринає в його свідомості, стає одне єдине слово – “Морпіх”. Чому “морпіх”? Бо вірю, що життя людини – то безупинна борня, що вимагає сили духу та гарту волі, любові до нестримного руху вперед і зневаги до страху, що сковує м’язи та уяву; бо не готовий завмерти у смертельному безрусі; бо марю перемогою – бо “воїн”… “Який” воїн? Той, що не здається, не зупиняється, не залишає побратима, не втомлюється боротися за саму перемогу – над собою, над життєвими викликами, над ворогом. Воїн – “вірний”. “Коли” вірний? Не вчора, не завтра – “завжди”! Доки живу і дихаю, рухаюсь до визначеної мети, до остаточної перемоги, залишаючись вірним собі, вірним своїм, вірним завжди…

У Країні морпіхів живуть дивні та прекрасні істоти – морпіхи. Вони дуже відрізняються від усіх інших біологічних видів: у них смугаста душа та чорний берет. А ще у кожного – свій якір, свої крила та свій меч. Країна морпіхів – країна воїнів. Воїнів особливих – вірних завжди. Саме з цього глибокого усвідомлення в житті просто людини розпочинається надзвичайна пригода, звідси у незвідані далі тягнуться міріади шляхів крізь неосяжні морські та небесні простори, крізь час і увесь обшир людського буття.

Коли в серці морпіха народився морпіх, він розпочинає свою подорож до вершин. Три сходинки дозволяють йому здійнятися над собою туди, куди голосом із самого серця його постійно кличе великий Дух. І кожна з них вимагає цілого життя і шалених зусиль.

1) ЧЕСТЬ
Морпіх – людина високих моральних якостей. Його цінності – глибоко в його серці. Він добре усвідомлюємо, що “бути” значно важливіше, аніж “вдавати”. Навіть коли це й вимагає від нього значних зусиль. Морпіх завжди намагається бути справжнім. Він не дає порожніх обіцянок і намагається неухильно дотримуватися даного ним слова.

Довіра побратима – скарб, яким дорожить кожен морпіх від простого матроса до командира найвищого рівня; вірна та віддана служба – найвища нагорода для кожного воїна, вона – його покликання, його сутність, його честь. Морпіх – воїн честі!

2) ВІДВАГА
Морський піхотинець – не просто воїн, а завжди відважний воїн. Морпіх не боїться випробувань, він їх шукає. Воїн не уникає труднощів, він їх обирає. Морпіх – не той, у кого відсутній страх, а той, хто уміє дивитися крізь власний страх у напрямку спільної перемоги.

Народжений перемагати не вагається бути першим – в житті та в бою. Морпіх не вагається зробити перший крок, жити заради боротьби, битися заради перемоги. Він готовий завжди. Морпіх – перший у бій!

3)ВІДДАНІСТЬ
Відданість морського піхотинця проявляється у його незламній рішучості продовжувати шлях навіть тоді, коли інші зупиняються. Воїн не боїться руху, його може злякати лише зупинка на шляху до перемоги.

Не існує в світі нічого міцнішого за вірне плече побратима морпіха. Ми б’ємося єдиним серцем, дихаємо єдиним духом, разом розділяємо біль втрат і радість спільних перемог. Рішуча відданість одне одному, Морській піхоті, рідному народу та нашій боротьбі дозволяють нам впевено рухатися до нашої спільної перемоги і бути справжнім взірцем для інших. Морпіх – вірний завжди!

Здолавши дорогу вгору, морпіх потрапляє в саме серце своєї країни – на Плац. Тут відбувається найважливіше: складаються присяги, оголошуються накази, визнаються досягнення, тут багато стає одним цілим, єдиним тілом, єдиним рухом, тут витає Великий Дух. Це його простір. Тут ідеали, викарбувані в тілі сучасності словами КЛЯТВИ морського піхотинця, торують собі шлях до окремого серця та розуму. Тут кожні уста урочисто проголошують те, у що безсумнівно вірять: “Я буду відважним воїном, відданим захисником України, щирим побратимом – гідним морським піхотинцем, ВІРНИЙ ЗАВЖДИ! Клянусь!”

Відтак морпіх стає самим стремлінням до досконалості в усьому. Його Зовнішній вигляд виражає його засадничі життєві принципи. Він завжди стрункий, з піднятим підборіддям, із поглядом, впевнено скерованим у напрямку чергової перемоги. Бадьорий духом і міцний тілом із впевненим і уважним поглядом, морпіх завжди готовий до виконання поставлених завдань. Йому притаманна розсудливість, його почуття підпорядковані розумові: коли необхідно, він діє зважено та обережно, але без тіні страху чи сум’яття на обличчі.

Морпіх не втомлюється вивчати – себе, свого побратима, свою справу, свого ворога. Його мова проста. Його тіло – чисте. Думки його ясні та чіткі. Його поведінка відповідає його думкам і словам. Його життя стає відданою службою. Його служба – вияв вірної любові до свого народу, до своєї родини, до цілої країни та кожного окремого побратима морпіха. Саме цю відданість у будь-яких життєвих обставинах демонструють його дух, його стиль, його погляд.

Саме тут, на Плацу, Великий Дух втілюється в долю кожного окремого морпіха, довершуючи свій задум, формуючи в ньому нове життя, нову особистість – воїна, захисника та побратима.

1) ВОЇН
Воїн – це тип характеру. Його життя – постійна й безупинна боротьба. Він не втомлюється, не зупиняється, не здається на шляху до остаточної перемоги – над собою, над життєвими викликами, над ворогом. Перемога – його ціль, його мрія, його мета. Перемогою він марить, нею живе, до неї невтомно йде. Справжній воїн – завжди воїн: на полі бою та в житті. Він не припиняє працювати над собою та гартувати свій характер. Морпіх – народжений перемагати!

2) ЗАХИСНИК
Морський піхотинець завжди готовий до виконання поставлених завдань. Він – захисник! На морі, у небі й на землі не вагається вступити в бій за своїх і за своє. Його вірність – щира відданість у найвирішальніших моментах. Його життя – служба. Його служба – вияв вірної любові до українського народу, до своєї родини, до Морської піхоти та кожного окремого побратима морпіха. Морпіх – життя за своїх!

3) ПОБРАТИМ
Морпіх – вірний завжди: спільній місії, традиціям Морської піхоти та кожному побратиму морпіху. Ми не просто друзі й товариші по зброї, ми – морпіхи. Ми не залишаємо своїх на полі бою. Ми не кидаємо своїх перед викликами мирного повсякдення. Міцне плече побратима завжди поруч. Кожна куля та кожен постріл лише зміцнюють вузи нашого братства. У нас спільна для всіх мрія, у нас один на всіх Дух. Раз морпіх – морпіх назавжди!

Воїн вірний завжди – завжди у русі, у постійній боротьбі. Стан спокою йому чужий. У нього своє покликання. Саме звідсіля, з Плацу, вирушає морпіх щодня з особливою місією: ВЕСТИ! БОРОТИСЯ! ПЕРЕМАГАТИ! Це його завдання, його покликання, його місія. Кожен справжній морпіх добре знає: чого бажає від життя, які ресурси має в наявності та як їх перетворити у свою мету – в перемогу. Відтак, із чіткими координатами на життєвому шляху, він стає орієнтиром для інших. На нього дивляться, за ним ідуть. І він не боїться вести за собою – до перемоги. А перемагає той, хто не здається. Він навчився приймати правильні та вчасні рішення в умовах стресу, життєвої турбулентності та запеклого бою. Він приборкав свої страхи. Він здолав самого себе. Він відчув смак справжньої свободи. Де він – лад долає хаос. Кожен морпіх завжди пам’ятає про довірене йому завдання і ніколи добровільно не зупиниться, доки його не виконає. Не екзальтованим глослів’ям, а власним прикладом він здобуває довіру та навчає інших. Він – мандрівник у мінливому світі великих можливостей, але ціле його буття, наче стрілка компаса, неухильно спрямоване до перемоги. Він – людина-дія, зразок, орієнтир. Він родом із Країни морпіхів.

У Країні морпіхів колишніх не буває: раз морпіх – морпіх назавжди. Коли якоїсь миті якогось дня, перед вечірньою зорею, морпіху раптом стає сумно, він звертає свій погляд туди, на вершину тієї скелі, з якої щоденно на журавлиних крилах в небо над його долею здіймаються світлі душі тих, хто залишилися вірними назавжди. І світ над Країною морпіхів тоді запалюється в його очах ясними поглядами Діми, Роми, Льоні, Сашка… Їхні радощі та смутки, їхні нездійснені в цьому житті мрії залишаються поруч завжди. І тоді морпіх розуміє, що належить до чогось вічного, безмежного, як всесвіт, більшого за саме життя. А в його серце впевнено пробирається усвідомлення того, що їх мрії таки мають право бути здійсненими. І за них вартує боротися – вірно і до кінця.

***

Якщо раптом, одного дня, тобі нездоланно закортить дізнатися, що ж насправді відбувається по той бік світу, в якому народився, живеш і до якого так звик, не злякайся своїх бажань, не сховайся від них у нетрі своєї посередності, вийди назустріч вітрам, що дмуть у вітрила твоїх мрій: можливо, один із них – із неосяжної Країни морпіхів. Можливо, це бажання – твоє, і мрія – твоя, і шлях – теж твій. Відважся на нього. У світі людей існують лише дві речі, про які можеш бути певним: ти народився і ти помреш. Все решта варто інколи піддавати сумніву. Навіть сам факт власного життя. Адже більшість людей у твоєму світі так ніколи й не знайшли в собі сили розпочати жити, не відважилися. У Країну морпіхів потрапляють лише ті, хто не піддається власним страхам і не зраджує своїй мрії. Країна морпіхів – для вірних завжди.

отець Андрій Зелінський, ТІ,
військовий капелан 36-ї окремої бригади Морської піхоти ВМС ЗСУ

Джерела:   kapelanstvo.org.ua

Воїни Христа Царя

25.07.2017р. Б. / Ув’язнений тризуб (+VIDEO)

У 1980-их роках минулого століття українське студенство у Польщі, це була доволі зінтегрована група молодих, активних людей, які вміли відвідати приятелів часом у дуже віддалених містах. Не було жодної проблеми у цьому, щоби купити квиток на поїзд і через кілька, чи кільканадцять годин пізніше опинитися в Варшаві, Ґданську, Щеціні, Ольштині, Кракові чи іншому великому академічному центрі.

Зустрічі давали рясні плоди, адже з тих (і ще раніших) років народився звичай молодіжних мандрівок Карпатами, організування широко відомих в середовищі ґданських «ярмарків», появилися перші видавничі проекти. З цього пожвавленого молодіжного руху вийшло багато цікавих, освічених людей, які до сьогодні залишаються лідерами в українському світському й церковному середовищах працюючи для блага цілої нашої спільноти. Частина наших приятелів з минули літ підтримала діаспору вибираючи еміграцію з Польщі на Захід.

З Андрієм Степаном зустрічаємося в історичній частині вільного міста Ґданськ перед пам’ятником князю Володимиру Великому, який встановлений перед греко-католицькою конкатедрою Вроцлавсько-Ґданської Єпархії. Дуже символічне місце.

Саме Андрій навчався у згаданих вісімдесятих роках минулого століття і був одним з нас, хто працював над тим, щоби громада розвивалася у напрямку накресленому батьками, а життя набирало нової якості. Зустрічаємося зовсім не випадковою Темою розмови має бути художня діяльність Андрія, а зокрема одна з його праць, що відома мабуть всім громадам діаспори. В його художніх надбаннях багато зреалізованих, цікавих і натхнених проектів, про які може не надто голосно, але тільки тому, що митець це скромна особа і не пробує здобувати слави за всяку ціну. Він істино відданий мистецтву.

 

На окрему увагу з-поміж усіх його праць заслуговує одна, яку накреслив двадцять п’ять років тому з нагоди сорок п’ятої річниці депортаційної акції «Вісла», внаслідок якої українці опинилися на півночі та заході сьогоднішної Польщі. Ця графіка прикрасила обкладинку журналу „Перемиські Дзвони». Показує вона герб України, тризуб, оплетений колючим дротом і доповнений датою 1947. Цю ж саме графіку до сьогодні радо використовують при проектуванні пам’ятників, меморіальних таблиць, нумізматів, плакатів чи запрошень, часто забуваючи згадати автора. А буває, що модифікують її, через що губить вона основну думку як художній твір.

Андрій Степан згадуючи деталі своєї біографії відзначає, що його батьки це уродженці села Корні. Переселені на Жулави до села Осташева, де у 1961 р. Андрій і народився. Тут закінчив початкову школу і саме цей час згадує як початок свого зацікавлення мистецтвом. Продовжував навчання у середній художній школи в Ґдині-Орлові на відділенні художньої фотографії. Є випускником Вищої художньої школи в Ґданську. Сьогодні працює в гвлузі фотографіки, живопису та графіки-дизайну.

Фотографія займає у творчості художника особливе місце. Колись частіше, сьогодні вже менше, мандруючи з фотоапаратом опорожнілими з українців селами, створив потужну добірку картин, які сьогодні, крім мистецької, мають ще історичну та документальну вартості. Автор численних тематичних виставок.

Гортаючи за столом добірки фотографій, графічні роботи, картини (зокрема ікони) та згадуючи минуле Андрій Степан з симпатією згадує ліцейські роки, коли-то почала скріплюватися його художня свідомість. А навчання у ті часи дещо відрізнялося від сучасного навіть під організаційним оглядом, коли учні йшли в школу ще і суботи. Учні середньої художньої школи в цей день протягом десяти уроків відбували заняття з живопису та фотографії. Цікаво бувало також в канікули, протягом яких організовані були практичні заняття у різних підприємствах у тому числі й археологічному музеї. Молоді давало це можливість практично займатися і досліджувати старовину, що не залишилося без впливу на майбутнє професійне життя.

Темою дипломної роботи художника, написаної вже в мурах ґданської Вищої художньої школи була дерев’яна церковна архітектура в Польщі – церкви томашівщина, грубешівщини та лемківщини.

Працюючи для українського середовища Андрій Степан дав пізнатися як творець плакатів та логотипів фестивалів української культури у Сопоті та Ельблонзі, поетичного, релігійного огляду в Гурові Ілавецькому і ще інших.

У 1992 році на українському видавничому ринку появився друкований в Перемишлі журнал «Перемиські Дзвони», редакторами якого стали, між іншими, брати Степани – Андрій та Богдан (тоді вже священик). Часопис, непепіодично, появлявся до 2001 р.

- 1992 рік мав в нашій громаді символічне значення. Був це рік, коли минало 45 літ від наславної акції «Вісла». Отож, мали ми концепцію кожен номер «Перемиських дзвонів» присвячувати вибраній темі. Квітневий мав бути присвячений депортації українців з корінних, батьківських земель. Потрібно було створити проект обкладинки, графіку, яка могла би бути синтезою трагедії з-перед майже півстоліття. І так появився поломаний тризуб, скручений колючим дротом і рік. Тут в одному і понівечена Україна, і мільйони людей за колючими дротами, і Явожно. Образ горя, яке має проминути (що і сталося). Перший варіант графіки, це був тризуб обведений ланцюгом, але у другому вже ланцюг замінив колючий дріт, який значно вимовніший.

Надрукована графіка пройшла без більшої уваги середовища, натомість, через п’ять років, у п’ятдесяту річницю виселення, її зауважили, а першим місцем, де вона, у збільшеному варіанті, заіснувала, був Світовий Конгрес Українців, який відбувався у Варшаві. Про неї попросив голова ОУП Мирон Кертичак і мабуть саме від того часу стала вона жити самостійним життям.

Буваючи сьогодні у храмах, відвідуючи кладовища, пам’ятники, дивлячись меморіальні дошки зі згадуваним знаком варто може часом згадати творця вже широковідомої графіки, що розповсюдилася по цілому світі, вживають її різного роду і проводу земляцтва, використовується на плакатах (останнім часом використали її на банері повішеному на львівській ратуші, який сповіщав про конференцію присвячену депортації). Натомість самому художнику треба побажати творчої наснаги і наступних вдалих проектів.

Богдан Тхір
головний редактор часопису «Благовіст»
Ґурово-Ілавецьке, Польща
_____________________________________
Фільм про А. Степана:

Джерело:  Воїни Христа Царя

24.07.2017р. Б. / Священнослужителів УПЦ (МП) судять за злочини пов‘язані з сепаратизмом

Священнослужителів Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) судять за злочини, пов‘язані з сепаратизмом. Так, трьох священиків УПЦ МП Сумської та Одеської областей покарали на три роки позбавлення волі за пропагування сепаратистських та автономістських ідей антиукраїнського характеру,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ZIK. 

Окрім того Печерський райсуд Києва розглядає причетність клірика Донецької єпархії УПЦ МП до терористичної групи. Якщо вину священнослужителя доведуть, чоловікові «світить» дванадцять років тюрми. 

Про це йдеться у відповіді СБУ на запит журналістів програми військових розслідувань «Стежками війни» (щовівторка о 20:30на телеканалі ZIK).

«Іллічівським міським судом Одеської області визнано винним громадянина Молдови, священнослужителя УПЦ МІГ (йдеться про МП, – ZIK), який пропагував сепаратистські та автономістські ідеї серед віруючих. За вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.110 КК України, йому призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, з відстрочкою на два роки», – йдеться у документі.

Окрім того у СБУ повідомили, що за тією ж статтею притягнуто до відповідальності і двох священнослужителів УПЦ МП Сумської області. Їх покарали на таки й ж термін із відстрочкою на три роки кожному.

Згідно кримінального законодавства, згадана частина статті передбачає умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України. Також може йтися і про публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Три роки, які отримали горе-священики – це максимальний термін покарання, передбачений законом за такі порушення.

Окрім того, за інформацією СБУ, у Печерському районному суді Києва розглядаються справа й проти клірика Донецької єпархії УПЦ МП. Йому інкримінують вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Йдеться про створення терористичної групи або ж організації, керівництво, участь у ній чи сприяння її діям. За такий злочин клірикові «світить» від восьми до п‘ятнадцяти років позбавлення волі.

Також у Службі безпеки повідомили, що проводять профілактичні роботи із священнослужителями, дії яких несуть деструктивний характер, однак у них відсутній склад злочину.

До всього, підрозділи СБУ наразі вивчають питання переховування у приміщеннях УПЦ МП, зокрема у Святогірській лаврі, зброї та сепаратистів.  

Джерела:    КІРІОС

ZIK

23.07.2017р. Б. / «Лемківщина сьогодні є учителькою нової Європи», - Блаженніший Святослав на ювілейній 35-й Лемківській ватрі в Польщі

З ласки Божої цього року я зміг прибути до цієї Богом благословенної землі, як паломник і прочанин, аби тут схилити голову в молитві до Господа Бога і пом’янути ці сумні роковини, 70-ту річницю «Акції Вісла». Ця сумна подія розпорошила рідних нашому серцю лемків по всьому світі. У нашій молитві ми хочемо торкнутися ран цього Божого народу і цієї землі.

Сказав Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час відкриття Лемківської ватри в Ждині в Польщі. Додамо захід відбувся в рамках Всецерковної прощі на гору Явір.

Він додав, що вчора разом із численними паломниками молився на горі Явір, дякуючи Матері Божій за те, що вона пригортає до свого серця свій народ. «Я прибув сюди, аби схилити свою голову перед нашими прабатьківськими храмами, перед могилами наших предків, аби в молитві ще раз відчути, що тут на цій землі наш народ жив і буде жити в Божій присутності. Прагну особливо подякувати і згадати в молитві усіх батьків і матерів, які зуміли передати своїм дітям любов до цієї лемківської землі і цього благословенного краю. Спогадуючи сумні роковини ми прагнемо подякувати за те, що не можна було відібрати в цього народу. Забрали землю, забрали могили предків, забрали наші храми та не могли вирвати з сердець людей віру в Бога і любов до своєї землі. Гадаю, сьогодні увесь світ і всі народи з подивом дивляться, як лемки люблять свої гори, як лемки люблять свою землю», - сказав Предстоятель Церкви.

За його словами, Лемківщина сьогодні є учителькою нової Європи, яка втрачає коріння, втрачає свою національну і релігійну пам'ять, втрачає свою віру в Бога і тому немає надії. А лемки цього всього можуть навчити сучасного європейця. «Велике вам за це спасибі! Мені особливо сьогодні приємно бути учасником цієї Ювілейної 35-ї Лемківської ватри. Чому? Тому що я зустрів тут так багато знайомих людей. Сюди приїхали люди не тільки з Польщі, Словаччини, України, а й з усього світу (з Канади, США, Австралії). На Лемківській ватрі ми святкуємо свято нашої єдності. Однак сьогодні відбулася ще одна подія, яку, можливо, не всі бачили, але, яка є невід’ємною частиною цього свята. Я сьогодні вперше зустрів і подав руку владиці Паїсієві. Це надзвичайно важливий момент в історії наших Церков, які живуть на одній землі. Подаючи один одному руки ми визнали себе братами в Христі. Цього нам так сьогодні бракує», - сказав Глава УГКЦ.

Наприкінці він додав: «Гадаю те послання, що ми принесли з України є те, що велика Україна є з вами. Ми з вами єднаємося, один за одного будемо горою стояти, бо в цій єдності є наша сила, наше майбутнє. Сьогодні ми згадуємо сумні події, але біль Лемківщини є болем всієї великої України. Відчуття гідності, яке носить в своєму серці кожен лемко в цілому світі спонтанно став гімном гідності Революції на Майдані. Недаремно лемківський плач «Плеве кача» став гімном Майдану. Спогадуючи ці сумні роковини, ми спогадуємо також і долю УГКЦ – вашої матері, яка терпіла із вами. Нехай Всемилостивий Господь благословить нас усіх Божим миром».

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

21.07.2017р. Б. / Цивілізація шизофренії

Цього тижня Україна і добра частина західного світу широко обговорюють заяву донбаських терористів про створення чергового фейку – Малоросії. Багато хто з коментаторів пробує вловити у цьому сигнали змін у політиці РФ на Донбасі, частина ж бачить у цьому шизофренічні вибрики проводу терористичних організацій. Шукати внутрішню логіку, як відомо, можна в усьому, зокрема і в мареннях. Проте, насправді, марення залишаються мареннями, які б об’єктивні причини не стояли в їхній основі, а реальність залишається реальністю.

Українське суспільство гостро реагує на марення донбаських терористів, сміхом реагує на марення Кремля, злобою – на марення західних політиків-пацифістів. Однак, воно не хоче зауважувати своїх власних марень та марень західної цивілізації.

А таких марень у Заходу маса: це і гендерна «теорія» (ніколи ніким не доведена, псевдонаукова гіпотеза), це і безмежна секуляризація (шизофренічне намагання шизнутих /поділених в собі/ суспільств цілковито відділити організовану релігію від організованого державного організму), це і так звана правозахисна діяльність (а насправді - заперечення свободи слова, свободи віросповідання і права на самооборону), це і політична коректність (спроба відкинути всяку різницю між людьми, ідеологіями і релігіями), це і «право» на аборт та евтаназію (в реальності право на вбивство чи самогубство) і тому подібні речі. І все це українським суспільством сприймається, як не знати яке надбання західної цивілізації при одночасній соціальній нечутливості, неймовірній корупції, майже повній відсутності поваги до життя та достоїнства кожної людини, при відсутності пошанування права на приватну власність, при відсутності поваги до переконань інших, при відсутності дотримання законів, властиво усього того, що й зробило захід цивілізацією.

Тобто, українське суспільство шизофренічно декларує прихильність тільки до тих, задекларованих сучасним Заходом речей, які і на самому Заході не сприймаються суспільним загалом як цінності, але майже повністю не дотримується тих цінностей, які Захід роблять Заходом. Проте, український загал цього не зауважує.

Сторонньому спостерігачеві виглядає на те, що в Україні будується якийсь шизофренічний симулякр західної цивілізації, який одночасно задовольняє і владу, і народ.

І це – діагноз.

Як це лікувати?

Для цього потрібно дати відповідь на питання: що Захід зробило Заходом? І відповідь на нього лежить на поверхні: кожну цивілізацію формує релігія, яку вона сповідує. Попри те, що Захід на даному етапі свого розвитку намагається відректись від своєї релігії, заперечивши тим самим своє власне коріння, Захід, як такий сформований саме юдео-християнським розумінням людини, людського індивідууму, як унікального, безцінного Божого творіння. Тому, й рецепт для оздоровлення українського суспільства доволі простий – євангелізація. Але це завдання, поки що, українське християнство успішно провалює, підміняючи євангелізацію сакраменталізацією та розбудовою структур. Чи знайдуться реальні лікарі? Ліки й у цьому випадку прості: якщо ти не можеш сам бути таким лікарем, якщо не маєш можливості підтримати тих нечисельних лікарів, які намагаються наше суспільство врятувати – молись. Ісус дав цей рецепт і самим лікарям, і тим, хто хоче їм допомоги: «Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт. 9,38).

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

19.07.2017р. Б. / Запрошуємо на Всеукраїнську прощу до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої!

5-6 серпня відбудеться Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької чудотворної ікони Матері Божої покровительки Галицького краю в с. Крилос (Давній Галич), яку очолить Блаженіший Святослав, Патріарх УГКЦ. Дана проща присвячена 100-літньому ювілею об’явлень Матері Божої в Фатімі (Португалія).

Рівно 100 років тому Богородиця, об’явившись у Фатімі, дала свої знамениті послання для цілого світу. «Якби люди знали, якою є вічність, вони зробили б усе для того, щоб змінити своє життя», - повчає Діва Марія.

Ці слова є закликом до кожного з нас взяти активну участь у спасінні своєї душі. Церква дає для нас багато різних засобів, якими можемо сприяти спасінню нашої душі. Одним із таких засобів є проща.

Час прощі – це час, коли можна обдумати все життя, зупинитися, відчути спокій, через втому фізичну отримати духовної сили. Відкинути матеріальні справи хоч на ті кілька днів прощі – це віднайти в собі сили для боротьби за власну душу. І не потрібно зайвих слів, відчуйте тишу, подивіться навкруги, на блиск сонця, на красу природи, подивіться на ближніх як на найкращих друзів. Проща – час виправити помилки, час подумати про майбутнє, час на відкриття для себе Вічності. Постарайтесь побути у тиші хоча б годинку, хоча б кілька хвилин. Ми часто боїмося тиші. Боїмося через те, що в тиші ми бачимо те, що ми втратили, в тиші до нас говорить голос совісті, в тиші ми менше бачимо фізичного, а починаємо відчувати духовне. Проща не всіма сприймається однаково. Дехто не розуміє чому він прийшов чи приїхав на прощу. І все ж потрібно всіх прочан прийняти із любов'ю. Ми мусимо знаходити причини чому люди деколи так дивно себе поводять. І ми маємо їм допомогти своїми діями, своїм прикладом, своєю усмішкою. Проща – це збір людей, які по-різному розуміють Бога, може не всі ще повністю знайшли свою дорогу до Спасіння.

Святий Папа Іван Павло ІІ повчав:

«Прощі відбивають материнство Марії, вони немов маяки, з яких благословенний образ Матері Господа веде народи шляхом миру та християнського життя. Як, привілейовані місця навернення, покути та примирення душ з Господом, вони також виявляють материнську дію Марії в душах, як центри поглиблення віри та роздумів вони вказують на те, що пресвята Діва Марія, як майстриня молитви, веде душі у глибини таємниці Воплоченого Слова та Церкви. Марійські храми – це визначні місця зустрічі з Богом. В них б’ється серце християнського люду. Тим відчувається близькість допомоги Марії, яка обдаровує людські душі силою та міццю».

На цьогорічній прощі до Крилоса запланований традиційний піший хід паломників з Івано-Франківська, Калуша та Бурштина. В цих трьох містах у суботу, 5 серпня, об 08:00, одночасно розпочнеться Божественна Літургія та благословення прочан у дорогу. Серед заходів цьогорічної прощі запланована презентація програми «Вірність. Жертва. Місія» з нагоди 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата, урочисте винесення для почитання чудотворної ікони Матері Божої, молитви на оздоровлення. Крім того, відбудуться і нічні чування, які провадитимуть семінаристи, а опісля – Євангелізаційно-мистецька програма для молоді.

Кульмінаційним моментом молінь стане Архієрейська Божественна Літургія, яку у неділю об 9:00 год. відслужить Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав.

Джерело:   Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

18.07.2017р. Б. / Станіслав Широкорадюк про три біди України (+VIDEO)

Єпископ Станіслав Широкорадюк назвав три біди України: зовнішня агресія, корупція і просування гендерної ідеології: «В мене крається серце, коли я під час поїздок по східних регіонах зустрічаю людей, які страждають від війни, вимушених переселенців, які приходять просити про допомогу. Зараз мене хвилюють три проблеми: перша — це зовнішня агресія. Так, саме зовнішня – в Україні немає громадянської війни, а є неоголошена гібридна війна. Друга — це внутрішня агресія проти власного народу, яка здійснюється через ненажерливість наших олігархів і наслідки її близькі до того, що називається геноцидом. І третя — це планова деморалізація наших дітей і молоді через впровадження різних псевдоідеологій, таких як гендер. Я постійно молюсь, в тому числі і за заступництвом Пресвятої Діви Марії, про захист від цих загроз. І дивлячись на вас, я дякую Богу за те, що в нас такий народ, що в нас така молодь. Три роки фараон женеться за українським народом і кричить: «Повернись в Єгипет!» Але цього не буде! Бог з нами, а ваші паломництва – цьому доказ».

Джерела:   CREDO

Воїни Христа Царя

17.07.2017р. Б. / Глава УГКЦ у Зарваниці: «Щоб побороти війну, треба побороти гріх» (+VIDEO)

Вдивляючись у патріарха Йосифа, слухаючи папу Пія ІХ, ми бачимо, що перемога України, перемога нашого народу, перемога нашої Церкви сьогодні кується тут, біля твоїх стіп, Пречиста Богородице, бо ти є мати перемоги, до тебе ми приходимо. Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у проповіді до вірних під час щорічної Всеукраїнської прощі до Марійського духовного центру в Зарваниці, присвяченій 125-літтю від дня народження патріарха Йосифа Сліпого та 150-річчю коронації Зарваницької чудотворної ікони.

Проповідник зауважив, що слово Святого Євангелія про зцілення розслабленого, яке ми сьогодні чуємо, показує нам Ісуса Христа, Цілителя душі й тіла. Бо цілитель означає той, що повертає цілісність, первісну красу, відкриває Божий задум про людину...

Коли людина, вважає архиєрей, у своєму внутрішньому світі розриває свої стосунки з Богом, усе довкола починає бути розслабленим. Рветься ота найголовніша ниточка, яка робить людину цілісною Божою істотою. Тому Ісус як Сотворитель і Бог торкається первопричини цього розслаблення…

Блаженніший Святослав відзначив, що в цій прощі ми соборно дякуємо Господу Богу за дар великого мужа, отця, ісповідника віри – патріарха Йосифа Сліпого, відзначаючи 125-ліття з дня його народження.

«Якщо ми заглибимося в почуте сьогодні Боже Слово, то зрозуміємо, що воно начебто втілилося в житті цього великого мужа, – сказав Глава Церкви. – У той час, коли темрява безбожності й атеїзму заполонила українську землю і всю Східну Європу, коли патріарх став в'язнем Христа ради, коли Господь Бог привів його перед безбожних суддів і повів його на сибірську каторгу, що він тоді робив? Він навіть у тюрмі служив Божественну Літургію і сповідав людей з їхніх гріхів. Навіть більше, у час атеїстичного панування він займався наукою навіть на засланні. Сидів у бібліотеках, писав історію Вселенської Церкви. Хтось би міг сказати, що мрійником був той чоловік. Може, варто було зі зброєю в руках організувати спротив безбожній владі. Але патріарх Йосиф втілював Боже Слово як пастир свого народу. Він чував над душею України, просвічуючи її словом Євангелії. Навіть серед темних тюремних кутків над похиленою головою він синам і дочкам українського народу промовляв слова: бадьорися сину, відпускаються тобі твої гріхи».

Патріарх Йосиф, вважає Предстоятель УГКЦ, зрозумів: аби побороти темряву, треба запалити хоча б один світильник. Щоб перемогти безбожництво, треба бути віруючою людиною. Щоб побороти атеїзм, треба відроджувати богословську науку. І все це крок за кроком він робив як на засланні, так пізніше і в Римі. І так він підготував для всіх нас свободу, визволення з рабства. Був благовісником миру! Був тим, хто остаточно силою своєї віри і прощенням ворогів переміг зло, переміг ворогів. І став предтечою вільної України.

Ми сьогодні також згадуємо папу Пія ІХ, який 29 червня 1867 року у свято Верховних апостолів Петра і Павла у Римі освятив корони для чудотворної ікони Зарваницької Богородиці. Цікаво, відзначив Блаженніший Святослав, що це освячення відбулося в контексті канонізації святого Йосафата, коли Вселенського Церква відзначала 1800-ліття мученицької смерті Петра і Павла в Римі. Це прославлення святого Йосафата і освячення цих корон відбулося у присутності п'ятисот єпископів з усього католицького світу.

«Що тоді думав Пій ІХ, коли чинив ті речі? Гадаю, що тоді Святіший Отець зрозумів, що майбутнє України, майбутнє нашого краю, як і майбутнє Європи кується у Зарваниці. Пій ІХ сам пережив падіння папської держави, об'єднання Італії, оголосив себе в'язнем Ватикану. Він, мабуть, дивлячись на Схід Європи, бачив, що тут прийдуть і відійдуть різні імперії, ідеології, а ікона Зарваницької Богородиці буде джерелом життя і відродження українського народу, який був тоді, є сьогодні і буде завтра», – наголосив проповідник.

«Тому, святкуючи ювілей 150-річчя коронації цієї чудотворної ікони, ми відчуваємо, що тут сьогодні кується перемога України. Бо тут кожен прочанин може пережити у своєму серці те, що пережив оцей розслаблений євангельський чоловік. Ми приходимо сюди, аби каятися в наших гріхах, воскресати до Божого життя, вчитися жити справжнім християнським життям, прощати навіть ворогам. А це означає, що тут разом із Марією ми перемагаємо зло, диявола, який є первопричиною війни, горя, страждань і всього того, що завдає сліз, ран і крові українському народові», – вважає Глава УГКЦ.

Сьогодні світ думає, як зупинити війну в Україні. «І це було перше запитання, яке ставили у Слов'янську і Краматорську його еміненції кардиналові Леонардо Сандрі... І ми сьогодні тут від Богородиці чуємо відповідь: не досить лише усувати наслідки війни, тому що вони можуть повторитися, якщо не буде усунена першопричина. Щоб побороти війну, треба побороти гріх. Треба відчути, що Боже милосердя, Боже прощення є тими ліками на рани України, яких ми всі сьогодні так потребуємо. Коли ми станемо переможцями гріха і смерті у Христі, ми переможемо всі наслідки цього гріха, переможемо цього несправедливого агресора, відбудуємо нашу державу, зробимо щасливими українців, які більше не будуть змушені шукати кращої долі на чужині. Ось чому ми сьогодні тут на прощі, ось що ми сьогодні святкуємо», – наголосив насамкінець Патріарх УГКЦ.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

16.07.2017р. Б. / Глава УГКЦ під час зустрічі з молоддю в Зарваниці: «Українська молодь сьогодні вмирає за Україну»

Насамперед дозвольте мені привітати між нами особливого особистого посланця Папи Франциска Його Еміненцію кардинала Леонардо Сандрі. Аби приїхати до вас, ми подолали майже 1300 км від Краматорська, Слов’янська через Харків, Київ до Зарваниці. Папа хотів обійняти в особливий спосіб Україну й УГКЦ. Він прагнув особисто бути присутнім на цій прощі, аби відзначити разом із нами цей ювілей коронації ікони Зарваницької Божої Матері.

Звернувся Патріарх УГКЦ до молоді у відпустовому місці, що в Зарваниці на Тернопільщині, 15 липня. Додамо, цими днями відбувається Загальнонаціональне паломництво до Зарваниці. На прощу прибули члени Синоду Єпископів УГКЦ, а також кардинал Леонардо Сандрі, посланець Папи Франциска, префект Конгрегації для Східних Церков. Проща приурочена до 150-ї річниці коронації чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої, до 125-ліття з дня народження патріарха Йосифа Сліпого та присвячена молитві за мир в Україні.

«Святіший Отець не може бути всюди особисто, тому на такі події посилає особистих легатів. Він послав до нас особливу людину. Знаєте, у Ватиканській курії є багато різних конгрегацій, подібно, як у нашому уряді є багато міністерств. Існує окрема конгрегація, яка відповідає за опіку Папи над Східними Католицьким Церквами, серед яких найбільшою є наша. Саме з цієї нагоди до нас приїхав наш кардинал із цієї конгрегації, її префект кардинал Леонардо», − мовив далі Блаженніший Святослав.

Зустріч із молоддю відбулася таким чином, що спочатку до молоді промовив кардинал, а після цього Глава УГКЦ відповів на запитання. «Українська молодь чекає на слово потіхи, підтримки, бо саме вона сьогодні вмирає за Україну, носить у собі її рани», − зазначив Предстоятель Церкви, звертаючись до кардинала Сандрі.

Після слова, яке виголосив кардинал Леонардо, Блаженніший Святослав подякував йому за те, що він зачепив глибокі рани українського суспільства. «Існує велика біда, про яку ми почули в Харкові, коли спілкувалися із працівниками БФ «Карітас-Харків». Це сурогатне материнство, що означає торгівля материнством, тобто коли хтось за гроші виношує чужу дитину на продаж. І, на жаль, сьогодні, згідно із статистичними даними, найбільше тим лихом вражені саме українські жінки. Це одне з найбільших зневаг гідності жінки. Тому я дякую Його Еміненції за те, що ви мали відвагу порушити це питання. Гадаю, ми повинні над цим ще багато працювати», − вів він далі. За його словами, у Катехизмі УГКЦ, зокрема, де йдеться про морально-аскетичне життя, говориться про цей злочин проти гідності жінки і про те, як потрібно плекати гідність жінки-матері.

«Дякую за цю нагоду поспілкуватися з вами… Традиційно так стається, що початком всіх урочистостей і богослужінь під час цієї прощі є зустріч із молоддю. Добре, що ми цю традицію розвиваємо. Щороку ми будемо так збиратися, аби бачити, чути і спілкуватися одне з одним», − сказав Блаженніший Святослав, а після цього він відповів на запитання молоді.

Зустріч завершилася Апостольським благословенням від Папи Франциска.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

15.07.2017р. Б. / З історії УГКЦ. Проща до Зарваниці у 1994 році (+VIDEO)

Історичне відео з прощі до Марійського центру у Зарваниці. Подія відбулася 17 липня 1994 року. Молитву очолив владика Михаїл Сабрига, Єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ, за участі єпископів Павла Василика з Коломиї та Михаїла Гринчишина з Парижу. Проща була особливо присвячена митрополитові Андрею Шептицькому.

У відеосюжеті можна побачити зустріч владик біля парафіяльного храму, фрагменти Архиєрейської Літургії, ще не розбудоване чудотворне місце біля джерела у Зарваниці. А також почути слова владики Михаїла Сабриги, о. Василя Семенюка (на той час настоятеля Марійського центру у Зарваниці) та свідчення новонаверненого молодого чоловіка.

Відео з архіву студії «Собор» 1994 року. Нову редакцію та публікацію здійснено у липні 2017 року, з нагоди Всеукраїнської прощі до Зарваниці.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

14.07.2017р. Б. / ЗМІ: На окупованих територіях України тисячі людей примусово працюють у таборах

На Сході України тисячі людей примусово працюють у таборах. Йдеться про ув'язнених у самопроголошених республіках на Донбасі, з примусової праці яких фінансуються «ДНР» та «ЛНР», з посиланням на Deutschlandfunk повідомляє Deutsche Welle.

Сепаратисти на окупованих територіях сходу України утримують мережу так званих трудових таборів. За даними німецької радіостанції Deutschlandfunk, оприлюдненими в ефірі у четвер, 13 липня, у цих таборах тисячі ув'язнених у так званих "ДНР/ЛНР" примушуються до безоплатної праці.

"Східна правозахисна група", яка моніторила ситуацію у самопроголошених республіках та на яку посилаєтсья Deutschlandfunk, вказує, що доходи від примусової праці у таких таборах становлять до 500 тисяч євро на місяць. Ці кошти використовуються для фінансування  сепаратистів на Донбасі.

Самопроголошені уряди так званих "ДНР/ЛНР" на запит щодо наявності та функціонування таборів німецькій радіостанції не відповіли.

Правозахисники і журналісти виходять з того, що у таборах на Сході України утримуються до 10 тисяч ув'язнених. Багато з них не мали підстав для потрапляння у такі табори. Вказується, що частково йдеться про осіб, засуджених до весни 2014 року українськими судами до позбавлення волі. На даний час ці люди або уже мали відбути терміни покарання, або до них мала бути застосована амністія чи інше пом'якшення покарання, як то ухвалювалось в Україні.

На оприлюдненій DLF карті видно, що табори знаходяться на неконтрольованій Україною території Луганської області, зокрема, у містах Луганськ, Брянка, Алчевськ, Перевальськ, Петровське.

Як відомо, у цих та інших містах Луганської області, які не контролюються українським урядом, знаходяться установи виконання покарань Держаної пенітенціарної служби України. Зокрема, у Луганській установі виконання покарань № 17, за даними правозахисників, відбувають покарання близько 1470 осіб, у Брянківській виправній колонії № 11 - 470 осіб, у Перевальській виправній колонії №15 - 500 осіб, Алчевській виправній колонії № 13 - 215 осіб, у Краснолуцькій виправній колонії №19 - 780 осіб, Суходільській виправній колонії №36 - 600 осіб, Свердловській виправній колонії №38 - 550 осіб.

Джерело:  Воїни Христа Царя

13.07.2017р. Б. / Посланець Папи Франциска в Харкові: Любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні (+VIDEO)

На людському та християнському рівні любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні, на страждання, завдані сотням тисяч людей… На цьому наголосив у своїй проповіді кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації Східних Церков під час Божественної Літургії в празник Собору святих дванадцяти Апостолів Катедральному соборі св. Миколая Чудотворця у Харкові 13 липня 2017 року.

Високий гість відзначив, що після великого празника верховних апостолів Петра і Павла, «який я мав радість звершувати вчора у Києві, в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового, сьогодні я глибоко радію, що можу бути серед вас, щоби переживати Божественну Літургію».

Говорячи про ситуацію в Україні, Посланець Папи Франциска зазначив, що «на людському та християнському рівні любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання щодо ситуації в Україні, на страждання, завдані сотням тисяч людей». «Ми не можемо робити вигляд, що ми не бачимо вдів та сиріт, дітей, які мають складний доступ до продовження навчання, і які виросли, більше слухаючи час, поділений пострілами мінометів, аніж звуками шкільного дзвоника, людей, які ледве виживають…», – додав кардинал Леонардо Сандрі.

«Ми не хочемо, – продовжив префект, – змиритися перед застоєм міжнародної спільноти, перед зневірою до поваги договорів, які свого часу були укладені, та разом з цим часто і систематично порушені. Ми хочемо миру і хочемо бути готовими пройти шляхом примирення, який слід пройти разом, а не самотужки».

До цього, за його словами, закликає нас своїми словами та своїми жестами милосердя Папа Франциск, який доручив своєму Посланцеві занести нам його глибокі почуття, запевнити у його близькості та уділити нам його Благословення.

«І я є тут між вами саме для того, щоби засвідчити вам його любов», – наголосив високий гість. Він пригадав, що Святіший Отець звертаючись до українських єпископів, греко-католицького та латинського обрядів, у лютому 2015 року, доручив їм одне завдання: «Сенс справедливості та правди перед тим, як бути політичним, є моральним. Тому це є завдання, що є повірене також і вашій відповідальності Пастирів. Чим більше ви будете вільними служителями Церкви Христової, тим більше, попри вашу бідність, ставатимете захисниками родин, бідних, безробітних, слабких, хворих, стареньких пенсіонерів, людей з особливими потребами, біженців».

«Молімося разом до Святих Апостолів, щоб своїм заступництвом вони чували над вашими Пастирями: щоби були названі дітьми Божими, згідно з євангельською заповіддю блаженства, бо вони є миротворцями. І хочемо подякувати їм, починаючи з Його Блаженства, за всю їхню душпастирську працю, яку вони звершують з особливою увагою до євангелізації та за трепетне свідчення Воскреслого Господа, , не забуваючи також про основоположний прості освіти й культури, у якому хочу виразити слова поваги та підтримки Українському Католицькому Університету. Продовжуйте бути пастирями, яких народ Божий відчуває близькими до себе», – закликав кардинал Леонардо Сандрі.

«Не лише любов Папи Франциска чи Церков Європи, яких він запросив виразити свою солідарність до всього українського народу через збірку навесні 2016 року, але саме Слово Боже, яке щойно проголосили, прагне допомогти нам відчути любов Божу, також і на теперішній болісній сторінці історії цієї країни. Ми повинні просити про Божу Ласку, аби перемогти зло добром, бо лише людських сил нам не вистачить», – сказав префект.

«Всесвята Мати Божа, пресвята Богородиця, яку за кілька днів ми вшановуватимемо у Всеукраїнській прощі до Зарваниці, простягни свій покров над нами, та виблагай для нас у свого Сина дари утішення та зцілення від внутрішніх ран. Поможи нам пам’ятати історію народу цієї нації, України, в якій не бракувало сторінок страждання, які її укріпили свідоцтвом віри, більш автентичної та щирої», – попросив на завершення.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

12.07.2017р. Б. / Митрополит Василій благословив виставку, яку присвятили Йосифу Сліпому та Ярославу Стецьку (+VIDEO)

Вчора, 11 липня, у Тернополі відкрили виставку на релігійно-патріотичну тематику. Експозицію «Бог, Церква, Україна», яка присвячена пам’яті відомого українського політичного та військового діяча Ярослава Стецька та Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого, благословив Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій (Семенюк).

До присутніх Архиєрей сказав наступне:

"Відтепер її можна оглянути у Тернопільському історико-меморіальному музеї політичних в’язнів, що по вул. Коперника 1".

Митрополит Василій урочисто засвітив свічки пам’яті разом із головою Тернопільської обласної державної адміністрації Степаном Барною та Тернопільської обласної ради Віктором Овчаруком.

Наукові працівники музею Орест Савка та Ігор Олещук розповіли про переслідування УГКЦ та її духовенства і вірних за радянської влади. Також зауважили, що експозицію створювали майже чотири місяці.

Джерело:   Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ