| ДОПОКИ? | Не чутимете, за своїми суперечками, голосу Мого? |
|---|---|
| (Мр.9,31-35)"...31 Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, воскресне Він третього дня! 32 Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати. 33 І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі? 34 І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший...." | Хто більше "православний" - хто більше "канонічний" - в якому уламкові Христової Церкви, колись єдиної, більше Божої Істини і Благодаті... |
=============ЗАСТЕРЕЖЕННЯ============
Ми всі помремо, але...
Ми всі помремо, але...
Щось таке, замість передмови, ніби злободенний приклад, який би засвідчив правдивсіть написаних нижче слів ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. І, на мій превеликий жаль, таких прикладів безліч, багато більше, ніж потрібно для того, щоб поділитися інформацією про публічних осіб та подій, пов'язаних з їх діяльністю біля владного корита. Отже, десь, хтось, щось, ніби чув, а до почутого ще додав трохи свого і... поповзли ширитися й множитися всілякі плітки, криві судження, очорнення, пониження на честі й гідності ближнього свого... А шо, хіба ж не так? Невже я перебільшую? Та годі вам, справді. Невже крик голосу вашого сумління не каже вам того ж?
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ:
Ми всі помремо, але не всі воскреснемо для Царства вічного блаженства і буття, бо декотрі ж для Суду, темряви кромішньої, страждання, плачу й скреготу зубів...
Тож пильнуймо найперше, кожен - себе самого, глибин безодні власного серця, вкрай зіпсутого розуму, невпорядкованих пожадливостей і пристрастей тілесних членів, а тільки потім ближнього свого, щоб схаменути, остерегти, попередити про лихі й хитрі витівки лукавого ворога, що снує і ставить всюди свої тенета, щоб, як пощастить, упіймати в них навіть вибраних Божих...
Горе всім частим відвідувачам соціальних мереж, що шукають для себе змоги бути почутими іншими, такими ж егоцентристами, як і вони самі, які не здатні слухати і чути, а лише і тільки говорити, замість звертатися до Господа Бога у молитовному діалозі, що завжди, всюди, й повсякчас вислуховує кожного, чує всіх і все, а навіть те, що де-хто прагне приховати на дні безодні зіпсутого серця свого...
Горе священослужителям, які не вірять в те, що проповідують своїй пастві...
Горе нам, усім вірним, з "букви", а не духа, православним християнам, що випасають один-одного, замість кожен себе самого у Христі, у вірі, у надії, у любові - чинних ділами милосердя й милостині...
Горе батькам і матерям, що оплакують своїх загиблих на війні синів, але водночас майже зовсім не сумують, за ними ж вбитими, ненародженими дітьми...
Горе батькам і матерям, що народжують дітей собі й для себе, а не Богові й для Бога...
Горе батькам і матерям, що народжують дітей, а чин виховання віддають у брудні руки "вулиці", цього грішного й перелюбного світу темряви, брехні і беззаконня...
Горе нам, вірним своєї Матері-Церкви, що безуспішно намагаються оживити свої парафії, як спільноти любові з Христом, у Христі, і через Христа між собою, але водночас нехтують численними засобами, які дарує нам Господь зі свого великого милосердя - Закон, Заповіді, Устави, Постанови, Добру Новину Євангелія і, як наслідок творять з церковних громад секти, що "варяться у власному соці", замість виконати, у смиренні й покорі, волю Божу, свій хрещальний, основний обов'язок - вийти назовні, до згорьованого світу, на місійне діло спасіння, щоб свідчити Істину, навертати заблуканих людей на правдиву Дорогу, що провадить всіх дітей до спадкоємства Отця, у Царстві вічного блаженства і буття. Амінь.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ:
Ми всі помремо, але не всі воскреснемо для Царства вічного блаженства і буття, бо декотрі ж для Суду, темряви кромішньої, страждання, плачу й скреготу зубів...
Тож пильнуймо найперше, кожен - себе самого, глибин безодні власного серця, вкрай зіпсутого розуму, невпорядкованих пожадливостей і пристрастей тілесних членів, а тільки потім ближнього свого, щоб схаменути, остерегти, попередити про лихі й хитрі витівки лукавого ворога, що снує і ставить всюди свої тенета, щоб, як пощастить, упіймати в них навіть вибраних Божих...
Горе всім частим відвідувачам соціальних мереж, що шукають для себе змоги бути почутими іншими, такими ж егоцентристами, як і вони самі, які не здатні слухати і чути, а лише і тільки говорити, замість звертатися до Господа Бога у молитовному діалозі, що завжди, всюди, й повсякчас вислуховує кожного, чує всіх і все, а навіть те, що де-хто прагне приховати на дні безодні зіпсутого серця свого...
Горе священослужителям, які не вірять в те, що проповідують своїй пастві...
Горе нам, усім вірним, з "букви", а не духа, православним християнам, що випасають один-одного, замість кожен себе самого у Христі, у вірі, у надії, у любові - чинних ділами милосердя й милостині...
Горе батькам і матерям, що оплакують своїх загиблих на війні синів, але водночас майже зовсім не сумують, за ними ж вбитими, ненародженими дітьми...
Горе батькам і матерям, що народжують дітей собі й для себе, а не Богові й для Бога...
Горе батькам і матерям, що народжують дітей, а чин виховання віддають у брудні руки "вулиці", цього грішного й перелюбного світу темряви, брехні і беззаконня...
Горе нам, вірним своєї Матері-Церкви, що безуспішно намагаються оживити свої парафії, як спільноти любові з Христом, у Христі, і через Христа між собою, але водночас нехтують численними засобами, які дарує нам Господь зі свого великого милосердя - Закон, Заповіді, Устави, Постанови, Добру Новину Євангелія і, як наслідок творять з церковних громад секти, що "варяться у власному соці", замість виконати, у смиренні й покорі, волю Божу, свій хрещальний, основний обов'язок - вийти назовні, до згорьованого світу, на місійне діло спасіння, щоб свідчити Істину, навертати заблуканих людей на правдиву Дорогу, що провадить всіх дітей до спадкоємства Отця, у Царстві вічного блаженства і буття. Амінь.
р.Б. Леонід. (дано вранці, перед світанком, і вилилось на папір рукопису 21.12.2014р. Б.)
=================================
ХРИСТИЯНСЬКА «ТАЙНА» АБО МОЛИТВА СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА
"Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі.
Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові.
Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині.
У ньому маємо відкуплення його кров'ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі.
Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне.
У ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням того, хто все чинить за радою своєї волі, щоб ми були на хвалу його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа.
У ньому й ви, - почувши слово правди, благо-вість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі." (Еф.1,3-14)
Уривок із послання апостола Павла до Ефесян містить не лише глибоку богословську думку, а й одну із найгарніших молитов у Новому Завіті. Святий Павло зупиняє свій погляд на християнській «тайні», якою він окреслює замисел спасіння всіх людей, запланований Богом Отцем та здійснений Христом, до якого спрямована і в якому знаходить свій зміст уся попередня історія. Апостол тут висловлює почуття кожного християнина, який збагнув цю «тайну» і знайшов у ній сенс власного життя та сенс існування світу, в якому він живе. Ми не «випадково опинилися в якомусь абсурдному світі»: існує Хтось, хто про нас думає ще від тих часів, коли не існувало світу, - і думає про нас із любов'ю.
Широчінь та універсальність Павлового світогляду порівняно з вузьким світоглядом богобоязливого ізраїльтянина, який складає Богові подяку за даровані Ним плоди землі, - це теж знак поступового характеру об'явлення і свідчення про довгий шлях, спільно перейдений упродовж століть історії Богом і людиною, шлях, на якому Бог припасовує свій крок до кроку людини.
Ця історія ще не завершена, тому Бог - це завжди "Бог з нами", навіть коли ми плетемося по цьому шляху втомлені й без надії, не зауважуючи Його крокування поруч з нами, як ті учні, що прямували колись до Емаусу (пор. Лк.24,15-16).
Антоніо Джирланда ("Ключ до Біблії", Старий Завіт, Львів, в-о "Свічадо" - 2006)
Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові.
Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині.
У ньому маємо відкуплення його кров'ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі.
Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне.
У ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням того, хто все чинить за радою своєї волі, щоб ми були на хвалу його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа.
У ньому й ви, - почувши слово правди, благо-вість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі." (Еф.1,3-14)
Уривок із послання апостола Павла до Ефесян містить не лише глибоку богословську думку, а й одну із найгарніших молитов у Новому Завіті. Святий Павло зупиняє свій погляд на християнській «тайні», якою він окреслює замисел спасіння всіх людей, запланований Богом Отцем та здійснений Христом, до якого спрямована і в якому знаходить свій зміст уся попередня історія. Апостол тут висловлює почуття кожного християнина, який збагнув цю «тайну» і знайшов у ній сенс власного життя та сенс існування світу, в якому він живе. Ми не «випадково опинилися в якомусь абсурдному світі»: існує Хтось, хто про нас думає ще від тих часів, коли не існувало світу, - і думає про нас із любов'ю.
Широчінь та універсальність Павлового світогляду порівняно з вузьким світоглядом богобоязливого ізраїльтянина, який складає Богові подяку за даровані Ним плоди землі, - це теж знак поступового характеру об'явлення і свідчення про довгий шлях, спільно перейдений упродовж століть історії Богом і людиною, шлях, на якому Бог припасовує свій крок до кроку людини.
Ця історія ще не завершена, тому Бог - це завжди "Бог з нами", навіть коли ми плетемося по цьому шляху втомлені й без надії, не зауважуючи Його крокування поруч з нами, як ті учні, що прямували колись до Емаусу (пор. Лк.24,15-16).
Антоніо Джирланда ("Ключ до Біблії", Старий Завіт, Львів, в-о "Свічадо" - 2006)