ПЕРЕДМОВА
Перед тим як познайомитися з крилатими висловами біблійного походження, нагадаємо, звідки походить і що означає саме слово «біблія», коли воно почало вживатись у нашому мовленні. Слово «біблія» — грецьке, воно означає — «книги». Але якщо трохи заглибитись у значення цього слова, то виявиться, що в основі його лежить географічна назва — найменування стародавнього сирійського міста (греки звали його Біблос). У цьому місті виготовляли папірус — папір стародавнього світу. Греки той папір-папірус називали біблосом, а книги, написані на ньому, — бібліями. Згодом від цього слова утворилося багато похідних: бібліотека, бібліографія та ін. У нас це слово з 'явилося разом із книгою, про яку ми й поведемо мову.
Біблія (або Святе Письмо) — це священна книга християн, тобто людей, які вірять у Небесного Бога-Отця — Творця усього сущого, а також у прихід, діяння, смерть на хресті й вознесіння на небо Сина Божого Ісуса Христа. Біблія усе це й описує: створення світу (Старий Заповіт) та земне життя Ісуса Христа (Новий Заповіт). Це найпоширеніша з усіх книг, які будь-коли існували на земній кулі: за останніми свідченнями, вона повністю або частково перекладена 1900 мовами світу. Основний текст Біблії складається з двох частин: це книги Старого Заповіту і Нового Заповіту. Тому її ще називають Книгою Книг, тобто збіркою з багатьох книг, хоча цей же вислів можна трактувати й інакше — як найменування найкращої з книг. Старий Заповіт був написаний давньоєврейською мовою, Новий Заповіт — грецькою. Писалася Біблія багатьма авторами в різні історичні періоди протягом шістнадцятії століть — починаючи з ХНІ століття до н. є. і закінчуючи II століттям н. є. Поширювалися й окремі біблійні твори.
Серед старозаповітних найвідоміші — П'ятикнижжя Мойсеєве, Псалтир (книга Псалмів), Екклезіаст (Проповідницька книга), книги великих та малих пророків.
Популярні також і книги Нового Заповіту — Чотириєвангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана), книги Дій святих апостолів, Послань святих апостолів, пророцька книга «Одкровення (Об'явлення) Івана Богослова» (вона ще має назву «Апокаліпсис» - тобто «кінець світу»).
До нас Біблія прийшла церковнослов 'янською мовою: перший переклад з давньогрецької мови на церковнослов'янську (у своїй основі давньоболгарську) мову здійснили в IX столітті просвітителі слов 'янських народів, брати з міста Солунь Кирило і Мефодій. На жаль, оригінали тих перших перекладів не збереглися.
Біблії переписувались у монастирях, і кожен примірник був великою цінністю. Книги берегли мов святиню, їм належало чільне місце під час проведення богослужінь, Біблією хрестили, коронували, на ній присягалися. Цей звичай поширився на весь християнський світ і зберігся донині. У державах з конституційним ладом, як і наша Україна, поряд з Основним Законом — Конституцією — на великих урочистостях використовують для складення присяги найдавніші біблійні книги. У нас це — Пересопницьке (Євангеліє, яке має давню історію і належало нашим славним предкам — Іванові Мазепі та іншим.
Біблія (або Святе Письмо) — це священна книга християн, тобто людей, які вірять у Небесного Бога-Отця — Творця усього сущого, а також у прихід, діяння, смерть на хресті й вознесіння на небо Сина Божого Ісуса Христа. Біблія усе це й описує: створення світу (Старий Заповіт) та земне життя Ісуса Христа (Новий Заповіт). Це найпоширеніша з усіх книг, які будь-коли існували на земній кулі: за останніми свідченнями, вона повністю або частково перекладена 1900 мовами світу. Основний текст Біблії складається з двох частин: це книги Старого Заповіту і Нового Заповіту. Тому її ще називають Книгою Книг, тобто збіркою з багатьох книг, хоча цей же вислів можна трактувати й інакше — як найменування найкращої з книг. Старий Заповіт був написаний давньоєврейською мовою, Новий Заповіт — грецькою. Писалася Біблія багатьма авторами в різні історичні періоди протягом шістнадцятії століть — починаючи з ХНІ століття до н. є. і закінчуючи II століттям н. є. Поширювалися й окремі біблійні твори.
Серед старозаповітних найвідоміші — П'ятикнижжя Мойсеєве, Псалтир (книга Псалмів), Екклезіаст (Проповідницька книга), книги великих та малих пророків.
Популярні також і книги Нового Заповіту — Чотириєвангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана), книги Дій святих апостолів, Послань святих апостолів, пророцька книга «Одкровення (Об'явлення) Івана Богослова» (вона ще має назву «Апокаліпсис» - тобто «кінець світу»).
До нас Біблія прийшла церковнослов 'янською мовою: перший переклад з давньогрецької мови на церковнослов'янську (у своїй основі давньоболгарську) мову здійснили в IX столітті просвітителі слов 'янських народів, брати з міста Солунь Кирило і Мефодій. На жаль, оригінали тих перших перекладів не збереглися.
Біблії переписувались у монастирях, і кожен примірник був великою цінністю. Книги берегли мов святиню, їм належало чільне місце під час проведення богослужінь, Біблією хрестили, коронували, на ній присягалися. Цей звичай поширився на весь християнський світ і зберігся донині. У державах з конституційним ладом, як і наша Україна, поряд з Основним Законом — Конституцією — на великих урочистостях використовують для складення присяги найдавніші біблійні книги. У нас це — Пересопницьке (Євангеліє, яке має давню історію і належало нашим славним предкам — Іванові Мазепі та іншим.
Хто ж видрукував в Україні перші біблійні книги?
1581 року в місті Острозі на Волині дияконом Іваном Федоровим було надруковано повну Біблію церковнослов 'янською мовою. Здійснити свій задум йому вдалося завдяки могутньому й багатому покровителю — князеві Костянтину Острозькому. Іван Федоров протягом десяти років видав перший на східнослов 'янських землях Буквар, а також Новий Заповіт і повну Біблію величезним, як на той час, тиражем — більш як тисячу примірників. Тоді ж з'являються спроби перекласти Біблію староукраїнською та старобілоруською мовами.
Перший переклад повного тексту сучасною українською мовою був виданий аж 1903 року. Він був здійснений зусиллями письменників Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та вченого Івана Пулюя.
А чим же ще, окрім власне змісту, відрізняються Старий та Новий Заповіти? Найперше тим, що Старий Заповіт — це священна книга як для іудеїв, так і для християн. Адже він описує створення світу й переповідає історію єврейського народу (стародавніх іудеїв). Для прихильників іудаїзму ця книга є священною і донині, а власне християнським Святим Письмом є Новий Заповіт, де розповідається про земне життя Ісуса Христа. Історично склалося так, що християнство зароджувалося в іудаїзмі і певний час існувало в ньому. Порвавши з іудаїзмом, християнство не відкинуло його священних книг, а включило їх до свого канону. Що таке канон, канонічні тексти? Справа в тому, що окремі частини Біблії виникли з усних і писемних джерел у дуже давні часи. Протягом віків усі частини цієї книги не раз зазнавали усної і писемної обробки, аж поки стали узаконеними, традиційними — канонічними. Між обома книгами — Старою й Новою — є тісний зв 'язок: близько 500 разів у Новому Заповіті згадуються старозаповітні тексти (одних прямих цитат там налічується понад 70).
Традиційно авторство цих творів приписується учням Ісуса Христа (апостолам) та найближчим його послідовникам. Проте дослідники встановили, що тексти Нового Заповіту складалися поступово, у різний час.
Крім канонічних текстів, є ще й апокрифічні тексти — тобто «таємні», «приховані», ті, що не затверджені церквою як священні.
Біблія сьогодні — це не лише священна книга для віруючих, це ще й одна з найдавніших пам 'яток культури для всього людства.
Вплив релігії на культуру — очевидний; особливо ж — християнської релігії на європейську культуру: на образотворче мистецтво, літературу, мораль, філософську думку. Без знання Біблії й біблійних сюжетів складно зрозуміти класичний живопис. (Тут я звертаюся до читача з проханням переглянути ілюстрації до нашої книги).
Так само помітний слід залишила Біблія і в багатьох мовах світу. Це «крилаті вислови» — окремі слова, словосполучення й цілі речення, які, відірвавшись від біблійного тексту, вживаються як усталені (фразеологічні) одиниці мови — в узагальненому, переносному або образному значенні. Усі крилаті вислови, на відміну від інших фразеологічних одиниць, мають точно встановлене джерело походження. У нашій книзі таким джерелом і є Біблія.
Протягом століть, починаючи з часів хрещення Київської Русі, окремі слова, словосполучення і речення переходили з Біблії у розмовну мову народу. Спочатку це були, мабуть, більш або менш точні цитати, якими мовці підтверджували слушність своїх думок або заперечували чиїсь — у разі потреби. Поступово такі цитати все далі відходили від того тексту, з якого були взяті, набували розширеного, переносного, образного значення. Деякі настільки глибоко вкорінились у загальнонародну українську мову, що її навіть важко уявити без таких слів. Наприклад, ми кажемо: «Берегти як зіницю ока», «Відділяти кукіль від пшениці», «Вовк в овечій шкурі», «Замість хліба дати камінь», — а все це з Біблії.
Біблійні цитати, стаючи крилатими словами, можуть скорочуватися («плоть і кров» — у тексті «кость від костей моїх і плоть від плоті моєї»); традиційно вони можуть вживатись як українською, так і іншими мовами: «Хай буде світло!» — ми кажемо ще й «Fiat lux!» — латинською; «Алілуя!» («Хвала Богу!») — староєврейською. Крилаті слова біблійного походження в українській мові часом вживаються з помітними вкрапленнями церковнослов'янської мови («Блажен муж, що не йде на раду нечестивих»), а то й просто церковнослов'янською («Камо грядеши ?»).
У кожній літературній мові крилаті слова — це культурний фонд нації. Спочатку крилаті слова потрапляють у мову людини як її пасивний запас: вона знає (приблизно), що означають ці слова і (дуже приблизно) про їхнє походження. Але щоб крилате слово стало надбанням людини, увійшло в активний словник, вона мусить точно знати, звідки слово прийшло, що воно означає там — у своєму рідному контексті — та як його можна доречно і влучно вжити у власному мовленні.
Перший переклад повного тексту сучасною українською мовою був виданий аж 1903 року. Він був здійснений зусиллями письменників Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та вченого Івана Пулюя.
А чим же ще, окрім власне змісту, відрізняються Старий та Новий Заповіти? Найперше тим, що Старий Заповіт — це священна книга як для іудеїв, так і для християн. Адже він описує створення світу й переповідає історію єврейського народу (стародавніх іудеїв). Для прихильників іудаїзму ця книга є священною і донині, а власне християнським Святим Письмом є Новий Заповіт, де розповідається про земне життя Ісуса Христа. Історично склалося так, що християнство зароджувалося в іудаїзмі і певний час існувало в ньому. Порвавши з іудаїзмом, християнство не відкинуло його священних книг, а включило їх до свого канону. Що таке канон, канонічні тексти? Справа в тому, що окремі частини Біблії виникли з усних і писемних джерел у дуже давні часи. Протягом віків усі частини цієї книги не раз зазнавали усної і писемної обробки, аж поки стали узаконеними, традиційними — канонічними. Між обома книгами — Старою й Новою — є тісний зв 'язок: близько 500 разів у Новому Заповіті згадуються старозаповітні тексти (одних прямих цитат там налічується понад 70).
Традиційно авторство цих творів приписується учням Ісуса Христа (апостолам) та найближчим його послідовникам. Проте дослідники встановили, що тексти Нового Заповіту складалися поступово, у різний час.
Крім канонічних текстів, є ще й апокрифічні тексти — тобто «таємні», «приховані», ті, що не затверджені церквою як священні.
Біблія сьогодні — це не лише священна книга для віруючих, це ще й одна з найдавніших пам 'яток культури для всього людства.
Вплив релігії на культуру — очевидний; особливо ж — християнської релігії на європейську культуру: на образотворче мистецтво, літературу, мораль, філософську думку. Без знання Біблії й біблійних сюжетів складно зрозуміти класичний живопис. (Тут я звертаюся до читача з проханням переглянути ілюстрації до нашої книги).
Так само помітний слід залишила Біблія і в багатьох мовах світу. Це «крилаті вислови» — окремі слова, словосполучення й цілі речення, які, відірвавшись від біблійного тексту, вживаються як усталені (фразеологічні) одиниці мови — в узагальненому, переносному або образному значенні. Усі крилаті вислови, на відміну від інших фразеологічних одиниць, мають точно встановлене джерело походження. У нашій книзі таким джерелом і є Біблія.
Протягом століть, починаючи з часів хрещення Київської Русі, окремі слова, словосполучення і речення переходили з Біблії у розмовну мову народу. Спочатку це були, мабуть, більш або менш точні цитати, якими мовці підтверджували слушність своїх думок або заперечували чиїсь — у разі потреби. Поступово такі цитати все далі відходили від того тексту, з якого були взяті, набували розширеного, переносного, образного значення. Деякі настільки глибоко вкорінились у загальнонародну українську мову, що її навіть важко уявити без таких слів. Наприклад, ми кажемо: «Берегти як зіницю ока», «Відділяти кукіль від пшениці», «Вовк в овечій шкурі», «Замість хліба дати камінь», — а все це з Біблії.
Біблійні цитати, стаючи крилатими словами, можуть скорочуватися («плоть і кров» — у тексті «кость від костей моїх і плоть від плоті моєї»); традиційно вони можуть вживатись як українською, так і іншими мовами: «Хай буде світло!» — ми кажемо ще й «Fiat lux!» — латинською; «Алілуя!» («Хвала Богу!») — староєврейською. Крилаті слова біблійного походження в українській мові часом вживаються з помітними вкрапленнями церковнослов'янської мови («Блажен муж, що не йде на раду нечестивих»), а то й просто церковнослов'янською («Камо грядеши ?»).
У кожній літературній мові крилаті слова — це культурний фонд нації. Спочатку крилаті слова потрапляють у мову людини як її пасивний запас: вона знає (приблизно), що означають ці слова і (дуже приблизно) про їхнє походження. Але щоб крилате слово стало надбанням людини, увійшло в активний словник, вона мусить точно знати, звідки слово прийшло, що воно означає там — у своєму рідному контексті — та як його можна доречно і влучно вжити у власному мовленні.