30.09.2015р. Б. / У Львові відбулися реколекції для катехитів Донецького екзархату УГКЦ

25 – 27 вересня 2015 року відбулися реколекції для катехитів Донецького екзархату УГКЦ, які організувала с. Єроніма СНДМ, голова Катехитичної комісії Донецького екзархату УГКЦ. Дні духовної віднови відбулися у реколекційному будинку оо. василіян в Брюховичах на Львівщині за участю 30 осіб, які приїхали з різних міст України: Донецьк, Красноармійськ, Курахово, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Львів, Тернопіль, Київ, Вишгород.

Про це повідомила с. Єроніма Вовчак, голова Катехитичної комісії Донецького екзархату УГКЦ.

    Люди, більшість яких, в силу обставин, опинилися поза своєю домівкою, все ж дуже проникливо відчувають свою приналежність до УГКЦ в Донецькому екзархаті. Тому зустріч спільноти, яку вони цінують і люблять, була чи не найбільшою радістю і пережиттям в цих днях.

   Слово владики Венедикта, єпископа – помічника Львівської архиєпархії УГКЦ, який розпочав ці реколекції, було добрим впровадженням в молитву, уважне слухання і відкриття, свого серця на подальше діяння Духа Святого. А продовжив голошення Слова Божого о. Матей, ЧСВВ. В своїх проповідях отець наголосив на важливості гідно, з любов’ю приймати свій хрест, «ярмо» якого стає «легким», якщо дивитися на нього з погляду Божого Провидіння і не боятися торкнутися його. Тоді Хрест Господній стає «зброєю миру і знаком радості» - саме такою була назва цих реколекцій.

   Завершилися дні духовної віднови в день свята Воздвиження Чесного Хреста ГНІХ. Після Божественної Літургії відбувся Чин вручення катехитам Благословення на катехитичну діяльність та спільне ділення пережитим досвідом і почутим Словом.

     Скріплені на дусі, зі словами вдячності Богу, провідникам і організаторам цих реколекцій, катехити роз’їхалися по своїх парафіях, щоб ще з більшою ревністю і любов’ю «проголошувати об’явлене Слово Боже і подавати науку Церкви» всім, до кого будуть послані служити.

Джерело:   Прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

29.09.2015р. Б. / У Чехії за Україну молилися українською, білоруською та чеською мовами

У понеділок, 28 вересня, у день чеського державного свята – Дня Святого Вацлава – у місті Стара Болеслав відбулась традиційна проща. Цього року вперше у молитві до Святого Вацлава крім чеського кардинала Домініка Дуки взяли участь верховний архиєпископ Київсько-Галицький, глава Української Греко-Катрлицької церкви Святослав (Шевчук) і архієпископ Мінсько-Могильовський Тадеуш Кондрусевич.

У своєму зверненні Домінік Дука закликав молитивсь за українців і білорусів. «Коли ми сьогодні у такий тяжкий час звертаємось до Святого Вацлава, ми просимо Його не тільки за себе, але просимо і за наших братів і сестер з України та Білорусі», – наголосив Домінік Дука.

Глава УГКЦ Святослав своє звернення до прихожан виголосив українською мовою. «Вже понад тисячу років чеський народ молиться до Святого Вацлава словами «Не дай нам загинути». Сьогодні ця молитва є і молитвою українського народу», – зазначив Святослав.

Він наголосив, що Україна стала жертвою несправедливої агресії і нині «переживає найбільшу гуманітарну катастрофу в Європі після Другої світової війни».

Архієпископ Мінсько-Могильовський Тадеуш Кондрусевич звернувся до всіх із закликом захищати духовні цінності, не піддаватись споживацьким спокусам, які становлять велику небезпеку світовій спільноті.

Цього року проща до Святого Вацлава зібрала у Старій Болеславі понад 5 тисяч чехів.

Джерела:     радіо Свобода

Воїни Христа Царя

28.09.2015р. Б. / Найнебезпечніша в світі людина

«Найнебезпечніша людина в світі», - так назвав папу Франциска Грег Гутфілд, коментатор північноамериканської телевізійної мережі Фокс Ньюз в бесіді про візит понтифіка до країни Північної Америки.

Ця найнебезпечніша людина в світі 19 вересня розпочала свій черговий апостольський візит, метою якого стало відвідування Куби, США та засідання ООН. Це вже десята міжнародна поїздка Папи, і одночасно - перший візит Хорхе Маріо Бергольо в ці дві держави (на відміну від своїх попередників, Войтили і Ратцінгера, Бергольо, будучи єпископом і кардиналом, ніколи не був у США).

У ході цього візиту, який поки є найтривалішою поїздкою його понтифікату, Папа Франциск канонізував у Вашингтоні  монаха-францисканця Юніпер Серра, який жив у XVIII столітті, - засновника Сан-Франциско і багатьох інших міст в Каліфорнії, і виступив перед Конгресом США. Незабаром він візьме участь у VII Всесвітній зустрічі сімей у Філадельфії, а в своєму виступі на засіданні ООН Папа звернеться до представників 70 держав.

Безсумнівно, цей візит можна назвати історичним. Опублікована в травні цього року енцикліка Laudato si поставила Католицьку Церкву в один ряд з організаціями, які найактивніше виступають за охорону навколишнього середовища, що має особливе значення у зв'язку з призначеною на грудень цього року конференцією з питань зміни клімату Париж-2015. Однак текст енцикліки викликав потужну критику, насамперед виходячи з боку консервативно налаштованої північноамериканської громадськості. Папський візит розпочався з Куби, що саме по собі найкраще говорить про  зусилля Апостольської столиці з метою пошуку шляхів відновлення дипломатичних відносин між країнами.

За кожної вдалої нагоди Папа підкреслює, що способи вирішення проблем сучасного суспільства слід шукати в Євангелії. На це євангельське джерело впливу Папи Франциска звернув увагу британський співак Елтон Джон, відомий своїм критичним ставленням до Церкви. «Здається, що цей Папа бажає, щоби Церква заново відкрила цінності, проголошені Христом, і одночасно хоче, щоб Церква повноцінно існувала в XXI столітті. Він хоче приходити до всіх: до дітей, жінок, хоче обійняти хворих на СНІД, від яких так часто відвертаються і забувають. Ці проблиски надії дають людям більше світла, ніж найбільші наукові відкриття, бо ніякий страх не сильний настільки, як сильна любов ».

Сила Папи Франциска в милосерді, в умінні поставити себе на місце іншого, особливо на місце того, хто страждає або на місце того, від кого всі відвернулися. Милосердя - це євангельська емпатія, прийняття страждань невинних як своїх власних.

«Я впевнений, що світ сьогодні жадає миру, а ваша місія - будувати мости», - з такими словами Папа звернувся до журналістів під час перельоту на Кубу. Ці слова стали певним чином увертюрою всього візиту. Тому Папа закликає народи до об'єднання в ім'я побудови майбутнього спільними силами. «Мир в суспільстві - це шлях до загального блага. Ворожнеча тільки руйнує. Ворожнеча губить сім'ю. Ворожнеча руйнує держави. Найгірший прояв ворожнечі - це війна. Щодня ми бачимо, як світ руйнується війнами. Чому не можна просто сісти і поговорити? »- Такими були слова Папи Франциска під час недільної зустрічі з молоддю.

Місія християн у «подоланні історичних протиріч, у подоланні травм минулого. Наше завдання - будувати мости і допомагати всім робити те ж саме. Якщо ми допомагаємо країнам, які багато років були в стані війни, налагодити діалог - то одночасно демонструємо іншим, що така можливість існує. У подібних справах нам буде потрібна сміливість і вміння з надією дивитися в майбутнє».

Тому використання папської дипломатії в процесі нормалізації дипломатичних відносин між Кубою і США, і саме рішення зупинитися на острові перед відвідуванням Штатів слід розглядати саме в даному аспекті всієї латиноамериканської політики Папи. Куба - те місце, в якому Північ і Південь, Захід і Схід зустрічаються природним чином. Сама географія острова може стати символом об'єднання розділеного людства.

Те, що сталося на Кубі - справжній урок, який потрібен будь-якому народу. Зупинка Папи на Карибських островах дорогою до США - це смертельний удар, нанесений по холодній війні на Американському континенті.

Необхідно займатися постійним лікуванням цієї хвороби в усьому світі, адже її симптомами є, окрім іншого, пропаганда війни як засобу політики, будівництво стін, що розділяють народи і інші форми ескалації взаємної неприязні і забобонів. Папа, який проїжджає в своєму папамобілі по площі Революції під пильним поглядом свого співвітчизника, Ернесто Че Гевари, показує, що можлива й інша революція.

О. Каспер Маріуш капрон OFM

Джерела:    католицький медіа-центр

Воїни Христа Царя

27.09.2015р. Б. / Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2015 року

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

Коротка історія свята
Тропар та кондак
Празничний Апостол
Євангеліє
Проповідь

Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере дину Святий Хрест Господній.

Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.

Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.

Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.

Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.

Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.

В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".

На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.

Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.

Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.

Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.

Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу ючи і оживляючи все довкола.

Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу силля з нашого боку.

Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і скажіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.

Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Христову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".

"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Голгофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.

Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.

***
Для створення сторінки використано такі видання:
 о. Петро Якимець
"Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

27.09.2015р. Б. / Режим тероризує родичів добровольців та учасників націоналістичного руху

Режим тероризує родичів добровольців та учасників націоналістичного руху

Ранок 26 вересня розпочався обшуками у помешканнях націоналістів, які зараз перебувають на фронті.

З самого ранку озброєні автоматами представники бандформування “МВС” у Броварах увірвалися у квартиру, в якій мешкають мама та брати активного учасника Майдану, бійця добробату “ОУН” Сергія Бойка. Пси режиму Порошенка-Авакова поклали всіх на підлогу, в тому числі семирічного Сервієвого брата. В наслідок нападу представників “МВС” мати Сергія отримала гіпертонічний криз.

Сергій Бойко, попри отримане раніше поранення, на нинішній момент перебуває на передовій у Пісках.

Обшук також був проведений на квартирі, у якій мешкала боєць батальйону “Січ” Лєра Бурлакова.

Активні обшуки на помешканнях націоналістів розпочалися посеред минулого тижня з обшуку на квартирі, на якій мешкав арештований Юрій Сиротюк (на нинішній момент утримується у Лук'янівському СІЗО). Після цього обшуки, які мали характер залякування, були проведені у помешканнях багатьох інших членів “Свободи”.

UPD. Також сьогодні були проведені обшуки одночасно у трьох одеських свободівців: заступника голови обласної організації Костянтина Васильця, Гліба Громова і бійця батальону "Січ" Олександра Станкова.

Джерело:   БАНДЕРІВЕЦЬ

26.09.2015р. Б. / Ігор Шторм. Пастир-капелан, що стає римо-католиком

Понад 10 років пастирського служіння у протестантській спільноті лишились за плечима командира Міжконфесійного батальйону військових капеланів Ігоря ШТОРМА (Шуліка). Це без урахування служіння для реабілітантів, онкохворих, в дитбудинках та тюрмах. Всього за кілька місяців на нього чекає ініціація в Римо-Католицькій Церкві. Ігор розказав в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту РІСУ, як він прийняв таке рішення та покинув протестантизм.

— В нашій першій розмові Ви згадували, що в Україні протестанти часто асоціюються з сектантами. Ваш перехід в РКЦ не пов'язаний з тим, що просто набридло постійно знаходитись у такому статусі?

— Пов'язаний, але це не найбільш значний і абсолютно не вирішальний фактор, що вплинув на рішення. Зараз мені кажуть, що це був мудрий хід як командира батальйону, але такими речами не можна маніпулювати. Мовляв, якщо командир – римо-католик, то його діяльність буде легітимною. Але є набагато більш здорові способи підняти рейтинг. Моєму рішенню про перехід в РКЦ вже більше 10 років. Це відбувалось дуже поступово.

— А як поступовий перехід суміщався з пастирським служінням та життям у протестантському середовищі?

— Я радий, що для мене це не було емоційне рішення. Це було зерно, яке поступово стало деревом. Останні півроку я для себе дуже сильно вивчаю католицький катехизис, тому що в протестантському світі переповідають різні міфи про РКЦ. Мені треба було для себе зрозуміти ці легенди, зрозуміти, як вони виглядають насправді. Зрозуміти, де правда, а де відверті домисли та неосвіченість.

— Міфи якого характеру?

— Наприклад, поклоніння Марії на рівні з Ісусом, іконам і т.д. Але це неправильне трактування. У нас багато хто знає про Католицьку Церкву тільки по радянському фільму «Д’Артаньян і три мушкетери”. Люди не дуже поринають у вивчення, хоча варто трохи більше дізнатись – і погляд на життя зміниться. Я можу з повною впевненістю стверджувати, що Марії не поклоняються, іконам не поклоняються, Папі Римському теж.

— Що вплинуло на рішення про перехід?

— Напевно, найголовніше – розуміння, що людина має бути там, де повинна бути. У мене завершився стан пошуку, я знайшов свою родину та дім. Коли я аналізую останні роки, розумію, що жив з внутрішнім протиріччям. Це не означає, що в мене було погане середовище. Просто особисто мені треба було бути в іншому місці. Багато моїх друзів згодні з тим, що у протестантському світі у багатьох церквах відбувається деградація і саме це стосується п’ятидесятницько-харизматичних церков. І справа не в певних громадах, навпаки, це цілісне явище. Ті самі п’ятидесятники мають сильні Божі церкви, які служать і людям, і країні. Наприклад, церква «Слава Божа», пастир Олег Усатюк, Київська єврейська месіанська спільнота, якою багато років керує рабин Борис Саулович Грисенко, «Дім Небесного Архітектора» Василя Івановича Давидюка, церква "Спасіння" з Броварів пастора Раміна Квеквескірі та багато інших.

— Як виглядає ця деградація?

— Коли пастир починає займатись бізнесом, підключає церкву як інструмент для досягнення бізнес-програм. Це той самий Сандей (Аделаджа – прим.авт.), Мунтян. Є й інші приклади. Я часто кажу, що горе тій церкві, де колишній шахтар або кримінальний авторитет швидко стає пастирем. Зараз я бачу, який серйозний відбір проходить кожен католицький священик, і які це дає результати. Бачу зовсім інший рівень підготовки, як і у капеланів. Все влаштовано фундаментально. Адже істина багатогранна, не можна побачити лише одну площину. От так і формувалась моя картина світогляду, виникали інші питання. В Католицькій Церкві я відчув, що від початку мислення направлене на поглиблення знань. А мені це дуже співзвучно.

Український харизматичний рух відрізняється тим, що він ділиться на хвилі. У перші роки протестантське служіння було дуже потужним. Але, на жаль, чомусь все хороше перевертається з ніг на голову. От, наприклад, була мода на тюремне служіння або на роботу з реабцентрами. Але мода проходить і тоді починається пошук нової хвилі, щоб не було кризи.

Для чого матір Тереза робила свою справу? Основна мета – не допомагати бідним, ні, а ще ближче дізнатись того, заради кого вона це робить. Того, хто допоможе їй пізнати себе. Є дуже багато хороших служителів серед протестантів, але я не можу назвати подібної яскравої особистості як вона. А в РКЦ я побачив серйозну платформу для побудови стосунків. І я відчув, що повинен бути тут.

Я не хотів більше бачити блуд з боку старших служителів, як колишні блатні стають пастирями та переносять принципи кримінального світу на паству. Це працює, але в якому стані залишаються люди? Для реабілітантів це може підійти, а як щодо інших? Крім того, що покинути подібні громади дуже важко.

— Але ж Вам вдалось?

— Так, але з певними проблемами. Просто так піти не можна, так поставлені принципи у деяких п’ятидесятницьких церквах. Найбільша проблема виникає тоді, якщо людина добре й активно виконувала свою роль у служінні. Їй починають казати, що вихід з спільноти – це не воля Божа, проектують особистий конфлікт з пастирем на стосунки з Господом, маніпулюють свідомістю і т.д. — мовляв, на тебе робили ставки, а ти раптом вирішуєш піти. Навіть якщо ти нічого не винен громаді, тобі будуть псувати нерви ще довгий час. Але з цим я зустрівся лише в одній п’ятидесятницькій церкві. Тебе ставлять «на зауваження» і ніхто не привітається з тобою, не подасть руки. Звичайне людське приниження.

— На яких підставах роблять зауваження?

— Наприклад, ти згрішив, або в корені не згоден з керівництвом церкви. Пастир ставить на «зауваження». Там є ціла процедура покарань різного рівня. Це знову ж таки вирішує церковна рада, коли тобі влаштовують суд. На такому суді дійшло до того, що один з лідерів церкви таємно збирав мої смс-повідомлення, щоб довести, що я все одно винен. Тебе намагаються принизити, знищити як особистість. Ти повинен жити як у стаді, тільки в тебе з’являється власна думка – у тебе починаються проблеми. Є різні види служіння в церкві. Деякі віряни служать тим, що слухають хто і що поганого каже про пастиря, а потім доповідають про все. Методик впливу та маніпуляціїйдуже багато. І коли я бачив певні моменти виховного характеру з боку Католицької Церкви, мене багато що дивувало та надихало. Просто мій відхід від п’ятидесятників та зацікавлення католицизмом співпали у часі. Але я розумію, що у Бога немає випадковостей.

— Однією з причин переходу ви називаєте глибину традицій. Але в Україні сильна й Православна Церква, чому не обрали її? І навіть не греко-католицизм?

— Питання вибору між Церквами навіть не було. Просто я повністю прийняв римо-католицизм. Справа не в моєму особистому людському бажанні. Я просто зрозумів, що знайшов те, що приготовано для мене Богом.

— Як на перехід відреагували друзі, брати по батальйону?

— Реагували серйозно та по-різному, звичайно. В батальйоні великого резонансу не було, думаю, просто ще не всі знають. Головне, що керівництво знає, вони сприйняли це нормально. Я підозрюю, що деякі друзі з протестантів могли прийняти мене за схибленого. З дружиною було пару серйозних розмов. Але ми ж дорослі люди, вона прийняла мою позицію. Я залишився християнином і перейшов у християнську церкву, а не став буддистом чи атеїстом.

— Але дружина переходити в католицизм не збирається?

— Ні, вона залишається протестанткою. Але вона все правильно робить, спершу аналізуючи те, що я їй розповідаю та й весь мій перехід. За час спілкування у церкві, я дізнався багато нового про Писання, побачив інше розуміння, чому був дуже радий, а іноді й дуже здивований тій глибині Священного Письма.

— Чого очікуєте від переходу?

— Очікую, що ще сильніше заглиблюсь у Слово Боже та ближче пізнаю Господа. Чекаю більш сильних змін внутрішнього світу, великих Божих змін. Питання війни та батальйону зараз для мене не стоїть на першому місці. Зараз нема тієї м’ясорубки, яка була під час Донецького аеропорту, тому немає такої гострої потреби.

— Але ж війна триває й досі.

— Звичайно. Але нема ні аеропорту, ні Іловайська. Для мене головне – перехід та підготовка, нове пізнання та спілкування. При Католицькій Церкві діє велика харизматична громада, соціально спрямована, я вже познайомився з керівниками та долучаюсь до роботи.

— У кожній Церкві все одно є проблеми. Рано чи пізно вони будуть помітні Вам і в РКЦ. Що будете робити тоді?

— Тоді я буду намагатись якось вплинути на це, виправити. Молитись та намагатись допомогти, чим можу виправити будь-яку ситуацію чи проблему. Чому розумні люди не можуть допомогти своїй церкві?

— А не хотілось це зробити ще у протестантській громаді?

— Чесно кажучи, не хотілось. Мені здається, що той, хто просувається добре, не потребує реформ. Якщо керівник церкви вже почав йти в хибному Богові напрямку, то його можна тільки усунути, поміняти систему дуже важко. А якщо з цим процесом пов’язане все керівництво, то його треба міняти. Простіше відкрити церкву самому, але я цього не хочу. Є питання поклику – я не відчуваю його до цього. Краще зробити маленьку справу, яка буде твоєю. А можна робити те, що тобі не дано – і тоді ти закриєш можливості для когось іншого. Ти маєш зробити саме те, чого хоче Бог. Я знаю, що я не покликаний бути реформатором серед протестантів.

Я декілька місяців не міг зрозуміти, що так сильно зачепило серце у цій церкві? Хороші люди? Ну, я в багатьох церквах бачив хороших людей. Щирі служителі та священики? Так і у протестантських церквах їх чимало. Одного разу я зрозумів, що торкнулось серця – це Боже прийняття мене таким, яким я є, з усіма моїми гріхами та проблемами. Прийняття не прихожанами чи священиками, а самим Христом. Надприродне прийняття як підтвердження волі Божої, мого рішення та переходу. Ніби після багатьох років я повернувся до рідного дому.

Розмовляла Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО

Джерела:   РІСУ

Воїни Христа Царя

25.09.2015р. Б. / Глава УГКЦ подякував Апостольському Нунцію за служіння українському народу та Українській Греко-Католицькій Церкв

Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, та владика Йосиф (Мілян) із представниками монашества завітали до Архиєпископа Томаса Едварда Галліксона, Апостольського Нунція, на завершення його дипломатичного служіння в Україні.

Блаженніший Святослав подякував Архиєпископу Томасу за його служіння, яке було найважче в новітній історії України і Української Греко-Католицької Церкви зокрема.

Глава УГКЦ подарував Апостольському Нунцію його портрет від «вдячного українського народу».

На завершення зустрічі Апостольський Нунцій подякував Блаженнішому Святославу за спільну співпрацю на добро Церкви, наголосивши, що «ці чотири роки служіння в Україні були для нього даром від Бога...».

Джерела:    Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

24.09.2015р. Б. / Єдиний в Україні храм св. Отця Піо відсвяткував відпуст (+VIDEO)

Урочистість свого третього з черги храмового відпусту святкували в Діловому, Мукачівської дієцезії, парафіяни єдиного (поки що) храму в Україні, чиїм покровителем є св. Отець Піо.

На початку Святої Меси настоятель храму о. Ласло Микуляк привітав о. Юліана Юсківа з Чину Братів Менших, греко-католицького священика о. Тараса Бровді з вірними, о. Шандора Манковича, який целебрував святкову Літургію, а також усіх присутніх паломників, які розділили радість святкування цього дня.

Отець Шандор наголосив: ми святкуємо спомин дня народження найзагадковішого святого ХХ століття, що був обдарований численними харизмами, зокрема — бачити глибину людських душ.

Проповідував Слово Боже о. Юліан, навчавши християн наслідувати Ісуса Христа. А коли нам важко йти за Христом, маємо за приклад Святих, які своїм життям проклали стежку до Нього. За їхніми слідами, за їхнім прикладом йдімо дорогою святості, дорогою до вічного життя, зокрема за заступництвом та з наслідуванням св. о. Піо.

Перед початком Євхаристійної жертви, як знак подяки для Господа, вірні принесли дари до вівтаря. Службу Божу прикрашав спів церковного хору «Laudate Dominum» під керівництвом кантора Елли Сойки.

На завершення літургії, дякуючи за всі отримані благодаті, вірні віддали пошану Ісусу Євхаристійному.

З привітальним словом до присутніх вірників звернувся о. Тарас, поділившись вагомістю наслідування Святих, а особливо о. Піо, реліквії якого зберігаються у цьому храмі.

Настоятель храму о. Ласло подякував насамперед Господу за дар цього дня, за урочистість святкування, пресвітерам — за прийняте запрошення, паломникам та парафіяльній спільноті, яка підготувала це свято, — за їхню ініціативу та працю в побудуванні бесідки на подвір’ї храму. Саме туди він усіх запросив, щоб продовжити святкування за обіднім столом.

Подяка Господу за прекрасне урочисте святкування!

Живий Падре Піо. Відеокадри з життя святого Отця Піо

Джерела:  CREDO

Воїни Христа Царя

23.09.2015р. Б. / Глава УГКЦ подякував австрійським журналістам за бажання побачити правду про ситуацію в Україні

Упродовж 21-25 вересня в Україні перебуває група австрійських журналістів, які приїхали задля того, щоб більше дізнатися про Україну. Про це Департаменту інформації УГКЦ повідомив о. Юрій Коласа, генеральний вікарій візантійського ординаріату в Австрії, який супроводжує журналістів.

Гості з Австрії відвідають Київ та Львів, де матимуть зустрічі з представниками та Главами Церков в Україні, представниками уряду та громадськості.

Під час зустрічі з Блаженнішим Святославом, Главою УГКЦ, яка відбулася 22 вересня в Києві, австрійські журналісти запитували про роки переслідування УГКЦ у ХХ ст., про вихід з підпілля, становище Церкви сьогодні, про її співпрацю з іншими Церквами і релігійними організаціями. Йшлося також про сучасні суспільні зміни в Україні, Революцію гідності, війну на Сході країни.

«Церкви мали різний шлях на Майдан, але всі конфесії були там присутні, – зазначив Блаженніший Святослав, говорячи про роль Церкви під час Революції гідності. – І миряни, і духовенство різних конфесій разом стояли і молилися, обстоюючи європейські прагнення українців».

Говорячи про інформаційну війну, яка ведеться проти України, Глава УГКЦ подякував гостям за те, що вони захотіли приїхати до нас, щоб на власні очі побачити правду. «Ми потребуємо вашої солідарності, ми потребуємо ваших зусиль для поширення правди про військову агресію з боку Росії, про героїчну боротьбу нашого народу за свою свободу, соборність і незалежність. Боротьбу, яку ведуть представники різних конфесій, як мешканці Сходу, так і Заходу, як україномовні, так і російськомовні», – зазначив Предстоятель УГКЦ.

Як розповів о. Юрій Коласа, візит австрійських журналістів пов'язаний з минулорічним візитом в Україну кардинала Крістофа Шенборна як Папського легата з нагоди 25-річчя виходу УГКЦ з підпілля.

Священик розповів, що кардинала дуже вразило побачене в Україні. «Він пізнав для себе дуже багато речей, – розповів отець. – Наприклад, під час зустрічі з Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій він відкрив для себе дві істини. Перше – коли він почув від Патріарха Філарета в присутності всіх ієрархів, що Православна Церква існує в Україні завдяки витривалій боротьбі Української Греко-Католицької Церкви у підпіллі і її виходу з підпілля. Для кардинала було надзвичайно приємно почути, що Предстоятель Православної Церкви так говорить про УГКЦ. Друге – під час тої зустрічі для нього було унікальним пізнати те, що коли в світі навколо панує ненависть, скажімо, там, де християни зазнають брутального переслідування з боку мусульман, натомість в Україні мусульмани і християни об’єдналися, аби стати на оборону гідності людини, її прав і свобод. Це такий унікальний досвід, який у світі важко знайти».

Також під час відвідин Карітасу кардинал побачив, що Українська Греко-Католицька Церква опікується переселенцями з Донбасу, тобто російськомовними родинами.

Крім того, після відвідин Меморіалу Голодоморів, кардинала Шенборна здивувало, що в ХХІ столітті у Західній Європі, зокрема в Австрії, люди дуже мало знають про ті страшні роки, коли тут людей морили голодом.

За його словами, кардинал Крістоф Шенборн пробував це передати у західному світі. «Отже, повернувшись до Австрії, кардинал намагався все це донести до суспільства. І це викликало зацікавлення з боку журналістів. Він має великий авторитет як Архиєпископ Відня, кардинал Австрії. У результаті від самих журналістів вийшла ідея приїхати в Україну і самим усе почути і побачити, щоб знову донести правду про ситуацію в Україні», – зазначив отець Юрій Коласа.

Джерела:    департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

22.09.2015р. Б. / «Вражає героїзм наших хлопців і звірство ворога» – як капелани допомагають тернопільським бійцям на передовій РУВ

Скільки разів він був на передовій, – збився з ліку. Попри постійну небезпеку та обстріли, капелан “Правого сектора” Микола Мединський на псевдо “Залізняк” не припиняє своєї діяльності, бо знає, що там, на передовій, його з нетерпінням чекають. Хто, як не він, підтримає бійців, розрадить, висповідає, причастить, розповість про Бога? Адже на війні атеїстів немає…

– Праця капелана дуже важка, а бути координатором капеланської служби – подвійна відповідальність. Чому обрали такий шлях?

– Просто не можу інакше. Безперечно, що важко, бо розумію, що можу заплатити високу ціну – віддати життя, однак якщо це потрібно задля твого народу, ризикуєш усім. На війні присутність капелана дуже важлива. Бачили б ви, скільки у бійців психологічних травм, душевних переживань, завданих жахіттями війни! Вони потребують щирої розмови, розради і підтримки, відтак кожен стає для мене, як рідний. Саме на війні найчастіше навертаються до Бога. Тому бути капеланом важко і водночас окрилено, адже приводити людей до віриу Всевишнього — покликання і справжня місія кожного священика, пише Нова Тернопільська газета.

– Про що бійці найбільше запитують?

– Однозначно навіть важко відповісти. Хвилює і цікавить різне. Наприклад, якою повинна бути поведінка на війні християн, адже сказано в Святому Письмі: “Не вбий”. Доводиться пояснювати, що визвольна боротьба – це не гріх, а святість, бо захищаєш свою Батьківщину. Є агресор, імперія, яка є раковою пухлиною в усьому світі. Цей ворог прийшов на нашу землю, і ми повинні захищатися. Кожен воїн повинен спочатку поцілувати меч, а потім — жінку. Коли їдеш Сходом і бачиш розвалені будівлі, понівечені обійстя, очі сиріт, голодних тварин довкола, охоплює жах…

Нині ми — на етапі воскресіння України, попереду нас — перемога і побудова новітньої держави – я переконаний у цьому. Вперше за тисячу років ми переживаємо таке монолітне єднання усього народу.

– Як сім’я сприймає ваше капеланство?

– У мене є дружина і двоє синів, і я розумію, що їм нелегко. Я пояснюю дружині, як і решті парафіян: якщо ми не будемо в корені рубати цю нечисть, то вона прийде сюди. На Сході бійці часто говорять: “Так, тут гинуть наші хлопці, але не горять їхні хати. А якщо ми пустимо їх до нас, то будуть гинути наші хлопці і горітимуть наші хати…”

– Відчуваєте Божу опіку на війні?

– Постійно і, напевне, як ніде і ніколи раніше. На Сході я написав вервицю перемоги. Встав вранці і почав записувати, наче хтось букви виводив моєю рукою. Знаєте, на війні постійна небезпека, і коли ти з молитвою на вустах долаєш усі небезпеки і труднощі, розумієш, що Бог повсякчас опікується тобою. Якось ми з побратимом Танчиком вирішили виїхати з укриття в Пісках, щоб зателефонувати рідним. Ми тиждень не виходили на зв’язок, і вони, мабуть, страшенно хвилювалися. Коли дісталися позиції “Небо” і зробили кілька коротких дзвінків, я запропонував хлопцям піднятися на гору, щоб відмовити вервицю перемоги, але наш бус почали обстрілювати з гранатометів і ми були змушені тікати. Молитва, на жаль, не відбулася, але намір молитви врятував нам життя. Танчик дуже переймався, що ми не помолилися. Того дня по ньому тричі стріляв снайпер, але не влучив. А через два дні Танчика не стало. Вервицю перемоги я прочитав на його могилі…

– Чи хвилюєтеся за власне життя?

– Звичайно, боюся, однак є страх набагато більший за страх смерті, – це щоб ворог не прийшов до нас. Ми, капелани, – воїни Христа, і якщо є потреба померти за свій народ, то нехай буде на це воля Господня, я приймаю її. Христос теж, коли молився на Оливній горі, казав: “Отче Небесний, якщо Твоя воля, відверни від мене цю участь…”

 На фронті у вас, мабуть, було багато екстремальних випадків. Що особливо запам’яталося?

– У Широкіно був випадок, коли ми з машиною потрапили під обстріл. Тоді ледь урятувалися. Коли ми забігли в якийсь підвал, щоб заховатися, я запитав у хлопців, чи усі — християни. Один відповів, що ні. Тоді я сказав йому: “Ми будемо мовити “Отче наш”, а ти молися по-своєму”. Коли закінчили молитву, обстріли втихли, я помирував бійців. Запитав, у кого з них зброя неосвячена, щоб освятити. І ось після того до мене підійшов той хлопець і сказав, що хоче стати християнином. Той випадок, тих кілька годин змінили усе його життя…

– Що вас найбільше вражає на війні?

– Вражає героїзм наших хлопців. Зазвичай про це розповідають побратими, самі ж герої скромні і не люблять говорити про свої подвиги. А ще вражає звірство ворога: кастрації хлопців, відрізані голови, вуха… Люди, які це роблять, – це сатана в людській подобі. Такий страшний зворотний бік війни.

– Як особисто вас змінила війна?

– На Сході я, як ніде і ніколи, відчув близькість Бога і Господній покров. А ще став твердішим. Війна міняє стиль життя, світогляд, цінності, дуже зближує. На фронті я знайшов багатьох побратимів. Ми зблизилися і серцем, і душею – це щось навіть більше, ніж рідня. А пам’ять про тих побратимів, які загинули, — це той орієнтир, що ніколи не дозволить зійти зі шляху боротьби.

Оксана СМІЛЬСЬКА

Джерело:   Воїни Христа Царя

ВІТАЮ вас зі святом Різдва Пресвятої Богородиці!

ВІТАЮ вас зі святом Різдва Пресвятої Богородиці!

Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! - Слава Героям України!

Улюблені мої, у Христі Ісусі, брати й сестри, вітаючи вас зі світлим святом Різдва Пресвятої Богородиці, бажаю вам та всім вашим рідним: - ВІРИ - НАДІЇ - ЛЮБОВІ. Бажаю вам, від нині й надалі лишатися "злом для літеплої Церкви", тобто справжніми націоналістами, вірними синами і доньками живої, палаючої ревністю чинної любові, Матері-Церкви, а одержавши від Пречистої Діви Марії благодать сили і снаги, успішно боротися за УССД, проти всіх внутрішніх і зовнішніх ворогів, аж до переможного кінця, у Царстві вічного блаженства і буття. 

На знак поваги і любові до Вас, щиро дарую Вам до свята свої розважання:
"ВЕРВИЦЯ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ - ЯК ШКОЛА ДУХОВНОЇ САМООСВІТИ" 

За цим посиланням Ви можете читати в OnLine або ЗАВАНТАЖИТИ в PDF


...все ще ваш і з вами сл.Б. Леонід.

21.09.2015р. Б. / Глава УГКЦ у День батька: «Не можливо пізнати Бога у повноті, якщо ми не відкриємо для себе свого власного батька» (+VIDEO)

Не можливо пізнати Бога у повноті, якщо ми не відкриємо для себе свого власного батька як «великого присутнього». Про це сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у неділю перед Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста і у всеукраїнський День батька під час Архиєрейської Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

У своїй проповіді до вірних Блаженніший Святослав звернув увагу, що означає пізнати свого батька. «Сьогодні, – сказав він, – дуже багато науковців, які досліджують людину, відкривають таїнства навіть людської психіки, кажуть, що кожна людина шукає своїх батьків. Кожна людина підсвідомо прагне пізнати свого тата, свого отця. Особливо це відкривається в сучасній технології, коли за допомогою репродуктивних технологій батько і мати наче усуваються від таїнства народження нового життя. Скільки сьогодні людей, можливо, справді не знають ні свого батька, ні матері, але підсвідомо, внутрішньо потребують їх пізнати і шукають за ними. Але цей внутрішній вроджений пошук за отцем є чимось набагато глибшим. Це є вроджений пошук людини за Богом, за Богом, який є Отцем».

«Цей пошук, ця потреба, – продовжив Предстоятель УГКЦ, – є настільки глибока, що навіть Ісус Христос каже нам так: Не називайте собі нікого отцем на цій землі, бо один у вас Отець – той, що на небі. А всяке батьківство, отцівство, якщо воно є справжнє, воно є завжди іконою і образом Небесного Отця. Більше того, через батьківську опіку і піклування завжди є можливість пізнати глибину Божого батьківства».

Сьогодні українське суспільство святкує День батька. На думку Блаженнішого, недарма такий день є встановлений, бо, «на жаль, можна сказати, що сьогодні батько в житті своїх дітей, своєї родини перетворюється на великого відсутнього. І на це є багато різних причин…»

У ці дні вся Католицька Церква готується до Папського Синоду, який розпочнеться 4 жовтня і матиме своєю центральною темою: «Покликання християнської сім'ї у сьогоднішньому світі». Готуючись до цього Синоду, вся Вселенська Церква починає розуміти, що сьогодні більша половина дітей в цілому світі не знає свого батька. Але так його потребує, потребує його опіки, уваги, навіть підсвідомо його шукає. «Бо мати батька – означає мати можливість пізнати себе, відкрити секрет свого власного життя. Не можливо пізнати Бога у повноті, якщо ми не відкриємо для себе свого власного батька як «великого присутнього»», – вважає Глава Церкви.

Проповідник закликав усіх помолитися за наших батьків, за чоловіків, дуже часто батьківство яких є зневажене у сучасному світі. «Найперше помолімся за тих батьків, які сьогодні є далеко від своєї сім'ї і від своїх дітей. Помолімся за тих батьків, які сьогодні воюють на фронті, але завжди у своєму серці носять любов до своєї сім'ї і до своїх дітей. І за них готові пожертвувати своє життя. Також згадаймо тих батьків, які фізично є присутні у своїй родині, але своїм серцем, своєю увагою є далеко від своїх дітей, від своєї дружини», – попросив Блаженніший Святослав.

«Нехай слово про Небесного Отця, стане джерелом гідності тата у своєму батьківському покликанні, бо саме Святе Письмо відкриває нам глибокий зміст свята батька», – побажав духовний лідер греко-католиків і попросив дітей обійняти своїх татів сьогодні, а жінок приділити увагу своїм мужчинам.

Джерело:   департамент інформації УГКЦ

20.09.2015р. Б. / Бажаймо і стараймося бути людьми

Існують теми, які практично ніколи не перестають бути актуальними. Пропоную поміркувати сьогодні над однією з таких тем.

Дуже давно, ще перед народженням Ісуса Христа, жив у стародавній Греції філософ Діоген. Дехто вважав його великим мудрецем, а дехто навіть юродивим. Про Діогена розповідали, що одного гарного сонячного дня він виліз із бочки, в якій жив, і зі свічкою в руках почав ходити базаром і розглядатися, немовби чогось шукав. На філософа звернув увагу цісар Олександр Македонський і запитав, чого той шукає. На те Діоген цілком серйозно відповів: "Шукаю людину".

Про ту подію розповідали впродовж багатьох століть. Дивно, але вона не втратила своєї актуальності навіть сьогодні, хоча на земній кулі тепер живе понад шість мільйонів людей.

Правдоподібно, кожна особа, яка дочитала цей текст до цього місця, не має найменшого сумніву, що вона – людина. Дозвольте, одначе, спитати шановних читачів, скільки людей – не осіб! – кожний знає.

Відразу зроджується запитання: а хто така людина, що її Діоген, цей обдарований великою мудрістю чоловік, шукав на базарі. Один загально відомий опис людини такий: це особа, поспілкувавшись з якою, приглянувшись до поведінки якої і зрозумівши позицію якої, ми стаємо кращими людьми, починаємо іншими очима дивитися на себе, по-іншому почуватися і також хочемо позитивно ставитися до інших.

Чи зустрічали ви колись таку особу? Скільки таких людей знаєте, з якими щиро бажаєте поспілкуватися, бо це приносить вам внутрішнє задоволення.

Той, хто жив за радянських часів, напевно пам’ятає намагання комуністичної партії та всього залежного від неї державного апарату створити "радянську людину".

Пригадуєте, якою мала бути ця особа? Вона повинна була жити в страху, остерігатися оригінальних думок або, якщо їй якась така думка спадала, то не розголошувати її ні усно, ні письмово. В’язниці і табори були переповнені людьми, які нехтували цим правилом і наважувалися думати.

Бо думати, вирішувати, наказувати та судити мали право тільки високопоставлені члени партії, т. зв. номенклатура. Усі інші громадяни повинні були виховуватися як слухняні, підневільні, позбавлені будь-якого почуття відповідальності про добро інших, для яких нібито партія і держава мала забезпечити все потрібне для життя. Будь-кому довіряти або на будь-кого покладатися було небезпечно.

Було б добре, якби історики, соціологи, філософи та інші спеціалісти глибоко дослідили ті часи. Для чого це потрібно? Бо багато з тих поганих прикмет радянського минулого все ще побутує в нашому суспільстві.

Пізнати минуле лихо і позбутися його − це одна з передумов повернення до нормального розуміння, хто така людина, яка її гідність і якою вона повинна бути в щоденному житті, –  повернення до нормального стану суспільства, згідного з Божим планом.

Коли кажемо, що на світі дуже мало людей і що ми щасливі, якщо мали нагоду з кількома з них познайомитися і спілкуватися, то це не вина Творця, а поширене нерозуміння, якою Бог хоче бачити людину.

У тексті Святої Літургії отця нашого Івана Золотоустого читаємо таку фразу: "Ти з небуття в буття привів усе, створив людину на Твій образ і подобу й усякими дарами її прикрасив" (молитва перед Трисвятим).

Бачимо, що юдеохристиянське поняття людини − на противагу до радянського, за якого вона мала бути цілковито підневільна можновладцям – це розуміння свобідної особистості. Вона має не тільки слухати і виконувати якісь приписи, але свобідно, відповідально, з нутра своєї природи творити добро. Нагадую, що свобода – це не сваволя (право робити все, що тільки заманеться, добре чи лихе). Свавільна особа не відповідає вповні своїй природі, якою наділив її Господь Бог.

Ми хочемо, щоб в Україні жило багато гідних, свобідних людей. Революція людської гідності – це вступ до держави, яку будують справді вільні люди, свідомі свого походження від Бога і своєї природи на "Його образ та подобу", покликані чинити одне одному добро і тільки добро.

Не буду зупинятися на перечислюванні поодиноких осіб чи груп, котрих сьогодні, хоч вони мають великий, може навіть надмірний, вплив на життя спільноти, не вважають за людей, про яких ми щойно говорили. Хто вони – усім відомо, і оцінка тих осіб серед громадян правильна. Одне тільки хотів би сказати – з такими людьми України не збудуємо, навіть за п’ятдесят років.

Натомість за останніх кілька років з’явилося щонайменше дві групи людей, від яких випромінює щось дуже людське. Це ті, хто взяв до рук зброю, щоб захистити свій народ, навіть якщо це станеться коштом власного життя. А друга група – це волонтери, люди різного віку, освітнього рівня, походження, соціального стану, які цілком добровільно, інколи докладаючи титанічних зусиль, взялися допомагати людям у потребі.

Війна не буде тривати вічно. Надіємося, що воєнні дії невдовзі припиняться. Але добро, що в серцях щойно згаданих осіб, дарує надію, що таки будемо мати справді свою державу, в якій правда, справедливість, суспільне благо будуть доступними для всіх громадян.

Згадав ці дві групи – захисників свого народу та волонтерів – не для того, щоб твердити, що тільки такі члени суспільства можуть бути справжніми людьми, а щоб показати, скільки добра в серцях наших людей. Маю щире бажання, щоб якнайбільше громадян захоплювалися прекрасним прикладом і старалися ставати людьми.

Можливості бути людиною ніхто не позбавлений, а радше всі ми до цього покликані. Тож бажаймо і стараймося бути собою – бути людьми.   

+ ЛЮБОМИР

Джерела:    pravda.com.ua

Воїни Христа Царя

18.09.2015р. Б. / Християни України відстоюють проект встановлення статуї Богородиці, на місці пам’ятника Леніну в Києві

У Києві, в Департаменті Містобудування та Архітектури відбулася відкрита зустріч з громадою Києва в рамках проведення конкурсу «Територія Гідності» та обговорення будівництва нового об’єкту на бульварі Тараса Шевченка, на місці пам’ятника Леніну.

Зустріч відбулася в рамках серії громадських обговорень, консультацій та відкритих публічних заходів з експертами та фахівцями з містобудування, архітектури, охорони культурної спадщини, істориками та спеціалістами з політики національної пам’яті, громадськими організаціями для переосмислення території, йдеться в повідомленні газети Київської міської ради «Хрещатик». Нагадаємо, що християни Києва і не тільки, намагаються відстояти проект встановлення на місці Леніна статуї Богородиці.

На жаль, протягом попереднього слухання не було прийнято остаточного рішення стосовно зведення статуї Богородиці. Більше того, деякі присутні виступили категорично проти встановлення цієї фігури, наводячи при цьому аргумент, що Ленін був ідолом комунізму, а Богородиця є своєрідним «ідолом» для християн.

У майбутньому планується проведення громадського голосування про вирішення долі пам’ятки на бульварі Тараса Шевченка. Заохочуємо всіх християн не бути байдужими та своєю громадською позицію підтримати проект по встановленню фігури Богородиці.

Окрім того є пропозиція долучитися до Єрихонської молитви, якою протягом 7 днів цілодобово будуть молитися в цьому намірі. Потрібні 25-27 бажаючих, які б обрали собі певний час протягом доби, коли б вони змогли молитися. 

Якщо Ви б хотіли долучитися, надішліть повідомлення з годиною, коли ви могли б молитися, або зателефонуйте в редакцію радіо Марія – тел: 044 572-29-29.

Джерела:   прес-служба Київської архиєпархії

Воїни Христа Царя

17.09.2015р. Б. / На Франківщині відбудеться перезахоронення жертв сталінських репресій

В неділю, 20 вересня, в с. Єзупіль відбудеться перезахоронення жертв сталінських репресій. Знаменну подію для мешканців села очолить Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир Війтишин.

Програма:

09:00 - Архієрейська Божественна Літургія (храм св. Миколая)

11:00 - Чин перезахоронення жертв сталінських репресій

Довідка:

Івано-Франківське обласне історико-просвітницьке товариство «Меморіал» уже три роки працює над черговим таємним похованням жертв енкаведистів у селищі Єзуполі Тисменицького району. Поховання знайдено на території лікарні, в якій із 1944 по 1956 рік була тюрма енкаведистів Жовтневого районного відділу (в радянські часи Єзупіль називався Жовтень). На сьогодні судово-медичний експерт Омелян Левицький ідентифікував 175 скелетів, у тому числі 39 — дитячих та 38 — жіночих. Розкопки членам «Меморіалу» допомагали проводити активісти громадської організації «Патріот України». Член правління товариства «Меморіал» Василь Тимків зазначає, що це вже друга велика могила жертв сталінських катів, виявлена в Єзуполі.

Джерела:    прес-служба Івано-Франківської архиєпархії

Воїни Христа Царя

17.09.2015р. Б. / З чого починається політика?

Здебільшого, пересічний громадянин, говорячи про політику, мислить абстраговано, мовляв «це діяльність можновладців, що в своїх руках мають особливий привілей – владу». Такий підхід дозволяє критикувати, нарікати і, навіть, проявляти абсолютну байдужість до всіх політичних процесів, що відбуваються в державі. Однак, чи справді політичну спільноту формує лише владна еліта? Чи я, як пересічний громадянин, не маючи мандату, можу абстрагувати себе від політичної системи моєї держави? Декілька нижчеподаних аргументів змушують відповісти на ці питання негативно.

По-перше, формою політичного устрою нашої країни є демократія. В своїй суті вона передбачає, що єдиним легітимним джерелом влади в державі є її народ. Відповідно, управління державою здійснюється також її народом. В нашому випадку це здійснюється опосередковано – через обраних представників – глави держави, депутатів Верховної ради та органів місцевої влади. Саме тому абсолютно кожен громадянин, що має право голосу, є відповідальний за те, яким же буде державний апарат. Від участі чи неучасті у політичних виборах залежить майбутнє як всієї держави загалом так і кожного особисто. Усвідомлення своєї участі в процесі вибору влади вщент розбиває думку, що «від мене нічого не залежить».

По-друге, політичний процес – це не лише взаємодія представників органів влади, а взаємодія всіх суб’єктів політики. Хто ж такий суб’єкт політики? До цього питання можна підходити по-різному. З першого погляду, суб’єктом політичної діяльності є кожен представник будь-якого органу влади, чи то законодавчої, чи то виконавчої гілок. Такий підхід формує погляд на політику як окрему сферу суспільних відносин, які регулює лише вибране коло осіб. Однак таке трактування не є зовсім правильним через відсторонення пересічних громадян на задній план.

Саме тому важливим є інший погляд на участь громадян в політичному житті, згідно з яким суб’єктом політичної діяльності є абсолютно кожна особа, яка реалізовує свою участь у політичному житті країни не лише у виборах, право на участь в яких визначається досягненням певного віку та іншими факторами. Обмежувати участь в політичному житті держави тільки виборним правом є, щонайменш, неетично по відношенні до дітей, підлітків, осіб з особливими потребами. Абсолютно кожна людина, незалежно від віку та розумової дієздатності є суб’єктом політичної діяльності силою факту, що вона є громадянином цієї держави і стосовно неї є розроблені та функціонують окремі закони, захищаючи її життя, честь і гідність. Такий підхід до розуміння політичних процесів легітимізує погляд на політику, в першу чергу, не як інституційну форму здійснення влади, а як сферу взаємовідносин усіх суб′єктів суспільства, які в той чи інший спосіб реалізують (чи не реалізовують) своє право на участь у політичному житті держави.

По-третє, політичне життя села/міста/країни залежить від ціннісної орієнтації кожного громадянина. Усвідомлення себе як частини державної спільноти веде до розуміння того, що кожен індивідуальний вчинок має вплив на оточуючих. В цьому контексті політичні еліти, які в наших очах повинні регулювати внутрішньодержавний порядок, не є відповідальні за нашу особисту поведінку. Економічний і політичний добробут села/міста залежить від чесності співмешканців одного перед іншим. Крадучи цемент в будівельної фірми, завищуючи ціни на продукти, підміна показників лічильників є нічим іншим як бажанням власної наживи за рахунок іншого. Саме тому допоки не буде усвідомлення спільного блага як найвищої цінності співмешканців населеного пункту чи співгромадян цілої держави, до тих пір жодних позитивних суспільних змін годі чекати.

Тож кожному слід чітко і відверто ствердити перед самим собою, що «політика починається з мене»! Саме тому успішний політичний та економічний розвиток держави залежить від особистих ціннісних орієнтацій, взаємовідносин з іншими членами суспільства і активної позиції громадянина в політичному житті його ж держави.

Петро Дарморіс
МА, Ліценціат богослов’я

Джерела:   Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир

Воїни Христа Царя

16.09.2015р. Б. / «Правий сектор» долучиться до блокади анексованого Криму

У «Правом секторі» заявили, що приєднаються до блокади анексованого Росією Криму, яку ініціював Меджліс кримських татар. Про це сказано у відповідній заяві ПС.

 

"Блокаду Криму ми розцінюємо як подвійний удар - і безпосередній удар по московських інтересах, і удар по нинішній системі, котра склалася в Україні, системі запроданства і здачі державних інтересів", - йдеться у заяві руху.

ПС дорікає українській владі тим, що вона не влаштувала Криму блокаду, не розірвала з державою-агресором дипломатичних зв'язків, не визнала війну війною і вже майже рік "веде країну шляхом мінської ганьби".

"Доки патріотичні сили не наберуть достатньої ваги, аби вийти на стратегічний рівень, ми збільшуватимемо свою активність у тактичній площині", - зазначили в організації.

"Саме на досягнення тактичних перемог, в тому числі забезпечення вимог Меджлісу, буде спрямовуватися блокада Криму. Водночас ми чітко усвідомлюємо, що звільнення Криму, так само як звільнення окупованих територій Донбасу неможливе без збройної боротьби з окупантами", - наголошується в заяві.

Нагадаємо, 8 вересня глава Меджлісу Рефат Чубаров повідомив, що ініціативна група кримських татар розпочинає акцію з блокування Криму на адміністративному кордоні з материковою Україною.

Джерела:  НОВИЙ ПОГЛЯД 

Еспресо.TV