Сторінки

пʼятниця, 30 листопада 2012 р.

30.11.2012р. Б. / В Ізраїлі спалили багаття з книг «Нового заповіту»




Віце-мер ізраїльського міста Ор-Ієгуда ініціював спалення сотень книг «Нового завіту» на площі перед міською синагогою. Допомагали чиновнику учні місцевої юдейської релігійної школи.
 
За словами віце-мера Узі Аарона, члена партії ШАС, церемонія спалення книг була відповіддю на дії християнських місіонерів, які розгорнули інтенсивну діяльність серед мешканців міста. Зокрема, минулого тижня місіонери роздали сотні книг «Нового заповіту». Віце-мер стверджує, що зайнятися цією проблемою його змусили звернення громадян, які скаржилися на непрошених гостей і просили захистити їх від християнської пропаганди.
 
У минулий четвер Узі Аарон виїхав в район, де напередодні були помічені місіонери. Через гучномовець він звернувся до жителів з пропозицією здати отримані від християн книги. У цей час учні релігійної школи обходили квартиру за квартирою і збирали книги, з яких пізніше було складене багаття.
 
Узі Аарон залишився задоволений заходом і вважає, що акція зі спалення літератури, яка суперечить основним ідеям юдаїзму, відбулась успішно.

 
За матеріалами: katolik.ru 

Джерело:     КРЕДО

30.11.2012р. Б. / Ужгородську греко-католицьку катедру замінували



 
Предмет, схожий на вибухонебезпечний виявив на сьомій сходинці Хрестовоздвиженської греко-католицької кафеди місцевий житель. На місце негайно виїхала група піротехніків-спецназівців. 
 
Міліція оточила територію, людей з аптеки, сусідньої кав’ярні та прилеглих будинків було евакуйовано. Після обстеження фахівці виявлили, що це мінометна міна часів ІІ-ї Світової Війни діаметром 50 мм. 

Хто і з якою метою залишив міну у людному місці, встановлюватимуть правоохоронці. Саму міну  знешкодять на військовому полігоні. 

 

 

За матеріалами: zakarpattya.net.ua 

Джерело:     КРЕДО

четвер, 29 листопада 2012 р.

29.11.2012р. Б. / Патріарх Йосип Сліпий у минулому столітті потряс усім світом

Львів – «Жива історія» – виставку під такою назвою можна оглянути у Львові у музеї історії релігії. Це розповідь у світлинах і документах, спогадах про главу Української греко-католицької церкви, кардинала Йосипа Сліпого. Чимало матеріалів представлені вперше. Ця видатна церковна особа 18 років провела на засланні, у тюрмах, у таборах. В Україні і світі цьогоріч вшановують 120-річчя від дня народження глави церкви Йосипа Спіпого.


Десять років тому в колишньому будинку монастиря Сестер милосердя у Львові монахині знайшли ризи, чаші і документи. Серед них листи з ув’язнення кардинала Йосипа Сліпого до сестер, написані у період 1953–1963 років.

Із них дізналися, що владика Сліпий освячував навіть у неволі миро (використовується у таїнстві миропомазання, при освяченні священиків і єпископів).


Висвячували Йосипа Сліпого таємно у Львові

На виставці «Жива історія» представлені документи, знайдені у монастирі, зі збірки музею історії релігії, інституту історії церкви, а також із приватних архівів людей, які знали кардинала Йосипа Сліпого.

​​Серед експонатів є портрет отця Йосипа Кладочного, який у 1939 році нелегально відбув у Рим з окупованого більшовиками Львова, щоб передати лист митрополита Шептицького і отримати дозвіл Святішого отця про висвячення його наступника, отця Йосипа Сліпого, ректора Богословської академії. Хіротонія отця Сліпого відбулась таємно у каплиці митрополита Андрея Шептицького у Львові у 1939 році, і Рим це рішення підтвердив.

Є ще один представлений важливий документ, розповіла завідувач відділу історії греко-католицької церкви Наталія Матлашенко, який підтверджує те, що німецькі окупанти вважали небезпечними греко-католицьких священиків, тому що отці Шептицького поширювали українську національну ідею.

«На мою думку, це унікальний документ, датований 1942 роком, розпорядження, надіслане з Берліна у Рейхскомісаріат у Рівне, а копія у Львів, де зазначається, що душпастирство у таборах для військовополонених має розділити полонених на тих, хто зі Сходу України, тобто православних, і греко-католиків графа Шептицького, тому що священики Шептицького є носіями української національної ідеї і можуть її поширювати серед східняків. В інструкції наголошується, щоб не допускати людей Шептицького до спілкування з українцями-військовополоненими зі Сходу України», – каже Наталія Матлашенко.


Кардинал Сліпий дбав про майбутнє Церкви

Листи, світлини, документи розповідають про походження Йосипа Сліпого, який народився у селі Заздрість на Тернопільщині 17 лютого 1892 року; показують життя і діяльність кардинала Сліпого у довоєнний час, коли він очолював Богословську академію; його працю як провідника Церкви від 1944-го до 1984-го, року смерті. Радянські окупанти арештували главу церкви 11 квітня 1945-го. 18 років він провів у тюрмах і таборах, але навіть у тих умовах був зі своїми вірними.

​У 1963 році глава УГКЦ Йосип Сліпий прибув у Рим. За його звільнення клопотали перед керівником СРСР Микитою Хрущовим американський президент Джон Кеннеді і Святіший отець Іван ХХІІІ.

Йосип Сліпий був людиною, яка у середині ХХ століття потрясла цілим світом, говорить доктор богослов’я, отець Севастіян Дмитрух.

«Будучи в’язнем, каторжником, Божа воля розпорядилась так, що він знову опиняється на волі, на волі у такому віці, що радянська влада сподівалась, що відправить його на лоно Авраама, – повертається до Рима, активно розвиває життя поміж українцями в цілому світі, мобілізує українське релігійне національне життя по світу, дає нове життя УГКЦ, займається великою науковою працею, видає літературу з думкою, що у добрий час книжки будуть потрібні Україні. Це людина гідна подиву. Такий заповіт рідко коли яка людина залишає, а тим паче духовна людина», – наголошує отець Севастіян Дмитрух.

«Брак почуття і розуміння єдності в основних питаннях життя Церкви і народу – це наше нещастя, це наш споконвічний гріх! Замислювався я над причинами цього невтішного явища: це насамперед недостатня богословська освіта, виховання в чужих школах, впливи чужого оточення, незнання минулого своєї Церкви, якій покликані вони на вершинах служити…» – ці слова із Заповіту патріарха Йосипа Сліпого донині не втрачають актуальності для українців.

У Римі зберігається великий архів патріарха Йосипа Сліпого. Документи вже впорядковані і невдовзі стануть доступними для науковців.

Якщо в ув’язненні кардинал Йосип Сліпий був «німим свідком Церкви», то згодом став голосом «мовчазної Церкви» та її духовною опорою, ніколи не забуваючи про тих своїх земляків, які й далі каралися в неволі, мовиться у Пастирському посланні Синоду Єпископів УГКЦ до вірних з нагоди 120-літнього ювілею патріарха Йосифа Сліпого.
 
Галина Терещук


Джерело: http://www.radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

середа, 28 листопада 2012 р.

28.11.2012р. Б. / Екуменічний діалог науковців


 У світлі науки Церкви та постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви від  9−15 вересня  2012  року Божого розділу Е. «Щоб допомогти мирянам свідчити євангельську правду та проповідувати свою віру іншим», владики УГКЦ «закликають з повагою та християнською любов’ю ставитися до членів інших конфесій та релігій, даючи свідчення власної віри у правді й любові…» Синод єпископів знову заохочує мирян та духовенство до міжцерковного діалогу. Як відомо буковинський край є прикладовим відзеркаленням поліконфесійного діалогу в Україні, хтось із крайового духовенства вдало зауважив «Буковина – лабораторія екуменізму. Яке спілкування на Буковині, таке ж воно і в державі». Тут і своя Рада Церков,  заснована в 2008 році і круглий стіл духовних лідерів при губернаторі краю і багато інших дієвих і бездіяльних точок «братнього» дотикання. Як показує досвід - релігійна терпимість (tolerantia) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це, аж ніяк не йде поруч із «християнською любов’ю». Та не дивлячись на результати, що їх маємо сьогодні думаємо про завтра.
 
Ще одну модель міжцерковного спілкування пропонує о. д-р Андрій Танасійчук – це приятельський діалог, що може захопити однією темою різні погляди. Будучи науковцем, отець Андрій вже дуже скоро відчув богословську атмосферу Чернівецького Національного Університету. Перше знайомство з православними теологами відбулась в часі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Божий люд: царське священство», яка проходила під куполами Чернівецького університету з ініціативи католицьких академічних і студентських товариств "Обнова".  Вже в короткому часі спілкування продовжилось, однак цього разу не в мурах університету, а перед обличчям багатотисячної аудиторії, яку запросило в ефір радіо «Буковина». Отець Андрій Танасійчук, доктор канонічного права і професор Факультету Канонічного Права св. Пія Х у Венеції (Італія) та протоієрей Микола Щербань кандидат богословських наук, доцент і завідувач Богословського відділення Чернівецького Національного університету, провели змістовну зустріч в студії радіостанції. На відкритий діалог священиків запросив журналіст обласного радіо Мар’ян Лазарук.
 
Майже годину священнослужителі відповідали на різні запитання, ділились власними думками на тему: Значення Церкви і релігії в українському суспільстві, поняття духовності і толерантності сьогодні. Отець Миколай говорячи про поняття духовності наголосив, що не можна підмінити правдиву християнську духовність на інші "духовості", які не походять від Господа нашого Ісуса Христа.  Натомість отець Андрій зауважив, що в українському суспільстві відбувається явище певної роздратованості, яке проявляється в усіх сферах життя. Щоб подолати таке суспільне явище необхідно Церквам Володимирового Хрещення, сповняти тзв. місію пожежника -заспокоювати різні конфлікти: суспільні, особові  (в родині, чи на місці праці). В такий спосіб виховується толерантнтність, яка є дозрілою тільки тоді,коли людина зрозуміє, що створена на образ і подобу Божу, зазначив отець Танасійчук.
 
Сподіваємось, що науковці різних Церков подадуть мирянам та парафіяльному духовенству приклад єдності і вміння слухати один одного.

Антоній Ромко


Джерела: http://bucvic.info

Воїни Христа Царя

вівторок, 27 листопада 2012 р.

27.11.2012р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (19.11. –25.11.)


П’ятдесят восьма сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви відбулася в Реколекційно-відпочинковому центрі Львівської архиєпархії УГКЦ у Брюховичах (біля Львова) 19−20 листопада 2012  року Божого.У синодальних засіданнях брали участь усі єпископи Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ та преподобний отець-архимандрит Сергій Гаєк, Апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі.
 

Синоду було представлено мету, ключові напрямки діяльності, основні напрацювання та здобутки Екологічного Бюро. 
 
21 листопада 2012 року, на свято Архистратига Михаїла:

Святкування розпочалися Архиєрейською Літургією у львівському храмі свмч.Йосафата, яку очолив Блаженніший Святослав.

У Святковій Літургії спільно із Блаженнішим Святославом співслужили: Владика Ігор Возьняк, Архиєпископ і Митрополит Львівський, Владика Степан Меньок, Екзарх Донецько-Харківський, Владика Михаїл Колтун, Єпарх Сокальсько-Жовківський, Владика Браєн Байда, Єпарх Саскатунський, Владика Ярослав Приріз, Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, Владика Іриней Білик, Єпископ-емерит Бучацької єпархії, Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ та численне духовенство.Відеозапис проповідь Глави УГКЦ під час Літургії
 
Преосвященний владика Венедиктєпископ-помічник Львівський, з пастирським візитом відвідав громаду с. Підлипці, Поморянського протопресвітерату (Золочівський р-н). В часі пастирської візитації Архиєрей звершив чин освячення відновленого храму та очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Під час Богослуження владика Венедикт виголосив проповідь та здійснив дияконське рукоположення піддиякону Володимиру Чабану.
 
Представники Тернопільського товариства українських студентів-католиків «Обнова» у рік 15-тиріччя організації провели зустріч студентства міста з блаженнішим Любомиром Гузаром. В залі Національного економічного університету відбувся діалог молодого покоління з владикою на актуальні теми сьогодення. Організатори приурочили такий захід120-літньому ювілею Патріарха Йосифа Сліпого і окреслили його життєвим кредо свого визначного земляка: «Від терня -- до зірок».
 
Урочисте освячення пам’ятного знаку з нагоди святкування 120-ї річниці від дня народження Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого відбулася 22 листопада. Пам’ятку встановили на будинку, де знаходиться приміщення фундації “Справа Патріарха Йосифа” по вулиці Листопадова 7, поруч із Тернопільською міською радою.

Освячення здійснив високопреосвященний архиєпископ та митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ кир Василій Семенюк
 
«Разом з Христом у Рік Віри» – такою була тема чергової зустрічі європейських єпископів Східних Церков, яка від 22 до 25 листопада проходила в місті Загребі, столиці Хорватії, відзначаючи 400-річчя Унії Хорватської греко-католицької Церкви з Римом. Зустрічі єпископів Східних католицьких Церков Європи були започатковані 1997 року кардиналом Акіллє Сільвестріні, тодішнім Префект Конгрегації Східних Церков.

 На щорічну зустріч, організовану Владикою Миколою Кекічем, єпархом Крижівським в Хорватії під егідою Ради Єпископських Конференцій Європи, зібрались представники чотирнадцяти Східних Католицьких Церков європейського континенту. Темою обговорень були ІІ Ватиканський Собор і Східні католицькі Церкви, Катехизм УГКЦ, Кодекс Канонів Східних Церков та відзначення Року Віри у Східних католицьких Церквах.

 Делегацію Владик УГКЦ очолив Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ. 
 

Панахиду відслужили Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет, Владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви, керівник Адміністрації Патріаршої курії та представники Української Автокефальної Православної Церкви.

Участь у поминальних заходах за жертвами Голодомору-Геноциду також узяв Блаженніший Любомир (Гузар) Верховний Архієпископ-емерит УГКЦ.

З приводу цих заходів Владика Богдан поділився з Департаментом інформації своїми думками на тему, чому для теперішніх та майбутніх поколінь важливо пам’ятати про заморених голодом 1932-1933 років.

Подаємо кілька його думок.
 
Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) молився за жертв Голодомору разом з католицькими єпископами східного обряду в Загребі, де вони перебувають на щорічній зустрічі.

Єпископи з 14 країн Європи моляться разом за загоєння ран українського народу, які спричинені Геноцидом 1932-1933 років, та за те, щоб подібні трагедії більше не повторювалися.
 
 
 
Анонс:

Тема зустрічі: “ Бути християнином – це виклик!” (спільні роздуми про покликання людини у Святому Таїнстві Хрещення).

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 26 листопада 2012 р.

26.11.2012р. Б. / “Брак єдності між християнами є поганим свідченням для нехристиян”, - архиєпископ УГКЦ Василій Семенюк

Про це сказав первоієрах Тернопільсько-Зборівський 25 листопада на храмовий празник парафії св. священномученика Йосафата Тернополя (масив "Дружба"). "Святий Йосафат віддав своє життя за єдність церков. Він жив трудився і потерпів задля євангельської ідеї, щоби всі були єдині".
 
Коментуючи свідчення очевидців того часу, владика сказав: "На похороні Йосафата Кунцевича єдиним духом молилися та плакали усі: католики, православні, лютерани та євреї. Просімо у цього великого святця, аби він прискорив той радісний день, коли буде "одне стадо й один Пастир".
 
На початку Святої Літургії високопреосвященний Василій здійснив Чин облечин сестри Омеляни-Оксани Сеник, яка цього дня вступила до монашого згромадження сестер Пресвятої Родини. З урочистої нагоди прибула головна настоятелька згромадження сестра Наталія Мельник, родичі, а також о. Степан Гарбіч та вірні с. Тростянець Зборівського району, звідки походить с. Омеляна. Архиєрей побажав монахині витривалості у вибраному та глибокої довіри до Бога. Окремо дякував батькам за виховання, приклад християнського життя та благословення для своєї дитини вступити до монашого згромадження.
 
На Архиєрейській Божественній Літургії архиєпископу співслужили священики-декани міста Тернополя о. Роман Цюпка та о. Іван Козій, настоятель храму о. Володимир Ковалковський та понад 10 священиків архиєпархії.
 
Владика повідомив вірних про те, що отця Володимира Ковалковського відзначено правом носити хрест із прикрасами за його жертовну та довголітню працю для громади вірних. Нагороду буде вручено 22 грудня під час святкувань храмового празника Архикатедрального собору Тернополя.
 
Вкінці настоятель храму дякував вірним парафії за працю, а священикам-сотрудникам за жертовне служіння на благо парафіяльної спільноти. Відтак архиєрей освятив воду та окропив вірних і храм.

Джерела: www.tze.org.ua

Воїни Христа Царя

субота, 24 листопада 2012 р.

24.11.2012р. Б. / Патріарх УГКЦ молиться за жертв Голодомору разом зі східними католицькими єпископами Європи


Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) молиться за жертв Голодомору разом з католицькими єпископами східного обряду в Загребі, де зараз (22-25 листопада) вони перебувають на щорічній зустрічі. Зустріч проходить у Хорватії з нагоди 400-річчя створення Крижевецької єпархії.

Єпископи з 14 країн Європи моляться разом за загоєння ран українського народу, які спричинені Геноцидом 1932-1933 років, та за те, щоб подібні трагедії більше не повторювалися.

Напередодні Блаженніший Святослав в інтерв’ю виданню «Наш собор», відповідаючи на запитання, чи загоїлися в українського народу рани, заявив, що коли замовчується така величезна людська трагедія, то таке замовчування ніколи не сприяє загоєнню ран.

На його думку рани українців від цієї трагедії є «настільки глибокі, що загоюватимуться протягом довгих років». «Ми ще мусимо дозріти до того, – каже Глава Церкви, – щоб кожен, хто заперечує факт Геноциду в Україні вважався, як у нашій державі, так й у цілому світі, співучасником або особою, яка виправдовує цей злочин, злочин, який немає виправдання!».

Патріарх дотримується думки, що Геноцид голодом – це була найдешевша зброя масового знищення, яка не перебирала вік, стать, клас. «Але була скерована насамперед проти українців, які переважали серед населення на цих теренах», – стверджує Блаженніший Святослав.

«Людство вже сьогодні однозначно засудило злочини нацистського режиму. Таким чином жертви Голокосту, до певної міри є пошановані самим фактом визнання злочину їхніх вбивць. Натомість, коли ми говоримо про Геноцид українців під час Великого Голоду 1932–33 років, такого ще не відбулося. Навіть, не все українське суспільство сьогодні однозначно сприймає ці події. І до того часу, поки не буде однозначного засудження світовою громадськістю злочинів комуністичного режиму, доти жертви Голодомору не будуть гідно пошановані», – переконує Патріарх УГКЦ.

Блаженніший Святослав дякує Богові, що вже стали традиційними ті дні поминання жертв Голодомору. «Богу дякувати, що ми вже маємо Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні, де нащадки тих родин, які потерпіли від Голодомору можуть прийти і пом’янути своїх загиблих предків. Але я думаю, що ми сьогодні повинні зробити крок далі – українці потребують не тільки музею Голодомору, але й науково-дослідницького центру для вивчення українського Голодомору-Геноциду», – наголосив Блаженніший Святослав.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

пʼятниця, 23 листопада 2012 р.

23.11.2012р. Б. / 60% українців вважають Голодомор геноцидом



 
Більшість українців погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу. Такі результати досліджень, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» упродовж 2010-2012 років.
 
Так, у жовтні 2012 року 59% опитаних погодилися з цим твердженням, натомість не погодились 22%. Не визначились з цього питання 19% опитаних. При цьому соціологи звертають увагу на коливання громадської думки у ставленні до цього питання. Так, у березні 2010 року з тезою про геноцид погодились 61% опитаних, у січні 2011 року їх кількість зменшилась до 53%, а вже у квітні 2011 року кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом зросла до 58%. Упродовж цього року підтримка цієї тези становила майже 60%. При цьому кількість противників визнання Голодомору геноцидом упродовж 2011-2012 років зменшилася на третину – з 34 до 22%. 

Тезу про геноцид поділяють близько 80% мешканців Заходу, Центру та Півночі, а також більше половини Півдня, третина – на Сході та кожен четвертий мешканець Донбасу. З тезою погоджуються усі без винятку вікові категорії населення, при цьому найбільше невизначених - серед молоді (25%). Мешканці сіл більше згодні з тезою про геноцид, аніж мешканці міст (64% проти 57%). 

Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старші. Метод дослідження: особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником (face to face). Дослідження проводилися: у березні 2010 року, опитано 2000 респондентів, похибка не більше 2,2%; у січні 2011 року, опитано 4000 респондентів, похибка не більше 1,5%; у квітні 2011 року, опитано 2000 респондентів, похибка не більше 2,2%; у лютому 2012 року, опитано 4000 респондентів, похибка не більше 1,5%; у жовтні 2012 року, опитано 2000 респондентів, похибка не більше 2,2%.
 
За матеріалами: РІСУ

Джерело:    КРЕДО

четвер, 22 листопада 2012 р.

22.11.2012р. Б. / Українці – одна з найбільш байдужих націй світу




У рейтингу країн з найбіднішими емоціями Україна розташувалася на третьому місці, розділивши його з сусідами — Росією та Білоруссю, а також із Казахстаном, Киргизією, Мадагаскаром і Непалом.
 
Україна увійшла до Топ-10 найбільш «безпристрасних» або «байдужих» країн світу, жителі яких відчувають найменшу кількість емоцій - як позитивних, так і негативних.
 
Такі результати дослідження, проведеного соціологічним агентством Gallup у більш ніж 150 країнах світу з 2009 по 2011 роки. 

В українців «емоційний показник» виявився одним з найнижчих — згідно з проведеним опитуванням, лише 38% жителів країни щодня відчувають не менше 10 різних емоцій. 

Очолив рейтинг країн з найбіднішими емоціями Сінгапур (лише 36% жителів переживають по 10 сильних емоцій на день). Далі йде Грузія (37%) і Литва (37%). 

Компанію Україні з результатом у 38% склали Росія, Мадагаскар, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Непал. 

Навпаки, найбільш емоційними країнами виявилися: Філіппіни (60%), Сальвадор (57%), Бахрейн (56%), Оман і Колумбія (по 55%), Чилі, Коста-Ріка, Канада, Гватемала, Болівія, Еквадор, Домініканська республіка, Перу, Нікарагуа і США (всі — по 54%).

Як повідомляє Gallup, під час проведення опитування соціологи цікавилися у жителів країн, чи переживають вони як мінімум 5 негативних та 5 позитивних емоцій щодня. 

Негативні емоції включали в себе, зокрема, гнів, стрес, сум, фізичний біль, і неспокій. Позитивні — задоволення, радість, сміх і посмішки, почуття повноцінного відпочинку, а також позитив від навчання чи якогось цікавого заняття. 

Як з'ясувалося, найбільшу кількість негативних емоцій відчувають жителі країн Близького Сходу та Північної Африки. А Латинська Америка є світовим лідером, коли справа доходить до позитивних емоцій. 


За матеріалами: ZN.UA

Джерело:    КРЕДО

22.11.2012р. Б. / «Ми є Чином Найсвятішого Ізбавителя, бо спасіння – це об’єкт нашої проповіді», – отець Ігор Колісник, протоігумен ЧНІ


21 листопада 2012 року розпочалися святкування 100-річного ювілею служіння в Україні Чину Найсвятішого Ізбавителя (отців редемптористів), які триватимуть протягом усього 2013 року. Унікальність заснування ЧНІ в Україні полягає в тому, що бельгійські редемптористи латинського обряду, які жертовно працювали для українських іммігрантів в Канаді, прийняли візантійський обряд і продовжили свою місію в Україні, заснувавши тут згромадження. 

За 100 років Львівська провінція Найсвятішого Відкупителя дала Церкві чотирьох священномучеників, багатьох ісповідників віри та невтомних працівників на Господній ниві. Серед відомих українських редемптористів блаженні священномученики Миколай (Чарнецький), Василь (Величковський), Зенон (Ковалик), Іван (Зятик). 

Вашій увазі запропоноване інтерв’ю з о. Ігорем Колісником, протоігуменом Львівської провінції Чину, про появу редемптористів в Україні та їхню місійну діяльність.
 
Отче Ігорю, як зародився Чин Найсвятішого Ізбавителя у світі?

– Історія нашого Чину є дуже цікавою. ЧНІ заснував св. Альфонс на півдні Італії на початку XVIII століття для місійної праці. Спочатку редемптористи служили серед поганських народів. Відомо, що свого часу вони навіть складали присягу на здійснення місій серед поган. Наприкінці життя св. Альфонса до Чину вступив австрієць Климентій Гофбауер разом із своїм другом. Саме вони стали першими провісниками того, що редемптористи можуть проводити місії і поза межами Італії. Вони попрямували на північ Європи із переконанням заснувати свій монастир у Росії, в Санкт-Петербурзі. Очевидно, що туди вони не дісталися. Потім редемптористи спробували заснувати згромадження в Австрії, що їм також не вдалося.

Згодом вони прибули до Варшави, яка тоді була територією бойових дій світових революцій XVIII - XIX століття. На цій території  щоразу більше поширювався їхній вплив. Відомо, що редемптористи для політиків того часу були як більмо в оці. Для прикладу, за о. Климентієм, який був простим чоловіком, пекарем, і який намагався заснувати редемптористські спільноти в різних країнах, наприкінці XVIII ст. стежило чотири таємні розвідки. Тепер документи про його перебування в Польщі, Австрії чи Швейцарії ми знаходимо у всій Європі. Після його смерті зародилася перша потужна спільнота редемптористів у Відні, яка почала розростатися в німецькомовному просторі у величезну громаду.

Від 1820 року до кінця XIX століття редемптористи поширилися у всьому світі: Північній та Південній Америці, Європі тощо. Зокрема, св. Іван Нойман заснував у США мережу шкіл, яка дотепер є впливовим елементом освітньої системи цієї країни. Редемптористи першими почали шукати відповіді на виклики міграції на початку XX століття. Знаємо, що багато українців емігрували до Канади і оселялися на територіях, які належали до франкомовної частини Католицької Церкви у Вінніпезі та околицях. Тоді ж католицькі єпископи звернулися до всіх священиків Європи з проханням надавати душпастирську опіку мігрантам. Українськими мігрантами опікувався бельгійський місіонер о. Ахіль Деляре, який згодом почав вивчати українську мову та цікавитися східним обрядом. У 1906 році він повністю перейшов із латинського на візантійський обряд.
 
– Отже, бельгійці латинського обряду звернули увагу на потреби українських мігрантів у Канаді…

– Так. Проте на початку українці ставилися вороже до бельгійців, які хотіли по-їхньому служити Літургію. Згодом українці почали сприймати спільноту редемптористів, незалежно від країни походження, як органічну частину УГКЦ. І Митрополит Андрей, побачивши у 1910 році таку жертовну працю отців-бельгійців для українців, вирішив продовжити їхні місії вже в Україні.
 
– Як вдалося незнаному для України чернечому чину закоренитися в УГКЦ?

– Митрополит Андрей (Шептицький) віддав бельгійським редемптористам лавру в Уневі, поблизу Львова (ще до початку відновлення студитів в Україні). Під час війни отці, як громадяни Бельгії, мали більшу свободу дій, аніж громадяни Австро-Угорщини. Тому вони могли вільно пересуватися околицями Львова, проповідуючи Слово Боже там, де не було священиків. Існує думка, що бельгійським редемптористам було легше це робити ще й тому, що вони мали «дипломатичні паспорти».
 
– Яким чином зростали покликання до ЧНІ в Україні?

– Це відбувалося передусім через реколекції, які проводили священики ЧНІ. Після війни багато молодих українців шукали себе  в різних ділянках, зокрема і в релігійній сфері. У контексті національного піднесення молодь відкривала для себе спільноту редемптористів як тих, хто підтримував український народ. Перші священики Чину були сповненні патріотичного духу: достатньо згадати блаженних Василя (Величковського) та Івана (Зятика), які усвідомлювали, що «справа народу» передовсім вирішується у площині його життя з Богом.

Одним із перших українських редемптористів був блаженний Миколай (Чернецький), який відчув своє покликання до ЧНІ після реколекцій в Івано-Франківській семінарії. На той час він вже був доктором богослов’я і духівником семінарії. Монахи ЧНІ відкрили ювенат у Львові – школу для дітей, більшість із яких потім стали редемптористами. Спочатку спільнота розвивалося на околицях Львова. Потім було засновано монастирі у Станіславові (тепер Івано-Франківськ), Тернополі та в Ковелі, на Волині. Тодішня Галицька провінція отців редемптористів з політичних причин була обмежена місіями в Галичині та на Волині.
 
– Чи є ЧНІ в інших (незахідних) містах України?

– Редемптористи є також у Чернігові, Бердянську, Кам’янці-Подільському тощо. А ще є наші місіонери в Сибіру (с. Прокоп’євськ). Для нас важливою є душпастирська праця для українських мігрантів, бо ми усвідомлюємо, що ці люди переважно не з власної волі покинули рідну країну. Наші отці, співпрацюючи із співбратами інших провінцій, духовно підтримують українських мігрантів у Португалії, Іспанії, Бельгії, Канаді та США
.
– Якою є структура Чину отців редемптористів?

– ЧНІ є одним із найбільших католицьких чинів у світі. Нас є близько 5 тисяч, більша частина належить до латинського обряду. Ми поділені на конференції, які об’єднані за материками. Українські редемптористи належать до Європейської конференції редемптористів, нас у Європі є найбільше (121 член провінції з обітами). Для українських ченців ЧНІ головною провінцією є Львівська. Ми в багатьох аспектах незалежні від редемптористів латинського обряду, хоча і поєднані багатьма правилами і духовністю нашого засновника – св. Альфонса. В Україні є Львівська провінція, Варшавська (у Трускавці редемптористи проводять місійну діяльність для польських меншин), Михеловська віце-провінція (Ужгородська єпархія).
 
– Що означає назва «Чин Найсвятішого Ізбавителя»?

– У той час, коли зароджувався Чин у Католицькій Церкві, священики під час проповідей наголошували переважно на гріховності людини, на тому, що за гріхи її чекає вічне життя в пеклі. Це був період, коли поширювався рух янсеністів. За їх вченням, спасенних буде мало і пекло буде переповнене людьми. Натомість св. Альфонс підкреслював, що об’єктом Доброї Новини є спасіння людини, а не її засудження, та що Ісус Христос у Євангелії виступає як Відкупитель людського роду. Хоча редемптористи на місіях говорили також і про пекло, тому їх часто називали «пекельними отцями» за вміння його описувати, але для них було зрозумілим те, що Христос прийшов  на землю проповідувати спасіння. Тому ми є Чином Найсвятішого Ізбавителя, бо об’єктом нашої проповіді є спасіння людини.
 
– Якою є динаміка покликань до ЧНІ?

– Очевидно, що раніше покликань до чернечого життя було більше. Однак для нас важливою є не так кількість, як те, хто до нас приходить і як потім присвячує себе проповідуванню Слова Божого. Зараз у нашій провінції є 30 співбратів, які, на моє переконання, стануть добрими місіонерами.

Бажаю своїм співбратам з нагоди 100-ліття заснування ЧНІ не забувати простоту Євангелія, яка полягає в тому, що людина є Божою дитиною і Господь хоче бачити її біля себе. У цій простоті стараймося проповідувати Слово Боже!
 
Розмовляла Руслана Ткаченко
 

Джерела: www.ugcc.org.ua


  Воїни Хиста Царя

середа, 21 листопада 2012 р.

21.11.2012р. Б. / Знущання над релігійною ідентичністю як джерело конфліктів у нашому цивілізаційному просторі


Для багатьох соціологів, політологів, антропологів зріст право-радикальних настроїв на старому континенті став до певної міри загадкою, про яку вони уникають нагод говорити або стараються «відмахуватися» загальними фразами про те, що радикальні настрої зростають у період економічних криз.
 
З одного боку, такі заяви мають під собою підґрунтя. Адже в часі економічних криз голодні бунти не є рідкістю. Тільки одна невеличка деталь – голодні бунти завжди зафарбовані у червоний колір, тобто, голодні бунти – це явища перш за все соціального характеру з виразно лівими гаслами та вимогами. До речі, німецький націонал-соціалізм – це явище, радше, лівого, соціального характеру. Адже саме ліві лозунги німецького націонал-соціалізму, тобто його національний соціалізм став привабливим проектом для виборця Ваймарської республіки, яка була потонула у політичний та економічний хаос.
 
З другого боку, італійський фашизм, з його виразною національною спрямованістю, з його корпоративізмом, дуже важко підігнати під визначення «голодний бунт». Скоріше за все, його можна розглядати як відповідь італійського народу, замученого масонським лібералізмом Савойської династії.
 
Сучасний європейський обиватель у своїй переважній більшості провадить доволі стабільне, сите і безпечне життя. Грецька чи іспанська економічні кризи мало впливають на життя пересічного громадянина Франції, Австрії, Німеччини чи країн Бенілюксу. Але, на диво, саме у цих благопристойних країнах «старої» Європи, а також у ситій Скандинавії спостерігається злет європейської правиці. І не правиці, яка би покликалася на спадщину націонал-соціалізму, а правиці, яка покликається на народну традицію, традиційне християнство чи неопоганство, яка радо покликається на лицарські традиції та велич європейської культури, яка радо проголошує Ізраїль бастіоном європейства на Близькому Сході.
 
Ця «некласична» правиця не лише завойовує щораз більше прихильників на Старому континенті, американський рух «Чаювання» (Tea Party), на відміну від уже практично заснулого лівого «окупуй Волл-стріт» (Occupy Wall Street), зуміло провести своїх людей навіть у Сенат та Конгрес США.
 
Чим пояснити такий «розгул» правиці у західній політичній гемісфері?
 
Усяке спрощене пояснення такого явища, звісно, не лише не дасть правдивих відповідей, але, скоріше за все, відведе лише на манівці. А для детального аналізу причин і наслідків цього явища потрібно, напевно, багатотомне інтердисциплінарне видання. Але можемо поглянути на один аспект цієї проблеми – відчуття загроженості власній ідентичності, яка усе більше починає охоплювати Захід і ті суспільства, які орієнтуються на нього.
 
Наплив мігрантів, представників культури, яка сповідує цінності відмінні від цінностей західної цивілізації, неінтегрованість і відсутність самого бажання інтеграції у цих мігрантів у суспільства-реципієнти є всього-на-всього однією з причин того, що місцеве населення почуває себе усе менш затишно у власних країнах.
 
Багато серйознішим і загрозливішим є поведінка західних суспільних еліт, як політичної, економічної так й інтелектуальної.
 
Провідні позиції в західних суспільства фактично опинилися в руках «дітей квітів» – хіпі та їхніх безпосередніх наслідників. І попри те, що романтиками їх тяжко назвати, у їхніх головах твердо засіла аксіома бунту проти традиційних цінностей. Романтичний серпанок хіпі та раннього Нью Ейджу розвіявся. І з-під цього серпанку з’явилися надзвичайно агресивні поширювачі толерантності щодо всього, що в  християнстві вважається гріхом, до всього, що противиться традиційним цінностям, до всього, що руйнує традиційну національну ідентичність народів Заходу.
 
Фантомна ідентичність «вселюдини» (1), народжена не менш фантомною ідеєю «вселюдства» не може неконфліктно існувати – адже вона є запереченням культурної, етнічної та релігійної приналежності, вона є запереченням усякої ідентичності, крім власної фантомної, опертої на абсолютно безглуздих ідеях і переконаннях.
 
Економіка сучасного суспільства, позбавлена моральних критеріїв, також докладає зусиль на руйнацію традиційних цінностей. Економічний інтерес та пошук нових ринків збуту свого часу призвів до відкриття «золотої копанки» – pink pound. Дослідження виявили, що гомосексуалісти надзвичайно вигідні споживачі дорогих продуктів – косметики, одежі, напоїв і тому подібне.  На сьогоднішній день «рожевий фунт» становить добру частину доходу відомих фірм. Отож, в умовах ринку зростання гомо-популяції є частиною інтересів великих і впливових економічних лобі.
 
Щоб наростити дохід від «рожевого фунту» потрібно, щоб гомосексуалісти та лесбіянки відчували себе комфортно в суспільстві, потрібно, що гомо-«шлюби» не лише були сприйняті суспільством як нормальне явище, але, і щоб приставка «ґей» стала чимось, що вважається кращим, достойнішим, респектабельнішим від нормальної гетеросексуальної сім’ї.
 
Фактично західна цивілізація, керована радикально крайніми ідеалами гіпертрофованого лібертинства, породжує експеримент, який свого часу провадили більшовики: знищення християнства, знищення сім’ї, знищення національної ідентичності. Не мушу пригадувати чим завершився більшовицький експеримент.
 
Найстрашніше у всьому цьому є те, що західні еліти практично не звертають увагу на ріст протестних настроїв у власних суспільствах. Експеримент з перебудови людства може закінчитися великою руїною усієї західної цивілізації.
 
І не останньою компонентою у всьому тому є спроба заперечення релігійно-культурної ідентичності західних суспільств.
 
Недавні повідомлення з Франції, Бельгії та Данії, де через страх образити почуття мусульман скасовують загальноприйняті різдвяні символи, які не сприймають виключно як вираз релігійної ідентичності, але перш за все, як вираз культурної ідентичності західних народів, направду, виглядають страшно. І це все на тлі визнання провалу політики мультикультуралізму та зростаючої радикальності та агресивності мусульманських мігрантів у європейських країнах.
 
«Вкрадене» Різдво, постійні заборони християнам користуватися у повсякденному житті атрибутами власної культурно-релігійної приналежності – і це все на тлі так званої позитивної дискримінації меншин, тобто стану, коли меншина має набагато більше прав, аніж більшість, а практично та ж таки меншина незв’язана практично ніякими обов’язками щодо суспільства в цілому.
 
Християнство – це реальний фундамент формування культур європейських народів. Багато благ, якими ми сьогодні користуємося, стали можливими тільки завдячуючи тому, що свого часу європейський континент прийняв християнство. Навіть саме поняття особи, її прав і обов’язків європейська цивілізація успадкувала від християнства. У східних релігіях індуїзмі, буддизмі, даосизмі, синтоїзмі і т.п. відсутнім є саме поняття особистості. Ісламу не відомі особистісні відносини людини і Бога. Для мусульманського розуміння Бог є занадто возвишений, занадто трансцендентний, щоб мати особисті відносини зі своїм створінням. Для ісламу особа не є важливою, важливою є політично-релігійна спільнота – умма. Єдино умма є важлива – особа не має жодних прав – вона має тільки обов’язки. В ісламі людина є безсилою іграшкою в руках аллаха, який, як хоче, так кроїть її долю. І намарне сподіватися, що виконанням приписів кур‘ану можна осягнути кращу долю тут і у вічності, аллах уже від віків призначив одних для пекла, інших для раю, який скидається більше на бордель, як на місце зустрічі з Богом.
 
Те, що завдячуючи реконструкціям науковців ми знаємо про старе європейське поганство, також не дає можливості розглядати його, попри те, що певні поганські традиції, як пережитки, збереглися до нашого часу, як можливий фундамент європеїзму.  Поганство так само, як й іслам, тримало віру у людську долю. Три парки греків, чи три суджениці слов’ян, три жіночі постаті, що і в слов’ян і в герман, і в греків, і в римлян, і в кельтів вирішуться, творять людську долю. Людина всього-на-всього є іграшкою в руках богів, які самі підлягають долі. Доля – тиран, який безмежно володарює над усіма. Тому релігійність не знала особистої відповідальності у нашому розумінні – все кроять боги, яких потрібно задобрити  не зміною поведінки, а зовнішнім бездоганним виконанням обрядів.
 
Християнство настільки просяклу усі культури старого континенту, що зрікшись його Європа зречеться самої себе. Адже європейська архітектура, музика, література, живопис, скульптура і взагалі культура як така, культура як спадщина і спосіб життя, культура як світогляд не можлива без християнства.
 
Руйнування християнства в Європі – це руйнування не тільки Європи, як культурного та цивілізаційного поняття. Це – напад на ідентичність навіть глибоко секуляризованих європейців. Мовна та етнічна ідентичність – значно менше інтимні маркери ідентичності особистісної, але навіть їх не вдалось змінити не те, що на користь фантомної «вселюдської ідентичності» – німець і далі говорить німецькою і відчуває себе німцем, француз французькою і відчуває себе французом, навіть баски тримаються і своєї етнічної і мовної ідентичності – не вдалося навіть змусити європейців почувати себе перш за все європейцями – вони спочатку німець, француз, баск, шотландець, а тоді вже європейці.
 
Культурна ідентичність є значно інтимнішим, глибшим маркером, який людина фактично всмоктує з молоком матері. А найінтимніше, найглибше ядро культурної ідентичності є ідентичність релігійна. І навіть глибоко секуляризований європеєць відчуватиме себе найбільш загроженим, якщо вдарити його по його успадкованій релігійній, а в нашому випадку християнській, ідентичності.
 
Європейсько-американський гіпертрофований суперлібералізм, вдаряючи на релігійну ідентичність обивателів західного цивілізаційного кола, мобілізовує, властиво, цих же ж таки обивателів проти себе. Тому, обиватель Європи чи США інстинктивно тягнеться до політичних сил, які подають надію, що зможуть захистити його, обивателя, ідентичність.
 
Християни усе частіше стають жертвами утисків та переслідувань в країнах «старого» християнства. Європейські народи з жахом спостерігають, як їхні держави переповнюються чужими культурно, етнічно, мовно та релігійно мігрантами. Свідомість, що плодами свободи та добробуту, який їхні предки оплатили високою ціною, користуються ті, хто насправді усе це зневажає, породжує в посереднього європейця бунт і неприйняття.
 
А  репресивне насильницьке проведення «толерантності» часто-густо змушує задаватися питанням: «Чи можлива толерантність накинена у нетолерантний спосіб?». Відповідь, на жаль, добре відома. Принцип стискання пружини завжди спрацьовує. І  це питання тільки часу, коли в західній політичні гемісфері з’явиться новий Гітлер, який обіцянками відродження Традиції і Цінностей поведе збунтовані маси на боротьбу проти культурно чужого елементу в європейських суспільствах, а потім і за їхніми межами.
 
Якщо Європа не опам’ятається, то або сама перетвориться на Об’єднаний Європейський Халіфат, або буде втягнена у тривалий і надзвичайно кривавий конфлікт з ісламом. А сама логіка історичного процесу усе ж таки вказує на конфліктний розвиток подій. Ані еліти не опам’ятаються, поки вже не буде запізно, ані народи не зможуть повстриматися від атавістичного самозахисту. 
 
Повернення Європи до свого християнського коріння, до традиційних цінностей власної ідентичності усе ще можливе. Усе ще існує шанс на створення нової, дійсно толерантної і процвітаючої Європи націй. Але цей шанс що далі, то більше стає примарним.
 
З усього, що відбувається довкола нас, стає очевидним, що нас очікує нова доба повернення до релігійності, нова доба нової ортодоксії, але чи вона буде християнською – це залишається відкритим питанням.
 
о.Орест-Дмитро Вільчинський
 

1 Примарна ідентичність "вселюдини", тобто вигадана ідентичність, яку би мала прийняти кожна людина на світі. Це просто порожня ідея. Оскільки реальна ідентичність включає в себе також і культурну, релігійну, етнічну і так далі. Тобто ідентичність "вселюдини", якась загальнолюдська ідентичність є неможливою річчю. Сама теза про таку ідентичність є глибоко антинауковою


Джерело:   Воїни Христа Царя

21.11.2012р. Б. / Собор Архистратига Михаїла




Коротка історія

 


Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники Господні, Богородичні та непроглядне число Мучеників і Святих. Осередок цієї величної мозаїки це Господь Наш Ісус Христос, як Бог і як Чоловік. На землі день і ніч славить Його Церква-Паломниця, а в небі вічну славу співає Йому Церква прославлена: превеликий хор Ангелів і Святих. Св. Ангели це відвічний Божий хор слави, це Божа сторож і Божі слуги. Ангели сповняють також велику ролю у відкупленні людського роду.

Св. Церква, маючи на увазі велике значення Ангелів для Божої слави і нашого спасіння, в мозаїці церковного року присвятила осібне місце і на почитання Ангелів. Тут на першому місці стоїть празник – Собор св. Архистратига Михаїла і прочих безтілесних Сил.

Почитання Ангелів у Східній Церкві почалося ще в 3 столітті, а в 4 вже було загально поширене. Про це свідчить храм у честь св. Архангела Михаїла, що його збудував на передмісті Царгороду цісар Костянтин Великий (274-337). В цьому храмі за свідоцтвом історика Созомена було багато чудесних оздоровлень. На св. Літургії в часі проскомидії приписує наша Церква ставити осібну частину просфори в честь "Чесних небесних сил безплотних". У службі нашого Октоїха Ангелам є присвячений понеділок, перший день тижня, мабуть, тому, що Ангели це перші Божі створіння, а в небі після Божої Матері стоять найближче Божого престола.

Празник у честь св. Архангела Михаїла і других безтілесних Сил був установлений у 4 ст. Цей празник зветься собором тому, що цього дня Церква празнує собор - збір усіх безтілесних Сил враз зі св. Архангелом Михаїлом, а також собор - збір людей на землі для прослави небесних Сил.

Тропар та кондак


 

Тропар, глас 4: Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас покровом крил духовної вашої слави, охороняючи нас, що усильно припадаємо і кличемо: Від бід ізбавте нас як чиноначальники вишніх сил.

Слава: Кондак, глас 2: Архистратиги Божі, служителі божественної слави, ангелів начальники і людей наставники, корисного нам просіть і великої милости як безплотних архистратиги.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 2-10


 

Браття, коли слово, проголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як ми утечемо, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене тими, що його чули, коли Бог засвідчив знаками, чудами й різними силами, і дарами Святого Духа, які він роздає по своїй волі. Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. Бо десь хтось засвідчив, кажучи: Що таке людина, що Ти про неї пам'ятаєш? Або син людський, що Ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його мало що меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги. Коли ж усе підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, а бачимо Ісуса, увінчаного славою й честю, за те, що перетерпів смерть, який на короткий час був нижче ангелів, щоб за ласкою Божою за всіх зазнати смерти. Годилось бо Йому, заради Якого все і через Якого все, що ввів багато синів у славу, стражданням удосконалити провідника їхнього спасіння.

Євангеліє від Луки 10, 16-21


 

Сказав Господь Своїм учням: Хто слухає вас, Мене слухає, і хто відрікається вас, Мене відрікається, а хто відрікається Мене, відрікається пославшого Мене. І вернулися сімдесять з радістю, кажучи: Господи, і біси повинуються нам з-за Твого імені. Він сказав їм: Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось даю вам власть наступати на зміїв, скорпіонів і на всю силу вражу, і ніщо вам не шкодитиме. Одначе не радійте тому, що духи вам повинуються, але радійте тому, що імена ваші записані на небі. В той час Ісус зрадів духом і сказав: Ісповідую Тобі, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від премудрих і розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було благовоління перед Тобою.

Проповідь


 

У місяці травні 1995 року міська рада м. Києва прийняла рішення повернути місту стародавню символіку - включно з гербом, що зображує Архангела Михаїла. Сьогодні зображення святого Михаїла є представлене скрізь в державній столиці.

Архистратиг Михаїл, не лише для киян, але й для всього українського народу, є предметом пошани і джерелом натхнення. Часто місцеві вірні в багатьох містах і селах по цілому світі, де знаходяться українські громади, виявляють свою пошану до «князя ангелів» через іменування їх храмів в честь св. Михаїла чи через розміщення ікон Архангела у видатних місцях в їх святилищах та по домах. Ким є Михаїл? Що ми знаємо про нього? Яка його роль у Божому плані спасіння в минулому і сьогодні?

Єврейське ім'я Михаїл (Міхаел) означає «Хто як Бог!?» Передусім мусимо розуміти, що його ім'я не є філософським чи риторичним запитанням. Ім'я Михаїл є бойовим кличем. Ім'я Михаїл є одночасно щитом і зброєю в боротьбі та трофею перемоги. Під очолюванням Архангела Михаїла, небесні сили, що лишилися вірними Богові відганяли Сатану та його послідовників від небесної присутності Господа і скидали їх на землю. Під патронатом св. Михаїла козаки боролися за свободу і православ'я. Заступництвом і прикладом св. Михаїла ми сьо­годні можемо долати всі труднощі і усувати загрози нашій Церкві і народові.

Божий народ і в Старому, і в Новому Завіті вважав Михаїла своїм охоронцем, оплотом чесності.

Вибраний Народ Старого Завіту вже мав велику пошану відносно особи Михаїла. Вони бачили в ньому символ потужної помочі від Бога для Ізраїля - того, хто захищає немічних і переслідуваних. В Книзі Даниїла, наприклад, де знаходиться перша згадка про Михаїла, написано: «...в той час устане Михаїл, князь великий, що стоїть на варті синів твого народу... на той час твій народ спасеться» (Дан. 12, 1).

Був час коли богослови запитували себе чи Михаїл Старого Завіту не є праобразом Христа перед Богоявленням в Новому Завіті. Деякі люди, може піддаючись нехристиянським впливам вважали Михаїла і інших ангелів божествами. Проте, Отці місцевого собору в Левдікеї вже четвертому столітті заборонили почитання ангелів як Бога. Ангели є важливі та сильні постаті у всесвіті і вони вірні післанці Бога, але треба розуміти, що вони Божі творіння. Це твердження абсолютно не зменшує гідність ангелів. Навпаки, це повинно викликати в нас подив і одночасно заохочення, що Божі творіння можуть досягати таких високих чеснот і слави.

В принципі, Святе Письмо присвоює титул «архангел» тіль­ки Михаїлові (Юд. 1, 9), але церковна традиція і молитви часом надають і іншим ангелам цей титул. Папа Захарій, ще у восьмому столітті, заборонив вживати імена ангелів, що не знаходяться в «каноні Святого Письма», але ангели про яких пише Боже Слово, як наприклад Рафаїл і Гавриїл, є часом згадувані як «архангели».

Ми всі знаємо про багато об'явлень Богородиці людям по цілому світу в історії Церкви і досі: чи то в Почаєві, Фатімі, Ласалет чи в Грушові, тощо. Рідше, але буває, що об'явлення Святого Архангела Михаїла також з'являються. Крім різних приватних видінь, ми знаємо про славну святиню Ґарґана в Італії де Михаїл явився прикінці п'ятого століття, та на сході де також в п'ятому столітті заснували величезну святиню «Міхаелйон» біля імперської столиці Царгороду на місці Архан­гельського видіння. В Латинські Церкві Папа Лев XIII сто років тому, пізнав трагічний вплив злих сил на церкву і на суспільство і просив в той час, щоб вірні у всіх церквах після кожної Служби Божої ще молилися цю могутню молитву до Святого Михаїла: «Святий Михаїле Архангеле, захищай нас в день боротьби, захорони нас проти пастки і злоби диявола. Нехай Бог докоряє йому, покірно молимося. А ти, Княже Небесних Сил, через силу Бога, проганяй в пекло Сатану та всіх злих духів, що мандрують через світу намагаючись загибель душ. Амінь.» Багато століть перед цим Папи, інші Отці Церкви писали подібні прекрасні стихири в честь Михаїла і Ангелам, що ми співаємо на Вечірні і Утрені цього Свята.

Однак, годі пам'ятати, що найважніша духовна боротьба не є проти всіх ворогів Христової Церкви і його вірного народу - хоч таких ворогів є багато - підступних і немилосердних. Наша перша боротьба завжди мусить бути проти тих звабливих, упертих немочей нашої стійкої людської природи. В першому їх ряді це наша гордість, самолюбство, брак терпеливості і злоба. Ми мусимо перше просити від Бога ласки, визволення від тих поневолень, що обтяжують чимало людей сучасного світу: пияцтво, секс, прагнення до надмірного багатства, страх перед майбутнім, тощо. Як співаємо в литійних стихирах цього свята, «...Прийдіть, отже, христолюбні вірні, на це свято та, взявши квіття чеснот, з чистими думками й добрим сумлінням пошануймо архангельський хор...» Наша найбільша слава і служба, що можемо віддавати Богові й народові не є доблесна боротьба за їх честь, а послушне і чеснотливе життя. Без такого життя ми не будемо мати жодної сили боротися за ніщо. Це є найбільша слава Михаїла та інших небесних сил. Вони не піддавалися гордості, заздрості і ненависті як Сатана і ті, що ішли за ним. Михаїл і лояльні ангели просто не втратили розуму, а беззасте­режно визнавали той факт, що Бог є одинокий, всесильний, вселюблячий і предвічний Господь. Хто як Бог!? Ніхто. Проте, дякуючи Богові, Михаїл одержав Його силу і славу через його вірність Богові і не заплямив себе егоїстичними прагненнями ані марнотратними думками, що він користає величністю і інтелігентністю більшими від Бога. Ми ж, навпаки, на жаль, це часто робимо, коли грішимо - тобто чинимо нашу злу волю проти волі нашого премудрого і все люблячого Бога. Тоді ми поводимося як Сатана і його злі сили. Ми відповідаємо на виклик Архистратига Михаїла відповіддю: «ну... я. Я можу бути як Бог». Богу дякувати, що ми завдяки Його ласці, ще маємо можливість примиритися з Господом і відновити з Ним зв'язок. Сатана ж, як і інші загублені ангели та людські душі, вже остаточно втратив Бога і Його Царство, їх рішення поки­нути Бога навіки є безповоротним. Як пише Святий Іван Дамаскин, «Як немає покаяння для ангелів після упадку їхнього, немає покаяння для людей після смерті». Це мусить нас насторожити, особливо коли ми розважаємо над святістю і релятивною близькістю до Бога ангелів перед їх упадком. Проте, хочемо навернутися до Бога і правильно жити не тільки через страх перед втратою обіцяного Небесного Царства. Хочемо «все життя наше Христу Богові віддати», через те, що ми розуміємо слова Михаїла - «Хто як Бог!?»

Нехай Святий Михаїл буде для нас постійним прикладом життя і захисником в житті. Нехай всі небесні сили невтомно заступаються за нас до того часу поки ми всі будемо разом з ними прославляти Бога в Його небесній присутності на віки. Амінь.

о. Михаїл Квятковський
"Сівач", листопад 2001 Ч. 11 (24) рік 3

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Архистратига Михаїла.

Джерела: http://www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

21.11.2012р. Б. / Леонід Рудницький: Патріарх Йосиф Сліпий став «совістю Ватикану»




«Боже провидіння дало, що із сибірської тундри, після 18 років заслання та каторги до столиці верховного апостола Петра, прийшов український ісповідник віри Йосиф Сліпий. Він став «совістю Ватикану» і розпочав новий етап історії нашої Церкви», – таку думку висловив професор Леонід Рудницький, який був близьким соратником Патріарха Йосифа.
 
Як повідомила CREDO прес-служба УКУ, 20 листопада відомий україніст, академік НАН України зустрівся зі студентами та працівниками Українського католицького університету на Вечорі споминів про Йосифа Сліпого. 

Спогади Леоніда Рудницького були живим свідченням величі особи Патріарха Йосифа. За словами професора, усі вважали, що із заслання до Риму приїде старий і немічний священик, а до них прибув повний завзяття та далекоглядності Патріарх, який почав розбудовувати українську Церкву. 

«Ісповідник віри Йосиф Сліпий став тоді для українців, особливо для моєї генерації, уособленням усіх тих християнських чеснот, які були дещо призабуті за часів «добробуту і спокою». Він об’їхав усі українські поселення світу, зміцнив нашу громадськість, надаючи їй відчуття єдності, сукупності, а нам, молодим його воїнам, – почуття причетності до великого діла і охоти до жертвенної праці», – зазначив професор. 

Леонід Рудницький також розповів про період каторги та заслання, через які довелося пройти Йосифові Сліпому, хоча сам Патріарх не любив згадувати ті часи. Однак він залишив проф. Рудницькому мемуари, у яких описав цей період свого життя. Зараз у Римі експерти ведуть роботу і готують до видання рукописи Блаженнішого. 

Джерело:     КРЕДО

вівторок, 20 листопада 2012 р.

20.11.2012р. Б. / Чи можна ще щось змінити у цьому суспільстві на краще?


«Чи можна ще щось змінити у цьому суспільстві на краще?», – не рідко доводиться чути кожному з нас. І якщо залишити крайній песимізм та яскраво виражений максималізм, то чи справді можна сподіватись, що на горизонті засяє промінчик надії для нашої Батьківщини?! Мабуть все ж таки можна сподіватись на краще майбуття і, якщо не сьогодні, то принаймні в ближчому, чи дальшому майбутньому! Але для цього потрібна лиш одна дуже проста річ – щоб кожен займався тим, до чого він Богом покликаний.
 
            І справді, коли той, хто покликаний піклуватись іншими, палко долає всі труднощі та перешкоди на своєму шляху, тоді інші, для кого він покликаний, починають відчувати, що вони насправді не залишені Творцем на призволяще. Сумлінно виконувана праця, коли здійснюється не заради похвали, визнання, чи чергової «зірки» на пагонах, тоді вона не може залишитись поза увагою інших і стає привабливою.
 
Про працю та успіхи підкомісії «За тверезість життя» Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ та консультативно-просвітницького центру для допомоги залежним від алкоголю та членам їхніх родин можна немало сказати, але залишімо факти говорити за себе. Одним з таких фактів може послужити те, що нещодавно, 13 листопада 2012 року, Івано-Франківська телестудія «Апостол» виступила ініціатором зустрічі з о. Русланом П’ястою, який є головою підкомісії та духовним провідником, вищезгаданого центру. Журналісти зустрілись з поборником пияцтва на теренах Франківщини з подвійною метою: з однієї сторони, підтвердити та виконати своє післаництво, закодоване у самій назві «Апостол», а з другої, щоб як студія підготувати для краян потрібний матеріал, який позбавлений будь-якого пафосу та безкорисливої і сумнівного походження інформації, – чим, нажаль, не рідко прогрішаються світським ЗМІ.
 
            В інтерв’ю з о. Русланом, «Апостол» поцікавилась роботою підкомісії і консультативно-просвітницького центру та доцільністю їхнього створення. Серед найважливіший питань, які допоможуть привідкрити занавісу складного феномену зловживання алкоголем, було питання, яке стосувалось основної причини, чи фактору, який впливає на те, що стільки молодих людей шукає «порятунку» та «розради» в «безвідказного друга», яким для багатьох стає алкоголь. Голова підкомісії лаконічно та доступно відповідаючи на різні запитання, послався на авторитетне джерело, яким для усіх, віруючих та не дуже, є блаженний Іван Павло ІІ, згідно з яким «всі біди суспільства, і, особливо, проблема залежностей, лежить в глибині людського єства»; і цій причині Папа слов'янин дав чітке найменування – «екзистенційна, чи духовна пустка». «Хочемо цього, чи ні», – наголосив о. Руслан, «але це є беззаперечною правдою і якщо бажаємо вивести наш народ з проблеми пияцтва та не допустити до того, щоб алкоголь відніс нашу Батьківщину на маргінес історії, то мусимо починати заповняти цю пустку справжньою поживою. А такою поживою може були лише Той, Хто нас створив». «Так, нею може бути лише Єдиний Ісус Христос, Який є реальним та живим Богом, готовим вже «тут і тепер» витягнути нас з будь-яких тенет та поневолень», – сказав на завершення поширювач чесноти тверезості.
 
Інформаційна служба підкомісії «За тверезість життя» Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ


Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 19 листопада 2012 р.

19.11.2012р. Б. / У Франції – масові протести проти легалізації гомосексуальних шлюбів



Фото: Reuters

 
Понад 100 тисяч жителів Франції у суботу взяли участь в акціях протесту проти легалізації одностатевих шлюбів. Активісток з FEMEN, які роздягнуті, але в монаших вельонах, підтримували гомосексуалістів, учасники мітингу просто побили. 
 
Як повідомили представники поліції, у суботу, в одному тільки Парижі, в демонстраціях взяли участь 70 тисяч осіб, ще 22 тисячі французів вийшли на вулиці Ліона. Число учасників акцій протесту в Марселі досягло 8000. Тим часом, за даними організаторів демонстрацій, кількість мітингувальників у Парижі наблизилася до 200 тисяч чоловік. Їх об'єднує гасло: «Один тато і одна мама для кожної дитини!». Одночасно на півдні Парижу відбувався мітинг на підтримку законопроекту про легалізацію гомосексуальних шлюбів. Він ледь зібрав 100 осіб. 

Активістки української організації FEMEN спробували зірвати марш проти одностатевих шлюбів в Парижі, проте ці спроби обернулися провалом. Лише застосування поліцейськими сльозогінного газу допомогло зупинити побиття дівчат членами католицької організації Civitas. 

Примітно, що в акціях протесту проти законопроекту беруть участь і деякі представники гей-співтовариства. Так, Ксав'є Бонжібо заснував рух «Геї без шлюбу». В інтерв'ю виданню Le Monde він заявив: «Більшість гомосексуалістів сміються до сліз над цим законом. Ми вважаємо, що для повноцінного розвитку дитини необхідні і чоловік, і жінка». 

У січні на затвердження французького парламенту, як очікується, надійде законопроект про одностатеві шлюби, затверджений 7 листопада Радою міністрів країни. Узаконення гомосексуальних шлюбів було в числі передвиборних обіцянок президента-соціаліста Франсуа Олланда. Якщо законопроект буде прийнятий парламентом, в обох палатах якого лівим належить абсолютна більшість голосів, то гомосексуальні пари також зможуть усиновлювати дітей. 

Як повідомлялось раніше, серед противників французького законопроекту про легалізацію гомосексуальних шлюбів – Католицька Церква та консервативна опозиція. 

В країнах, де така практика вже введена, одночасно утискається свобода віросповідання. Зокрема дискримінуються католицькі сиротинці: їх зобов'язують або закриватися, або віддавати дітей гомосексуалістам. Наприклад, як нещодавно повідомлялося, через гомосексуалістів у Британії закриють останню католицьку благодійну організацію. 

Нагадаємо про 15 причин, чому суспільство не повинно легалізувати одностатеві «шлюби».


За матеріалами: russian.rt.com / Католицький Оглядач

Джерело:     КРЕДО